На що треба звернути увагу у технічному розвитку війська. Розповідає командир «АХІЛЛЕСУ» Юрій Федоренко
Юрій Федоренко — командир
Днями Федоренко розповів про те, що відбувається з технологіями на лінії бойового зіткнення сьогодні і яким буде фронт у найближчій перспективі. Далі наводимо його пряму мову з конференції MITS x Azov Corps: Defense Technology Horizons 2026. Текст відредаговано і скорочено для ясності.
Фото з Facebook бригади
Будь-яка війна починається з інфраструктури підготовки поля бою. Якщо ми кажемо про державу Україна, то перше, з чого мала б починатися оборона, — це формування єдиного радіолокаційного поля. Тоді вся територія України була б закрита радаром, а частина прикордонних селищ і міст давали б можливість нам бачити, що відбувається за лінією державного кордону. Так ми могли б ловити всі повітряні цілі, які перетинають лінію кордону і уражають військові об’єкти, тероризують цивільних, знищують критичну інфраструктуру.
Друге — стандартизація і широка організація протиповітряної оборони. Ми маємо старатися витрачати на ППО менше, ніж витрачає противник на ударні засоби. Економічно ми війну не виграємо. Саме тому до стаціонарних і портативних засобів протиповітряної оборони, до нашої бойової авіації додалися маневрені бомбові групи, а також екіпажі, які керують безпілотниками, що перехоплюють ворожі «Шахеди» або «Герані». Ми витрачаємо менше на засіб збиття, ніж противник на ударний засіб, що дає нам й економічну перевагу.
Це не скасовує необхідність збивати ракети, зокрема балістику
Для цього потрібні найдорожчі засоби протиповітряної оборони. І ми дякуємо нашим партнерам за кожну передану систему, установку Patriot, а також за боєприпаси до них.
До оборонної інфраструктури належить й інфраструктура веж, на яких розміщені певні засоби.
Перше — це засоби, які допомагають візуально виявити ворожі безпілотники в повітрі, а також пуски систем реактивного вогню та ракетного озброєння противника. Йдеться про камери вздовж лінії бойового зіткнення, які працюють шляхом тріангуляції. Тобто одну точку спалаху бачать мінімум три камери. Це дає нам можливості зрозуміти точний квадрат, звідки противник здійснює удар.
На ці ж самі вежі встановлюються датчики, які через шумове виявлення різних цілей противника можуть вказати точне його розташування.
Далі на ці засоби встановлюють засоби радіоелектронної розвідки, які допомагають нам виявляти аналогові сигнали противника в повітрі, FPV-камікадзе на аналогах, топові ударні крила противника типу «Молнія», які він масово застосовує. Ці засоби дають можливості нам прив’язуватись фактично до місця пуску, тобто розуміти, де сидять ворожі пілоти.
Є ще закриті засоби, ними користуються спецслужби України. Вони дозволяють нам бачити геометрію і відео частково з ворожих безпілотників, що дає чітке уявлення, які місії ворог виконує і які має райони інтересу.
Маю сказати: основою управління військами завжди був, є і буде зв’язок. Не секрет, що топовий засіб для обміну інформацією, передачі відеосигналу і для керування безпілотниками — це супутникові станції зв’язку Starlink.
Що тут насторожує? Вони містяться в одних руках.
Тобто від приватного бізнесу фактично залежить, буде українське військо зі зв’язком
І це достатньо критично. Втрата зв’язку — втрата керованості управління військами. Саме тому ми маємо дбати про розгортання свого військового LTE-зв’язку, який встановлюється на ті самі вежі вздовж лінії бойового зіткнення. А також про затягування оптоволоконного кабелю, що передає інтернет-сигнал.
Щоб зберігати людей, нам потрібний сталий зв’язок. Що забезпечує сталий зв’язок? Система супутникових станцій Starlink, а також LTE-зв’язок. Він може бути в приватній формі власності Збройних сил України, але він має виконувати виключно військову функцію. І, звісно, це заведення оптоволоконних кабелів на самі позиції. Це принципово важливо. Це те, що має дати нам можливості зберегти наших військовослужбовців і зберегти експертизу, яка є у військах.
Третя складова — це часткове заміщення там, де можливо, людину на роботів. Раніше треба було садити кулеметника на певну спостережну позицію і забезпечувати його перебування у випадку штурмових дій. Він там був відкритим для ураження.
В сучасній війні, коли дрони бачать все по передньому краю достатньо глибоко в бойові порядки, по цій позиції відразу відкривається вогонь — як артилерії противника, так і безпілотний. І для військовослужбовця, що перебуває на одній позиції, це максимальний ризик для життя та здоров’я. Тож ці функції частково вже виконують роботизовані наземні комплекси.
Додатково роботи забирають частину логістичної функції і будуть її далі виконувати. Де раніше треба було їхати пікапом чи броньовиком, зараз їде робот. Але ось на що треба звернути увагу з погляду технологічного розвитку.
Для будь-яких роботизованих наземних комплексів стають загрозою дрони-перехоплювачі противника. Вони добре знають нашу тактику застосування. Щиро «дякуємо» всім блогерам, які постійно розповідають, як потрібно воювати в деталях. Все ж має бути певна інформаційна тиша.
Одним із надзвичайно важливих перспективних напрямів має стати система автоматичного виявлення ворожих безпілотників в повітрі та їхнього ураження.
Як це виглядає? На роботі, який виконує завдання (логістику, евакуацію тощо), встановлений бойовий модуль. Це може бути кулемет чи щось інше. Також там встановлюється система, яка через камери та сенсори виявляє повітряну ціль і автоматично відкриває вогонь ураження по ній.
Їх треба ставити як на важкі бомбери типу Bayraktar, так і на роботизовані наземні комплекси. Ці розробки в Україні ведуться, але на це потрібні гроші.
Водночас краще витратити 500 тисяч на дооблаштування борту, який вартує півтора мільйона, ніж кожного разу втрачати ці півтора мільйона і техніку ще на декілька мільйонів, яку він довозить до тієї позиції.
До того ж, коли техніка не доходить до позиції, позиція втрачає боєздатність. Тобто про все це потрібно думати вже зараз.
На завершення: усі ці засоби розвідки, інфраструктура, яка дає нам змогу бачити, чути, розуміти противника краще, — це величезний об’єкт інформації, який треба опрацьовувати значною кількістю людей, яких немає. Бо це мають бути вузькопрофільні, навчені фахівці. Інший варіант — частково замінити їх на системи штучного інтелекту, які ми навчаємо. І все, про що я вам розповів, вже має програмне забезпечення і працює в режимі застосування технологій штучного інтелекту.
Таким чином, щойно ворожий безпілотник злітає і потрапляє в наші засоби радіоелектронної розвідки, ми завдяки аналітиці починаємо розуміти орієнтовно, де розташований майданчик пілота, звідки дрон злітає. А якщо ми розуміємо орієнтовний квадрат, то ми його можемо дорозвідати, знайти і, відповідно, знищити противника.
