Мене обрали з 50 тисяч кандидатів: український студент Берклі про військове моделювання та навчання на Data Science
Знаковою подією в житті хлопця стала перемога у глобальній стипендії Rise, яка покриває вартість навчання та проживання в будь-якому університеті світу. Зараз Володимир — студент Берклі за напрямом Data Science. Про свій шлях, вступ у 25 закордонних вишів і навчання в одному з найпрестижніших університетів світу він розповів DOU.

Науковий проєкт: «Мені вдалося вийти на офіцерів з військових інститутів, які досліджують бойові сценарії»
Я народився й виріс у Черкасах. Навчався в школі з гуманітарним спрямуванням. Моя мама, напевно, до самого навчання в Берклі думала, що я гуманітарій. Можливо, тому що я активно вивчав мови: англійську, а з 5 класу — німецьку, і брав участь в олімпіадах. Займався робототехнікою, вивчав Arduino C, Python.
У 10 класі відкрив для себе світ науки з МАН. Мене зачепила сама ідея: ви не відтворюєте готові відповіді, а ставите питання, формулюєте гіпотези, збираєте докази, проводите експерименти. Це стало для мене «школою» витривалості. Я бачив, як багато дітей після перших невдач або довготривалого пошуку рішення здаються.
В 11 класі почав робити військовий симулятор, який давав змогу аналізувати сценарії з різним типом військ на площині. Це також було своєрідним науковим викликом, оскільки я застосовував математичні моделі Ланчестера, про використання яких на площині було дуже мало статей. Я переніс їх із класичного «безпросторового» вигляду у 2D-, а згодом і 3D-симуляцію, щоб врахувати реальні позиції, рух і взаємодію сил у просторі.
Я хотів змоделювати інструмент для аналізу рішень у складних бойових сценаріях, щоб можна було допускати якомога менше помилок і зберегти те, що в реальності коштує надто дорого, — людські життя. Наприклад, у моделі є два шляхи з точки A в точку B: прямий і обхідний. Прямий — швидший, але проходить через «небезпечну зону» з вищою імовірністю втрат. Обхідний — довший, зате безпечніший. Симуляція багато разів проганяє обидва варіанти з випадковими факторами й показує, який шлях дає менші очікувані втрати та вищий шанс успіху. Звичайно, я думав насамперед про Україну, але згодом зрозумів, що проблема — глобальніша, адже у світі відбувається більше 50 збройних конфліктів, зокрема в Африці й Азії.
«Цінність симулятора в тому, що він перетворює інтуїцію на вимірювальну систему, оцінюючи ризики втрат»
Наукові керівники допомогли мені вийти на офіцерів з військових інститутів, які досліджують бойові сценарії. Симулятор пройшов певні сертифікації, тому в принципі його можна використовувати для навчання. Для мене ця робота була доказом того, що я можу будувати повний цикл — від математики, імовірнісних рівнянь до коду, валідації результатів і висновків. На жаль, я поставив проєкт на паузу через навчання в Берклі, але планую продовжити його розвивати.
Конкурси: «Я перестав сприймати науку як заняття для обраних»
За
У 2023 році я вперше взяв участь у міжнародному конкурсі: на INOVA посів друге місце. У мене ще не було захисту такого рівня, і я досі пам’ятаю, як хвилювався перед ним.
Травень 2024 року став для мене серйозним випробуванням. З 10 по 20 число я мав два захисти в МАН і саме в цей період перебував на ISEF — найбільшому світовому конкурсі наукових проєктів для школярів. Там також презентував проєкт військового симулятора.
Цей конкурс змінив мій світогляд і вплинув на самооцінку: я перестав сприймати науку як заняття для обраних. Так, там було багато дітей, які потім вступили до найпрестижніших вишів світу. Деякі учасники з неймовірними проєктами дуже хвилювалися, що позначалося на їхньому виступі й відповідно результатах. Натомість діти, які випромінювали впевненість, були комунікабельними, зайняли призові місця. Найважливішими чинниками успіху були дисципліна, здатність довести роботу до кінця й віра в себе. Тоді я отримав срібну та бронзову медалі на Всеукраїнському конкурсі-захисті МАН, а на ISEF — спеціальну нагороду від короля Саудівської Аравії.
Regeneron ISEF 2024, Лос-Анджелес, США
Про Rise: «Конкурс — шалено великий: 100 переможців з більше ніж 50 тисяч аплікантів зі 170 країн»
Якраз після INOVA я дізнався про стипендію Rise. Це міжнародна програма від фондів Schmidt Futures (Нью-Йорк, США) та Rhodes Trust (Оксфорд, Велика Британія), які знаходять талановитих підлітків
Я вагався, чи варто подаватися. Розказав про цю стипендію мамі, бо вона завжди ухвалює мудрі рішення. І вона відразу сказала: «Пробуй. Усе, що треба, допоможу». Якщо зазвичай я реєструвався на якусь програму за два-три дні, то тут вирішив рухатися поступово й виділити на все місяць. Було розуміння, що це може кардинально змінити моє життя. Я записав п’ять відео про свій проєкт, його соціальну значущість, бекграунд, плани на майбутнє. Написав есе і, звісно, прикріпив всі докази: досягнення, результати навчання.
«Я переписував відео по 20 разів, дуже часто міняв тексти»
Коли я вже подав матеріали, виявилося, що також потрібно пройти IQ-тест і розв’язати якомога більшу кількість головоломок за певний час. Чесно кажучи, це було важко. Напевно, ця стипендія — від подання до самих результатів — найвизначальніший етап мого життя.
У березні
Це був сигнал для мене, що моя траєкторія розвитку правильна. Я отримав подальші інструкції, за якими потрібно було розповісти, що відбулося за останні місяці: ти продовжив прогресувати чи сидів і чекав на результати. Я почав серйозно займатися Rise, паралельно готуючись до інших заходів. У березні виграв в українському етапі INFOMATRIX. У травні були перемоги на ISEF, МАН. Це підкріпило впевненість у тому, що я можу виграти стипендію. Про всі ці досягнення, а також нові напрацювання у військовому симуляторі я, звісно, розповів у нових відео й есе для Rise. У них також намагався продемонструвати, як набутий досвід вплинув на мій характер.
Потім зв’язався з українськими переможцями минулих програм Rise, щоб вони допомогли мені підготувати пітчинг. Я впевнено виступив у фіналі, у мене не було якихось питань до себе. Я розумів, що, навіть якщо не виграю, точно можу пишатися собою.
У червні я здобув золоту медаль на Genius Olympiad 2024 за проєкт FireImpactology і платинову — на міжнародному етапі INFOMATRIX. А далі були іспити в школі.
Ліворуч INFOMATRIX, Бухарест, Румунія, 2024. Праворуч Genius Olympiad, Рочестер, США, 2024
Перемога: «Коли я пізніше зустрів дітей, які пройшли разом зі мною, то був шокований»
Ще в школі я зрозумів, що хочу займатися наукою. Але усвідомлював, що в нашій країні є певна реальність, пов’язана з розвитком науки, на яку я не можу поки вплинути. Тому вирішив змінити середовище і вступити до закордонного вишу. Так я став студентом спеціальності «Штучний інтелект» в Університеті імені Йоганна Кеплера в Лінці, Австрія.
Це був дуже непростий період для мене: початок життя окремо від батьків, усе потрібно вирішувати самостійно. Інша країна — це не лише про нову адресу, а й про нову систему: мова, бюрократія, навчання...
«Мені швидко стало зрозуміло, що тут важливі не ідеальні умови, а дисципліна»
Треба було тримати режим, не ламатися, збиратися докупи навіть тоді, коли морально важко. Але, напевно, саме такий досвід загартовує. Водночас було відчуття «ширшого» світу — мої амбіції не обмежені одним містом чи країною, можна конкурувати, будувати кар’єру на міжнародному рівні.
Мій день народження — у вересні. Якраз після нього я сумував, хотілося додому. І ось одного вечора мені телефонує знайомий: «Подивися сторінку Rise. Ти виграв!». Я такий: «Що, серйозно?». Зайшов на їхній сайт, побачив своє ім’я, фотографію в когорті 2024 року. Емоції були шалені! Я зателефонував мамі, друзям...
Коли пізніше я зустрів дітей, які пройшли разом зі мною, то був просто шокований. Частина з них уже була в списках Forbes, хтось публікував дослідження на наймасштабніших наукових конференціях... Загалом Rise проводили відбір з 2020 по 2024 рік. За цей час набралося приблизно 400 стипендіатів, з них — 12 українців. Зараз цю програму призупинили, тож мені неодноразово казали, що я «стрибнув в останній вагон».
Українці-переможці Rise, 2024
Про вступ: «У мене давно був список з 25 університетів»
Навчання в австрійському виші було на високому рівні. Але щойно я отримав лист, що став переможцем Rise, одразу вирішив вступати в інший виш.
У мене давно був список з 25 університетів, які мені хотілося хоча б відвідати. Тож я вирішив подаватися в усі: 18 — у США, 5 — у Великій Британії і 3 — в Азії.
Звичайно, як і в багатьох, хто цікавиться програмуванням і математикою, моєю мрією був Массачусетський технологічний інститут (MIT). На другому місці — Університет Каліфорнії (Берклі), за ним я пильно стежив. Він прогресує космічними темпами. Переглядав останній рейтинг навчальних програм у Штатах: з аналізу даних Берклі зараз посідає перше місце, а з комп’ютерних наук — друге (після MIT). Ще я подавався у Стенфорд, оскільки там гарні кар’єрні можливості, сильна спільнота — багато дітей зі світової еліти. Також у моєму списку були Оксфорд, Пенсільванський університет, Корнелльський університет, Університет Карнегі-Меллон...
Це був непростий період: навчання в австрійському виші й подання документів до 25 університетів, для кожного з яких потрібно було писати унікальне есе. Звісно, стипендія Rise знімала фінансове питання: вони все роблять на найвищому рівні, немає жодних затримок. Але вступити я повинен був сам.
«Я не пройшов до МІТ, і це було ударом»
Насправді я подавався туди вже вдруге. Порівняючи з першим разом, на мою думку, це були заявки нібито від двох різних людей: як і за портфоліо, так і за есе. Коли отримав відмову, розчарувався. Мені здавалося, що я не пройду в ті виші, куди б мені дійсно хотілося. Хоча насправді, можна сказати, це відносно випадковий процес. Я знаю людей, які здавали SAT на максимальні бали, мали дуже хороші оцінки, але не проходили в Лігу плюща.
Зрештою я пройшов у вісім вишів і потрапив у лист очікування ще п’ятьох. Найважливішим днем стало 29 березня 2025 року, коли мене офіційно прийняли в Берклі. Пам’ятаю, яке це було неймовірне щастя!
Вступ до Берклі: «Вони не пропонують фінансову допомогу міжнародним студентам»
Розкажу окремо про вступ до Берклі. Напевно, тут найважливіше для успіху — це гроші. На відміну від університетів Ліги плюща й більшості інших відомих вишів вони не пропонують фінансову допомогу міжнародним студентам. Це означає, що треба повністю платити за навчання, проживання та харчування. Усе це коштує 95 тисяч доларів на рік.
Хоча є кілька додаткових можливостей. Перша — стипендія регента й канцлера від університету. Стипендіати знають результати вступу ще в лютому. Але це лідери у своїх країнах, які, скажімо так, «запускають ракети в космос». Друга, якою користується чимало людей, — вступ до каліфорнійських шкіл. За два роки вони отримують посвідку резидента штату, що дає змогу зменшити оплату за навчання орієнтовно втричі.
Тому коли я зазначив, що важливі гроші, то мав на увазі дійсно хороше фінансування. Бо й так очевидно, що треба мати високі оцінки, рекомендації, написати гарні есе, скласти тести з англійської мови... До речі, саме Берклі не вимагає SAT. Я його складав для інших вишів і набрав 1550 балів із 1600 можливих. Загалом же процедура вступу стандартна — як і в усіх американських університетах. Щоправда, час на подання заявки доволі обмежений: з 1 жовтня по 30 листопада.
Оцінки я подавав зі школи, бо ще не мав університетських. Рекомендації не обов’язкові, проте інколи після первинного перегляду заявки Берклі надсилає окремим абітурієнтам запрошення додати один або два рекомендаційні листи через портальну систему MAP@Berkeley. Потрібно ввести контакти рекомендаторів, їм прийде інструкція, як завантажити лист онлайн. Мені рекомендації писали вчитель англійської мови та науковий керівник.
Поруч з талісманом Берклі — ведмедем Оскі
Написання есе: «У Стенфорді, неочікувано, можна було написати лист майбутньому руммейту»
У Берклі необхідно написати чотири есе на запропоновані теми обсягом від 200 до 350 слів. Усього давали вісім тем на вибір, пам’ятаю деякі з них. Наприклад, потрібно було розповісти про найбільший виклик, з яким ви зіштовхнулися; про ситуацію, коли ви допомогли близькій вам людині і вона стала кращою, змогла досягти того, чого хотіла; про те, ким ви бачите себе через
Щоб краще зрозуміти, як готуватися до вступу в Берклі, я зв’язався з людьми, які там навчаються. Вони розповіли про особливості університету, його спільноти, можливості, які може запропонувати. Напевно, саме тоді я зрозумів, що це місце для мене. Тому що в Берклі багато, так би мовити, «задротів». Більшість — академічно активні, хочуть вступати в магістратуру, аспірантуру, навіть студенти спеціальності «Комп’ютерні науки», які в інших вишах зазвичай першочергово говорять про бажання працювати в Google, Amazon тощо. Так я склав для себе портрет студента Берклі й трансформував ці знання у зміст есе. Можливо, якщо б я зробив так само для інших університетів, то статистика успішних заявок була б вищою.
Мені допомагали на цьому етапі: студенти не тільки Берклі, а й Пенсільванського й Корнелльського університетів, МІТ, Стенфорду, наукові керівники, ментори з Rise, батьки... Я був на контакті майже з усіма, кого знав. Здавалося, що це, можливо, мій останній шанс потрапити в омріяне середовище. Тому я прислухався до зауважень: десь було замало конкретики, десь я виходив з контексту. Щоранку прокидався з думкою: «Це треба підправити, знову перечитати».
Взагалі написання есе — кропіткий процес. Треба вкласти в текст усього себе, показати, який вплив ти маєш на суспільство. І, можливо, найважливіше — передати емоцію. Якби мені запропонували скласти вступний іспит замість написання есе, я б погодився.
Про загальну підготовку: «Я доволі пізно почав готуватися до вступу в закордонний виш»
Якби мені довелося пройти шлях вступу наново, то я, можливо, спробував би створити собі медійний образ. Мені здається, в Лізі плюща люблять медійних людей. А в мене й соцмереж майже немає :) Щодо іншого, то, напевно, я б усе робив так само. Думаю, що показав максимум. Офіційно Берклі пише, що відбирає 10% з абітурієнтів. Але проблема в тому, що це саме каліфорнійський університет, тому до них вступають в основному місцеві діти. А міжнародних студентів, за моїми підрахунками, проходить приблизно 1% з усіх вступників.
Посвята в студенти Берклі
Насправді я доволі пізно почав готуватися до вступу в закордонний виш. Так, багато хто каже, що треба це робити з
Але так, можна починати підготовку і з 10 класу. До закінчення школи потрібно підняти академічну базу, розвинути один-два сильних проєкти як мінімум до перемоги на всеукраїнському рівні. Мені здається, важливо мати план. На жаль, тут не можу порадити нічого, тому що він у кожного унікальний.
Про програму: «На Introduction to Machine Learning подається більше як 5000 людей, а відбирають 500»
Після саміту Rise я вже переїхав до США. Умови в Берклі — на найвищому рівні. Можна вибрати гуртожиток, у якому хочете жити, але заявку мають схвалити. Мені порадили подвійну кімнату в інженерному гуртожитку, тому що так веселіше :) Плюс це значно менше фінансове навантаження на Rise. Мій сусід — американець. Зрозуміло, що хлопці живуть із хлопцями, але в заявці можна вказувати гендерні преференції, наприклад ЛГБТ. У моєму гуртожитку також проживає чимало дівчат, хоча є окремий жіночий гуртожиток.
Тут дбають про здоров’я студентів. У гуртожитку є спортзал. Мені здається, що підтримувати фізичну форму особливо важливо для людей, які більшість часу сидять за підручниками, домашніми завданнями, проєктами. До того ж спорт стимулює роботу мозку.
На кожному поверсі гуртожитку є кухня, тож можна готувати їжу самостійно. Також у нас є карта харчування, прив’язана до ID, за якою можна харчуватися в їдальні будь-якого гуртожитку. Варіантів такої карти два: 15 прийомів їжі на тиждень або безліміт. У мене — стандартна. Можна онлайн подивитися меню кожної їдальні й обрати, що тобі сьогодні до смаку. Здебільшого тут готують корисну їжу.
Розкажу, як обирав програму. Я приблизно розумів, що на «Комп’ютерні науки» буде шалена конкуренція, оскільки там мало місць. Був варіант податися на «Математику», але я припустив, що на цю спеціальність ідуть переможці національних олімпіад, а це знижувало мої шанси. Тож вирішив обрати Data Science, що на перетині цих двох наук. За світовим рейтингом програма «Комп’ютерні науки» в Берклі на той момент була на першому місці, а Data Science — на четвертому. Але якраз коли я пройшов на Data Science, ця програма стала номером один у світі.
У Берклі багато викладачів є Нобелівськими лауреатами, особливо на таких напрямах, як органічна та неорганічна хімія. Звісно, студенти хочуть проходити курси цих професорів. Із моїх профільних дисциплін зазвичай складно потрапити на CS 189 — Introduction to Machine Learning. Туди подається більше 5000 людей, а відбирають 500. Ще серед курсів з аналізу даних дуже популярний Data 8.
Wheeler Hall університету Берклі, де проходить більшість лекцій з комп’ютерних наук і математики
Насправді в Берклі викладає чимало людей, які зробили великий внесок у комп’ютерні науки, зокрема Девід Вагнер, професор криптографії. Я переглядав його роботи та двічі ходив на лекції — це було щось із чимось! Також викладає Джон ДеНеро, співрозробник Google Translate. На жаль, я не був на його курсі комп’ютерних наук, але чув, що він дуже гарно викладає і намагається дати якомога більше знань. Дуже багато цікавих викладачів на спеціальності «Теорії алгоритмів». Є також люди, до яких усі хочуть потрапити на дослідження. Наприклад, до Сергія Левіна шалена конкуренція.
Система курсів: «Більшість людей, яких я знаю, планує здобувати Double Major»
Система навчання в Берклі доволі унікальна для США, оскільки навчальний рік поділений не на три квартали, як зазвичай, а на два — «fall» (осінній) і «spring» (весняний). Кожен семестр — це приблизно
Стандартна вимога для студентів — закрити 120 кредитів (юнітів) протягом усього навчання в Берклі. Виходить, що кредит передбачає три навчальні години щотижня. Тобто якщо курс складається з чотирьох кредитів, він розрахований на те, що студент буде навчатися 12 годин на тиждень протягом семестру. Але не завжди буває так. Інколи курс займає менше часу, якщо студент вивчав цю тему до університету, а іноді більше, якщо це складна дисципліна.
Стандартне навантаження —
Doe (Doe Memorial Library) — найбільша бібліотека Берклі, названа на честь її мецената Чарльза Франкліна Доу (Charles Franklin Doe)
Система курсів у Берклі розподілена доволі цікаво. Є lower та upper division courses. Перші — це обов’язкові дисципліни, які треба закрити для проходження програми. У моєму випадку — це вступ до комп’ютерних наук, лінійна алгебра, математичний аналіз, структури даних, алгоритми тощо. Другі — більш просунуті дисципліни, вони не обов’язкові.
Добре, що ти сам обираєш предмети і плануєш свою траєкторію розвитку. Можна одразу проходити курси, що входять до upper division, звісно, якщо до них немає попередніх вимог (pre-requirements). Наприклад, у першому семестрі неможливо обрати курс Introduction to Machine Learning, тому що перед цим потрібно закрити програмування, теорію алгоритмів і дискретну математику. При цьому дисципліни, що належать до lower division, може обирати студент будь-якої спеціальності, зацікавлений у певній галузі (хоча, звичайно, навантаження буде значно більшим, якщо це не твій профіль).
Оцінювання: «Якщо ви пишете фінальний іспит краще за мідтерм, то фінальний повністю його заміняє»
Курс складається з лекцій, дискусій, лабораторних робіт. Лекції можна переглядати на порталі bCourses, але рекомендую ходити очно. Я відвідував усі лекції, вони дають базу, напрям. При цьому велика частина навчання все ж таки відбувається самостійно. Треба розбирати задачі, проєкти... Дуже багато дискусійних сесій і лабораторних робіт — на них ми остаточно розуміємо матеріал.
Ще один важливий елемент — office hours. Це певна кількість годин, яку професор або його помічники готові приділяти на репетиторство зі студентами. Наприклад, якщо я не розумію, як працює якийсь алгоритм, то можу подивитися графік office hours на сайті курсу і підійти, щоб мені роз’яснили це питання. Часто користуюся цією можливістю. Крім цього, є тьюторинг — регулярні заняття (індивідуально або в малій групі), де тьютор системно пояснює матеріал і допомагає тренувати навички. Як правило, це три заняття на тиждень, які також допомагають, якщо залишилися запитання з певної теми.
Тепер про оцінювання. Є силабус — структура курсу, у якій вказано, скільки балів надається за домашні завдання, проєкти. Крім головного іспиту, є мідтерми — грубо кажучи, це екзамени за чверть. Але від окремого курсу залежить, скільки їх буде: один, два чи навіть три. В останньому випадку це означає, що знання студентів тестуються щомісяця.
У Берклі є такі нюанси в системі оцінювання, як Clobber і Curve. Їх легше пояснити на прикладах. Спочатку про Clobber Policy. У вас є два мідтерми, перший ви склали добре, а другий — не дуже. Якщо пишете фінальний іспит краще за перший мідтерм, то він повністю його заміняє. У мене так і було: перший мідтерм з програмування я написав гірше, ніж хотів, але фінальний іспит склав дуже добре. Тепер про Curve. Ми звикли до такого розподілу оцінок: від 90 до 100 — відмінно, від 70 до 90 — добре, від 60 до 70 — задовільно. Але якщо, наприклад, у всього курсу середня оцінка за іспит — 40, то можуть перерахувати так, що 40 стане «B-» або «B». Тоді той, хто написав на 60 чи 70, отримає «A».
Перша сесія: «У мене з усіх предметів — «A», тільки з програмування — «A-»
Цього семестру я взяв аж 20 кредитів. Насправді це було необдумано, але, на щастя, я справився. Обрав три технічних предмети — аналіз даних, математику, програмування. Треба зазначити, що програмування й аналіз даних — різні дисципліни: у програмуванні ми вивчаємо самі структури даних, а в аналізі даних — алгоритми аналізу, наприклад Decision Tree чи Time Series. Також за вимогами програми обрав курс не з точних наук — Business Essay. До того ж у цих 20 кредитів входило дослідження, яке я проводив при університеті. Мені його оплачували не фінансово, а навчально — три кредити. Також я отримав один кредит за відвідування гуртка нейротехнологій.
Якщо говорити про загальне враження, то найбільше мені сподобався курс письма (Business Essay). Мені завжди хотілося йти на заняття до викладача, він зацікавлював нас, розказував про методи написання есе. Я обрав саме цей курс, оскільки написання листів є важливою навичкою на будь-якій роботі. А якщо розвивати стартап, то це взагалі може бути чи не найважливішим складником успіху.
Із профільних предметів найцікавішим для мене було програмування, бо я маю досвід в цьому. Мені сподобалася інтенсивність курсу: ми швидко пройшли багато базових інструментів, але подача була настільки структурованою і практичною, що я досі добре все пам’ятаю. Це дало відчуття міцної основи. Мені постійно хотілося спілкуватися з асистентами викладача, вони дуже відкриті люди. Взагалі office hours — можливість не тільки розібратися зі складним матеріалом, а й поговорити. Тому я приходив на них навіть тоді, коли все було зрозуміло.
Взагалі перший семестр пройшов набагато краще, ніж я очікував. Так, усі дисципліни були важкими тією чи іншою мірою, я відчував чимало стресу, але головне — наполегливо працювати. Я задоволений своїм результатом. У мене з усіх предметів — «A», тільки з програмування — «A-».
Особливості навчання: «Мені можуть пояснити рекурсію так, що я бачитиму її в кожній дії»
Я не навчався в українських вишах, але маю загальне уявлення про них. Тому можу порівняти три системи вищої освіти — європейську, нашу й американську. На мою думку, в Європі, як і в нас, дуже сфокусовані на теорії. Не можу сказати, що це погано. Думаю, саме тому більшість заступників професорів є європейцями, зокрема на математичних спеціальностях. Але якщо говорити про практичну частину, то американська система освіти на крок попереду. Тут одразу вчать, як застосувати знання в реальному житті. Наприклад, мені можуть пояснити рекурсію так, що я бачитиму її в кожній дії. На жаль, в українській системі освіти я такого не помічав, хоча, можливо, був не в тому оточенні. Те саме можу сказати про австрійський університет.
«Навчання в Берклі насправді доволі жорстке»
Стиль викладання — інтенсивний, вимогливий. У розумінні матеріалу, зокрема його застосуванні, дуже допомагає певний бекграунд. На курсах намагаються тренувати не запам’ятовування, а логічне мислення, вміння швидко думати. На екзамені відведено певну кількість хвилин, за яку треба розв’язати завдання. Наприклад, для математики — це 10 хвилин, для програмування — 12.
Теорії нас навчають цікаво. Багато чого дізнаємося на воркшопах від фахівців з Apple, Google тощо, які до нас приходять. Наприклад, останні розповідали про Feature Engineering. Велика кількість випускників університету працює в топових компаніях і проводить мітапи, де розповідає про цікаві напрями в Data Science. У мене викликає інтерес теорія оптимізації і рішень: у рішеннях я вже маю певний досвід, а про оптимізацію хотілося б дізнатися більше. Моє бажання — працювати над процесорами в компанії NVIDIA, а це якраз потребує оптимізації, серйозних знань математики, прикладних наук. Напевно, із цим буде пов’язана ціль, яку я хочу поставити собі на 2026 рік.
Вежа Сатера, або Кампаніла (Sather Tower, Campanile) на кампусі Берклі, один із головних символів університету з оглядовим майданчиком і щоденними дзвонами
Позанавчальні активності: «Інколи від того, у якому клубі ви перебуваєте, може залежати подальший кар’єрний розвиток»
Позанавчальні активності в Берклі — окрема тема. Є технічні спільноти, дуже розвинуті клубні спільноти. Інколи від того, у якому клубі ви перебуваєте, може залежати подальший кар’єрний розвиток. Наприклад, учасники Клубу машинного навчання потім часто працюють у дуже престижних корпораціях. Є консалтинг-клуби, які беруть реальні проєкти від компаній або стартапів, а також інколи від неприбуткових організацій (non-profit). Команда студентів протягом семестру аналізує проблему клієнта, а саме ринок, конкурентів, дані, стратегію, і готує конкретні рішення. Наприкінці проєкту вони роблять фінальну презентацію для представників компанії з висновками та планом дій.
Звичайно, як це поширено в Штатах, є студентські братства й сестринства (Greek life). Вони організовують зустрічі неформального характеру. Важливо розуміти, що для того, щоб потрапити туди, вирішальними є зв’язки. Напевно, можна бути найгеніальнішою людиною на планеті, але інколи тебе не приймуть без знайомств.
Я б сказав, що є два напрями, у яких можна розвиватися: клуб або дослідження в університеті. Для себе я вибрав другий шлях, тобто концентруюся на професійному розвитку.
У Берклі є спеціальна програма URAP (Undergraduate Research Apprentice Program), у межах якої студент за семестр повинен провести дослідження. Як правило, він робить це або в групі з іншими студентами, або самостійно з департаментом, який обирає тебе на певну програму. Ще у школі я займався проєктом, пов’язаним з кліматологією. На Genius Olympiad презентував програмне забезпечення для передбачення викидів забруднювальних речовин під час пожеж. Мені пощастило, що при університеті є дослідницька програма, яка займається цією проблемою.
Із командою після презентації проєктів у лабораторії
Податися на дослідження було доволі легко: треба було написати два есе, показати свої проєкти на GitHub, надіслати резюме. Також я проходив інтерв’ю, але воно не було технічним. Мене просто запитали, скільки годин я готовий приділяти дослідженню, чому обрав саме їхню програму. Після цього мені запропонували позицію молодшого дослідника. Ми працювали в парі зі студентом останнього курсу. Як потім з’ясувалося, наступного семестру він буде заступником професора з теорії алгоритмів, тому ми ще з ним зустрінемось. Нам треба було проаналізувати вплив лісових пожеж на територію парків національних заповідників Mojave National Preserve та Joshua Tree National Park, оскільки це один з економічних складників штату Каліфорнія.
Ще варто згадати, що сам університет розташований поруч із Сан-Франциско, а як відомо, Bay Area — найрозвиненіший регіон Штатів. Це дає безліч додаткових можливостей. Звісно, тебе ніхто не примушує ними користуватися. Але я намагаюся обирати заняття за своїм спрямуванням, тому беру участь у хакатонах. Зазвичай це одноденне чи дводенне змагання, під час якого треба розробити якийсь проєкт і презентувати його. Переможці отримують фінансування на це рішення.
На Cal Hacks 12.0, найбільшому студентському хакатоні. Palace of Fine Arts, Сан-Франциско, штат Каліфорнія, США, 2025
Для мене якраз чи не найкращим моментом за останні місяці стало змагання Cal Hacks — це один з головних хакатонів у США. Я був на ньому зі старшокурсниками, більшість з яких стажується на Berkeley Artificial Intelligence Research (найпрестижніша лабораторія з ШІ в Берклі, якщо не на всьому Західному узбережжі Штатів). У них виникла доволі неочікувана ідея — зробити робота «рука-дезодорант». Як вони це пояснили: Берклі зіштовхується з проблемою, що багато студентів технічних спеціальностей доволі неприємно пахнуть, тож треба зробити на рюкзак руку-дезодорант, яка освіжатиме їх кожні 20 хвилин. Хлопці змогли дістати датчики запаху — я вперше в житті працював з таким. Треба було зробити алгоритм, який буде виділяти зони з найбільш неприємним запахом, і пшикати на них. Проєкт був несподіваним, тож ми були дуже помітними на хакатоні.
Про плюси та мінуси: «Якось я прийшов до бібліотеки о першій ночі й не зміг знайти вільного місця»
На мою думку, студенти у приватних університетах більше сконцентровані на собі, а в Берклі — намагаються бути командними. Здається, всі зацікавлені у твоєму розвитку. На рівні окремих курсів заведено допомагати іншим, якщо в них є проблеми. Вражають ресурси, які тут є. На жаль, на моїх курсах ще не було гостьових лекцій. Але як я казав, до студентів приходять розробники з топових компаній, люди зі списків Forbes.
Ще мені подобається відчувати масштаб, спостерігати, як теорія застосовується до реальних завдань. Як науковець я розвинувся за ці чотири місяці більше, ніж, напевно, за минулі півтора роки, зокрема тому, що нарешті почав на практиці використовувати свої знання.
«Мені не подобаються темп і тиск»
Постійне навантаження сильно виснажує. Інколи немає часу для паузи, і для мене, як для людини, яка звикла рухатися у своєму темпі, це доволі важко. Якщо не тримати режим, то можна дуже легко вигоріти. Також завжди присутня конкуренція — не агресивна, але впливає. Порівняння з іншими тисне, якщо не вчитися це фільтрувати. Наприклад, на екзамені з математики за 20 хвилин я розв’язав перші дві-три задачі, а один хлопець уже встав і здав свою роботу. Для мене це було шоком. Як потім з’ясувалося, це переможець національних олімпіад у США, і він тоді отримав максимальний бал за іспит. Але водночас такі ситуації навчають мене, що я маю рухатися у своєму темпі і не рівнятися ні на кого, адже кожен з нас — унікальний.
Загалом, мені здається, що навчання в Берклі — це про зростання. Якось я прийшов до бібліотеки о першій ночі і не зміг знайти вільного місця. Тут вчаться безперервно: навіть у коридорах ходять у навушниках, слухають матеріали лекцій. Середовище — доволі «виживальницьке». Але не завжди перемагає той, хто найрозумніший. Як правило — якраз той, хто витриваліший. Є дуже обдаровані студенти, але вони лінуються робити прості речі, припускаються певних помилок, які впливають на загальний результат.
Бібліотека Doe за тиждень до фінальних іспитів
«Тут завжди можна побачити мітинг, зокрема й на підтримку України»
У Берклі на бакалавраті навчається, здається, 21 українець. Із трьома я спілкуюся близько. Ще є студенти магістратури й аспірантури, але не знаю скільки. Більшість моїх знайомих перші два роки вчилися в ком’юніті-коледжах, а на третій переводилися до Берклі, щоб якраз мати зменшену оплату за навчання. Також я зустрічався з американськими українцями, які переїхали з України в ранньому віці і є громадянами США.
У Берклі є курс української мови. Я поки що, на жаль, не мав змоги його відвідувати. Також є викладачі з України. Наприклад, одна з професорок бізнесу й економіки — Анастасія Федик. Я також подавався до неї на дослідження, але вибрав інший напрям. Проте мені б дуже хотілося попрацювати з нею наступного семестру.
Я спілкуюся з багатьма людьми, і всі дуже підтримують Україну. Якщо порівняти з Австрією, то це буде не на користь Австрії. Там я зіштовхувався навіть із расистськими налаштуваннями. Тут такого немає. Наприклад, коли розповідав, що самостійно багато навчався під час повномасштабної війни, інші були в шоці: «Що? Це неймовірно! Ми дуже раді, що ти в нашій спільноті».
Берклі підтримує Україну. Вони передавали гуманітарну допомогу, надавали психологічну підтримку українцям, які перебували в них у лютому 2022 року. Взагалі Берклі — це університет, відомий свободою слова. Тобто тут завжди можна побачити мітинги, зокрема й на підтримку України.
Українці в Берклі
«Маю мрію відкрити школу, яка буде допомагати українським дітям готуватися до міжнародних конкурсів»
Спершу я дуже переживав, адже в Берклі навчаються надзвичайно талановиті студенти і планка справді висока. Але з часом зрозумів, що це саме те середовище, яке мене загартовує, розширює мислення, мотивує щодня ставати кращим. Я щиро вдячний професорам, менторам та однодумцям за підтримку, поради й віру в мене в моменти, коли це було особливо потрібно. Але, звичайно, найбільша подяка моїй родині та близьким, які завжди поруч, дають сили рухатися вперед і нагадують, заради чого я працюю.
Мені здається, що досвід, який я отримаю тут, може допомогти Україні. Ще не знаю, як саме, але певні ідеї є, наприклад у напрямі оборони та безпеки. Імовірно, зможу запропонувати власні інтелектуальні рішення для технологічного розвитку України. Але найбільше я зацікавлений у тому, щоб у нас змінився підхід до освіти. Є реформи в цій сфері, але загалом вона залишається незмінною. Також маю велику мрію відкрити школу, яка буде допомагати українським дітям готуватися до міжнародних конкурсів і вступу за кордон. Адже є чимало тих, хто цього бажає, проте не має такої можливості, зокрема фінансової.
Але перш ніж говорити про плани, треба самому досягти певного рівня. Щоб це зробити, мабуть, найважливіше — вірити в себе. Для мене це відбувається так: роблю маленькі кроки навіть тоді, коли сумніваюся, і не знецінюю себе за помилки. Бо якби я не вірив у себе, то просто не наважився б прийняти ті рішення, які привели мене туди, де я є зараз. Але я ризикнув, витримав перехід у нове середовище та продовжив рухатися, навіть коли було важко. Саме це поступово формує мою внутрішню опору.