IT-шники-волонтери: як дизайнер із Чернігова бореться за дерев’яні будинки з мереживом
Коли востаннє ви бачили дерев’яний будинок? Можливо, на відпочинку в Карпатах, а можливо, і ніколи. А от жителі Чернігова бачать їх щодня. На території Чернігівської області збереглися тисячі дерев’яних будинків з унікальним мереживом. Проте, схоже, власники й місцева влада не дуже усвідомлюють їхню цінність і потроху знищують.
UX/UI-дизайнер Станіслав Іващенко створив проект «Дерев’яне мереживо Чернігова», щоб привернути увагу суспільства до цієї проблеми й зберегти будинки.
Мене звати Стас, я виріс і живу в Чернігові. Чотири роки займаюся UX/UI-дизайном на фрилансі: малюю веб і мобільні інтерфейси, іноді логотипи. Раніше працював у мобільному стартапі на менеджерській посаді. Тепер також веду віддалено кілька проектів. Обожнюю свою роботу, особливо UX-частину, бо це аналітична професія, а мені подобається вирішувати логічні задачки клієнтів.
Таке поєднання навичок — дизайн і проектний менеджмент — допомогли почати розв’язувати проблему, що непокоїла мене із 16 років, і зробити внесок у розвиток Чернігова. Ідеться про збереження дерев’яних будинків з унікальним мереживом.
Будинки, що не потрібні місту
Я обожнюю своє місто. Навчався в Києві, Штатах, Німеччині, але завжди повертався до Чернігова. Для мене він затишний і по-доброму теплий, зокрема завдяки дерев’яним будинкам. Вони не тиснуть, як багатоповерхівки, тішать око бордовими, зеленими, жовтими й фіолетовими кольорами. Чимало з них прикрашено різьбленням, що його заведено називати мереживом і яке всюди відрізняється. Це робить кожен будинок унікальним, тож можна гуляти й роздивлятися їх: десь вирізано квіти, десь тварин, десь птахів, міфічних істот, зірки тощо.
Будинок купця Гозенпуда
У 16 років у мене з’явився перший цифровий фотоапарат, і я почав фотографувати ці будинки. Коли до міста приїздили друзі, я водив їх будинками й показував усю цю красу. Звісно, мене цікавила й історія цих будинків.
Кожен регіон України історично має певні культурні особливості, зокрема це виявляється в архітектурі. Наприклад, на Поліссі й Чернігівщині дерево завжди використовували як основний матеріал для будівництва. Такої кількости дерев’яних будинків з мереживом ХІХ—ХХ століть ви не знайдете ані у Львові, ані в Харкові чи Вінниці.
Мене дивувало, що попри війну й любов до бетонних коробок у Радянському Союзі, у нас збереглася така кількість дерев’яних будівель. Лише в Чернігові є щонайменше 200 вартих уваги дерев’яних будинків. В області ж їх тисячі.
Попри захоплення такими будинками, мене дуже засмучувало, що вони зникають. 99% з них перебувають у приватній власності, однак чернігівці не цінують цю спадщину: обкладають будинки цеглою, покривають сайдингом, ставлять пластикові вікна, а мереживо викидають на смітники. Мені здається, на це вплинув радянський світогляд, який заохочував одноманітність і невиразність, саме тому нині ми не розуміємо цінности й унікальности цих будинків та мережива.
Коли я почав їх фотографувати, мені стало цікаво шукати ще й ще. Я залазив у віддалені райони, у яких ніколи не бував, і знаходив нові перлини. Чимало будинків унікальні своїми орнаментами. Чимало символів походить із язичницьких часів. Тож мереживо і його орнаменталістика — це глибока й давня історія, якою славиться Чернігів.
Проект «Дерев’яне мереживо Чернігова»: галерея, гід, історик
Я подорожую все життя й захоплююся архітектурою міст і країн, у яких доводиться бувати. Усі країни також переживали війни, пожежі й різні біди, проте багатьом удалося зберегти спадщину, бо там її шанують. Більшість європейських країн мають закони про заборону й обмеження змінювання фасадів, вікон і балконів. У нас же цим не переймаються. Мені дуже хочеться, аби в Чернігові було, чим пишатися, і щоб люди зрозуміли, яке культурне багатство ми маємо.
Я виростав, волонтерив, подорожував, працював і вів присвячений будинкам акаунт в Instagram. Одного разу трапився випадок, після якого переживання щодо долі будинків перетворилися на проект. 2018 року я запостив у Facebook три скриншоти з Instagram’у з підписом: «Чернігівці, чи ви колись помічатимете й цінуватимете те, що вас оточує? Чи дочекаємося, поки воно зникне?» На превеликий подив, цей допис за три дні отримав близько 300 поширень і чимало коментарів. Я зрозумів, що не лише мені цікава ця тема, якщо стільки людей не залишилося байдужими до допису.
Тоді я вже мав досвід у проектному менеджменті й дизайні та мав друзів-розробників. Тож подумав, чому б не створити онлайн-музей, який присвячено дерев’яному мереживу? Це річ, яка зможе пережити мене і яка в цифровому форматі збереже ці будинки. Крім того, це приверне увагу місцевої влади й власників будинків. Якщо вони зрозуміють, які скарби знаходяться в їхніх руках і що це — надбання міста й країни, можливо, вони почнуть більше дбати про збереження оригінального вигляду дерев’яних осель.
Я зібрав команду з друзів, і хоча їх дерев’яні будинки особливо не цікавили, вони пристали на ідею, бо розуміли, яке значення проект матиме для рідного міста. Основа команди — це Леонід Скрипка (Backend-програміст), Олексій Самойленко (Frontend-програміст) і Тетяна Романюк, яка дуже просунула нас у дослідженні історії будинків. Я керую проектом, продумую його розвиток, вигляд і поведінку сайту, збираю інформацію, знаходжу будинки й наповнюю ресурс контентом.
У всіх є своя робота, тому сайтом ми займалися вихідними, ночами й коли хто мав час. Ми хотіли зробити річ, яка захоплюватиме й закохуватиме в себе. І тоді, можливо, чернігівці зрозуміють, яка унікальна річ дісталася нам у спадщину.
Ми запустили сайт за 5 місяців, 2 липня 2018 року, відразу зі світлинами 160 будинків Чернігова. Для 25 з них удалося зібрати історичну довідку. Сайт вийшов відразу п’ятьма мовами: українською, німецькою, польською, білоруською й англійською. Написано сайт на PHP і JS.
Особливу увагу ми приділили адаптованості сайту, тому що туристи зазвичай заходять на сайт із мобільних пристроїв. Розробники зоптимізували сайт так, щоб люди не втрачали мобільний трафік. Кожен будинок презентовано двома фотографіями, і для прев’ю підвантажують окремі, легші, фото. Також під час відкривання фотогалереї за замовчуванням завантажується обмежена кількість фотографій. У результаті сайт швидше завантажується й заощаджує трафік відвідувачів.
І хоча онлайн-музей запускали з фокусом на Чернігові, за короткий проміжок часу ми вирішили розширитися, і нині сайт охоплює вже 7 населених пунктів Чернігівської області. Окрім того, ми продовжуємо досліджувати історію окремих будинків і перекладати сайт іншими мовами.
Сайт має 3 функції:
Галерея. Це первісна ідея проекту: зібрати в одному місці красиві будинки та дати широку й повну картину їхньої кількости в Чернігові й області. Мешканці, туристи, власники й міська влада побачать, що це важливо, що це потрібно берегти й про це варто говорити.
Маршрути. Звісно, цікаво не просто подивитися на фотографії, а й прогулятися будинками й побачити їх наживо. Тому друга частина проекту — це мапа й маршрути. У кожний будинок ми зашили геопозначку, що виконує два завдання: якщо цих будинків не стане, дослідник чи будь-хто зацікавлений знатиме, де він стояв. Друге — навіть якщо ви не орієнтуєтеся в Чернігові або ж ви іноземець, який не може читати українські адресні покажчики, то зможете без сторонньої допомоги дійти до будь-якого будинку.
Оскільки я все життя гуляю цими будинками, то знаю, як скласти маршрут прогулянки так, щоб за досить короткий час побачити максимум. Тому ми створили 5 маршрутів від 1,5 до 6 км завдовжки, якими туристи й мешканці можуть користуватися. З описами маршрутів нам допомогла відома в місті Facebook-сторінка «Цікавий Чернігів». Завдяки її авторам ви можете ознайомитися із цікавинками кожного маршруту, перш ніж розпочати прогулянку.
Історії. Крім того, щоб погуляти й подивитися, людям цікаво дізнаватися про історію окремих будинків. Це ми також передбачили, тому дослідили історії вже понад 35 будинків і продовжуємо цю роботу. Насправді про чернігівську архітектуру мало інформації і її розкидано по різних джерелах. Тому під час збирання інформації нам допомагають чернігівські історики: ми ходили до архівів, шукали старі газети й прилучали журналістів. Допомагала «Вікіпедія»: зазвичай у статтях про окремі вулиці зазначено про цікаві будинки й видатних людей, які в них мешкали.
Здебільшого я просто фотографую будинок і йду далі, не турбуючи власників. Трапляється, що мешканці визирають із вікон, виходять та запитують, що і як. Іноді під час розмови вдається дізнатися цікаві факти. Насправді рідко можна зустріти нащадків тих, хто звів будинок. Частіше нинішні господарі є не першими власниками будинків і тому рідко цікавляться історією.
Скриншот із сайту
Будинки з історіями
Поділюся кількома історіями будинків, що мене найбільше захоплюють.
«Інтеграція»
Цьому будинку майже 120 років і його збудовано на землі, яку купець Йосип Дроздов придбав у Михайла Коцюбинського. Його виконано в стилі модерн, і мені подобається його деталізоване різьблення й величезні дерев’яні вікна. За радянських часів тут був дитячий садок, а потім ЖЕК. Коли ЖЕК виїхав, будинок припинили опалювати, тож узимку він просто гнив. На будинок склали 2 акти про аварійний стан, і його планували знести й побудувати чергову багатоповерхівку.
Будинок Дроздова
Будинок урятувала «Інтеграція». Це організація для людей з обмеженими фізичними можливостями. Мене захоплює, що люди на візках і їхні родичі власноруч відновили будинок. Вони постелили нову підлогу, а це 16 кубометрів бруса; установили більш як 20 батарей опалення, обмазали стіни глиною, як це робили раніше; відновили печі й ліпнину. Тепер у будинку центр реабілітації, де збираються й тренуються візочники. Тут у них є спортзал, масажний кабінет, зона спілкування й навіть окрема підсобка для виробів у техніці пап’є-маше. Люди на інвалідних візках зробили те, на що не спромоглися здорові люди. Вони повернули цей будинок з небуття.
Будинок-переселенець
Цього року Таня і я пішли шукати будинки до далекого району, у якому я ще ніколи не бував. І знайшли дуже красивий дім. Біля нього сиділа бабуся, під час розмови з якою ми дізналися, що цей будинок — переселенець. У
Будинок-переселенець
Будинок на двох вулицях
Коли Чернігів забудовували в післявоєнний час, люди могли знести цілу вулицю з дерев’яними будинками й звести замість них свої бетонні або цегляні «коробки». Одного разу саме на такій вулиці, де дерев’яне мереживо теоретично просто не могло залишитися, я його знайшов.
Будинок дуже гарний і має особливість — дві адресні таблички різних часів. На одній зазначено назву сучасної вулиці, а на іншій — вулиці, якої не існує вже чимало років!
Мене захоплює, що в час, коли всі будинки на тій вулиці зносили, хтось таки вберіг цю перлину, і вона тішить око й донині.
Будинок, що стоїть одночасно на двох вулицях
Від онлайн до офлайн: урятований дворянський будинок
Коли ми запустили сайт, він відразу зацікавив багатьох людей. Про «Дерев’яне мереживо» почали писати й знімати сюжети місцеві, а згодом і національні ЗМІ. Навіть деякі власники будинків почули про проект, зайшли на сайт, знайшли свій будинок і розповіли нам його історію. Це було схоже на снігову кулю, яка перетворилася на великого сніговика.
Ми розуміли, що потрібно розвивати тему далі. Особисто мені дуже хотілося зайнятися не лише цифровим збереженням, а й фізичним. За кілька місяців ми розширилися до області і я почав їздити й фотографувати будинки в маленьких селах та містечках.
І ось навесні 2019 року мене запросили на толоку до села Старий Білоус. Там я познайомився з пані Оленою Малишко.
Сама вона з Києва, але в Старому Білоусі 2008 року знайшла й викупила будинок своїх предків-дворян. Річ у тім, що з приходом комуністів дворяни змушені були тікати, а їхні будинки підлягали експропріації. Тепер пані Олена перетворює будинок на музей.
Протягом 80 років у будинку була школа. А коли школа сільська, там ніхто ні про що не дбає. Дійшло навіть до такого, що, коли взимку не було, чим опалювати, комусь спало на думку зняти частину дерев’яного мережива й використати його як дрова.
Садиба Березовських у Старому Білоусі
Відразу після толоки я написав їй і запропонував відновити мереживо. Зійшлися на тому, що вона забезпечить матеріалами, а ми відтворимо втрачене різьблення. Так ми знайшли перший об’єкт, на якому вдалося фізично відновити мереживо.
На «Спільнокошті» за одну добу завдяки підписникам спільноти у Facebook ми зібрали трохи більш як $100 на електролобзик і ще кілька інструментів. Я ніколи не тримав у руках цей інструмент, тож для початку проконсультувався з майстрами різьблення по дереву щодо всіх нюансів роботи з деревиною. Нашим завданням було відновити різьблення на флігелі, що точно б повторювало мереживо на фасаді будинку. Щоб трохи набити руку, ми потренувалися на паркані (там візерунок досить примітивний), а потім узялися за основне мереживо.
Волонтерство в Старому Білоусі
Роботу щодо його відновлення, яка триває й нині, ми розпочали на початку червня. До середини серпня виконано майже 90% запланованих робіт. Зазвичай ми приїжджаємо у вихідні й працюємо поодинці або вдвох-трьох. Іноді зорганізовуємо масові толоки. Усього на фасаді флігеля 3 види мережива по 7,5 м кожне. З двома видами ми вже завершили й тепер працюємо над третім рядом.
Нове мереживо для будинку в Старому Білоусі
Окрім фізичного відновлення мережива, цьогоріч також запустили повноцінні екскурсії дерев’яними будинками Чернігова, що є своєрідною новинкою для міста. Оскільки я захоплююся бігом, то, окрім піших екскурсій, є ще й бігові, а це теж оригінальна дивинка для Чернігова. До того ж до нас уже кілька разів зверталися місцеві історики й екскурсоводи з пропозицією розробити спільну програму з украпленнями дерев’яного мережива.
Бігова екскурсія дерев’яними будинками
Плани
У найближчих планах завершити будинок у Старому Білоусі й далі шукати в Чернігові будинки, яким можна допомогти. Маховик запущено, і в нас тепер є перший успішний кейс, який можна показати власниками інших будинків як приклад.
Окрім того, раз на півроку Льоня, Льоша і я повертаємося до роботи над сайтом, удосконалюємо юзабіліті, додаємо інші мови тощо. Звичайно, є велике бажання покрити більше будинків у всій області, але, як завжди, усе впирається в час. Різноманітних ідей дуже й дуже багато.
Також ми розуміємо, що потрібно приділяти більше уваги просуванню сайту загалом і збільшувати охоплення аудиторії в соцмережах та офлайн.
Ми завжди раді вітати всіх у Чернігові. Це наше місто, і нам приємно ділитися своїми знаннями з усіма, хто хоче познайомитися з його історією та красою. Що більше в тебе знайомих з різних міст, то більше народжується класних ідей і проектів. А сукупність таких проектів розвиває нас як суспільство й рухає вперед.
Наостанок розкажу маленьку історію, що зігріває душу. Нещодавно я познайомився з однією жінкою, яка вже чимало років живе в Чернігові, але сама родом з маленького містечка на півночі області, де в неї лишився старий дерев’яний будинок. Під час знайомства вона розповіла, що раніше вони з братом хотіли перебудувати той будинок та осучаснити його. Але наш проект змінив її думку, і тепер замість того, щоб покривати все пластиком і викидати мереживо, вони вирішили його зберегти й відреставрувати мереживо. Такі історії мотивують не зупинятися й рухати наш проект уперед, адже його основною метою є відновлення поваги та любові людей до ошатного оздоблення дерев’яних будинків.
