Окт. 08

З ІТ-ринку – у фінансовий. Український програміст – про життя й роботу в Канаді та причини повернутися додому

Привіт! Мене звати Олександр Сочка, півтора року тому я звільнився з офісу Microsoft у Ванкувері і півроку тому повернувся до України. Потрапивши до компанії після стажування, я не розраховував, що емігрую назавжди, а знав, що рано чи пізно повернуся додому. Проте це сталося набагато швидше, ніж я планував. Паралельно з роботою я почав вивчати особливості фондового ринку й вчився заробляти на акціях. Коли побачив більшу фінансову перспективу цього заняття та можливості особистісного розвитку в Україні, вирішив завершити кар’єру в IT.

Передісторія

Після першого стажування у Microsoft в 2014-му менеджер хотів запросити мене на роботу: стажування виявилося успішним, мене хотіли бачити знову. Оскільки я лише закінчив другий курс КПІ, запропонували повторне стажування за рік. Про перебіг стажування я писав статтю на DOU.

Результат — фултайм офер. Я мав певні вагання, адже тодішньою компанією моєї мрії був Google, тож вирішив спробувати власні сили ще там. Перебуваючи в США на стажуванні, виділив кілька днів у липні, щоб пройти інтерв’ю в компанії. Їх (усього п’ять) призначили у Сан-Франциско. Усі пройшов, вочевидь, успішно, оскільки за два тижні отримав позитивну відповідь. Щоправда, пропонували релокейт у Лондон: є труднощі з оформленням візи до США, їхня кількість квотована, й апліканти отримують їх у лотерейному режимі (хоча всі вони — спеціалісти з переліку затребуваних професій).

Microsoft хотіла ж бачити мене саме в головному офісі, тож планувала оформити мені H-1B візу, хоча попереджала, що зі значною ймовірністю оформити її не вдасться, і тоді «запасним» містом буде Ванкувер у Канаді. Маючи два варіанти, я ще приблизно два місяці розмірковував, куди піти. Microsoft тим часом ще підняла зарплатню. Я мав можливість торгуватися з ними через дві наявні пропозиції. Це й було однією з причин, чому я пішов на ще одне інтерв’ю — щоб мати додаткові «козирі» і змогу поторгуватися. Google запропонував ліпші умови першим, але Microsoft потім підняла акції вдвічі. Зрештою, я взяв до уваги кілька факторів, вирішуючи, на яку пропозицію зголоситися:

пропозиція вищої загальної зарплатні (включно з акціями та бонусами);
у Google гірше налагоджена система інтерв’ю: по-перше, вони довго відповідають щодо оферу, по-друге, чітко не кажуть, де і над чим будеш працювати. У Microsoft я знав: працюватиму над певним проектом зі старою командою, в якій був на стажуванні, тобто вже добре знав цих людей. Та й перелік проектів, над якими працював Google в Лондоні, теж не подобався: гугл-пошук, реклама;
країна проживання: якщо я потраплю до США, то отримаю набагато кращі фінансові умови, якщо до Канади, то там завдяки великій українській діаспорі почуватимуся певною мірою як вдома;
Ванкувер входить до рейтингу найкомфортніших міст для проживання багато років поспіль.

Зрештою, я закінчив четвертий курс університету, ще півроку після бакалавріату подорожував — і в січні 2017 році переїхав до Канади.

Як переїжджав і шукав житло

Усі логістичні процеси в компанії системно налагоджені, оскільки регулярно працевлаштовується багато осіб з-за кордону. Компанія може або взяти на себе організацію переїзду, або виділити достатньо коштів, щоб влаштувати все самому. Щоправда, така опція існує лише в США, у Канаді мені все організували.

Усе починається з того, що фірма з перевезення речей приїздить до тебе додому, пакує всі речі, складає їх у коробки та доставляє за адресою. Також компанія оплачує п’ять днів життя в готелі у твоїй країні перед виїздом та оренду автівки на цей період. Такі самі послуги надаються по приїзді.

Компанія надає два місяці оплаченого проживання в квартирі, розташованій в одному з найелітніших центральних районів Yaletown. Така оренда, за моїми припущеннями, коштувала орієнтовно 3000-4000 канадських доларів. Після переїзду я знайшов собі значно дешевший варіант: однокімнатне житло за 1500 канадських доларів, або ж 1200 американських.

Житло шукав на сайтах, основний із яких Craiglist — досить примітивно оформлений, із низьким юзабіліті, практично чорно-білий. У Ванкувері багато управляючих компаній, які є власниками цілих будинків і здають у них квартири в оренду. У самому будинку є приміщення на першому поверсі спеціально для укладення договорів. У кімнатці сидить консьєрж, він же офіс-менеджер із багатьма повноваженнями: підписати договір, обумовити час, щоб один орендар встиг виїхати, наступний — заїхати.

Я прицільно шукав квартиру в центрі, щоб не їздити на роботу. Шлях з оселі до офісу — 15 хвилин пішки. Оскільки місто невелике, в межах downtown (площа центру приблизно 3,5 на 2 кілометри) усе близько.

З огляду на центральне розташування й невисоку ціну, нескладно здогадатися, що квартира пам’ятала і кращі часи. Сам будинок доволі старий, зведений у 60-70-х роках. Інколи про цей факт нагадував запах стін у коридорах.

Квартири зазвичай здають без меблів, лише з мінімальною кухнею. Я не мав навіть на чому спати, офіс-менеджер із сусіднього будинку (друг нашого консьєржа) допоміг знайти ліжко на першу ніч, доки я не придбав своє.

Відразу ж у день переїзду мене спіткала прикрість і знайомство з місцевою поліцією. Орендував міні-вантажівку, щоб перевезти речі з попередньої квартири. Вже коли спускався з останньою партією речей, хтось вкрав із машини мій рюкзак. Виявилося, праві передні дверцята були незамкнені, чим і скористався злодій. У рюкзаку було багато цінних речей: паспорт, гроші готівкою, майже всі картки, робочий ноутбук, ще й пачка протеїнових батончиків, яких я перед тим закупив на 500 доларів. За кілька ж хвилин після інциденту прийшло сповіщення з «Приватбанку»: намагалися розрахуватися карткою в магазині. Поліція на моє повідомлення не зреагувала, хоча можна було відразу приїхати зняти записи з відеокамер. Обмежилися тим, що прийняли телефоном заяву про крадіжку.

Та все обійшлося порівняно легко. Я завбачливо виготовив в Україні ще один закордонний паспорт. Компанія заново оформлювала візи, що зайняло півроку. Весь цей час я не міг виїжджати з країни. Час від часу належало їздити до США по роботі, та я змушений був не робити цього. Без жодних претензій компанія видала новий ноутбук.

Вид на Yaletown, джерело

Як влаштована робота

Я почав працювати у тій самій команді людей, які оточували мене під час стажування в США (займався Windows 10). Лише тоді я працював із канадським офісом, тепер же навпаки: офіс у Ванкувері, колеги за проектами — у Штатах. Знову по факту віддалена робота. Спілкування з командою відбувалося здебільшого по скайпу, поштою. Всі, хто сидів у Канаді, не були моїми колегами і займалися своїми справами. На початку через це виникали певні незручності, особливо коли чогось не знаєш і не можеш просто підійти спитати.

Офіс розташований у самому центрі, на п’ятому, шостому і сьомому поверхах CF Pacific Center. Сусідом зверху, на восьмому поверсі, була компанія Sony. Офіс Microsoft сучасний, мінімалістичний, але без таких «наворотів», як у Google. Два поверхи з’єднані між собою внутрішніми сходами. Кухні з безплатними фруктами, чаєм та кавою.

Окрім зарплатні, компанія надає працівникам акції. У Microsoft їх виплачують приблизно рівними частинами, на відміну від деяких інших компаній, скажімо Amazon, що може мотивувати працівника не звільнятися. Також Microsoft виявилася ліберальною, без жорстких правил, компанією, яка поважає право співробітника залишити офіс о 5-6 годині вечора. Так само ніхто не контролює, коли приходиш, головне — аби вся робота була виконана вчасно. Я загалом сова, ефективніше працюю ввечері. Потрохи в мене зсувався графік, аж поки за кілька місяців я не почав приходити о першій-другій дня, а то й о четвертій годині вечора, і працювати до глибокої ночі. Ніхто на це не зважає, головне — показувати результат в роботі та з’являтися на робочих зустрічах.

До того ж, я помітив відмінності між американським та канадським офісами. В Америці всі більш амбіційні, що загалом створює атмосферу конкурентного середовища. Натомість у Канаді більше соціалізму: люди схильні дотримуватися фіксованого робочого графіку, відпочивати після роботи.

Як адаптувався

Оскільки я вже мав за плечима досвід двох стажувань по три місяці в США, та й загалом немало подорожував, особливо призвичаюватися до життя в новій країні не довелося. Хіба що не вистачало спілкування, тож відразу знайшов українське ком’юніті у фейсбуці. У Ванкувері багато саме молодих українців, у межах своєї спільноти вони якраз засновували організацію Ukrainian Youth of Vancouver. Я теж до неї долучився, це була спільнота зі своїм президентом, обраним за результатами внутрішніх виборів, та керівниками певних напрямків: медіа, культурні заходи тощо. Влаштовували собі дозвілля: щомісяця збиралися то в пабах посидіти або в чанах попаритися, коли холодно, то, коли теплішало, ходили на пляж або на барбекю, грали у фрізбі або ігри на свіжому повітрі в парку. На момент заснування організації вона налічувала осіб 20, згодом їх побільшало — до 50-60. То було моє основне коло спілкування у Ванкувері.

Колеги на роботі були строкатого етнічного складу: найбільше китайців та індусів, багато українців, росіян, поляків і румунів. Частину українців я знав ще зі стажування в Штатах, із ними й спілкувався найбільше. Самих канадців у корпорації було мало: їм простіше переїхати до США, що вони й робили, а натомість до канадського офісу приїздять із різних країн.

На вулицях теж не дуже-то й багато місцевих. Як і в більшості канадських міст, у Ванкувері багато мігрантів. З-поміж них домінують азіати, які багато в чому запозичують західний стиль життя. Зустрічав англійців, ірландців, британців, австралійців, але практично не контактував із корінними мешканцями.

Зарплати

Якщо сказати незнайомій людині в Канаді, що ти програміст, вона подумає, що ти, вочевидь, розумний, але особливо цим нікого не вразиш. Програмісти у типових компаніях можуть отримувати всього на 20% більше середньої заробітної плати у Ванкувері (4000-4500 канадських доларів, або ж 3000 американських). Що більші доходи, то більше у відсотках зростають податки. Співробітники Microsoft могли отримувати і вдвічі більше за цю суму — з урахуванням усіх акцій та бонусів.

Канадці роблять значно менший акцент на понятті престижу. Не так важливо, хто ким працює, немає упереджень щодо людини залежно від її діяльності.

Як я відкрив для себе фінансові ринки...

Ще після першого стажування я почав відкладати зароблене (зарплатня під час стажування майже дорівнює зарплатні фултайм працівника). Розумів, що гроші мають працювати, а не просто лежати в банку. В Україні на той час це було складно, але щойно я приїхав до Канади, відкрив собі брокерський рахунок у місцевому банку Toronto-Dominion. Відкривши, почав думати, що з ним можна робити. Найпростіше — купити багато цінних паперів. Але треба розуміти, що з ними робити, в чому їхня суть, що вони означають, як бодай приблизно спрогнозувати, що з акціями відбудеться в майбутньому. Так я почав читати онлайн-джерела і втілювати практичні рішення.

Я вирішив купувати цінні папери через відкритий рахунок. Почав із простих інструментів: mutual funds (в Україні це зветься ПІФ — пайовий інвестиційний фонд), exchange traded funds (ETF). Далі перейшов на індивідуальні технологічні акції, оскільки як програміст більше розумів, що відбувається в IT-індустрії. У період феноменального росту криптовалют багато уваги присвятив вивченню історії грошей, монетарної політики та базових понять у макроекономіці, щоб зрозуміти фундаментальну ідею, яка стоїть за біткоїном.

Наступний етап — перехід до більш складних фінансових інструментів, як-то опціони та ф’ючерси. Я розбирався з принципами фінансової аналітики, читав про історію грошей та історію криз, про Велику депресію, рецесію, золотий резерв тощо.

Постійно доводилося (і доводиться) стежити за фінансовими ринками, вчитися бодай на крок передбачати майбутню вартість акцій, вигадувати стратегію ризик-менеджменту. На все це знадобилося більше часу, ніж я собі уявляв. Загалом усе складніше, ніж ходити на роботу і гарантовано отримувати зарплатню. Жодної стабільності, регулярні втрати грошей, а то й можливість зайти у мінус. Мине трохи часу — і я знатиму, що гроші доведеться втрачати регулярно, по-іншому це не працює. Але в середньому треба бути в прибутку, і я навчуся це робити.

А тоді до мене потрохи підкралося емоційне вигорання.

... і як пішов із корпорації

Оскільки я працював, а вивчення фінансових ринків потребувало стільки ж часу, як і основна робота, — часу на відпочинок не лишалося. За два роки життя в Канаді я відпочивав лише раз (не рахуючи двох робочих поїздок до Сіетла): влаштував собі тиждень зимових канікул у Нью-Йорку у родичів та поїздку по Канаді: Квебек-Сіті, Монреаль та Оттава.

Фінансові ринки — достатньо волатильні, і якщо за ними постійно стежити, можуть спричиняти багато стресу. Оскільки я почав дуже активно вивчати цю тему, ефективність на головній роботі почала просідати. Я пережив емоційне вигорання і дійшов до розуміння, що треба вибрати щось одне. І хоча я знав, що за три місяці маю отримати свій річний пакет акцій, які складають значну частину річного доходу, зрозумів, що краще звільнитися. Тим паче, що в той момент я мав фінансові можливості для того, щоб взяти паузу від своєї основної роботи, а також розумів, що я доволі молодий (на той момент — 22 роки) і мав запас часу на експерименти зі своїм життям.

Після цього відпала потреба мешкати в Канаді. У роботі з міжнародними ліквідними активами неважливо, де ти фізично перебуваєш. Тим паче, повернувшись до України, я матиму значно вищий рівень життя за рахунок менших цін. До того ж, в Україні моя сім’я, друзі.

Навіть при такому не надто перевантаженому графіку, який був у Microsoft, мені не дуже імпонувала ідея ходити на роботу. Більше подобалося власноруч контролювати всі процеси і ні від кого не залежати. У мене вже давно була глобальна ціль — мати можливість працювати над своїми проектами, не думаючи щодня про фінанси. Для цього потрібно мати джерела пасивного доходу і, відповідно, необхідний капітал. Я морально готувався до того, щоб мало витрачати і багато відкладати, тому й жив в Канаді доволі аскетично.

Плюси і мінуси життя в Канаді

У Ванкувері мені найбільше припала до душі красива природа. Місто біля океану, оточене горами, омите озерами — найгарніші пейзажі, які я колись бачив. Там, скажімо, легко вийти на хайк чи просто швидко вибратися на природу — на відміну від Києва. Як у будь-якій розвиненій країні, у Канаді вищий загальний рівень життя. Будинки красивіші, ніж деякі наші сірі коробки.

Проте Канада — це країна мігрантів, де я не відчував себе сповна, як удома. За кордоном мені завжди не вистачає чогось рідного. Та й вдома цікавіше стежити, як розвивається соціально-економічне життя країни. В Канаді люди піднімали такі теми, які навіть для мене, хоч я вважаю себе лібералом, здалися крайньо лівими. Скажімо, мітинги проти того, що люди їдять м’ясо, — я не проти вегетеріанства, але рівень дискусії в соціумі був мені не близький. Порівняно з США, канадці значно тяжіють до соціалізму.

Не подобалися також великі податки й медичне обслуговування, коли на базову послугу треба чекати місяцями. Банки не дуже зручні: допотопні чекові книжки, інтерфейси 2000-х років. У нас більше програмних продуктів: «Приватбанк» і «Монобанк» — значно просунутіші у технологіях.

Попри все перераховане, життя в Канаді було корисним досвідом для мене, а Ванкувер посідає першу сходинку в моєму особистому рейтингу комфортності міст. Він вразив мене найбільше з усіх міст, де я досі бував.

Перспективи

В Україні є великий нереалізований потенціал. Зараз Україна має привабливий інвестиційний вигляд. Стабілізувалася інфляція, найближчими роками можна очікувати дешевших кредитів та притоку капіталу. Якщо держава розвиватиметься і ухвалюватиме потрібні закони, сама вартість бізнесу в майбутньому зростатиме. Вже зараз законодавство достатньо лібералізували, наприклад, дозволили іноземним компаніям відкривати банківські рахунки в Україні. Це відкриває шлях для реалізації однієї з моїх ідей — запуску інвестиційного фонду (або, як ще кажуть, «хедж-фонду»), спеціалізованого на інвестуванні в активи України, але зареєстрованого в іншій юрисдикції, десь у Великій Британії. Таким чином можна буде інвестувати в ринок, що розвивається, але під частковим захистом юридичної системи розвинутої держави.

Загалом на Заході люди мають більше можливостей управляти своїми активами, ніж просто відкрити депозит у банку чи здавати нерухомість в оренду. Багато хто має брокерські рахунки та акції — навіть якщо не всі в цьому надто розуміються, вони принаймні мають альтернативи. На нас же це тільки чекає.

Тим часом ми з товаришем, який залишився в Канаді, розробляємо інтерактивну веб-систему для аналітики по американському фондовому ринку. Він втілює рішення як програміст, я ж більше курую процес ідейно. Плануємо цей сервіс у майбутньому зробити публічним із моделлю платної підписки.

На даному етапі я розмірковую над тим, щоб розвиватися в сфері бізнесу або фінансового консалтингу. Повертатися в програмісти наразі не планую, хіба що в IT-підприємництво — воно ближче мені по духу.

За допомогу в підготовці статті дякую Ярославі Тимощук