«Турелі — це вже вищий пілотаж». Розробник софту для НРК «Хмарка» про індустрію роботів і терміни служби
Сергій на псевдо Гуцул служить в одному з технологічних військових підрозділів і керує розвитком «Хмарки» — програмного забезпечення для НРК.
До війни Сергій [імʼя змінене на прохання героя] запускав автоматизовані склади в США, Бразилії та Європі. У розмові з DOU розповів, чому «Хмарка» не схожа на модуль «Вежа» в DELTA, як відбувалась еволюція НРК і чому їх досі не вистачає на фронті навіть у відомих підрозділах. А також що думає про контракти для військових.
«А куди ви тепер? Хто буде замість вас?»
До війни я був промисловим інженером в міжнародній компанії і на момент повномасштабного вторгнення займався проєктом у Великій Британії. Але вирішив повернутися. Мені вдалося знайти місце у стрілецькому батальйоні. Стрілецький батальйон — це, по суті, чорнороби. Треба багато ходити пішки й копати. Пощастило, що ми були злагоджені й саме тоді познайомився з найкращими людьми. За сім з половиною місяців в нас майже не було втрат.
Думаю, секрет у тому, що ми були першими на секторі, в кого з’явились дрони. Особисто я отримав перший AUTEL EVO II Dual Rugged Bundle 640T V2 — класний дрон, ще й з тепловізійною камерою.
У якийсь момент ми стояли в районі Білопілля на Сумщині. Місцеві нас дуже підтримували. Одного дня від знайомої продавчині я дізнався, що наш батальйон знімають з позицій. Вона запитала: «А куди ви тепер? Хто буде замість вас?». Я не мав що відповісти, бо вперше почув цю інформацію.
Нас відправили на ротацію до Львова, звідки я родом. Там зʼясувалося, що з нашого та ще кількох стрілецьких батальйонів формують окремі механізовані бригади для контрнаступу на Запоріжжі. Саме тоді мені зателефонували друзі й запропонували перевестись до них. Сказали, що створюється дуже технологічна частина, де стане в пригоді мій досвід промислового інженера.
Саме там я й опинився 2023 року та запропонував розглянути напрям наземних роботизованих комплексів.
«Розробники показували прототипи, зібрані з двох гіробордів»
Індустрії НРК як такої не існувало. Найкращі зразки, які я зустрів на той момент, були створені «динозаврами» НРК-будування в Україні: Roboneers, «Синергія», Ukrainian Unmanned Technologies, «Темерлан». Нові ентузіасти-розробники показували нам сирі прототипи, зібрані в гаражі з двох гіробордів.
У системах керування був повний хаос — кожен виробник вигадував щось своє. Тож екіпаж, який навчився працювати на певній НРК, не завжди міг працювати на іншій моделі. Ще один нюанс — системи звʼязку. FPV-шний зв’язок (Crossfire, LRS) без ретранслятора з повітря давав змогу від’їхати на
Та все ж переломним моментом стало використання на платформах Starlink Mini. Так стало можливо працювати без опорної мережі звʼязку. Тобто коли ми працювали, наприклад, з mesh-радіостанціями, нам потрібно було вийти на позиції, передати суміжникам радіостанції, встановити їх на щоглах і побудувати опорну мережу. Перевірити, що зв’язок є, і працювати чисто в зоні цієї мережі. Якщо ми говоримо про інші типи зв’язку — там та сама історія. Фактично нам усюди треба було будувати опорну мережу.
Starlink Mini ефективний тільки на відкритій місцевості, не ловить під деревами і будинками. Але завдяки незалежності від опорної мережі його можна використовувати на тимчасово окупованих територіях — величезний плюс, що переважує всі недоліки.
Згодом вилізла ще одна проблема. Коли в підрозділі до десяти НРК, для їхньої координації окрема система не потрібна. Якщо ж мусиш відпрацювати синхронну операцію з більшою кількістю НРК, тоді виникає потреба якраз у системах C2-левела, які будуть давати можливість планувати і звітувати.
Проаналізувавши всі нюанси, наша ІТ-команда стала розробляти власне програмне забезпечення для НРК «Хмарка».
«Якщо не комунікуєш напряму, починається політ фантазії»
Я їздив по різних підрозділах і збирав досвід, як хто працює. Перші вдалі операції були в Серебрянському лісі у
Він працював з НРК «Воля-Е» — це гусенична машина з хорошою прохідністю. Може подолати складний рельєф, повалені дерева. Непогано себе показує при правильному розташуванні вантажу. Бійці бригади ставили на «Волю-Е» станковий гранатомет АГС, відправляли на позицію і гранатометник вручну з нього вистрілював боєкомплект. Потім НРК відвозив гранатомет у тил. В інших операціях хлопцям вдавалося на НРК евакуювати загиблих побратимів.
«Шабля Мk.19» на платформі «Воля-Е». Джерело: ROBONEERS
Коли ти буваєш на позиціях, то бачиш, що реально потрібно бійцям, і намагаєшся це дати. А якщо не комунікуєш напряму, починається політ фантазії в іншу сторону, більш цікаву в розробці, але менш корисну на полі бою. Ми старалися зловити цей баланс і бути ближчими до підрозділів.
У 2024 році ми вперше представили MVP нашої «Хмарки». До нас долучились 17 виробників («Терміт», «Воля-Е», «D-21-12», «Рател», «Тарган», DevDroid та інші), які надали свої комплекси безкоштовно. Ми встановлювали на них наше ПЗ, інтегрували в єдину систему, підключали до звʼязку. Це був перший досвід, коли командир взводу НРК керував екіпажами одночасно, даючи їм різні сценарії.
«Софт „Хмарка“ — це як Android»
Коли ми починали «Хмарку», то одразу думали про дві речі: щоб був єдиний стандарт протоколу і щоб система працювала з різними типами звʼязку. Радили, які протоколи керування брати. Самі спиралися на відкриті рішення, зокрема на MAVLink 2: його знають усі, і він доступний кожному. Потім підказали щодо звʼязку: основний — IP/TCP-мережі, а аварійний — на кшталт LoRa чи CRSF/ELRS. Він підстрахує, якщо IP-мережа вийде з ладу.
З цією пропозицією прийшли до командування, нам дали ресурс і команду інженерів, з якою стали працювати.
Багато переваг і недоліків ми маємо саме завдяки тому, що «Хмарка» існує вже досить давно
Чимало її функціональності застарівало, його доводилося «випилювати», переробляти окремі модулі, — і це давало постійний розвиток і оновлення.
Наголошу, що «Хмарка» — не аналог DELTA, вона працює з її модулями як частина однієї екосистеми. Відмінностей дві. По-перше, «Хмарка» працює в реальному часі, а DELTA (модуль «Вежа») збирає дані й показує відео із затримкою в кілька секунд. По-друге, наша система повністю децентралізована: кожен підрозділ розгортає власну незалежну інфраструктуру. Це ускладнює впровадження і потребує більшої компетентності, зате ми спокійні за відмовостійкість і за те, щоб інформація не виходила за межі підрозділу. Для цього в нас є автентифікація із сертифікатами, рольовий доступ і шифрування каналів керування та відео.
Знаю бригади, які користувалися іншими системами, де всі дані від різних підрозділів «бігали» через один сервер. В одних це був сервер виробника. Погана історія, бо виробник фактично бачить усі дані. В інших уся система трималася на одному сервері бригади, і коли з ним щось ставалося, «лягали» всі підключені девайси. З «Хмаркою», якщо правильно налаштувати інфраструктуру, так не буде.
Зараз ми передусім хочемо трохи спростити систему: зробити її зрозумілішою для користувача, щоб від нього не вимагалося стільки експертизи. Мені сподобалася фраза нашого колеги з підрозділу «CODE 9.2»: «Хмарка» — це як Android. Вона дає дуже широкі можливості: ти сам усе збираєш, але маєш розуміти, що робиш. А iOS одразу має зручний інтерфейс, усе зрозуміло й працює, проте є системні обмеження, за які не вийти. Ми хочемо знайти золоту середину: дати зрозумілу базу, але залишити простір для маневру.
Завдяки постанові № 1310 тепер напрацювання військових R&D можна передавати виробникам, щоб ті масштабували їх. І це класна річ, бо deftech-компанії нарешті мають офіційну можливість безкоштовно отримати ліцензію на «Хмарку», встановити її на свої вироби й постачати військовим уже готовий продукт.
З кодифікацією поки не все вирішено: розробка триває, і є кілька варіантів життєвого циклу. Наразі «Хмарка» йде як «спеціальні комп’ютерні програми», тобто те, що ставиться на ноутбук (застосунки для Windows, Android чи Linux). Але це визначення не охоплює ні комунікаційну складову, ні комплекси захисту інформації. Тому чекаємо нову постанову, яка легалізує так звані «міні-ІКС», інформаційно-комунікаційні системи рівня бригади.
Загалом за останні півтора року почало зʼявлятися різне ПЗ для НРК, і наразі я знаю понад 20 альтернатив «Хмарці». Одна з причин: немає закону, який би дозволяв продавати військові розробки за кордон. Тобто навіть якщо виробник отримує за постановою № 1310 ліцензію на «Хмарку» й встановлює її на свій виріб, він не може бути певен, що зможе продавати його за кордон. Тому він радше розроблятиме свою систему й пропонуватиме комплексне рішення. Великі вендори вже намагаються мати в асортименті всі домени операцій: морські дрони, наземні дрони, турелі, повітряні дрони і власну C2-систему.
Це закономірний розвиток. Архітектурно правильні рішення масштабуватимуться й займатимуть свою нішу на ринку, а неправильні або зміняться, або відімруть.
«Турелі — це вже вищий пілотаж»
Мультидоменність визначає не лише ринок: вона вже змінює те, як НРК застосовують на полі бою. Найбільш перспективний і водночас контроверсійний напрямок, як на мене, — це застосування ударних НРК з турелями, дистанційно-керованими модулями. Вже є непогані зразки з кулеметами, у яких клини можна усувати віддалено, у яких є достатній запас БК, які мають тепловізійні приціли для роботи вночі.
Я не дуже люблю термін «штучний інтелект», бо кожен вкладає в нього щось своє. Втім, можна сказати, що вже є модулі з ШІ-елементами: детекцією обʼєктів, автоматичним виявленням цілей, що полегшують операторам контроль сектору.
Водночас варто розуміти, що НРК — це витратний матеріал: їх складно замаскувати, вони швидко втрачаються. Якщо в тебе статичні позиції і немає активного просування в той чи інший бік, то бойові модулі тобі не дуже потрібні. Навіть якщо задетектуєш одну-дві цілі, витрачати на них турель просто неефективно. Поки вона виїде до вогневої позиції, поки добереться туди, де може їх перехопити (а це
Суто моє бачення: турелі актуальні там, де є активний рух противника
Якщо він просувається двійками-трійками і ти можеш передбачити маршрут, можна влаштувати засідку й «зустріти» його турелями. Це буде доцільно. Просто це справді інша тактика й інший рівень складності. Спочатку ти вчишся просто керувати НРК, потім робити логістику, далі маневрувати. А турелі — це вже вищий пілотаж. Ідеальний варіант, як на мене, — мати базові платформи з окремим запасом турелей, які можна швидко привести в бойову готовність.
Якщо говорити про переваги над літаючими дронами, то їх лише дві. Перша — висока вантажопідйомність. Важкі бомбери можуть доставити близько 20 кг вибухівки на позицію, а НРК — привезти з собою й 200 кг. Цього достатньо, щоб «скласти» будівлю разом із противником. Такі операції проводили Третя штурмова,
Друга — менша залежність від погодних умов. Наприклад, коли під Покровськом у листопаді-грудні 2025 року стояв густий туман і БПЛА не могли працювати, стримувати росіян вдавалося саме турелями.
Знаю випадки, коли важкі бомбери доставляли НРК в тил противника, де їх скидали й використовували як розвідників та камікадзе. Нещодавно, наприклад,
Турель на польовому випробуванні
«Тут ми не оригінальні: на айтівців зараз полює весь світ»
Нині я працюю техніком системного адміністрування. У проєкті «Хмарка» роблю приблизно те саме, що Product Owner у цивільних IT-компаніях. Пріоритезую беклог, розумію, на чому проєкт має фокусуватися, дивлюся, щоб система відповідала реальним потребам користувачів.
Наша команда поділена на три частини. Перша займається вбудованими операційними системами й підтримує те, що працює на платформі. Друга навчає підрозділи, працює з виробниками та інтегрує нові вироби. Третя розробляє фронтенд, бекенд та решту структури.
Також у нас є техрайтери, які пишуть документацію, і сервісна підтримка: військові можуть звернутися по консультацію в будь-яку добу, бо ситуації бувають різні.
Зараз ми активно шукаємо Automation QA, а загалом бракує майже всіх IT-фахівців. Тут ми не оригінальні: на айтівців зараз полює весь світ, а ЗСУ тим паче. Важко конкурувати з відомими підрозділами, але стараємося.
НРК «Лють»
«Сподіваюся, що нам повернуть відчуття власної гідності»
Я не вважаю, що військова реформа відбулася успішно. Не вважаю, що Міністерство оборони достатньо якісно пропрацювало питання термінів служби, контрактів та оцінки вкладу людей, що вже занадто довго воюють.
Обʼєктивно, ті, хто пішов на самому початку вторгнення — вже замахалися. Я вже мовчу про тих, хто служить з часів АТО. Нам обіцяли запустити процес демобілізації, а тепер пропонують підписати контракт ще на два роки.
Я на це не готовий. Я віддав армії п’ять років життя і не хочу віддавати ще два. Скажу так: мої прадідусі, які брали участь у Другій світовій, пройшли менший шлях військової служби, ніж вже пройшов я і більшість моїх побратимів.
І це вкрай несправедливо, коли в країні не бракує не залучених у війську здорових чоловіків. Як на мене, потрібно адекватно розподілити навантаження по військовій службі й по обороні країни на всіх. Тоді це буде спільна ідея, до якої кожен відчуватиме свою причетність. Натомість держава фактично зраджує людей, які в критичний момент стали на її захист і добровільно взяли на себе перший удар. Руйнує їхнє сімейне життя, бо бачити дітей і дружину в кращому випадку тридцять днів на рік — це ненормально.
Ще одне болюче питання — грошове забезпечення. Людям на тилових посадах додали 10 тис. грн винагороди до основного окладу в 20 тис. грн. Я навіть не знаю, як це коментувати. Мені здається, що наша команда, як і багато інших тилових підрозділів, що займаються розробкою, ремонтом та іншими корисними задачами, заслуговують на більше.
У нас в команді багато висококласних фахівців — це розробники з двадцятирічним досвідом, топові тімліди, навіть власники компаній. Вони пішли у військо не заради грошей, але ж всьому має бути межа. Я бачу, як в інших підрозділах люди змушені таксувати чи шукати інший підробіток, щоб вижити.
Я сподіваюсь, що це тільки перший етап реформ. Що нинішні мотиваційні контракти та інформаційна кампанія націлені на людей, які ще не долучилися до війська, щоб наповнити Сили оборони новими кадрами, показати, що армія — це не так страшно, як багато хто описує. Що долучившись добровільно і усвідомлено, ти можеш знайти свою нішу і ефективно працювати. Дійсно, є багато класних підрозділів, які цінують своїх людей, дають хороші умови, можливість розвиватися і в подальшому монетизувати свій досвід у miltech-розробці.
Сподіваюсь, що наступний етап реформи виправить ситуацію, і людям, які воюють п’ятий рік, дозволять якщо не демобілізуватись, то бодай трохи перепочити. Що з’являться зрозумілі терміни служби і адекватне грошове забезпечення. Що нам повернуть відчуття власної гідності — одну із цінностей, яку ми виборюємо на війні.
