Захищає Київ від повітряних атак. Інтерв’ю із колишнім полярником і зв’язківцем підрозділу ППО
Євгеній Прокопчук — майор відділу зв’язку у підрозділі, який збиває ворожі безпілотники. Він побував сисадміном полярної експедиції, а також відкрив власний дитячий науковий центр у Бучі.
Євгеній розповів DOU, як починав роботу у сфері зв’язку, як від його залученості залежить якість роботи бойових груп, які захищають столицю дронами-перехоплювачами, і що з антарктичного досвіду він тепер застосовує на службі.
З АТО на контрактну службу: «Психологічно я не був готовим повертатись до офісу»
Мій шлях почався понад 20 років тому з позиції системного адміністратора в Інституті електрозварювання імені Патона. Але надовго я там не затримався. Пам’ятаю, в мене була ставка 500 із чимось гривень, а на руки прийшло 316, тобто мінус податки. Подивився я на ці гроші — і тихенько заплакав. Далі через свого викладача потрапив на співбесіду до фірми, яка спеціалізувалась на торговельному обладнанні. Мене взяли, і там я пропрацював 9 років. Спочатку займався проєктуванням структурованих кабельних систем у програмі AutoCAD та пневмопоштою. Згодом перейшов до налаштування інфраструктури офісу: Wi-Fi-мереж, роутерів, контролерів тощо.
А потім настав 2014 рік. Я проходив строкову службу, тому мене відразу призвали. Рік я брав участь в АТО. Весь цей час у компанії за мною тримали робоче місце й виплачували зарплату, за що я щиро вдячний.
Після служби я повернувся в компанію, але за пів року чи рік стіни почали тиснути
У порівнянні з тим, як ми були в полях, наметах, окопах... Я психологічно не був готовим повертатись до офісу.
Так я звільнився й підписав контракт із новоствореною військовою частиною, як розповідала про себе, що працює за стандартами НАТО. Почав із сержанта й дослужився до лейтенанта. Працював з усім, що було пов’язане зі зв’язком.
Коли я проходив строкову службу, одиниці користувалися комп’ютерами, електронною поштою тощо. Коли ж підписував контракт у 2016 році, в армії вже почали впроваджувати нові технології, хоч і не надто охоче. Досвідчені військові воліли користуватися старими методами: папір, принтер... Але процес уже не можна було зупинити.
Ось так вийшло, що я працював за фахом. Потрібно було з нуля спроєктувати інфраструктуру, підключити всіх, порахувати кошторис. Я продумував, як зробити так, щоб система протрималась довго і майбутні зміни були менш болісними для організації, оскільки все розвивається, додаються люди тощо. Паралельно проходив кілька курсів з радіозв’язку, цивільних і військових радіостанцій.
В експедиції: «Антарктида дуже на мене вплинула»
По завершенні служби в 2019 році я певний час був удома. Займався дітьми, сім’єю, відійшов від ІТ. Мені дуже подобалось дерево як матеріал, тож я зайнявся столярною справою. Спершу як хобі, а потім потроху-потроху купив інструмент, облаштував у гаражі маленьку майстерню. Це переросло якщо не в бізнес, то в проєкт, який приносив гроші.
Якось у фейсбуці я побачив рекламу, що в українську експедицію в Антарктиду набирають людей. Я чув про українську станцію «Академік Вернадський», але думав, що потрапити туди так само нереально, як за часів Союзу побувати за кордоном. Я почитав обов’язки системного адміністратора, вимоги — й подався. І не пройшов.
У 2020 році спробував ще раз. Подав документи, резюме, і мене запросили на наступний етап: написати психологічні тести, поспілкуватися з психологом. Після цього були співбесіди з технічними фахівцями й керівництвом Антарктичного центру. Далі ми вивчали інфраструктуру станції, її головні вузли (котельня, дизельна, водопостачання, опріснення солоної води) тощо. Ще здавали аналізи, проходили медогляд. Процес тривав місяці три.
Список тих, хто пройшов, мали вивісити на сторінці станції.
Пам’ятаю, як чекав, щодня перевіряв, чи є оголошення...
Потім в один день оновлюю сторінку, а там заголовок: «Наступна, двадцять п’ята експедиція, яка поїде на станцію» — і там моє прізвище! Це було таке щастя!
Найскладнішим було дістатись до Антарктиди: якраз почався ковідний період. Замість одного тижня ми добирались півтора чи два місяці. Кілька разів нас повертали, але все таки вдалося прибути на станцію.
Антарктида, 2020 р.
Покажчик напряму до станції «Академік Вернадський». Антарктида, 2020 р.
Перед поїздкою ми працювали з психологами, які розповідали: «Ви будете у закритому просторі, всього 10 людей. Це острів, і ви нікуди не зможете з нього подітися, якщо вам стане погано. Ви відчуватимете стрес або у вас почнеться депресія». Нам пояснювали, як із цим боротися. Я їх рік чекав, цю депресію і стрес, але в мене такого не було. Антарктида дуже на мене вплинула. Мені запамʼяталися сніг, лід, айсберги, льодовики, острови, океан... Кити, косатки, тюлені, птахи (за птахів буду рахувати і пінгвінів