Онлайн vs Офлайн. На зорі освітньої революції
[Про автора: Яків Крамаренко — CEO в Automician, тренер і автор ІТ-курсів з
Будь-які ресурси навчання в певний момент мають ставати «незалежними від викладачів» — перетворюватись на книжки, відео-курси чи інші засоби передачі інформації. Тому що інакше — не ефективно. Будемо називати ці незалежні засоби підручниками 2.0.
Людина, професіонал своєї справи, може бути носієм знань, але не має витрачати свій час на їх ітеративну репродукцію. Адже цей процес можна «автоматизувати», розширити аудиторію потенційних учнів і підвищити його ефективність. От і вся мораль цього тексту :)
А тепер давайте почнемо дискутувати з контраргументами.
Мотивація?
Класична відмазка «книжка ніколи не навчить краще, ніж людина» — застаріла. Ми живемо в час, коли немає нічого неможливого. Згадуємо також, що люди схильні, на відміну від роботів, помилятись.
Так, часто людям потрібен індивідуальний підхід — але це «костиль», у якого ноги ростуть від прогалин в базовій освіті людей — як в технічному плані (логіка, аналітичне мислення), так і психологічному (мотивація, цілеспрямованість тощо). І не думаю, що в наші часи в першу чергу варто орієнтуватись на наших дорослих бовдурів. Ми живемо в епоху, коли складність світу росте експоненційно, а наше розуміння його далеко відстає. Гарний цьому приклад — кількість даних, яка росте з кожним роком і яку людство не встигає обробляти, що може стати реальною проблемою.
Єдиний шанс наздогнати — це щось кардинально змінити в підходах пошуку рішень. Нам потрібні інсайти і відкриття. Але хто їх буде робити, якщо кадрів катастрофічно не вистачає? А наша система «підвищення кваліфікації дорослих балбесів» не дає своїх плодів... І проблема не тільки в освіті, а і в тому, де вона зосереджує свої зусилля. Проблему треба вирішувати в корінні, а не тільки боротись зі симптомами.
Навчимо дітей базі, і вони перевернуть світ. Вже зараз у нас з’являються системи самонавчання дітей (під наглядом «модератора»), коли вони за допомогою ресурсів інформації інтернету проходять шкільну програму набагато швидше, ніж їхні «колишні однокласники». Щось схоже, до речі, стає доступним в Україні і для дорослих.
Чомусь такі «діти» не відмазуються ще одною популярною собі-в-першу-чергу-побрехенькою — «Я не такий як інші, я не можу вчитись сам, мені потрібні курси, викладач». Всі такі відмазки — вигадки. І я знаю це по собі, адже сам був таким по «своїй природі». Згадуючи шкільні роки і геймінг, університет і просто вільне ледарювання, випуск і ночі аніме, розумію, що без репетиторів в школі, перездач в університеті, бідності самостійного життя після випуску — навряд можна було б «вибитись в люди». Завжди потрібен був хтось чи щось, хто дасть копняка під зад. Певною мірою, це залишилось і зараз, просто тепер я себе не обманюю. І змушую себе робити «як ефективно і тому правильно», а не як «хочеться моїм тарганам» — пам’ятаючи про те, скільки я втратив часу, поки чекав цих копняків від простору.
Відповідальність?
І це обман, що «прокрастинаційна природа» є єством людини. Вона є наслідком тих самих дірок в базовій освіті. Не знаю, вже й кому за це дякувати — школі, батькам чи... Та ок, вистачить відмазуватись — собі, звісно.
Все це я веду до того, що так, нехай ідея «на курсах мене викладач навчить» та їй подібні здаються заманушними, і це є доволі «робочою» версією, але повірте, точно не самою ефективною. Як мінімум, в перспективі. Та й вірити тут не треба, просто погляньте довкола на рівень випускників більшості курсів. Так, є приклади якісних офлайн курсів, але вони не піддаються масштабуванню. Хороших викладачів не наклонуєш. І навіть у них не у всі дні «хороший настрій», і форма подачі матеріалу через людський фактор не завжди буде на вищому рівні.
Тому нехай у нас є куча перешкод на нашому шляху — наша лінь, відсутність мотивації і (поки що!) дефіцит якісних підручників 2.0, але давайте не обманювати себе, не перекладати все на «я не такий як всі», «мені потрібен особливий підхід», не сприймати «недосконалу реальність» за «так і має бути», а тримати ефективний курс на високу ціль.
Навчатись по підручникам 2.0 і створювати нові. І якщо попереднє по якимось причинам недоступне (поки що!) тут і зараз, тільки тоді (тимчасово!) використовувати живий ресурс для копняків під свій зад;)
Практика?
Ще раз, «живі» курси — не просто Зло:) Це в деяких випадках необхідне, але тимчасове Зло. Я всього лиш пропоную розбавляти його Добром і тримати курс на Світлу Сторону.
Навіть практика не має бути особливістю саме офлайн курсів. Ми ж недарма дописали до підручників — «2.0». В наш час є способи організувати ефективну практику, з передачою нюансів досвіду викладача — і без постійної живої присутності останнього. Це і адаптивне навчання, де носієм знань викладача виступає певного рівня «штучний інтелект», що видає учню нову інформацію, аналізуючи його попередні відповіді чи поведінку. Це і використання різного роду спеціалізованих чатів та Stack Overflow рішень для емуляції «підтримки викладача під час роботи над практичними завданнями». Це і самостійна перевірка учнями своїх рішень на базі свого роду FAQ для частих помилок і рішень. Це і peer-to-peer review, при якому студенти перевіряють завдання один одному. Остання техніка стає доволі надійною при її комбінації з тими ж FAQ/Stack Overflow. Доволі вдало peer-to-peer review реалізоване на exercism.io.
У дисциплінах, де необхідна фізична взаємодія з об’єктом досліджень, також вже працюють деякі рішення. Наприклад, в онлайн-курсі Embedded Systems від Техаського університету студентам висилають на дім плату з мікроконтролером, світлодіодами і т.п. Можливі навіть доволі екзотичні рішення, наприклад, використання доповненої реальності для реалізації справжніх онлайн лабораторних робіт. Такі лабораторки є одним з проектів нашої співпраці з освітньою ініціативою Educational Era.
Тому так, тренінги-практикуми, де по суті ми отримуємо платні консультації професіоналів в процесі набування практичного досвіду — це іноді важко замінити. Але тільки до тих пір, поки у нас немає достатньо ресурсів і вигоди, щоб автоматизувати цей процес передачі вузькоспеціалізованих знань/досвіду.
Соціальність?
Є ще один аспект курсів, який, на мою думку, ніяким чином їх не має виправдовувати, бо може бути організованим незалежно. Це фан. Як би там не було, але разом — веселіше, ніж весь час один на один з монітором. Але є способи повеселитись і без заносів за стіни живих навчальних центрів — починаючи від онлайн чатів, і, зрештою, закінчуючи «клубними» офлайн зустрічами своїх побратимів по навчанню одному предмету, модними сьогодні «мітапами», конференціями.
Ця стаття ставила за мету розкрити мотивацію до розвитку освіти саме в онлайн напрямку, не претендуючи на вичерпність. Дуже цікавим і важливим аспектом теми було б більш глибоке обговорення різних інструментів онлайн навчання. Але це вже — тема окремої статті.
Тим часом, тема сучасної освіти починає все частіше обговорюватись. Вже сьогодні на iForum 2016 цілий потік присвячений Освіті в Інформаційну Епоху. Серед спікерів буде і представник від Educational Era — Ілля Філіпов, з командою якого ми співпрацюємо в контексті впровадження сучасних інструментів онлайн освіти.
А вас запрошую поділитися своїми інсайтами, якими ж мають бути ці онлайн підручники, які є проблеми онлайн освіти зараз і куди варто рухатись.
