Вища IT-освіта для американців в Україні. Як це могло би бути
[Про автора: Олексій Молчановський — керівник магістерської програми Data Science Українського Католицького Університету]
Ця колонка написана під враженням одного дослідження щодо проблем з ІТ-освітою в США і мого особистого досвіду у ІТ-освіті в українських і американських університетах. Спершу написав пост у Facebook, а зараз радий поділитися цими думками з ширшою професійною спільнотою.
Проблеми IT-освіти в американських університетах
В українському суспільстві звично бачити дискусії про критику нашої вищої освіти. При цьому часто посилаються на найкращі закордонні університети (в першу чергу американські) як недосяжні зразки для наслідування. Утім, попри очевидність і справедливість цієї позиції, інколи виникають можливості і то в дуже неочікуваних місцях.
В Штатах бум на освіту з Computer Science (а де цього буму нема?). Він настільки великий, що студенти не можуть потрапити на відповідні навчальні курси в університетах. Навіть якщо це обов’язковий курс, кількість місць на ньому обмежена. А якщо курс популярний, то місця розлітаються в перші хвилини, щойно відкрилася реєстрація на курс — як на рок-концерт чи топову конференцію зі штучного інтелекту. Привіт, NIPS! Оскільки там потрібно записуватися на курси заздалегідь, то є такі студенти (і їх доволі багато), хто не потрапляє на курси, а відтак потенційно може на закінчити навчання за чотири роки (тому що не набере необхідну кількість кредитів), не вийде раніше на добру роботу і буде довше повертати дорогий кредит на навчання.
Кілька фактів
Кількість студентів різко зросла (дивіться картинку з графіком нижче), а ось кількість PhD студентів тримається приблизно на тому самому рівні. PhD студенти в американських університетах виконують роль асистентів викладача. Нестача асистентів призводить до того, що професор може менше взяти студентів на свій курс або погіршиться якість викладання. Адже надання консультацій та оцінювання завдань і надання фідбеку за виконані завдання — основна додана вартість навчання в офлайн на противагу онлайн.
Чому аспірантів мало? Їх вимиває індустрія. Одразу після випуску, якщо ти пристойно вчився, можеш отримати «шестизначну» зарплату, тобто від $100 000 на рік. Попит на ІТшників у США просто страшний.
Так само, як випускників, індустрія одразу переманює і професорів. В галузі гуляють історії про те, як компанії викуповують цілі дослідницькі лабораторії (професори + аспіранти) до себе, і університети лишаються ні з чим. Звичайно, багато професорів тримаються академії і надалі. Вони працюють парт-тайм і тішаться, що мають доступ до крутих обчислювальних ресурсів компаній, у яких працюють. В статті NY Times згадується історія, коли банк пропонує професору посаду з оплатою від 1 до 4 млн доларів на рік.
Можна сказати, що професор, який працює в індустрії — це круто і нам би так! Це, може, і круто, але нових професорів з’являється надто мало (див. той самий графік: PhD студенти — це майбутні професори). Фактично замість одного професора фултайм треба
Така історія. Ось чудова фраза зі статті NY Times: «Вони (компанії) добре усвідомлюють, що пожирають свої власні зерна».
Чим це може бути цікаво для України
По-перше, ситуація, яку ми спостерігаємо в українській вищій ІТ-освіті, де бракує молодих талановитих та компетентних викладачів, геть не унікальна. В нас є трохи своєї специфіки, але результат часто той самий.
По-друге, і це цікавіше, як на мене, ця ситуація за океаном може відкривати для підприємливих університетів в Україні нішу для навчання американців ІТ. Звучить дико, і я тут отримую купу заперечних коментарів. Хай так. Але справді, американці платять за свою освіту часто від
- У США вже всі в університетах звикли до 100% онлайн чи змішаних курсів. Гарвард торік провів майже 900 онлайн та змішаних курсів для своїх студентів, і мова не йде про MOOC. Тому таку програму можна робити онлайн або частково онлайн.
- Не потрібно робити повний бакалаврат. Варто почати з того, що зробити кілька базових курсів (основи програмування, алгоритми, бази даних, дискретна математика тощо) і домогтися моделі, яка би дозволяла трансфер українських навчальних кредитів у американські університети. В принципі, це може бути ключова вимога. Бо просто так повчитися програмуванню мало хто сюди подасться чи майже ніхто — краще вже піти на якийсь буткемп у США.
Але як зробити цей трансфер? Тут можна спробувати домовитися з американськими університетами, які досить часто є відкритими до співпраці в плані відкриття філій. І якщо домовитися про те, щоб відкривати не повну філію (повноцінний університет), а тільки щоби викладати базові курси перші два роки, наприклад, не більше. Це може виглядати як win-win ситуація: американський університет частково на цьому теж буде заробляти.
Основне занепокоєння, звичайно, яке виникає: де знайти добрих викладачів з гарною англійською у нас тут? Так, це виклик, але моє знання освітньої галузі в ІТ-напрямку в Україні говорить, що це реальна, хоча і складна задача. І друга перепона на шляху — надмірна забюрократизованість процесів у державних університетах. З іншого боку, особисто знаю кількох деканів та завідувачів кафедр, які би змогли потягнути такий проект.
P. S. Невдовзі після написання цього тексту почув історію про те, як до колег звернулися представники німецьких компаній. У Німеччині брак фахівців з data science та бізнес-аналітики оцінюється в 100 000 робочих місць. І вони не проти розглянути можливість готувати людей зокрема і в Україні.
