Керував командою в Oracle з бліндажа: історія Head of Software Engineering у Teletactica, який після армії перейшов у дефтек
Сергій Грабовецький два роки працював Engineering Manager у компанії Oracle. І коли мобілізувався до війська, не полишив роботу. Під час служби Сергій залишився частиною команди і виконував робочі таски. Рік тому він звільнився з армії і продовжив працювати в Oracle. А згодом перейшов у Teletactica — компанію, яка розробляє РЕБ-стійкі системи зв’язку для безпілотників і наземних роботизованих комплексів.
В інтерв’ю DOU Сергій розповів, як йому вдавалося поєднувати службу з управлінням бізнес-юнітом в Oracle, чому перейшов у дефтек і які виклики постають перед виробниками звʼязку.
«Я не хотів припиняти роботу попри службу в армії». Про Oracle
В Oracle я влаштувався навесні 2021 року. На тлі ковіду в компанії з’явився напрям health care. Коли я прийшов у цей бізнес-юніт, там було
Як Engineering Manager я будував цей юніт з нуля. Проводив усі інтерв’ю, починаючи від інженерів і закінчуючи тими, хто потім став тимлідом. Визначав бачення, стратегію і дорожню карту розвитку хмарної SaaS-платформи, адаптованої до потреб сфери охорони здоров’я, оптимізовував процеси розробки й запуску продуктів та операційної роботи між кросфункціональними командами.
У моїй безпосередній команді було до 40 людей. Частина людей жила в Індії та Сполучених Штатах, але ядром команди були люди в Україні. Робота здебільшого була дистанційною: в Одесі ми так і не повернулись до офісного формату, хоч такі плани і були.
Умови роботи були стандартними; компанія надавала медичне страхування працівникам і їхнім родинам. Уже після початку повномасштабної війни Oracle допомагала працівникам, які виїхали за кордон. Тим, хто переїхав у більш безпечні регіони України, компенсовували витрати на житло. Також була програма компенсації витрат на тепло- та енергонезалежність, коли почалися перебої з електроенергією і опаленням.
Я вибудовував процеси таким чином, щоб уникати мікроменеджменту та не зав’язувати всю роботу юніту на собі. За майже рік мені вдалося досягти того, що команди працювали незалежно. І це дало результат.
Коли почалася повномасштабна війна, я вивіз з Одеси дружину з дитиною, повернувся у місто і згодом пішов служити у спецпідрозділ. В Oracle зберігалось моє робоче місце, але я не хотів припиняти роботу попри службу, щоб не втрачати навичок та експертизи, не випадати з контексту.
«Ніхто не має ставати незамінним». Робота в умовах бойових дій
Військову службу я починав на Херсонщині, потім були й інші напрямки, зокрема Донбас. Але я далі поєднував службу у війську з роботою в Oracle.
У мене була вибудувана комунікація з моїми пірами — VP of Software Engineering і Engineering Director. Ми намагалися влаштовувати міти раз або двічі на тиждень. Проте могли бути паузи, якщо я був не на зв’язку. Я заздалегідь попереджав, коли ми їхали на бойове завдання або на навчання за кордон.
Якщо я затримувався довше, ніж анонсував, на робочий процес це не впливало. У кожній команді був тимлід, який міг перекрити прогалини під час моєї відсутності й планувати інженерну роботу. Звісно, те, що стосувалося people-менеджменту, тимліди робити не могли; ці питання чекали мого повернення.
Oracle дав мені досвід масштабування, правильного розподілу та делегування обов’язків. Ніхто не має ставати незамінним. У наш час тим паче: може статися що завгодно, людина може випасти з робочого процесу з різних причин.
Сергій з побратимами на службі / Фото надане DOU
«Було відчуття, що роблю щось не те»
Після звільнення з військової служби в листопаді 2025 року я повернувся в Oracle. Спочатку все здавалося нормальним, але приблизно за місяць мені стало сумно. Я відчував, що роблю щось не те.
Я працював в Oracle п’ять років, усі процеси там були налагоджені. Я відповідав за розподілення команд по проєктах, баланс людей залежно від технічних навичок і потреб, архітектурні рев’ю, роадмапи для сервісів, рев’ю PRD. Ну й стандартний піпл-менеджмент, перформенс рев’ю, цілі на пів року та рік. Це дозволило мені служити в армії і залишатися дотичним до роботи, бо не треба було ніякого мікроменеджменту.
І ось я повернувся. Все працює. Почав ходити в офіс, сидів там до
Сергій під час служби / Фото надане DOU
В мене був активний профіль на Djinni. Одного дня мені написали з Teletactica, спитали, чи не бажаю пройти інтерв’ю. Я не шукав роботу, але стало цікаво. Пройшов співбесіду із СТО і СЕО, у нас з’явився конект. До того ж компанія дотична до оборонної сфери. Подумав, що це допоможе мені трохи прийти до тями: команда молода, багато потрібно будувати.
Я отримав офер і погодився. Закінчив справи в Oracle і переїхав до Києва. Зараз я Head of Software Engineering. Тобто у моїх обов’язках все, що стосується софтвер-розробок. Дрони, тобто «залізо», ми «оживляємо» своїм продуктом — кодом.
Коли я повідомив в Oracle, що буду звільнятися, ми довго розмовляли і шукали варіанти, бо це було важке рішення і для мене, і для компанії. Серед варіантів була паралельна робота. Проте я розумів, що дефтек та embedded для мене є новими сферами, в яких надвисока динаміка. Тому буде ризик втрати з поля зору важливі деталі, й це може завадити якісному та швидкому вливанню в цей сектор. Думаю, сумісництво цьому б завадило.
«Впираємось у можливості двигунів». Про роботу з дронами-перехоплювачами
У Teletactica як виробника систем зв’язку для безпілотних систем є окремий відділ, який займається комунікацією з виробниками БПЛА та кінцевими користувачами. Однак військові здебільшого звертаються до виробника дронів. Він є своєрідним фільтром запитів. Виробник приходить до нас і каже, які є потреби. І якщо ми бачимо, що такі запити надходять не від одного виробника, то це пріоритет для нас.
Якщо є необхідність створення нового програмного рішення, воно може з’явитися за чотири тижні. Якщо ж потрібна розробка нового «заліза» і написання програмного коду, це робота на пів року. Проте зазвичай ідеться про оптимізацію процесів та еволюцію вже наявних пристроїв.
Найскладніший тип завдань для мене — програмна реалізація фізичних компонентів, які можуть входити до комплексу рішень Teletaсtica. Щось на кшталт антенного трекеру. Є щогла з антеною, яка приймає сигнал. Антенний трекер сам має відстежувати джерело сигналу, враховуючи його силу і напрямок, щоб антена поверталася до нього, аби, наприклад, не втрачали з поля зору свій дрон. Зараз антени повертають у ручному режимі. І складнідність в тому, що потрібно зробити так, щоб антена автоматично поверталася за дроном і при цьому відстежувала правильний рівень сигналу і не було хибних спрацювань.
Ми співпрацюємо з виробниками перехоплювачів, пробуємо свої рішення, але тут проблема не у зв’язку, а в швидкості. Бо якщо звичайний шахед летить зі швидкістю до 200 кілометрів на годину, а пікова швидкість перехоплювача — 300 кілометрів, то це одна історія. А реактивні шахеди летять зі швидкістю 400 кілометрів на годину, у «Бандеролі» доходить до 500. І тут ми впираємося в можливості двигунів перехоплювачів.
І операторам набагато складніше збити реактивний шахед чи «Бандероль», бо їм треба вгадувати траєкторію, на яку вони будуть заходити.
Тобто у випадку зі звичайними шахедами дрон треба наздогнати і врізатися в нього, а тут усе інакше
Тому тут є додаткові вимоги до двигунів, а для нас це додаткове вібронавантаження, бо з модемами, якщо ними довго трусити, щось може статись. Ми вдосконалюємо модеми, щоб вони могли витримувати більше вібронавантаження, й інтегруємо наші рішення з перехоплювачами.
Я підтримую думку Сергія Стерненка, що для протидії «Бандеролям» треба дивитись в бік класичних засобів протиповітряної оборони, таких як зенітно-ракетні комплекси, просто дешевші. Бо ефективність перехоплювачів у протидії «Бандеролям» буде ще нижчою, ніж у протидії реактивним шахедам. А от чи варто і для боротьби з реактивними дронами орієнтуватися на зенітно-ракетні комплекси — питання дискутивне, бо вже багато ресурсу вкладено в перехоплювачі і є певні напрацьовані рішення.
Та якщо ми говоримо про створення нових перехоплювачів чи ЗРК, не варто забувати, що технологічність і адаптивність завжди програють масовості, якщо в них немає масштабування. Тут можу погодитись з Еріком Шмідтом, бо нам потрібно ставити нашу технологічну адаптивність на рейки масштабування. Однак це не означає, що ми починаємо робити гірше. Треба шукати спрощення в циклі виробництва, уніфікувати платформи, закладати заміну критичних вузлів без перепроєктування всього рішення, працювати над модульністью. І це стосується як заліза, так і програмного забезпечення. Суперстійкий розвідник у кількості сотні штук програє «достатньо хорошому» в кількості десятків тисяч.
«Є запит, є люди, нема метчу». Про головні проблеми ринку
У Teletactica багато роботи, і ми масштабуємось, хоча команда в мене зараз менша, ніж була в Oracle. За ці кілька місяців я вже долучав до команди нових людей.
У нас є два етапи інтерв’ю. Якщо кандидат успішно їх проходить, ми йому про це повідомляємо. Якщо в нього є якийсь notice період, чекаємо, скільки потрібно — зазвичай це близько двох тижнів, але може бути довше. Потім онбординг, який у нас теж триває два тижні. Цього часу досить, щоб познайомитись із командою, з продуктами та почати виконувати базові задачі. Нині ми шукаємо спеціалістів у software-відділ. Йдеться про людей зі знанням С, С++, Linux. Проблема в тому, що до зародження дефтеку в Україні був бум C#, Java і JavaScript і з’явилося багато відповідних фахівців.
С++ залишалась недооціненою. А тепер фокус змістився
Після початку повномасштабного вторгнення почався активний розвиток дефтеку. Тут треба працювати із «залізом» і програмування тут більш низькорівневе: С, С++. І відповідних фахівців зараз дуже не вистачає. Пул плюсовиків у нас залишився тільки Automotive і компаніям, які затягували цей напрямок в Україну. Бо якби не це, то ці люди б не залишилися в нас.
Є ще одна проблема: у дефтеку немає ремоуту. Тобто ти працюєш із технікою, вона має бути постійно на руках і, відповідно, ти маєш бути в офісі. Переважно осередки дефтеку розміщені між Львовом і Києвом. Часом це виклик. Буває, знайдеш класного спеціаліста, який розглядає зміну сфери, і неможливість працювати віддалено може впливати на його рішення.
Чому мені не хочеться йти з дефтеку? Хоч як банально це звучить, але мене найбільше тримає відчуття, що я починаю знов розбудовувати щось велике. Я наче повернувся до життя, бо дотичний до розбудови обороноздатності своєї держави. Коли я пішов з армії й переключився на цивільну роботу, мені весь час здавалося, що я займаюся чимось не тим, а от у війську робив справді важливі речі.
За час служби коло спілкування змінилося, і більшість людей, із якими я спілкуюся, залишилися в армії. На цьому тлі я почав почуватись некомфортно: вони там, а я пішов. Тому дотичність до оборони допомагає. Ця робота заповнила певну порожнечу. Відчуття, що я починаю історію, яка в перспективі може стати масштабною, мене надихає.
