Авг. 22

Країна сієсти: подружжя українських програмістів про переїзд на Мальту й причини повернення додому

[Від редакції: ми продовжуємо серію матеріалів про повернення в Україну. Розповідаємо про IT-спеціалістів, які поїхали з країни, але з різних причин повернулися. Якщо ви чи ваші знайомі мають такий досвід, напишіть на Данный адрес e-mail защищен от спам-ботов, Вам необходимо включить Javascript для его просмотра. ].

Навесні 2015-го Андрій Почекайлов та Ольга Троян переїхали на Мальту, пройшовши співбесіди в компанії KPMG Crimsonwing. Тоді вони ще не були одружені, і єдиним способом переїхати разом було знайти роботу в одній країні. Шукали можливостей пожити за кордоном і спробувати освоїтися в новій культурі. Вибір зупинили на Мальті, як на країні, що потребувала IT-талантів з-за кордону. Справжнім викликом стало вже саме подання документів: у країні не найпростіша візова політика, тож цей процес затягнувся на чотири місяці. Уже згодом Андрій та Ольга побачать, що це далеко не єдиний вияв неспішности на Мальті. Проживши рік в острівній країні, вони повернулися додому. Головні причини — вища культура розробки програмного забезпечення й більші заробітки.

Нині вони два роки як одружені. Андрій працює Senior Developer у компанії Global Mediator, Ольга — Senior Developer в Infopulse. В інтерв’ю для DOU Андрій та Ольга розповіли, як жили й працювали на Мальті та чому зрештою вирішили повернутися в Україну.

Як ви розпочали свій шлях у професії? Де працювали, перш ніж переїхати?

Андрій. Почав програмувати ще зі школи. Мій батько працював в ІТ-сфері тодішнього Радянського Союзу, і я, за інерцією, теж пішов цим шляхом. Навчався в КПІ на факультеті інформатики й обчислювальної техніки, а після четвертого курсу потрапив на стажування в компанію Innoware. Там познайомився з технологією, що стала захопленням мого професійного життя, — тоді вона мала назву Microsoft Business Solutions-Navision. Відтоді, з 2007 року, з нею й працюю, робив хіба що невеликі перерви на пів року-рік, щоб попрацювати із супутніми технологіями.

Ольга. Програмувати почала ще в ліцеї, спочатку Pascal (як у всіх), а потім C, Delphi тощо. Брала участь в олімпіадах з математики та інформатики, проте не вважала це чимось серйозним. Насправді я хотіла стати лікарем, хірургом. Але зваживши на всі складнощі цієї професії, вирішила зупинитись на чомусь більш реальному і вступила до Київського Політеху на факультет інформатики та обчислювальної техніки. На останніх курсах влаштувалась на фірму, яка займалась організацією IT-курсів. Спочатку була викладачем, а потім зайнялась внутрішнім проектом на базі Dynamics CRM. З того часу так і працюю в цій галузі, інколи відволікаючись на проекти з використанням супутніх технологій.

Як виникло рішення переїхати? Чому вибрали Мальту?

Андрій. Технологія, що є сферою моїх професійних зацікавлень, маловідома в нас (і не лише в нас). Забігаючи наперед, скажу, що після повернення з Мальти подумував перейти в іншу галузь, але все ж таки залишаюся у своїй, адже останнім часом Microsoft Dynamics значно прогресував з погляду технологій. Та й не хотів би стартувати в іншій галузі із джуніора або мідла.

Ініціатором переїзду стала моя тоді ще дівчина Ольга, теж програмістка. Її не задовольняли поточні проєкти на тодішній роботі, тож вона шукала можливостей за кордоном. Зрештою знайшла вакансію в компанії KPMG Crimsonwing на Мальті, що займалася Dynamics CRM. Коли її приймали на роботу, поцікавилася, чи не потрібні ще девелопери. Тоді компанія не потребувала більше розробників, але загалом ми знали, що вона також постійно набирає спеціалістів з Dynamics NAV, і запропонували розглянути й мою кандидатуру. За тиждень-другий мене запросили на співбесіду. Усі інтерв’ю відбувалися через скайп. З менеджером обговорили мої попередні проєкти, досвід, і на цьому все. Навіть із технічної частини нічого не запитали. У нашому випадку це виявилося дуже доречним, адже не були на той час одружені, тож єдиною можливістю потрапити на Мальту разом було знайти дві окремі вакансії.

Зрештою, усе так і сталося: почали працювати в одній компанії, щоправда, у різних відділах. Увесь процес переговорів, інтерв’ю й роботи з документами розпочався наприкінці 2014 року, а перебралися в кінці травня 2015-го. Страшна паперова тяганина затягнулася на чотири місяці.

Річ у тому, що, коли до Мальти приїжджає людина з-поза меж ЄС, вона повинна отримати single permit, який дають на підставі робочого контракту. З ним людина приїздить до країни, працює й паралельно дістає residence permit — дозвіл на проживання на рік часу. Це й спричинило найбільше бюрократії. Можна вже мати підписаний контракт на роботу, можна навіть уже працювати, але документи з дозволом на постійне проживання все ще в процесі оформлення. Увесь цей час не можна виїжджати з країни. Така сама проблема зі швидкістю виникала й в інших експатів. А за рік дозвіл потрібно поновлювати й знову проходити ті самі проблеми. Знаю, що дехто чекав на повторний дозвіл і пів року, і навіть 10 місяців.

Коли вже виїжджали, то чули, як один з місцевих політиків виступав із пропозицією прискорити процедуру бодай для працівників IT, бо країна втрачає багато хороших людей через бюрократичну тяганину. Щоправда, потім я вже не відстежував, чи є прогрес у цій справі.

Але коли ми тільки подавалися на вакансію, не знали всіх цих нюансів. Цікавило, що острів, отож мало бути тепло. Та й компанія доволі відома. Хоч не знали її кухні, значив передусім напрям.

Ольга. Коли розмовляєш з ейчаром або агентами, які якраз активізувалися зі своїми пропозиціями через LinkedIn (здебільшого європейські або британські рекрутери Niegel Frank і Conspicuos), усе здається доволі привабливим та виграшним. Вони запевняли, що житимемо, «як у Європі», оточені англійськомовним населенням, до того ж бонусами є море й тепла зима. Пропонували, як зазвичай, competetive salary, insurance і relocation. Їхні обіцянки були, як завжди, завеликі, як порівняти з реальністю, наприклад, житло за 400, а по факту за 600 євро, і ціни нижчі, ніж у Європі (насправді ні, бо майже все імпортують). Податки й справді менші, ніж, скажімо, у Німеччині або Нідерландах, і море є, але обіцяли просто суцільний курорт. Насправді людина, яка працює день в офісі, має не так багато часу на всі ці пляжні розваги. Релокейшен-пакет був досить слабкий та охоплював квитки, перевіз додаткового багажу й готель на 10 днів.

Андрій. Мені й досі, за кілька років після повернення, пишуть агенти, здебільшого британські, і пропонують свої послуги.

Загалом ми від початку не планували, що переїзд виявиться тривалим. Як порівняти з іншими європейськими країнами, на Мальті інша політика щодо набуття громадянства. Скажімо, якщо в Німеччині тривале працевлаштування є підставою подаватися на громадянство або хоча б дістати тривалий дозвіл на проживання, то там — інша стратегія. Тільки за п’ять років проживання на острові резидент може претендувати на посвідку на постійне проживання, яку вже не треба продовжувати. Та це тільки в теорії: на практиці мальтійські урядовці всіляко перешкоджають тому, щоб експати діставали такі дозволи й набували громадянства. Політика негласна, але її відчувають на собі чи не всі, хто спробував подаватися.

Що зумовлює таку політику?

Ольга. Правду кажучи, вони продають своє громадянство за нерухомість. Мальту активно забудовують, тож давати громадянство просто так невигідно. На роботі розповідали про випадок, коли компанія допомогла своєму працівнику набути громадянства. Той довго в них працював, а потім звільнився, тож тепер остерігаються допомагати кому-небудь.

Де саме ви мешкали на Мальті? Які були ваші робочі умови?

Ольга. Ми жили в місті Марсаскала (на Мальті приблизно 50 таких містечок, які є окремими адміністративними одиницями). Як порівняти з туристичною північчю, південь дешевший. На півночі чимало мовних шкіл, казино, більше бізнес-центрів і дорожча нерухомість. Натомість південь вважають більш аграрним і розслабленішим. Цю частину країни населяють або місцеві, або сезонні туристи, або пенсіонери, які знають вигідніші місця для відпочинку. Жити на півночі не бачили сенсу: переплачувати за оренду й ще стояти в заторах. Більшість наших колег у компанії жили так само в південному регіоні.

Андрій. На місці з’ясували, що в Україні IT-компанії, які працюють на аутсорсі, мають набагато вищу культуру роботи й просунутіші методи розробки ПЗ. Наприклад, у нашій компанії на робочих столах стояли стаціонарні телефони, якими активно користувалися. В українських IT-компаніях нині таке важко знайти.

Приміщення, у якому ми працювали, пам’ятало кращі часи. Архітектура пізніх 80-х. Чотири поверхи оббито зовні дивним чорним склом. Під час дощу між склопакети затікала вода. Незручне планування, бо лише одні вузенькі сходи. Зате було два ліфти: на Мальті ними оснащено навіть найнижчі приміщення. Час від часу проводили планову обробку від шкідників, яку розпочинали зазвичай у п’ятницю о 17:00. Якщо в тебе митинг або потрібно попрацювати до 18:00 — дихай через раз.

Ольга. Робочі дні прибиральниць синхронізували з нашими: з 9-тої до 17-тої. Поки працюєш, під твоїм столом може відбуватися вологе прибирання. В інфраструктуру офісу компанія не вкладала, і за рівнем комфорту на сучасні компанії не рівнялися. Любовно збережено старовину: що зсередини, що зовні.

Менеджмент мальтійців бюрократичніший і повільніший. Звісно, усі між собою дружні та привітні, але відчутна й ієрархія. Материнська компанія регулярно втручається в справи місцевої. Працівники доброзичливі й веселі, але працюють не так інтенсивно, як в Україні. Усі розслаблені, і ніхто нікуди не поспішає. Як Андрій уже казав, в Україні значно вища культура розробки: запроваджують Scrum та Agile, а там же це в кращому разі просто красиві слова. Те саме стосується й нових технологій, тренінгів, семінарів та хакатонів: в українському ІТ дуже дбають про те, щоб іти в ногу із часом, і вкладають в інфраструктуру й обладнання. Увесь менеджмент ведуть у таблицях Excel і в листах. Компанія, де ми працювали, відстає від типової української IT-компанії років на десять.

Андрій. Я теж стикнувся з тим, що в колег була самописна система й для врахування часу на виконання певних завдань, і для ведення графіка відпусток. З огляду на все, вона залишилася ще з 90-х. В офісі сидів старший чоловік років 60, який усе це впровадив, він же й підтримував. Також для наших реалій це звучить дивно, але я став свідком того, як працівника компанії проводжали на пенсію. У нас вік спеціалістів здебільшого років на 10 менший.

Ольга. Звісно, на Мальті є й інші компанії, прогресивніші, які здебільшого працюють у сферах онлайн-казино й геймінгу та інколи перевозять до себе цілі команди. У них, певно, кращі умови, оскільки, крім молодих команд, вони також мають і молодий менеджмент. До речі, на Мальті є преференції для онлайн-казино й взагалі для казино. Цю галузь підтримує держава. Там молоді команди й сучасні підходи до роботи. Ми ж потрапили в стару надійну компанію, звідки люди справді можуть вийти на пенсію.

Azure Window. Декілька років тому ця природня арка обвалилась під час шторму, що стало шоком для всієї Мальти, адже це було всесвітньо відоме утворення

Які позаробочі аспекти життя на Мальті відрізнялися від українських? Що найбільше запам’яталося?

Андрій. Попри те, що в нас заведено ганити медицину: мовляв, або добре, але дорого, або погано, але дешево, у мене склалося враження, що медицина значно доступніша, ніж на Мальті (навіть та, що безплатна). Звісно, в екстреній ситуації лікарі приїдуть, заберуть і прооперують. Але загалом немислима практика, щоб лікар приїжджав додому, коли в пацієнта грип і температура. За такої ситуації треба приїхати, записатися в лікарню й посидіти в черзі з температурою. Якщо потрібна не дуже екстрена процедура — рентген або аналізи, — то теж може потерпіти кілька місяців.

Ольга. Усі експати сплачують унесок за медичне страхування й дістають доступ до відповідних закладів. Сидіти по шість годин у черзі до лікаря — звична європейська практика, але на Мальті до цього додається особливий національний колорит. Скажімо, аналіз крові відправляють до Сицилії. Туди й назад — пристойний час. І вишенька на торті — це прийом лікарів загальної практики на базі аптек. Країна маленька, і людей розкидано по маленьких містечках. Не всім зручно їхати до центральної лікарні, тож в аптеках завчасно вивішують розклад: певного дня з такої-то до такої-то години прийматиме лікар.

Також я носила брекети, і записатися для їхнього обслуговування навіть у платну клініку можна за півтора місяця черги. Швидшим виявилося літати в Україну. У мальтійців загалом погані зуби, притому що на острові чимало стоматологічних клінік, що спеціалізуються на протезуванні й корегуванні. Таку кількість зумовлено тим, що багато британців приїздить їх робити саме сюди, бо дешевше.

На Мальті всього три аптеки, які працювали до 10-ї вечора. Після цього часу відчинено хіба що букмекерські контори.

Чи поширюється такий розклад і на інші сфери життя?

Ольга. Так, на Мальті всюди свій особливий розклад, який підкоряється законам неспішного тутешнього життя. Є окремий літній розклад — і це жахіття. Він розпочався, щойно ми приїхали на Мальту, — наприкінці травня. Заклади — банки, пошти, аптеки, торговельні центри — відчиняються о 8-й ранку, а потім зачиняються на так звану сієсту о 12:00. Вони можуть знову відчинитися о 16-й, а можуть і ні. Літній розклад означає, що в суботу такі заклади працюють до 12:30, а в неділю їх зачинено. Це особливо стосується невеликих крамниць, побутових магазинів і салонів краси, а великі супермаркети й моли працюють за привабливішим графіком.

Є заклади, що працюють за нормальним графіком, але таких більше на півночі, де концентруються туристи й мовні школи. За потреби можна їхати туди, та це зайва година. Самих мальтійців це не дуже турбує. По-перше, вони звикли, а по-друге, у них доволі патріархальне суспільство: чоловік працює, а жінка часто просто на господарстві. Якщо ж жінка теж на роботі й виховує дітей, то офіційно працює пів дня. До того ж дитсадочок теж працює за скороченим графіком, і хтось повинен забрати дитину.

Андрій. Один з найбільших місцевих супермаркетів PAVI (входить до мережі Auchan) безперебійно працює й узимку, і влітку, але туди ще треба доїхати. Для нас незвично, та й зачинявся він о 8-й вечора. За таким же розкладом працювало кілька менших супермаркетів мережі Lidl.

Жити без автомобіля на Мальті дуже складно. Здається, їхній культ ще більший, ніж в Америці: 300 тисяч авто на 450 тисяч жителів. Серед усіх експатів у нашій компанії тільки двоє людей обходилося без власної машини.

У країні майже немає нормальних тротуарів. Якщо двоє людей ітимуть поруч, й обом вистачатиме місця, то, значить, це широкий тротуар, бо зазвичай треба йти бочком. Лише на набережній є широкі тротуари для променаду. Широких тротуарів і не будують, бо практично в усіх є машини. З громадського транспорту — тільки автобуси й ще невеликий пором. Автобусами користуються здебільшого поодинокі експати без авто, мігранти-різнороби, яких у країні багато, і пенсіонери. Автобус курсує з інтервалом приблизно 20 хвилин, набивається щільно, на маршруті можуть виникати конфлікти як між самими пасажирами, так і між пасажирами й водієм. Їздити автобусом далі центру незручно: немає довгих маршрутів, і потрібно пересідати, а на це гаєш багато часу.

Виходить замкнене коло: немає сенсу розвивати громадський транспорт, бо й так у всіх машини. А звідси й затори.

Ольга. Велосипеди теж не варіант: по-перше, для них не облаштовано інфраструктуру, по-друге, їх дуже не люблять автомобілісти. Їхати велосипедом на роботу страшно, хіба що покататися прибережною ґрунтовою дорогою за містом. Ми вирішили придбати старезну Toyota з відкидним дахом — не надто практично, але було дуже круто. Майже 9 місяців на рік можна було не ставити дах.

Як у вас відбувалася адаптація? До яких нюансів життя доводилося найбільше звикати?

Андрій. Здавалося б, Мальта — південь, і повинно бути тепло. Але найбільше запам’ятав таки холод. У січні-лютому температура тримається на рівні 10 градусів тепла. А центрального опалення ніде немає. Мальтійці схильні потерпіти кілька місяців, ніж витрачатися на систему опалення, яка більшість року не працюватиме (у цьому є певна логіка). Доводиться викручуватися, наприклад, найефективніший вихід — умикати кондиціонер на теплий режим. Завдяки великим кондиціонерам на роботі підтримували комфортну температуру. Удома ж у нас був тільки один кондиціонер у спальні. Інші приміщення опалювали за допомогою UFO-подібної конструкції, що працює на газі (UFO-подібна, бо гріє лише те, на що світить, а тому повітря не прогріває).

Холод більше відчувається ще й через вологу, зумовлену близькістю до моря. У квартирі рівень вологости може сягати 85 відсотків — це означає, що намокає навіть туалетний папір. Лягаєш у постіль — вона волога. Залишив аркуш паперу на столі — за кілька днів відчуття, що він намок. Замість зволожувачів повітря тут купуєш осушувач — за день у ньому може назбиратися до 5 літрів води.

Ольга. Близькість до моря має й переваги. Наприклад, за час перебування на Мальті жодного разу не захворіла, хоча маю алергію й респіраторні захворювання. Тут чудове місце для життя сім’ї з дітьми: якщо хтось один з батьків не працює, можна цілий день пробути з дітьми на морі. Гуляти вночі цілком спокійно: нічого небезпечного не підстерігає. Злочинність майже нульова. Майже немає вандалізму, можна залишати машину незамкненою, у дрібних крамничках можна брати продукти в борг, а поштові відправлення залишають на порозі в дім, бо їх ніхто не поцупить.

Мальта по-особливому красива: тутешня природа, може, трохи й аскетична, але приваблива. Жовтий камінь, що є основою острова, і з якого там побудовано майже все, створює піднесений настрій. Два кольори Мальти — жовтий і синій — як море або небо. Рослинности мало, але за тією, що є, уважно доглядають. Можна скуштувати плодів кактуса prickly pear (з нього ще готують відомий лікер Bajtra), просто йдучи повз паркан: тут, як і в Україні, усе, що за парканом господарства, вважають суспільною власністю. Коли розпочинається сезон равликів, їх теж можна збирати просто на дорозі або в полі. Місцеві їх навіть спеціально не розводять, а збирають і продають величезними сітками.

Чи доводилося адаптуватися в спілкуванні з місцевими на роботі й поза нею? Які особливості характеру мальтійців?

Андрій. Мальтійці дуже привітні й ввічливі. Склалося враження, що якщо двоє мальтійців одночасно з різних боків відчинять двері, то так і стоятимуть, бо кожен захоче пропустити іншого. Але це радше побутова ввічливість. На роботі в нас була своя тусовка експатів, та з мальтійцями не вдалося встановити позаробочий контакт: піти разом до бару абощо. Трималися осторонь.

Ольга. Вони трохи нетерпимі до приїжджих — тих, кого найняли на сезонні роботи. Є верства нелегалів, які живуть тут уже кілька поколінь і не мають прав, не можуть набути громадянства й живуть у кепських умовах: здебільшого в будинках сарайного типу в районі порту, де зосереджено найбідніше населення. Мальтійці погано ставляться до таких мігрантів, хоча вони їм потрібні для регулярного найму на сезонні роботи, за який платять мінімум.

Андрій. Мені було важко звикнути до їхніх необов’язковости й неспішности. Скажімо, інтернет-магазин доставляє твоє замовлення тиждень, а то й два, і за норму вважають чекати.

Ольга. Так, мальтійці не найвідповідальніша нація у світі. Місцевий може пообіцяти, що приїде за годину, і не приїхати взагалі. Регулярно виникали непорозуміння через це. Власниця квартири, навідуючись за грішми, періодично казала: «Буду о восьмій вечора». Відповідно, ми нічого не плануємо на цей вечір і чекаємо. Уже о восьмій могла написати, що буде о пів на десяту. Або написати, що взагалі не приїде. Або не написати й не приїхати. До того ж мальтійці дуже делікатні: їм не можна прямо висловити своє незадоволення або сумніви щодо таких невиконаних обіцянок, бо це вважають великою образою.

Мальта — це велике село завбільшки з правий берег Києва. Тут усі одне одного знають і відчувається певна містечковість. Між людьми можуть бути свої внутрішні взаємини, про які ти, як людина зовні, можеш ніколи не дізнатися.

Андрій. Це чудова країна для пенсії: тепло, море, чисте повітря, і нічого не відбувається. Попри велику кількість машин, забруднености не відчуваєш. Прихильникам повільного розміреного життя тут теж буде комфортно. Однак енергійні й амбітні нудитимуться. Є лише невелика частина Мальти, де вирують тусовки, — своєрідний п’ятачок з казино й дискотеками, куди приїздить погуляти молодь з Європи. Поза тим, це спокійна країна.

Яка вартість життя на Мальті, як порівняти з Україною?

Ольга. Я б множила наші ціни приблизно в півтора раза, щоб отримати мальтійські. Щотижня ми їздили скуповуватися до великого супермаркету біля аеропорту. Виходили із чеком приблизно на 120 євро (продукти + різні речі). Фрукти смачні й дещо дешевші, ніж у нас. Натомість морепродукти так само дорогі, як і в нас. Хоча б, здавалося: морська країна, власний вилов. Установлено регуляції ЄС щодо того, чого й скільки можна виловити. Тож риби не так багато й вона дорога. Набагато дорожчі послуги в салонах краси й дрібний ремонт. Звичайно, дорожче таксі: мінімальна поїздка 20 євро.

Весь одяг імпортний, що впливає на його ціну. Скажімо, одяг з масмаркетів Mango або Marks & Spencer не надто дешевий. Важко знайти сукню, що коштує менш як 80 євро, хоча ціна в мережі мала б бути більш-менш однаковою. Завозять майже все із Сицилії: місцеві беруть машину або сідають на пором (120 євро з людини з авто в обидва кінці), пливуть до сусіднього острова й там скуповують усе. Вочевидь, кооперуються із замовленнями. Одного разу ми поверталися таким поромом із Сицилії й він був ущерть набитий речами: від харчів до меблів з IKEA.

Іноді можна зустріти хамелеона просто біля входу в квартиру. Але це велика рідкість

Що з-поміж цього всього стало для вас вирішальним чинником, щоб повернутися? Скільки часу пропрацювали в компанії?

Андрій. Я прожив на Мальті один рік і три місяці, Оля поїхала трохи раніше, рівно за рік, оскільки влаштувалася на нову роботу в Києві. Головний висновок із цієї історії — айтишник, який працює на аутсорсі в Україні, може заробляти більше, ніж на Мальті. З урахуванням податків і різниці в цінах — точно вдвічі більше.

Ольга. Загалом зарплати приблизно однакові, якщо на Мальті не працювати в популярній сфері онлайн-казино. Проте це інші специфіка й технології, тож не хотіли за це братися. Щомісяця ми відчували різницю в грошах і жили з відчуттям, наче щось проходить повз нас, наче не добираєш того, що міг би зі своїми досвідом і кваліфікацією. Не відмовляли собі у витратах, але водночас не вдавалося відкладати багато грошей. Ніби ні в чому собі не відмовляєш, проте нікуди й не рухаєшся.

Окрім того, помітила, наскільки сфера IT в Україні прогресивніша з професійного погляду. Відчувається відставання в технологіях, і через те ти як професіонал стрімко вповільнюєш темпи.

Андрій. У нас від початку не було установки, наче їдемо назавжди: просто хотіли спробувати. Якби дуже сподобалося, то знайшли б спосіб, як лишитися, але цього не сталося. З переваг — підтягнув англійську, себто зруйнував психологічний бар’єр починати розмову з іноземцями, адже в компанії всі спілкувалися цією мовою.

Ольга. Ще ми пережили стан, який знайомий, напевно, усім експатам: коли приїздиш до нової країни, значно звужується коло спілкування. Не можеш вибирати, з ким тобі дружити й з ким спілкуватися. А щоб повноцінно зінтегруватися в середовище місцевих, потрібно вкрай багато часу. З поверненням в Україну з’явилося розуміння того, як удома все доступно: якщо в тебе є енергія й бажання, то будь-які заняття та будь-яке хобі значно доступніші як за грошима, так і за зручністю розміщення, розкладом занять, вибором і професійністю наданих послуг. Україна загалом живе значно динамічніше. Київ — велике місто можливостей. А там потрібно мати набагато більше грошей і часу, щоб досягти такого рівня життя, як тут.