«Ми не закриємо всі вакансії людьми з багаторічним досвідом». CEO Skyeton про розробку Raybird і найм інженерів
Українська deftech-компанія Skyeton понад 20 років працює в авіації. Вона починала з надлегких пілотованих літаків K-10 Swift, а після 2014 року повністю перейшла до безпілотних систем.
DOU поговорив із CEO Skyeton Романом Княженком про те, як компанія перебудувала R&D, що дає водневе живлення для дронів, як змінюється ринок розвідувальних БПЛА і чому українському deftech потрібен контрольований експорт.
«Частина корисного навантаження може коштувати близько мільйона доларів». Про роботу Raybird
Skyeton не відразу був виробником БПАК. Але після 2014 року стало зрозуміло, що ринок і потреби війська змінюються, тому ми поступово змістили фокус на безпілотні системи. Останні пілотовані літаки вийшли зі Skyeton приблизно у
Raybird — це малий тактичний безпілотний авіаційний комплекс із фіксованим крилом для тривалих розвідувальних місій. Він може перебувати в повітрі понад 28 годин, долати до 2500 кілометрів, передавати дані в режимі реального часу на відстань понад 200 кілометрів, працювати на висоті до 5500 метрів і нести
БПАК Raybird
Raybird має понад 350 000 годин бойових місій. Для порівняння, це приблизно 40 років безперервного польоту одного борта.
Розробка безпілотного комплексу зайняла приблизно п’ять років. Ми одразу хотіли зробити не окремий безпілотник, а систему з власною архітектурою і розумінням того, як вона має працювати на полі бою.
П’ять чи сім років тому Raybird був насамперед розвідником. Він міг довго перебувати в повітрі, працювати на великій дальності, контролювати значні території й передавати дані.
Зараз це модульна платформа. Крім класичної розвідки, вона може працювати з різними типами даних і задач: оптичною розвідкою, аерофотозйомкою, радаром із синтезованою апертурою, високочастотним локатором для пошуку джерел випромінювання, а також може допомагати із цілевказанням і передачею даних для інших систем. Якщо змінюється задача, змінюється і корисне навантаження: оптичні системи, фотокамери, SAR-радари та інші сенсори.
Модульність важлива не тільки через кількість задач. Вона дає більше автономності невеликим командам на місці. Якщо підрозділ має всі потрібні інструменти для розвідки, пошуку цілей, роботи з даними й передачі інформації далі, він менше залежить від погоджень і суміжних підрозділів та швидше виконує задачу.
Саме тому ми пішли в архітектуру платформи. Ми хочемо, щоб одна команда могла вести розвідку, шукати цілі й оперативно передавати дані тим, хто ухвалює рішення або працює по цих цілях. Наприклад, якщо під час місії змінюються умови або задача, підрозділ може використати інше корисне навантаження, самостійно зібрати потрібні дані й одразу передати їх далі. Коли всі інструменти в його руках, а для роботи не потрібно 200 людей, ефективність вища.
Для компанії така модульність означає більшу відповідальність. Частина корисного навантаження може коштувати близько мільйона доларів. Його треба правильно інтегрувати, обслуговувати, ремонтувати й оновлювати. Тому нам потрібні не просто універсальні фахівці, а мінікоманди, які відповідають за конкретні системи на борту.
«Це гонка, яка не закінчиться, доки триває війна». Про R&D
До повномасштабної війни в нас був один R&D-департамент. Під час війни стало зрозуміло, що одна структура не може одночасно займатися і майбутніми розробками, і щоденними змінами в серійній техніці. Тому зараз R&D поділений на два напрями.
Перший напрям — перспективні розробки, які дивляться на кілька років уперед. Там працюють над новими підходами, новими конфігураціями літака, новими типами корисного навантаження, силовими установками, інтеграцією майбутніх систем і всім, що ще не стало серійним продуктом.
Другий напрям — робота із серійною технікою. На війні серійний виріб не може залишатися незмінним. Ми постійно щось переробляємо, доробляємо, оновлюємо, додаємо нові системи й підсистеми, а те, що вже не потрібне, прибираємо.
За кількістю людей і навантаженням баланс між цими напрямами постійно змінюється. Є періоди, коли більше ресурсів забирає серійна модернізація, бо конкретні борти вже працюють на фронті й мають отримати оновлення зараз. Є періоди, коли треба посилювати перспективний напрям, бо нова загроза змушує швидко шукати рішення на наступні роки.
«Сьогодні неможливо розробити щось і навіть рік випускати це в тому самому вигляді»
Буває, ти робиш реліз, він працює місяць, а потім уже треба готувати новий. Змінилася ситуація зі зв’язком, з’явилися нові загрози для борта, військовим потрібен інший формат застосування або інше корисне навантаження.
Це гонка, яка не закінчиться, доки триває війна. Те, що ми впроваджуємо за шість місяців, іноземні конкуренти можуть робити кілька років. Як правило, йдеться про п’ятирічний цикл розробки.
БПАК Raybird
Багато уваги доводиться приділяти витривалості техніки. До повномасштабної війни всі уявляли, що літак будуть вчасно обслуговувати, правильно зберігати і тримати в сухому місці. Реальність інша. Коли літак приїжджає на обслуговування, іноді відкриваєш ящик і не відразу розумієш, де літак, а де бруд.
І це не тому, що його неправильно використовували чи зберігали. На війні неможливо створити ідеальні умови. Тому техніка має витримувати не тільки сам політ, а й транспортування, зберігання, польові ремонти і складні умови між місіями. І це подекуди складніше.
Коли ми робимо апдейт, то намагаємося закладати його так, щоб модернізувати можна було не тільки нові борти, а й вироблені раніше. Наприклад, літак 2019 року теж має отримувати оновлення. Це складніше для сервісу і дорожче для бізнесу, але так ми довше тримаємо техніку актуальною.
«Були моменти, коли половина команди складалася з інженерів»
Ми не розголошуємо точну кількість людей у компанії (за інформацією на сайті Skyeton, в компанії понад 500 працівників, — ред.). За час існування наша команда стала не тільки більшою, а й складнішою. Один із головних драйверів цього росту — поява нових технологій і нового обладнання для дронів, які треба інтегрувати, тестувати, підтримувати й оновлювати.
Інженери для нас — ядро компанії, оскільки наша спеціалізація — автономні розвідувальні БПЛА. Але це не зовсім означає, що інженери становлять більшість людей у команді. Під час війни співвідношення між R&D, виробництвом, сервісом і експлуатацією постійно змінюється. Були моменти, коли половина команди складалася з інженерів. В інші періоди сильніше зростали сервіс, експлуатація або виробництво.
«Інженерна експертиза визначає, чи зможе компанія швидко адаптувати продукт до нових умов»
IT-фахівці теж інженери, просто іншого профілю. Але наша робота сильно відрізняється від класичного IT. У нас складно працювати віддалено, бо треба бути поруч із залізом.
Якщо перед тобою немає виробу, на якому можна відразу протестувати написаний код, робота може перетворитися на нескінченний процес. Тому IT-фахівець має працювати з конкретним виробом.
Рівень зарплат ми також не розголошуємо, але якщо компанія хоче конкурувати за сильних інженерів, вона має пропонувати рівень компенсації, який не змушує людину обирати між українським defence tech і роботою за кордоном. В Україні від фахівця вимагатимуть більшої концентрації, швидкості й відповідальності, ніж в європейських чи американських компаніях. Але натомість він отримує досвід, який складно отримати деінде.
До нас іноді долучаються іноземці. Зазвичай йдеться про інженерів, яким цікаво попрацювати й отримати досвід у інтенсивних умовах зі швидкими циклами і реальним бойовим застосуванням.
«Усі мають право на кілька помилок». Про пошук людей
Ми постійно шукаємо інженерів, операторів та інструкторів. Вакансій завжди достатньо. Якщо говорити конкретніше, ми шукаємо фахівців з Embedded- і C++/C#-розробників, Hardware- та UAV Systems Engineers, інженерів-конструкторів, фахівців із композитних матеріалів, 3D-друку, ремонту БПЛА, QA тощо.
Людей складно шукати ще й тому, що за них ми конкуруємо з Міністерством оборони. Це не конкуренція в класичному бізнесовому сенсі. Людина з бойовим досвідом потрібна і військовим підрозділам, і навчальним центрам, і виробникам, які мають тестувати техніку, готувати екіпажі й розуміти реальні сценарії застосування.
Але ми не можемо закривати всі вакансії тільки людьми з багаторічним досвідом. Тому багато навчаємо самі. Беремо людей після університету як на виробництво, так і у R&D. Це довше, але цінно, бо людина з самого початку входить у нашу культуру.
Літак і пускова установка
Окрема частина цієї культури — ставлення до бойових екіпажів. Екіпаж, який приїхав на підвищення кваліфікації, ремонт або обслуговування, є головним у системі цінностей компанії. Неправильно думати, що компанія продала комплекс, а далі військові мають розбиратися самі.
Свідома людина бачить проблему поруч із собою, навіть якщо це не її зона відповідальності, і намагається допомогти. Несвідома людина просто проходить повз. На війні це неприпустимо.
Якщо, наприклад працівник не попереджає військових про затримку, проблему, ставить внутрішній процес вище за потребу підрозділу або формально відреагував на ситуацію, яка для екіпажу є критичною, це вже може бути ознакою несвідомості.
Якщо людина цього не розуміє, ми намагаємося її змінити. Усі мають право на кілька помилок. Якщо видно позитивну динаміку і людина змінює ставлення, ми працюємо з нею далі. Якщо вона ігнорує проблему і не реагує, ми з такою людиною прощаємося.
«Супутники дають масштаб, але літаки дають гнучкість». Куди рухається ринок розвідувальних БПЛА
Ринок розвідувальних БПЛА змінюється разом із війною. Коли здається, що основні задачі вже зрозумілі, з’являється нова проблема, яка змінює і застосування, і архітектуру техніки.
Сьогодні вимоги до розвідувальних систем стали жорсткішими порівняно з тим, що було на початку розвитку таких комплексів і навіть на початку повномасштабної війни. Раніше ключовими були дальність, час у повітрі і якість картинки. Зараз до цього додаються стійкість до РЕБ, захист від перехоплювачів, робота у складну погоду і можливість діяти далі від лінії фронту.
Йдеться про поступовий перехід до центрів управління, які можуть бути в десятках або сотнях кілометрів від зони регулярного ураження, якщо це дозволяють зв’язок, архітектура управління і конкретна задача. У перспективі керування різними системами, від FPV до великих безпілотних комплексів, має переходити саме в такі центри. До цього ще далеко, але напрям уже зрозумілий.
Також обов’язковою стає інтеграція в більші системи управління боєм. Розвідувальний БПЛА вже не може бути окремим виробом, який просто передає картинку. Він має обмінюватись даними, підключатись до українських і натівських систем, як-от DELTA або PRISMA, працювати через потрібні протоколи й бути частиною великої військової системи.
При цьому сама потреба в розвідці нікуди не зникне. Її не можна повністю замінити супутниками. Супутники дають масштаб, але літаки дають гнучкість, частоту оновлення і деталізацію в конкретному місці.
Думаю, сам ринок ставатиме більш спеціалізованим. Йдеться про роботу з різними типами даних, різними процесами збору і дешифрування.
Один із прикладів такої спеціалізації у нас в компанії — радар синтетичної апертури. Це прилад, який працює крізь хмари, дощ і туман та дає знімки поверхні Землі.
Фото: UST
Раніше такі зображення переважно асоціювалися із супутниками. Літак не знімає такі великі площі, але може дати значно детальнішу картинку там, де це потрібно.
Це особливо важливо взимку або в погану погоду. Коли хмари низько, йде сніг чи дощ, класична оптика не працює. Щоб щось побачити, треба спускатися нижче хмар. А там літак стає вразливішим, особливо з урахуванням розвитку перехоплювачів. Raybird може піднятися вище хмар і зібрати потрібну картинку в погану погоду.
У такому сценарії радар синтетичної апертури стає не просто додатковим сенсором, а інструментом, який відкриває новий тип застосування. Він дорогий, його ще не виробляють в Україні. Але це випадок, коли або так, або ніяк.
Фото: Рада з наукових і промислових досліджень (CSIR)
«Частина виробів на ринку може просто втратити актуальність». Про водневі системи
Raybird уже має велику тривалість польоту порівняно з електричними БПЛА. Він може перебувати в повітрі до 28 годин, літати на великі відстані й підтримувати зв’язок за 200 кілометрів від точки запуску.
Але наступною критичною вимогою стає висота. Частина виробів на ринку може просто втратити актуальність, бо на певних (до трьох кілометрів) висотах кожен виліт перетворюватиметься на майже гарантовану втрату борта. Наприклад, російський перехоплювач «Елка» збиває цілі на висоті до 800 метрів.
Саме тому ми працюємо над переходом на водневі паливні елементи. Двигун внутрішнього згоряння, який ми використовуємо зараз, у таких розмірах літака не дозволяє піднятися настільки високо, як хотілося б. Воднева силова установка потенційно дає змогу піднятися не на п’ять чи шість кілометрів, а до десяти.
Для невеликого літака така висота суттєво змінює ризики. Його складніше виявити і ще складніше збити.
Водневе рішення вже показало бойову ефективність і штатно використовується в одному з підрозділів. Але ми не поспішаємо його масштабувати. Це новий виріб, який потребує іншого підходу до обслуговування, інфраструктури й застосування.
«Правильний підхід — не заміняти людину». Про зв’язок і ШІ
Для зв’язку у БПЛА ми використовуємо Starlink, але не хочемо залежати від однієї технології. Архітектура літака дозволяє працювати з різними системами супутникового зв’язку. Це можуть бути інші LEO-мережі, наприклад OneWeb, стійкіші резервні канали на кшталт Iridium Certus або класичні satcom-рішення, які використовують урядові й військові користувачі.
Якщо всі літаки спираються на одну технологію, це ризик. Вона може стати недоступною не лише через політичні причини. Ворог може знайти спосіб ефективно її приглушити.
Тому ставка робиться на гнучкість. Одна система може давати кращу швидкість і картинку, інша може бути менш відомою і менш пріоритетною для ворожої протидії. При цьому супутниковий зв’язок для нас є дублюючим. На літаку завжди є цифровий зв’язок із наземними антенами.
Водневі паливо дозволяє підняти дрон вище
Але зв’язок — це лише один рівень роботи з даними. Далі важливо не тільки передати інформацію оператору, а й допомогти йому швидко її обробити й не пропустити критичні деталі. Саме тут ми прагматично дивимося на ШІ. Штучний інтелект має сильні сторони, зокрема в обробці великих масивів даних. Також він може бути запобіжником, який допомагає оператору не зробити помилку.
«Але у випадку з нашими продуктами ШІ не дає фантастичного результату»
Я не можу говорити за інші компанії й інші задачі. Але твердження, що ШІ вже може замінити оператора або компенсувати половину його роботи під час польоту, не відповідає реальності.
Правильний підхід — не заміняти людину ШІ, а посилювати її. Людина, озброєна ШІ-інструментами, може бути ефективнішою і давати кращий результат, ніж ШІ без людини.
«Це був не перший удар по компанії». Про атаку РФ
14 травня, коли росіяни знищили наш офіс — це був не перший удар по компанії. Спецслужби постійно нас застерігають про можливість ударів. Але для оборонного виробника під час війни це не окремий епізод, а постійний стан.
Після одного з ударів по компанії ми говорили, що заздалегідь релокували частину виробничих потужностей в Україні і за кордоном. Це не було разовою реакцією. Ми давно розподілили виробництво і департаменти. Вони розкидані — і не тільки по Україні.
Ідея в тому, щоб не було одного місця, удар по якому може зупинити компанію. Такі атаки неприємні й болючі, але вони не мають зупиняти нашу здатність виробляти, розробляти і підтримувати продукти.
Цей процес почався ще у 2023 році. Тоді було відчуття, що навіть збирати чотирьох людей в одному місці небезпечно. Ми адаптували структуру до цієї реальності.
«Держава не може постійно викуповувати всі спроможності всіх компаній». Про експорт
У
До 2022 року ми багато працювали саме на експорт і фактично на цьому заробляли. Після початку повномасштабної війни фокус повністю змістився на Україну. Основний масив наших літаків зараз працює тут.
І з того часу експорту не було. Для нас це питання не тільки заробітку. Іноді для співпраці потрібно було передати десять чи двадцять систем, протестувати їх разом із партнером, інтегрувати в більші рішення. Без дозволу на експорт компанія не могла зайти в такі проєкти.
У Європі та США є багато напрямів, куди українська техніка могла б добре вписатися. Це дало б не лише гроші, а й нові знання, які можна повернути в Україну.
Є й інша причина. Держава не може постійно викуповувати всі спроможності всіх компаній. Але ці компанії мають залишатися готовими підтримувати техніку, яка вже працює у війську, і швидко виконувати нові замовлення.
Фото надані компанією Skyeton
Окремо важливо, щоб експорт не зводився лише до продажу готових виробів. Для складних систем це ще й спільні випробування, інтеграція в інші платформи, локалізація виробництва, сертифікація, доступ до компонентів і зворотний зв’язок від різних армій. Це знання, яке потім може працювати на українську оборону.
«Підгледіти одну фічу недостатньо». Про міжнародну співпрацю
До нас постійно звертаються іноземні партнери. Я умовно ділю їх на дві категорії.
Перші приходять із конкретним запитом створити цінність разом. Це можуть бути нові підсистеми, інтеграції, нові спроможності або спільні розробки. Такі компанії мають власну експертизу і можуть доповнити українського виробника.
Другі приходять просто подивитися, щось підгледіти, повернутися до себе і спробувати продати це як власну розробку. Такі компанії досі існують. Іноді вони залучають великі інвестиції, але не створюють реальної цінності. При цьому у тих самих країнах можуть бути і сильні партнери.
Проблема в тому, що підгледіти одну фічу недостатньо. Без розуміння експлуатації, взаємозв’язків між рішеннями, бойового контексту і шляху, яким компанія дійшла до цього рішення, скопіювати технологію повноцінно неможливо.
Українські виробники теж змінилися. У
При цьому працювати з іноземними компаніями все одно потрібно. У Європі та США є багато сильних партнерів, які можуть дати українським виробникам технології, компоненти, інтеграції або вихід на нові ринки. Просто вони живуть в іншій реальності: без такого тиску, темпу й бойового досвіду, як наші компанії. Це треба враховувати.
