Хто швидше реагує, той і виграє. Чи вдається роботам справді забрати людей з кілзони — розповідає офіцер «Хартії»
Українське військо вже проводить роботизовані штурми — але чи означає це, що людей поступово замінить техніка? Як насправді змінюється роль військових на полі бою? Чи впливає дистанційна робота на грошове забезпечення і як довго плануються роботизовані операції? Про ці та інші аспекти роботизації війська розповідає офіцер Другого корпусу Національної гвардії України «Хартія».
Дивіться новий випуск рубрики DOU DefTech на нашому ютуб-каналі, а стислу текстову версію розмови читайте далі. Партнер рубрики — defence-tech компанія «Генерал Черешня».
«На одного оператора НРК потрібно десятеро досвідчених фахівців»: як влаштовані роботизовані штурми
— Міноборони стверджує, що роботи мають замінювати людей скрізь, де це можливо. Як зараз виглядають роботизовані бойові операції? І наскільки поширені зараз суто роботизовані штурми, коли людини на першій лінії немає?
Їхньою основою є НРК — наземні роботизовані комплекси або цілі платформи. Застосовують їх не поодинці. У великих комплексних операціях задіюють логістичні, евакуаційні, ударні НРК та з турелями (раніше DOU розповідав, як працюють бойові турелі і чому вони ще не всюди — ред.).
Паралельно до цього йдуть різні БпЛА: і крильного типу, і коптерного, і гексокоптери, і FPV — усього багато і водночас. БпЛА працюють на те, щоб придушити противника або його засоби: гармати або FPV.
Кілзона сьогодні настільки розрослася, що вже не можна сказати, ніби людини немає на першій лінії
Все одно є спотери, які споряджають НРК і дрони. І хоча формально це ще не перша лінія, але засоби ураження ворога туди досягають і це зона їхньої особливої уваги.
НРК споряджається подалі, там, де противник не має обізнаності, адже це великогабаритний засіб. Але звідти він досить швидко заїжджає в зону обізнаності ворога — і там може бути оперативно уражений. Тож спотери, які споряджають і НРК, і дрони, — це, по суті, така сама перша лінія, хоч і не порівнянна з піхотною.
— Для роботизованих операцій потрібно більша кількість людей чи менша?
Людей залучено кратно більше. Я читав, що для забезпечення одного піхотинця на лінії бойового зіткнення потрібно сім різних тилових посад. Та у випадку з НРК і дронами цей показник кратно більший: є спотери, є «цукерні», які готують БК, є майстерні, що обслуговують НРК. До того ж у кожної нормальної майстерні є своя мийка, є ті, хто її обслуговує, миючи й ремонтуючи техніку після виїздів. Тож пропорція тих, хто безпосередньо працює з НРК чи дроном на позиції, до тих, хто забезпечує їхнє обслуговування, — щонайменше один до десяти.
Зрозуміло, що є екіпажі, які обслуговують себе самостійно, самі готують собі спорядження. Та вони не є суперефективними, не можуть виконувати велику кількість виїздів.
Коли система працює, пілоту дрона чи оператору НРК не треба думати ні про що зайве: він приходить, і в нього вже є завчасно сплановане польотне завдання.
— Щоб виконувати операції дистанційно, потрібне тривале навчання. Чи впливає віддаленість від зони бойових зіткнень на грошове забезпечення фахівців?
Це дуже тонка межа. Багато чого залежить від радіогоризонту, особливо для важких ударних дронів. Постійно хочеться збільшувати сіру зону, мати більший вплив на ворога. А отже — слід діставати туди, куди не вдавалося раніше. Мідл-страйки добре показують, як це працює.
Треба шукати можливість літати далі, але це вдається не завжди. Наприклад, якщо до «Вампіра» чи
Відповідно, треба шукати такі позиції, які будуть ближче, ніж зазвичай, — там, де немає особливої уваги ворога, а логістика більш-менш легка. Заходити туди доведеться пішки, а логістику дронів, БК, провіанту й усього іншого забезпечувати завдяки НРК. Але звідти можна якісніше діставати ворога й «кошмарити» його в глибині бойових порядків: працювати по гарматах, по розрахунках БПЛА, по польових складах паливно-мастильних матеріалів — по всьому. Отримав від розвідки інформацію, що кудись щось підвезли, — маєш це дістати. Відповідно, екіпажі починають рухатись уперед, і рівень ротного опорного пункту фактично зрівнюється з піхотним.
Єдине, що піхота перебуває на позиції місяць-два-три. А оператор дрона заходить на менший термін: мінімум це півтора-два тижні, іноді доходить до місяця. Причому він може відпочити десь поряд — тоді на позицію заводять більшу кількість людей, щоб організувати ротаційний відпочинок і дати їм можливість відіспатися. Або ж самі позиції дають день-два відпочинку, бо літати щодня впродовж місяця — доволі важко. Якщо йдеться про оплату, то вона плюс-мінус співмірна з піхотною.
Тільки в піхотинця за 30—60—90 днів накопичується зовсім інша сума. Але зона роботи пілотів — це зона підвищеної уваги ворога.
З кожної позиції може прийти смерть
Ворог докладає максимум зусиль, щоб розшукувати й знищувати ці позиції — так само, як і ми робимо з його позиціями.
Втім, якщо дивитися не на суму за весь час, а на рівень ризику, то чи є насправді велика різниця в оплаті? Якщо порівняти пілотів і піхоту, яка перебуває на оборонних позиціях без штурмів, то різниця, напевно, невелика. Але піхота — це основа і кістяк. Напряму порівняти їх неможливо.
Як працює багатоешелована оборона
— Чи можливо зараз масштабувати роботизовані бойові операції на всю лінію фронту?
Це необхідність, це має відбуватися. Як і мідл-страйки, це гейм-чейнджер.
Кілька місяців тому під час роботизованої операції в Куп’янську полк безпілотних систем «Лава» знищив більш як десяток окупантів — десь за місяць до того вони інфільтрувалися в будівлю й засіли там. Знищити їх дронами було неможливо, бо вага бойової частини, яку можна донести на оптиці чи скинути з «Вампіра», непорівнянна з тим, що можна привезти на НРК чи камікадзе. Відповідно, за допомогою камікадзе і НРК опорний пункт знищили разом із ворогом і таким чином зачистили ділянку. Уявіть рівень втрат, якби цей опорник штурмувала піхота чи штурмовики. Такі операції насправді відбуваються майже щоденно. Просто не про все можна розповідати.
— Скільки часу займає планування таких штурмів?
Стандарту як такого немає. Є стандарт планування: процедура MDMP, натівський цикл планування, який треба проходити. В основі його лежить так звана петля Бойда, або цикл OODA — Observe, Orient, Decide, Act (спостереження, орієнтація, рішення, дія).
Хто швидше реагує, той і виграє
Що швидше ти помічаєш ворога, то швидше командний центр обробляє інформацію й ухвалює рішення, то швидше можна завдати удару або відповісти на загрозу. Всередині цієї петлі якраз і міститься весь планувальний цикл.
Він вибудовується залежно від характеру цілей і завдань самої операції: ти розумієш свої засоби, екіпажі, пілотів на позиціях і що треба зробити. Плануєш операцію інколи за добу, інколи за тиждень.
— Потрібен і час, і багато навчених людей, і забезпечення. З огляду на це, чи не стане роботизація лінії фронту розкішшю, доступною кільком корпусам чи бригадам? Де брати ці ресурси? Як це відбувається на прикладі «Хартії»?
Цифр розкрити не можу, але скажу так: кожна позиція забезпечена додатковими засобами: БК, дронами, НРК та іншими резервами на випадок будь-якої ситуації.
Планування стосується операцій, коли є час усе зважити. Але буває інакше: змінюються погодні умови, змінюються радіочастоти ворога тощо — і розвідувальної інформації просто немає. Дощ, туман, сніг можуть тривати по три, по шість годин. Ми не можемо зрозуміти, що там відбувається. Тоді майже нічого не літає. Тільки «Вампіри» чи інші засоби курсують і на випередження пробивають логістичні шляхи ударами, щоб ворог розумів: навіть у погану погоду проскочити не вийде. Ми навіть закладаємо в розрахунки певну втрату техніки, бо розуміємо: у поганих погодних умовах якась кількість засобів буде втрачена.
Коли ворог розуміє, що ми працюємо навіть у погану погоду, — для нього це своєрідна лотерея: він може спробувати пробігти, і загине. Тим паче, ми розуміємо логістичні шляхи, якими вони зазвичай рухаються.
На кожній позиції є додаткові резервні позиції, які можуть підсилити основну. І є певний НЗ — недоторканний запас боєприпасів і дронів на випадок танкового прориву, виїзду гармати чи САУ, піхотного штурму тощо. Пілоти на позиціях постійно проводять перманентну перевірку й оновлюють цей резерв, щоб він не застоювався.
Щойно щось трапляється, спрацьовує алгоритм: за п’ять хвилин пілоти на визначених позиціях мусять злетіти й вразити ціль, тобто зупинити ворога. Цей п’ятихвилинний алгоритм ми регулярно тренуємо й тестуємо, влаштовуючи своєрідну гру.
Раптом кажуть, що всі «Старлінки» вимкнені, нічого не працює, і у вас є п’ять хвилин, щоб показати, як ви злітаєте
Цю практику запровадив ще тодішній командир бригади, а нині командир корпусу — полковник Ігор Георгійович Оболєнський. Це і є частиною циклу OODA — максимально швидка реакція на будь-яку нештатну ситуацію.
— Така вимоглива підготовка загалом мотивує військових, які беруть участь у цих операціях, чи навпаки? Які плюси й мінуси для людини, яка в це залучена як виконавець?
Зрозуміло, що зазвичай це сприймається як додаткове навантаження від штабних офіцерів. Ніхто не хоче зайвої роботи. От коли з’явився ворожий танк чи побігла російська піхота, тоді в усіх запал, усі одразу включаються їх знищувати. А коли треба виконувати щось постійне й рутинне, то в усіх часом настає невелика демотивація через втому, і це цілком природно.
Але є алгоритми, стандарти, процедури й системи звітності — і завдання командирів у тому, щоб ця підготовка на випадок форс-мажору ніколи не провисала. Бо ціна провисання — це життя піхотинців на позиціях.
Наша головна мета — щоб піхотинець, який пішов туди на60–90 днів, узагалі не потрапив у ближній бій
Чого не може НРК і чи вдасться замінити людей
— Що заважає зараз роботизувати операції по максимуму?
Якось я дивився відеоінтерв’ю командира Третього армійського корпусу Андрія Білецького, який приїхав до спеціалізованого підрозділу ударних НРК NC-13. Журналіст теж поставив питання: чи можливо все роботизувати? А в кадрі видніється бруствер і окоп. Білецький відповів: мовляв, зараз він за секунду зможе застрибнути в бруствер, а звідти — в окоп. А роботизована платформа не зможе.
Можливо, з часом така технологія з’явиться. Зараз на більшість платформ ставлять маніпулятори, завдяки яким вони можуть перевертатись, пересуватись, забирати пакунки чи втрачені дрони, евакуювати поранених. Платформи бувають різні: навантажувачі, руки-маніпулятори тощо. Але це довга історія — фізично платформа поки не здатна діяти так швидко й гнучко, як людина.
Повністю замінити людей роботизованими комплексами й дронами неможливо, але їхня частка точно зростатиме. Завдання піхоти, особливо тієї, що в обороні, у першу чергу стане резервним. Якщо раптом всі інші — дронарі, екіпажі НРК, артилеристи, мінометники — не впораються, то піхота дасть зустрічний бій. Але наше завдання — зробити так, щоб цього ніколи не сталося.
У нас є штурмовий полк, що бере на себе велику кількість дронових штурмових операцій. Це видно було в Куп’янську, під час зачистки адміністрації в центрі міста, де ворог міцно закріпився. Ми підрахували: якби штурмувала піхота, втрати були б неминучі. А так основну роботу виконали дрони на оптоволокні, вони виснажили й знищили противника.
Кількість таких операцій кратно зростатиме. Але людство поки що не придумало, як обійтися без штурмовика й без піхотинця.
— Чи можливий перехід до дистанційної війни, де штурмовики, звісно, залишаються, але разом із піхотою стають радше резервним ресурсом? Наскільки це реально в перспективі найближчого року-двох, щоб праця була максимально роботизованою?
Є відео, як один із ключових учасників куп’янської операції від «Хартії», Герой України з позивним Гром, обходить і знищує противника в лісі. А як заїхати на НРК у ліс, поміж дерева? Практично ніяк — зв’язок втрачається, техніка буксує. На відкритій місцевості чи в місті НРК ще працює, а от яри, балки, ліси — це виключно робота штурмовика.
Тож повністю замінити піхоту неможливо. Але військо рухається у напрямку, щоб кратно наростити кількість роботизованих засобів та завдяки ним максимально виснажити й витіснити ворога. Щоб звичайний штурм був потрібен мінімально.
Звісно, є різні способи — конвенційні та інші — витіснити ворога навіть із лісистої місцевості. Але дочищати все одно доведеться штурмовикам.
— Що сьогодні важливіше: більше навчених операторів чи більше роботизованих систем?
Складне питання, але — більше навчених операторів. Бо коли є роботизовані системи, а працювати на них нікому — це мінус. А коли є люди, то завжди знайдеться спосіб роздобути роботизовані системи.
— Яка технологія змінить поле бою швидше: штучний інтелект, автономні НРК чи рої дронів?
Автономні НРК. Тому що ШІ є інструментом аналізу, який у донаведенні працює досить якісно. Сьогодні найкраще місце для штучного інтелекту — це передусім перехоплювачі-інтерцептори. Очевидно, що у відкритому небі ШІ добре ідентифікує шахеди і може якісно донаводитись та ліквідовувати їх.
Сьогодні є чимало турелей на НРК, які разом із невеличкими радарами визначають цілі: можуть прикривати позиції та самих себе й автоматично працювати, щойно наближається FPV-дрон. Вони можуть знищити один, два, іноді кілька дронів, хоча не можуть впоратися з великою кількістю водночас. Тут, безумовно, є місце для штучного інтелекту, але щоб він прямо кардинально змінив хід бойових дій — такого я не бачу.
Автономні НРК зможуть набагато якісніше розвантажити людей, задіяних безпосередньо в цих операціях. Якщо ми говоримо про співвідношення один до десяти, то саме автономність дозволить вивільнити частину людей для інших завдань.
— Яку одну річ ви автоматизували б у військовому управлінні вже завтра?
Я би впровадив досвід найбільш досвідчених і організованих бригад та корпусів — «Хартії», «Азову», «Трійки» та інших — в усі інші підрозділи. У нас достатньо автоматизоване й децентралізоване ухвалення рішень та процедур усередині штабів корпусів, бригад, батальйонів.
Але питання не лише в тому, щоб перейняти практики: і в цих самих штабах, і в самих підрозділах бракує офіцерів, щоб натівський стандарт MDMP повноцінно працював, — для цього потрібна певна кількість навчених кадрів. Це вже питання мобілізації й рекрутингу загалом.
Корпусна реформа за рік показала себе добре. Саме на базі бригад з успішними кейсами, яким давали смугу відповідальності і де вдавалося зупинити наступ ворога чи навіть перейти в контрнаступ, і формували корпуси. Сьогодні в зонах відповідальності цих корпусів ворожого руху практично немає. Вони знають, як вибудувати цю систему. І саме цей досвід потрібно масштабувати — це і є справжній геймченджер.
