«Гроші — це 10-15% мотивації». СЕО єдинорога UFORCE Олег Рогинський про найм інженерів з «Формули-1», мотивацію українців і виклики дефтеку
Український підприємець Олег Рогинський уже створив одного IT-єдинорога — компанію People.ai, яку він заснував і очолював протягом 10 років. Після цього він перейшов у дефтек, аби повторити успіх: за його участі компанія UFORCE всього за два з половиною роки також сягнула оцінки в понад $1 млрд. Системи UFORCE — включно з морським дроном MAGURA, який пошкодив чи знищив понад десяток російських кораблів, — виконали понад 150 тисяч бойових місій.
В інтерв’ю Олег розповідає, навіщо UFORCE переманює спеціалістів з «Формули-1», чи конкурує за інженерів з BigTech, скільки тривають співбесіди в UFORCE і в чому основні виклики дефтеку.
Про конкуренцію з BigTech і R&D-центри за кордоном
— В Україні класичні IT-компанії вже кілька років конкурують із Defense-компаніями. Скажіть, будь ласка, чи UFORCE конкурує з бігтеком?
З погляду бігтеху ми майже не бачимо конкуренції. Коли сильні спеціалісти виходять із аутсорсингу, розмова з ними дуже проста: ти можеш захищати країну мізками. У боротьбі за таких кандидатів ми майже завжди виграємо.
І головний аргумент тут — не гроші, а масштаб задач. У бігтеху інженер бачить метрики: кліки, конверсію реклами чи кількість користувачів. У нас же код, написаний інженером, опиняється на фронті й рятує міста вже за тиждень-два.
Коли показуєш це інженерам, одразу зрозуміла їхня мотивація, тому класичної конкуренції немає.
— Скільки людей у вас працює?
Понад тисяча.
— Понад тисяча — це інженери?
Ні, не всі інженери. У нас є R&D-центри по всьому світу: інженерна команда та напрям GR (Government Relations) представлені в багатьох країнах. Проте основний фокус і найбільша частина людей залишаються в Україні.
— Розкажіть детальніше про R&D-центри.
Наші R&D-центри у Великій Британії та США (де ми оголосили про партнерство з компанією ReconCraft щодо розробки та виробництва) закривають задачі, які неможливо або недоцільно вирішувати в Україні.
Основна причина — різниця у вимогах та середовищі. Наприклад, у Чорному морі практично немає хвиль, вищих за три метри, тоді як в Атлантичному чи Тихому океанах вони лише починаються від пʼяти метрів. Оснащення під зовнішні ринки вимагає проєктування з нуля: це зовсім інші інженерні рішення, яких в Україні раніше просто не існувало. Йдеться про будівництво більших кораблів, використання кевларового підсилення, інші підходи до автономності.
Так ми можемо імпортувати в Україну нові методи для вирішення українських задач.
— А на які ринки ви ще цілитеся, щоб відкрити R&D?
Я не можу це коментувати, але інтерес є звідусіль. Нова MAGURA V5 стала частиною параду на Дніпрі на День Незалежності. Вона була побудована за технологіями, що не існували в Україні до цього.
Наймати стало складніше
— Поговорімо про таланти. Кого найскладніше наймати серед інженерів?
Загалом наймати стало складніше, адже доступних фахівців на ринку поменшало, а традиційна інженерна школа, яка раніше живилася аутсорсом, вже не готує стільки кадрів.
Саме тому ми повертаємося до теми закордонних R&D-центрів. Як ми діємо? З одного боку, залучаємо сильних спеціалістів всередині країни й створюємо для них найкращі умови, щоб вони залишалися. З іншого — активно шукаємо український талант за кордоном.
Щойно «прочесали» українців, які працюють в OpenAI, Anthropic, Google, Anduril чи Palantir
Коротше кажучи, повертаємо своїх фахівців, щоб їхній досвід працював на перемогу.
Програмне забезпечення є критично важливою частиною наших продуктів. Усі наші продукти працюють на спільній операційній системі, тому Software Engineers відіграють ключову роль в інтеграції апаратної та програмної складових і вдосконаленні наших продуктів.
Magura V7
— Ви конкуруєте за цих людей із глобальними гігантами. За рахунок чого вони приєднуються до вас? Чому інженер з умовного OpenAI має обрати UFORCE?
На це є дві основні причини. Перша і головна — це місія.
Друга причина — це наше інженерне середовище та культура розробки. Для людини, яка роками працювала в Meta чи OpenAI й дійшла до рівня Staff-інженера, гроші вже не відіграють вирішальної ролі. Вони становлять лише
Для них критично важливі підхід до інженерних процесів, рівень коду та доступ до найсучаснішого AI-стеку. Перевести інженера з Anthropic, який останні два роки не писав код вручну, а керував трьома тисячами AI-агентів, у середовище без таких інструментів — це просто марнування часу.
Тому ми створюємо інженерне середовище, яке нічим не поступається західним гігантам, а за масштабом і сенсом задач — переважають їх.
— Враховуючи, що ви відчуваєте сильний дефіцит, чи можна сказати, що у нас замало людей з місією?
Ні, у нас загалом замало людей зараз в Україні. Тому доводиться шукати ззовні.
І я розумію, що ми на цьому трохи зациклилися, але ви б здивувалися, наскільки боляче багатьом українським інженерам працювати на Заході. Вони заробляють великі гроші, отримують акції, але відчувають, що не роблять безпосереднього внеску в перемогу.
Насправді величезна купа донатів у фонди — це кошти не бабусь чи дідусів, а саме наших людей із західних компаній, яким відверто соромно залишатися осторонь. І ми даємо їм можливість вирішити цю моральну дилему: не перевозячи сім’ю назад, максимально ефективно працювати для України.
— Як виглядає процес найму і чи однаковий він для фахівців, незалежно від локації?
Так. Можу розповісти про технічні співбесіди. Вони передбачають глибоке занурення в системну інженерію та проєктування систем, а також практичні завдання з написання коду. Ми дозволяємо кандидатам використовувати агентні інструменти для написання коду, але очікуємо, що вони зможуть пояснити архітектурні рішення та компроміси, а також запропонувати покращення згенерованого коду в межах code review.
Зазвичай процес співбесіди триває до двох тижнів
Якщо говорити про переваги саме українських інженерів, то перша з них — це глибоке розуміння клієнта. У кожного з них є друг, брат чи родич на війні.
Другий важливий момент: ще чотири роки тому більшість наших фахівців взагалі не знала, з якого боку підійти до дрона. Їхнє навчання відбувалося без застарілої академічної бази чи догм, які б нав’язували шаблонні рішення. А вміння починати з нуля правильно — це колосальна перевага.
На Заході можна зустріти спеціалістів, які по 30 років пропрацювали в умовному Lockheed Martin над ракетами Patriot. Їхня система була налаштована не так на швидку адаптацію, як на створення наддорогих рішень — умовно за 2 мільйони доларів за постріл.
Перейти з такого мислення на наш підхід — «дешево, сердито, багато й на вчора» — ментально дуже важко. Їхній інженерний підхід просто так не працює в наших реаліях. В Україні він зовсім інший і, якщо чесно, значно якісніший та гнучкіший.
Це стосується багатьох напрямів, зокрема кібербезпеки та швидкості оновлень. Там один апдейт для F-35 розробляється роками. У нас такий темп неможливий.
БПЛА Nemesis
— Скільки інженерів ви ще плануєте найняти? Зараз на DOU у вас висить 9 відкритих вакансій (станом на день запису інтервʼю) — це відповідає дійсності?
За останній час ми суттєво зросли. Наша головна проблема — брак замотивованих людей. Наприклад, зараз комусь потрібно розробляти антибалістику.
Ми готові брати всіх сильних спеціалістів, які до нас прийдуть. Щодо 9 вакансій на DOU — це лише вершина айсберга й поточний зріз точкових потреб, а не реальна межа нашого розширення.
— Які ваші плани на найближчі пів року з погляду технологій, ринків?
Ми знайшли для себе новий пул висококласних інженерів, чий досвід виявився неймовірно цінним для України.
До нас почали масово приходити фахівці з «Формули-1»
Вони досконало володіють технологіями, які нам потрібні: чудово працюють із композитами та карбоном, з якого створені боліди, знають усе про сенсори й вміють оптимізувати як електричні, так і звичайні двигуни.
Головне — вони вміють витискати кожен грам зайвої ваги із системи й роботи її максимально надійною у звичному для себе ритмі, де все потрібно переробити й покращити «на завтра».
Кожного разу, коли ми поєднуємо інженера з «Формули-1» із нашим українським талантом та ставимо їм спільну задачу, виникає справжня магія.
Тому, якщо хтось в Україні мріє попрацювати пліч-о-пліч із фахівцями з «Формули-1» та застосувати їхній автоспортивний досвід у розробці українських дронів — ми з радістю чекаємо в команді.
Усі зациклені на концепції «автономності заради автономності»
— До чого, на вашу думку, рухається український Defense Tech-ринок? Ви вже зазначили, що зростатиме кількість автономних систем. Але в якій точці ми перебуваємо просто зараз?
Світ уже бачить, до чого все йде: у майбутньому воюватимуть роботи.
Україна показала, що завдяки поєднанню безпілотних систем, автономії, супутникового зв’язку на кшталт Starlink та інших технологій у силах «Blue Forces» формується набір унікальних переваг. І з цього набору ми вже збираємо перші елементи роботизованої армії.
Ми вже в цій точці — ви й самі бачите, як стрімко зростає кількість наземних роботизованих комплексів. Далі — лише глибша автономія та системна інтеграція.
НРК D21
— А що ви вважаєте найбільшою невирішеною інженерною чи технологічною проблемою в українському Defense Tech зараз?
Усі зараз говорять про автономність, але ми дивимося на неї дуже практично.
На Заході всі зациклені на концепції «автономності заради автономності» — мовляв, дрон має все вирішувати сам. Проте в реальних бойових умовах автономність — це не просто складні алгоритми. Це вміння знайти жорсткий баланс між усіма параметрами: енергоефективністю, масою, обчислювальною потужністю та дальністю польоту.
Головне звести все це в єдиний збалансований продукт. Зараз є чимало команд, які окремо створюють власну навігацію, свої камери, батареї чи рами. Але об’єднати їхні розробки в цілісну систему, яка стабільно вирішує конкретну задачу без участі людини на максимальній дистанції — ось це найскладніший інженерний виклик.
— А якщо говорити не лише про баланс, а про конкретні технологічні напрями — яких рішень нам зараз найбільше бракує або де ми поки що відстаємо?
Передусім, це батареї та акумуляторна хімія. Наразі китайські battery packs є світовим еталоном, і ані в Україні, ані на Заході подібної якості й масовості поки що немає.
Зараз на Заході починають з’являтися альтернативи літію, зокрема натрій-іонні (сольові) акумулятори. Вони здатні кардинально змінити вартість і якість систем. Сольові батареї легші, а сировину для них не потрібно видобувати виключно в Африці чи Китаї. Розвиток таких технологій суттєво пришвидшить ринок.
Другий вузький напрям — це мікрочипи та чипи для обчислень. Щодо решти компонентів — західні компанії дуже виручають.
Ми фокусуємося на ефектах
— Великі компанії неповороткі й рідко заходять у складний DeepTech. Їм вистачає продажу умовних FPV-дронів для закриття точкових потреб. Як вдалося побудувати процес з інноваціями інакше?
Загалом є два підходи до DeepTech. Перший — це cash-flow DeepTech, де компанії виготовляють мільйон FPV, мають із цього свій прибуток і почуваються комфортно, поки є продажі.
У нас зовсім інша стратегія. Якщо подивитися на лінійку продуктів UFORCE, вона значно ширша. Ми не маємо на меті виготовити FPV-дрон і забути.
Наша мета — побудувати повністю інтегровану роботизовану армію, яка діє в усіх доменах: на землі, у воді, в небі та в системі протидії безпілотникам (Counter-UAS). І головне — все це функціонує на єдиному софтверному рівні.
— Тобто йдеться про можливість координувати повноцінний бій? Коли один оператор керує великим спектром засобів у повітрі, на землі та у воді, які взаємодіють між собою та мають високий рівень автономності?
Саме так. Це не просто історія про те, щоб «зібрати виріб, покласти в коробку й відправити».
Інженерні та системні виклики, які ми долаємо, набагато складніші за створення одного вдалого дрона. Ми фокусуємося не на самих безпілотниках, а на ефектах.
Головне завдання — зробити так, щоб військовий через автоматизовану систему управління (АСУ) міг завдавати ударів чи виконувати завдання, які раніше були взагалі неможливими, або робити це комплексно й суттєво дешевше. А це вимагає величезного обсягу ювелірної роботи як із хардвером, так і із софтом.
Людям важко уявити, наскільки велику частку в продукті займає саме софт.
