Покоління Z. Чому підлітки починають займатись програмуванням і що з того виходить
Те, що ми колись називали технологіями майбутнього, покоління Z (ті, хто народилися після 1995 р. — ред.) вважає невід’ємною частиною повсякденного життя. Деяким його представникам навіть немає 18 років, а вони вже подають ідеї та створюють проекти, які покликані покращити майбутнє людей.
Наприклад, нейронна мережа Соломії аналізує електрокардіограми й ставить діагноз. Дмитро створив власну соціальну мережу й інформаційного чат-бота, Анастасія придумала дозатор прального порошку, який сподобався кронпринцесі Швеції. Єлізавета має ідею розумного смітника, а Володимир придумав спосіб, як за допомогою технологій знайти місце для парковки. В інтерв’ю для DOU молоді українські програмісти розповіли, як почали займатись ІТ, чому не всіх влаштовувала їхня робота та що з цього виходить.
Соломія Леньо, 16 років
Future cognitive scientist, фіналістка Intel ISEF та ICYS-2018
«Я не знаю річ, яку не можна запрограмувати»
Усе почалося з
— З чим ти плануєш пов’язати своє життя? — запитують.
— З ІТ, — відповідаю я.
— Чоловік-програміст — це добре. Але що ти будеш робити?
— В мене не буде чоловіка-програміста, програмістом буду я.
— Воно тобі треба? А як ти сім’ю годуватимеш, коли постійно будеш у роз’їздах? Ти повинна бути мамою. Ти ж дівчина! Ось це цілий день за комп’ютером сидіти?
Після таких слів я часом сумнівалась у правильності вибору, думала, можливо, це лише тимчасова ейфорія після табору. Все ж згодом я вирішила записатись на гурток «Юний програміст». Ми вчили Delphi і Pascal. На першому зайнятті сиділо 30 хлопців і я — одна дівчина, а вже на останньому — зі мною залишилось лише троє хлопців. Згодом я занурилась у С++ і об’єктно-орієнтоване програмування.
Мій перший серйозніший досвід — програма, яка проводила генетичні розрахунки. Це була власна науково-дослідницька робота, яку я захищала в Києві, а згодом в
Зараз я цікавлюся штучним інтелектом і machine learning. Я прагну не просто, наприклад, написати нейронку, яка буде аналізувати погоду, — це не дуже цікаво, на мій погляд. Мені хочеться робити таке, що суттєвіше впливатиме на життя людей.
Я вчилася в медичній школі, де нахил був на хімію та біологію. Якось ми з шкільною вчителькою дійшли до ідеї, яка передбачає створення нейронної мережі, що аналізує електрокардіограми. З цією роботою я подалася на всеукраїнський конкурс Intel Eco Ukraine в секцію «Наука про людину», де пройшла далі вже на міжнародну виставку-конкурс Intel ISEF (International Science and Engineering Fair), з якої я приїхала лише кілька днів тому. Цьогоріч він проходив у місті Пітсбург, штат Пенсильванія.
Загалом це була моя друга подорож за кордон і перша до США. Участь брали понад 2000 учасників із близько 1700 проектами. Вони представляли більше ніж 75 країн світу, а до складу журі входили шість лауреатів Нобелівської премії та понад 100 професорів. У перший же день конкурсу у нас була Pin-party, де ми обмінювалися значками та гостинцями зі своїх країн. Мій рюкзак був настільки заліплений значками, що я не могла знайти замок-блискавку.
Не менш цікавими були дні постерного захисту. З кожним членом журі ми мали п’ятнадцятихвилинну дискусію. Найприємніше було, що завдяки моїй англійській мало хто здогадувався, що я не з Штатів. Цього ж дня було нагородження Special Awards, з якого я вийшла з двома нагородами — від української Малої академії наук під егідою ЮНЕСКО та від арабського короля. Загалом у цей день наша українська команда повернулася до готелю з 5 нагородами. Такі конкурси насправді сильно змінюють твоє світобачення та внутрішні ідеали.
Я не знаю річ, яку не можна запрограмувати. Домашнє завдання? Половину домашніх завдань я програмую, особливо математику. Інколи мені пишуть люди з другого-третього курсу університету й просять допомогти. Якось молодший брат сказав, що хоче побавитись у якусь гру. Я вирішила спрограмувати. За три мої безсонні ночі він вже бавився у квест «Як козаки по Львову мандрували», де козаки з відомого українського мультика приїхали до львівського левенятка.
По суті, програмування — це гра цифрами, яка може створити щось для всіх. Ці цифри керують світом та штовхають його вперед. Мрію відкрити в Україні хаб, де розробники штучного інтелекту працювали б з науковцями-когнітивістами й разом створювали б щось нове.
Дмитро Лопушанський, 15 років
Front-end розробник, автор ідеї додатку Under Control, соцмережі Tagbe та телеграм-бота NewsKit.
«Програмування — це суцільна помилка, яку потрібно вирішити»
Все почалося два роки тому. Я завжди був відмінником, але не знав, ким хочу бути. Якось за порадою батьків я вирішив спробувати програмування й зараз займаюся front-end розробкою. Знаю HTML, CSS, JavaScript, Python, трохи PHP. Не всі однокласники спочатку сприймали те, що я обрав для себе. Було багато скептицизму, але й були люди, які мене підтримували. Батьки раді, що це для мене зараз і хобі, і робота, яка приносить гроші.
У роботі, коли десь допустив помилку, бувають відчуття, мовляв, я ніколи не знайду вихід з цієї ситуації. Кожного разу доводиться концентруватись, багато гуглити, питати інших. А коли помилку знайдено і виправлено, у такі моменти отримуєш насолоду. Програмування — це суцільна помилка, яку потрібно вирішити.
Свій перший «дотик» до ІТ я зробив у літньому таборі на тижневому курсі з програмування. Мені розповідали про те, як виглядає HTML-сторінка і що це взагалі таке. Пам’ятаю свої шалені емоції, коли в тезі style я писав background-color: red — і сторінка в браузері ставала червоною, а згодом red змінив на aqua — і сторінка ставала блакитною. Навіть не мав уявлення, що так взагалі можна робити. Звучить дуже смішно, але так було. Зараз я ходжу на курси з програмування й працюю над кількома проектами. Один з них — Tagbe. Це соціальна мережа, в якій основна функція — відокремлення того, що ви хочете бачити в своїй стрічці новин від того, що не хочете. Котики окремо, ділові справи окремо. Ви обиратимете й отримуватимете лише те, що самі вважаєте корисним.
Інший проект — телеграм-бот NewsKit, який інтегруватиметься з Tagbe. В NewsKit ви обираєте медіа, тематику й час, у який вам зручно отримувати новини за вказаними параметрами.
Маю ідею додатку — Under Control. Сьогодні людині дуже важко концентруватись на одній справі, адже під впливом різних чинників ми розпорошуємо свою увагу. Основна фішка додатку полягає в дозуванні й контролі перебування людини в Інтернеті. Наприклад, ви хоче сидіти сьогодні в Фейсбуці лише годину — виставляєте рамки. Коли ліміт перевищується, приходять кілька сповіщень різного емоційного забарвлення, яке теж можна налаштувати, а згодом блокується доступ до соцмережі. На жаль, поки що це ідея, адже я лише вчусь робити додатки. Пробував починати роботу, але кожного разу відчував нестачу знань, і це зупиняло процес. Тому я відклав розробку. Окрім того, є круті конкуренти. Сподіваюсь, якась з моїх ідей колись вистрілить.
Я брав участь у багатьох IT-конкурсах, більшість з яких — змагання на кшталт startup-competitions. Останній раз був учасником молодіжного конкурсу «Золотий Байт» з Tagbe та NewsKit. На самих змаганнях я здобув друге місце. А наступного тижня вже буду спікером на одному інноваційному форумі.
У мене є знайомі в США, які інколи пропонують невеличку роботу на умовах фрілансу. Таким чином я трохи підзаробляю. Але я не хочу працювати повністю як фрілансер. Мені вже не так цікаво робити сайти, тому зараз намагаюсь розвиватися в багатьох напрямках. Думаю, поки мені перспективніше витрачати час саме на навчання й вивчення нових технологій, ніж на заробляння грошей. Але загалом сфера ІТ мені дуже подобається. Тут я можу розвиватись, знайомитись з новими людьми й робити те, що подобається.
Анастасія Лівочка, 17 років
Винахідниця, фіналістка Intel ISEF — 2017 (Los Angeles), MILSET — EXPO (Brazil) і Stockholm Junior Water Prize (Sweden)
«Знання — одна з найголовніших цінностей, а особистість — цінність, яку ми формуємо самі»
Чотири роки тому я переїхала з Донецька до Львова як переселенка. В донецькій школі, відверто кажучи, я вчилась не найкраще й часто рухалася за течією. Мене змінило кілька подій. Одна з них — війна. Те, що відбувається на Сході, допомогло мені усвідомити, що я сама керую своїм життям, й ніхто мені не допоможе, якщо особисто не візьму це в руки.
Один з моїх винаходів — розсікач диму для пічок. Я подумала, що нашій армії потрібно щось недороге, просте й ефективне. Цей пристрій простий у виготовленні, українські військові можуть прилаштувати його над трубою-димарем, що визирає з бліндажу. Фактично це такий собі конус, який розсікає дим на багато потоків, від чого збільшується площа його контакту з повітрям. Результат — дим швидше охолоджується й не піднімається один великим струменем вгору. Це дозволить дезорієнтувати противника. Цю ідею я передала волонтерам ще у 2014 році.
Інший мій винахід — дозатор порошку для пральних машин. Ми ніколи не знаємо, скільки порошку нам потрібно для прання: різна кількість одягу, плям та забруднень. Я думала над тим, що прозорість води змінюється в залежності від чистоти речей. За аналізом зміни прозорості можна визначити момент, коли бруд зник. А якщо машина даватиме порошок саме до цієї миті, тоді можна добряче зекономити й взагалі контролювати цей процес. Так і виникла ідея дозатору, який за прозорістю води визначатиме, скільки потрібно порошку для прання.
Завдяки навчанню в ліцеї я потрапила в правильне середовище. Мій науковий керівник допоміг мені відкрити очі й подивитись на справжній світ, у якому знання — одна з найголовніших цінностей, а моя особистість — цінність, яку я сама формую.
Батьки були дещо здивовані від того, чим я почала займатись. Але змирились, коли побачили в мені запал до науки й ІТ. Проте, на жаль, зараз мені не вистачає часу. Я пішла на бакалаврську програму «ІТ та бізнес-аналітика» в УКУ фактично без глибоких знань комп’ютерних наук. Зараз я набираюсь бази, якої не мала раніше. Думаю, це основа, без якої в майбутньому мені буде важко.
Усе, що відбувається в світі, має причинно-наслідкові зв’язки. Я не вірю, коли кажуть, що неможливо на щось вплинути, люди безсильні абощо. Думаю, ІТ — це справа, яка залишиться після тебе й допомагатиме іншим.
Єлізавета Годовікова, 16 років
Винахідниця, автор стартап-ідеї Waste Manager
«На кухні мені дуже тяжко, простіше запрограмувати бота»
Я виросла у сім’ї технарів. Моя бабця — винахідниця. У нас вдома лежить десяток її патентів. Приміром, один з них — прилад, що може міряти температуру тіла на відстані. Але, думаю, все почалося з того, як я вперше сіла за комп’ютер. Мені було близько чотирьох років. Пригадую, це була величезна машина, більша за мене, і дуже гуділа. Тато в той час приносив
Перший свій винахід я зробила в сім років. Точніше це була ідея — електронне питне дерево, яке може заряджатися від сонячних панелей і фільтрувати в собі воду, яка накопичилась. Таким чином люди могли з нього отримувати питну воду.
Моя остання розробка — Waste Manager. Це ідея смарт-смітника, який допомагає завчасно дізнаватися про наповнення сміттєвого бака. Я маю прототип проекту, бізнес-план, лише шукаю інвесторів. А ідея народилася дуже спонтанно, коли мені необхідно було щось придумати для першого набору в акселератор для дітей. Я вже рік як працювала з темою сміття й хотіла на цей проект.
Мені пригадалася поїздка до Німеччини. Тоді хтось із моїх знайомих на вулиці викинув пластикову упаковку від йогурту, за що нас ледве не оштрафував поліцейський. Я подумала, що в Україні немає культури сортування сміття, хоча колись доведеться й нам до цього прийти. Реалізація проекту смітника, який сам міг би аналізувати склад сміття, виявилась надто дорогою і складною, а датчик аналізу самого непотребу виготовляється поза межами нашої країни і є дуже дорогим. До того ж потрібно було надто заглиблюватись у фізику.
Згодом я розробила ідею з роботом на ім’я Треш-Хантер, який збирає на вулиці пластик, але знову ж не пішла далі. Для цього потрібен був той самий датчик, як і для першої ідеї. Уже згодом народилась ідея Waste Manager. Майже кожен день ми в родині викидаємо сміття, й баки постійно повні. Мені здалося, що було б дуже круто, якби фірми з вивозу сміття знали, коли й де баки повні. Це дало б певну передбачуваність, ефективне планування й економію для компаній. Правда, це поки розписана ідея, для реалізації якої я шукаю кошти.
В одній з літніх шкіл з програмування я розробила чат-бот FunFood, написаний на Python. Він допомагає вибрати, що тобі сьогодні краще приготувати поїсти та контролює, чи всі необхідні продукти у тебе для цього є. Думаю, в майбутньому він міг би закуповувати продукти, яких тобі не вистачає. На кухні мені дуже тяжко, простіше запрограмувати бота.
Зараз я вчуся в політехнічному ліцеї «КПІ» та паралельно в комп’ютерній академії, а ще займаюся в гуртку радіотехніки. Обожнюю мікроконтролери. Цього року ще планую здавати тести, аби вступити до навчального закладу в США. Все це поки не дає мені сконцентруватись на проектах. Зараз я заглибилась у навчання. Багато моїх однокласників не знали, чим я займаюсь. Лише те, що я схиблена на математиці. Є немало знайомих в ліцеї, які взагалі не цікавляться технологіями. Є такі, що не знають елементарних команд, наприклад, Ctrl+C/Ctrl+V, хоча ми всі народились в комп’ютерну епоху. Те, чим я займаюсь — схоже на безумство, яке перемішане з наукою та творчістю.
Володимир Андрюшко, 17 років
Розробник ідеї додатку EASYPARK
«Коли знаходжу баг — отримую задоволення»
У моїй родині всі мають добрі здібності в математиці, тому у виборі професії я довго не вагався. Батьки одразу підтримали мій вибір, адже бачили, що я маю певні успіхи в цій справі. Програмуванням займаюся з
Коли я лише почав цим займатись, в школі колеги здебільшого реагували досить здивовано, але позитивно. Проте не раз чув питання, мовляв, навіщо мені це, скоро буде надто багато програмістів, ти не знайдеш роботу.
Найбільше мені подобається ситуація, коли, написавши код, ти компілюєш і раптом — баг. Інколи доводиться довго шукати помилку. Момент, коли ти її знаходиш і у тебе все відмінно запускається — це те, від чого я отримую задоволення. Одразу думаю, мовляв, це ж було так просто.
Буває, засиджуюся до глибокої ночі. Тоді батьки стукають у двері моєї кімнати й кажуть, що необхідно приділяти більше уваги відпочинку.
Якось ми з татом поспішали й дуже довго не могли припаркувати машину. Тоді я подумав, мовляв, чому немає можливості шукати вільні місця онлайн? Так зародилась ідея EASYPARK — додатку для тих, хто часто шукає місце для парковки й не знаходить його. Згодом цю ідею я розробив у рамках науково-дослідницької роботи.
Думаю, щоб бути класним програмістом — варто мати власний проект. Я маю сумніви, що у великій компанії буде можливість так зрости, як у роботі над власними ідеями. EASYPARK — це перший крок. Мені хотілось би працювати в напрямку інфраструктури. Але я точно не мрію про те, щоб у сорок років зранку до ночі проживати життя в офісі. Хотілось би побачити цей світ й бути більш активним.
