Чи є місце науковцям в українському IT? Історія дослідниці MacPaw Наталії Стулової
Наталія Стулова будувала академічну кар’єру в Іспанії та Швейцарії, поки 2022 року не перейшла працювати в українське IT. Спершу — на позицію Technical Writer y MacPaw, а потім приєдналася до відділу досліджень у цій же компанії на роль Staff Research Scientist.
В інтерв’ю DOU Наталія розповіла про свій шлях світчингу, (не) перетин української науки й бізнесу та взаємну користь від такої співпраці. А ще про те, як відрізняються зарплати науковців та айтівців і чи повернулася б вона на академічний шлях.
Шлях у науці за кордоном: від запалу до вигоряння
Усе почалося з того, що я зацікавилася наукою і вже не могла зупинитися. На третьому курсі бакалаврату із системного аналізу в КПІ я проходила виробничу практику на кафедрі, щоб написати дослідження — і так закрити свою практику. Засіла на три тижні, перечитала купу статей, намагалася все проаналізувати, загорілася.
Після КПІ я навчалася в магістратурі Технічного університету Мадрида — і цей досвід контрастував із попереднім. Системний аналіз у КПІ був доволі теоретичним: багато предметів, але бракувало практичних прикладів.
Програма Мадридської політехніки зі штучного інтелекту тоді перший рік як відкрилася і переважно була доступна для іноземців англійською. Предмети звучали сучасно: наприклад, курс із робототехніки (втім, його я так і не відвідала, бо вже потім з’ясувалося, що предмет суто іспанською). Також ми аналізували статті з наукових конференцій.
«Я бачила зв’язок між навчанням і реальним життям»
Лабораторія, в якій я писала магістерську, запропонувала пройти в них стажування. Згодом при ній я вступила до аспірантури. По завершенню я мала б почати шукати роботу (в науці або поза нею), та мене спіткало сильне вигоряння, накопичене за роки академічної роботи. Кілька місяців я просто відновлювалася: гуляла парками й читала книжки, якщо на це були сили.
Єдине, що я встигла перед цим періодом, — податися на постдока в лабораторію одного з професорів, який був у моєму комітеті на захисті дисертації. Ми порозумілися на напрямах досліджень: тематики органічно доповнювали одна одну, але грошей не було.
В аспірантурі я аналізувала вихідний код програмного забезпечення, програм і розробки інструментів. Зокрема, статичного й динамічного аналізу коду. На позиціях постдока я займалася емпіричними дослідженнями програмної інженерії, тобто що і як люди програмують, які інструменти використовують. Крім коду і формальної специфікації програм, є різноманітна документація, яка інколи слугує частиною коду, як-от коментарі. Мені було цікаво дослідити інформацію у цих більш неформальних специфікаціях, наприклад, наскільки часто виникають розбіжності в тому, яку поведінку певного методу описує коментар і що цей метод взагалі робить.
Пізніше, коли я вже відновилася, з лабораторії відгукнулися знову: мовляв, є компанія, яка профінансує наукову експертизу й обробку їхніх даних. Я ще ніколи не співпрацювала з комерційним сектором і охоче погодилася. Але поки я робила візу, потенційний партнер вийшов із компанії та почав розробляти власний стартап. Проєкт скасували, але лабораторія запропонувала мені трохи фінансування за умови, що я знайду, чим хочу займатися.
Це й виявилося найважчим — знайти себе після того, як попередні роки мала умовний батьківський контроль від керівників дисертації. У перший рік самостійного плавання кілька місяців пішло, щоб ознайомитися з новим доменом, в який я ще за часів аспірантури хотіла перейти — empirical software engineering research. І потім на пошук колаборації (перша була з колегами з іспанського інституту, де я проходила аспірантуру). Пізніше співпрацювала з колегами зі Швейцарської політехніки — і гроші в них раптово закінчилися.
Під час ковіду я проходила онлайн-співбесіди в різні лабораторії на позиції постдока. Це була нова невизначеність.
«Мене дуже втомили академічна мобільність і непевність, які йдуть разом»
Раз на кілька років ти переїжджаєш у нову країну, поринаєш у нову культуру, заново маєш перебудувати оточення. Я планувала завершити останню наукову роботу, дати собі трохи перепочинку й перейти працювати в бізнес-середовище, щоб мати більше контролю над географією своєї роботи. Повномасштабна війна ці плани пришвидшила.
Входження в ІТ і бізнес-середовище
24 лютого
Цюрих, 2023
Та коли стало зрозуміло, що війна скоро не завершиться, треба було переходити на більш сталу організацію життя і шукати роботу. Я повернулася до плану перейти в бізнес-середовище. Оновила резюме і свій сайт, додала усі свої публікації. Попросила друзів порев’ювити CV: чи достатньо стисле, чи зрозумілою мовою все викладено тощо.
Аналізувала ринок. Великі міжнародні компанії відпали одразу. По-перше, в них були помітні замороження наймів, а згодом і масові скорочення. По-друге, рано чи пізно там зустрінешся з російськими колегами. А в мене більше не було емоційної стійкості для цього.
Переглядала різні типи вакансій, бо коли переходиш з науки в бізнес, то маєш варіанти. Часто, якщо це STEM-професії в науці, люди йдуть на інженерні позиції.
По суті, у науці ти і так займаєшся програмуванням, коли обробляєш дані, або дослідженням програмування, мов програмування, алгоритмів. Тобто вмієш це робити.
«Багато моїх колег після аспірантури перейшли в умовні майкрософти чи фейсбуки»
Один знайомий, не завершивши її, влаштувався на технічну позицію в Amazon на Cloud Services. Інший працював на великому адронному колайдері, а потім пішов у фінтех.
IT-ринок в Україні був для мене абсолютно новою цариною, я не знала, як переходять з академічного середовища в бізнес саме в нашій країні.
Влітку
Але мені неймовірно хотілося в продуктову компанію в Україні. Ще в аспірантурі я відчула, наче більше не знаю, хто я: іспанська науковиця чи міжнародна? Я українська науковиця в Іспанії або Швейцарії? І в якій країні я рухаю науку вперед, хто і де буде мати користь із моєї інтелектуальної праці передусім? Для мене було важливо, щоб моя робота приносила користь Україні, підтримувала її економіку під час війни.
В Україні я знайшла дві пропозиції, які зацікавили. Одна з них — інженерна позиція в сервісній компанії, що вже є великим мінусом: тут так само запитуєш себе, кому передусім приносить зиск твоя праця, економіку якої країни підтримує. На жаль, у галузі розробки інструментів статичного аналізу багато колег — це росіяни. Етично складно уявити себе поруч.
Інша ж позиція — у MacPaw, Technical Writer. Під час своїх двох постдоків я аналізувала коментарі як документацію вихідного програмного коду, тож вирішила прочитати, що роблять люди на таких посадах. З опису збагнула, що їм потрібна людина, яка проведе аудит технологічних проєктів компанії та зможе їх презентувати назовні.
Це мене й привабило. В академічній роботі я ніколи не мала часу й нагоди, щоб у цікавій та доступній формі розповісти про те, чим займаюся. Ти завжди маєш справу із сухими академічними текстами. Зі школи мені добре давалися мови, це лишалося незакритим гештальтом. І хоча між лінгвістикою і математикою при вступі до університету я все ж обрала математику і STEM, наразі досі спостерігається прикрий тренд, коли багато дівчат з чудовими балами з математики вступають на філологію. Це складно пояснити чимось, крім як тиском суспільних стереотипів і уявлень про жінок.
2019 рік, PhD graduation
До співбесід я готувалася, міркуючи про більш релевантні навички. Наприклад, для позиції науковиці не так цікаво, що я вмію як інженерка, як пишу прототипи. Краще показати, як можу побудувати дослідження, розробити план експерименту та його публікації.
А на інженерній роботі — навпаки: більше уваги на навички з програмування і менше навичок на дослідницькі вміння.
Для Technical Writer я мала презентувати навички з написання текстів, тобто свої наукові публікації. На співбесіді я побачила великий потенціал цієї вакансії. На той момент у компанії вже кілька місяців працював Technological R&D-відділ, і це унікальна можливість стояти на початку цього шляху та створювати все з нуля. Я порівняла цю позицію з попередніми двома, де вже налагоджені процеси. Могти створити щось із чистого аркуша, зробити висновки з того, що не подобалося у попередніх проєктах і спробувати втілити краще — усе це привабило мене більше.
Робота в MacPaw: чим відрізняється IT і наука
Ми ввели дослідницькі позиції в нашій команді протягом року. Завершивши з інвентаризацією, вирішили, що пора змінюватися. У суто продуктовій розробці не передбачена дослідницька праця, а вона є ключовою складовою роботою в R&D. Я долучилася до TR&D-відділу, у якому є Research engineers, Research scientists і Research designers. Усі позиції передбачають роботу з науковими публікаціями, дослідження та практичне програмування або дизайн відповідно.
Нас цікавить усе, що є в Apple-екосистемі. Ми проводимо емпіричні дослідження, дослідження коду тими мовами програмування, які Apple застосовує для розробки своїх програм.
Наприклад, ми з командою розробили SwiftEval — спеціалізований бенчмарк для оцінки якості коду, згенерованого великими мовними моделями (LLM) на Swift. Тобто бенчмарк тестує різні LLM (GPT-4o, DeepSeek Coder V2 Instruct 236B, Codestral 22B тощо) і показує, яка з них найкраще впорається з генеруванням коду саме на Swift.
«Більшість тестів зосереджені на генеруванні коду на Python, що спотворює реальну ефективність моделей у різних мовах програмування»
SwiftEval виправляє цю проблему, пропонуючи набір завдань, які враховують особливості Swift. Це дає змогу інженерам об’єктивно порівнювати LLM, обираючи найбільш придатну для розробки в екосистемі Swift, що зрештою підвищує якість AI-асистованого коду та зменшує потребу у виправленнях.
SwiftEval навіть отримав окрему сторінку, де можна ознайомитися з результатами бенчмарку й обрати найпродуктивнішу LLM. Повним текстом цього та інших досліджень ми ділимося зі спільнотою на research.macpaw.com.
З останніх досягнень: дві наших роботи взяли на наукову конференцію FORGE 2025 — на індустріальний напрям і трек з даних і порівняльного аналізу.
Підхід до роботи в компанії та університеті схожий: як і раніше, навчаєшся в процесі. Однак спілкування будується по-іншому. Коли я працювала в університетській лабораторії, то спілкувалася переважно з прямими колегами і не була залучена у справи всього вишу.
Також щоб працювати в науці, тобі не треба проходити класичні для ІТ етапи співбесід: пре-інтерв’ю, технічне, з менеджерами, з
В академічному середовищі ти приходиш в лабораторію, презентуєш свої дослідження, тоді у вас триває годинна дискусія, впродовж якої домовляєтеся про можливі напрями співпраці. Відтак ввечері того ж дня відбувається так званий beer test, коли ви йдете на пиво й розмовляєте про життя. А насправді — прицінюєтеся, чи буде комфортно одне з одним працювати.
У компаніях цього немає. Передусім фокусуєшся на тому, які технічні навички маєш і як будеш їх застосовувати в роботі. Є багато заходів для соціалізації, але все-таки менше змішується особисте й робоче.
І твоє коло спілкування не обмежується маленькою групою людей. Це для мене — один із головних викликів: тримати багато всього в голові водночас, усвідомлювати, що все працює на рівні одного великого організму. В університеті процеси більш віддалені одне від одного.
Про оплату праці
Глобально наука в державному секторі недофінансована всюди, незалежно від країни. Наприклад, в Україні ставка аспіранта в Інституті прикладного системного аналізу — 8 тисяч гривень.
Та все ж за кордоном ситуація трохи краща. В аспірантурі в Іспанії у
Однак ти все одно заробляєш значно менше, ніж усі твої колеги, які пішли в бізнес.
«Відчуття, ніби ти досі студент, поки твої ровесники купують квартири й машини»
У Швейцарії я працювала як постдок, на цій позиції там уже краще платять. А ось аспіранти заробляють трохи більше, ніж касири у супермаркеті. Як у постдока, у мене була вища зарплата, але все ще менша, ніж, скажімо, у клінінгу. Це іноді дратувало.
На закордонну зарплату науковця можна прожити, але це все одно невисокий заробіток. Кращі спеціалісти рано чи пізно переходять у бізнес. Частою практикою, як і в Україні, є дві зайнятості, одна з яких — академічна (професура, дослідження абощо), а інша — робота в бізнес-середовищі.
Що науковці можуть дати IT
R&D-відділи при українських IT-компаніях стають більш видимими та чітко оформленими. Коли торік один з наших партнерів — InScience — проводив щорічну конференцію про науку і бізнес, я зустріла там багато колег. З великих компаній такі відділи добре розвинені в Ajax Systems, Grammarly, SoftServe. Трендом є те, що ці люди воліють працювати в продуктових компаніях, а не сервісних.
Мені хочеться, щоб поглиблювалася співпраця наукового і бізнес-секторів — це взаємовигідно. Для бізнесу це відкриває більше можливостей у залученні наукової експертизи. Наприклад, це може бути проєктна співпраця, якщо компанія невелика і у неї немає запиту на постійний власний R&D-відділ, який треба утримувати.
Коли ми шукали зовнішню експертизу для проведення дослідження в MacPaw, це виявилося суперскладним завданням. Ми витратили понад пів року, щоб залучити науковців на аутсорс. Йдеться не про те, що немає спеціалістів (вони є) — радше, як знайти з ними контакт. Немає системного підходу в таких комунікаціях і співпрацях, немає державної політики. Ініціативи існують (наприклад, співпраця MacPaw з Inscience), вони розвиваються і стають зрілими, але в загальній картині це крапля в морі.
Просідає співпраця бізнес-сектору та університетів.
«У жодному разі я не стверджую, що компанії мають фінансувати університети»
У компаній є власні сфери інтересів, і нормальне фінансування фундаментальних досліджень, без яких наука неможлива, не є доцільним для них. Це значно більші обсяги, ніж вони можуть собі дозволити. Має бути співпраця міждержавного рівня, участь держав у міжнародних наукових програмах (як-от «Горизонт-2020» в Європі).
У нашої команди налагоджена співпраця з Києво-Могилянською академією. Студенти виконують частину наукової роботи, працюють над реальними проєктами, на які є запит в бізнес-середовищі. Це не виробнича практика у вакуумі, коли на факультеті радіоелектроніки ви протираєте вікна в цеху збору радіодеталей.
Чи повернулася б в науку поза бізнес-компанією
Не факт. Можливо, щось зміниться в майбутньому, якщо знайдеться науково-дослідна установа, інтереси з якою перетнуться. А класична академічна кар’єра з перспективою стати професоркою не цікавить.
У науці запропонований алгоритм або розв’язання якоїсь проблеми має вкрай різну швидкість втілення. Це може статися завтра, за два роки або за 50 — а то й взагалі ніколи. Я ж завжди хотіла відчувати, що моя праця корисна прямо зараз. Прикладна наука в бізнесі класно закриває цю потребу.
У науці працюєш над довгими проєктами, які тривають щонайменше рік. Перші два-три місяці ви окреслюєте пошуки й решту часу розробляєте рішення. За кілька місяців пишете статтю в науковий журнал. Якщо її беруть, класно: ви закрили проєкт на рік. Якщо ж ні, починається resubmission hell: можна переподавати дослідження роками.
Бізнес не чекатиме так довго: у нього інші цілі, графіки й плани. Ми проводимо маленькі дослідження для чітко сформульованої задачі, яке не має генералізуватися на великий клас задач. Дослідили, протестували — якщо працює, впроваджуємо в продукт. Якщо не працює, поховали і пішли далі.
Частину наших внутрішніх досліджень не можна розголошувати. А є речі, якими ми ділимося зі студентам. З прикладів можу назвати дослідження, яке залишилося прототипом. Це класне рішення з безпеки: детекції з виявлення фішингу (у відкритому доступі на research.macpaw.com або IEEE Xplore). Автор дослідження розробив прототип, протестував його. Ми це описали як статтю і представили на воркшопі STAST на європейському симпозіумі IEEE з питань безпеки та конфіденційності.
Торік улітку проводили дослідження у співпраці з MIT. Дві інтернки працювали над невеликим проєктом, а потім одна з них залишилася й допрацювала рішення. Зараз вона пише за ним статтю, теж на воркшоп на конференції ACL, і продовжує навчання в MIT. Далі випробує у продуктовій команді, як це можна інтегрувати в продукт.
Студенти Могилянки втілювали у нас два проєкти: перший — суто інженерний, другий — більш дослідницький на межі аналізу метаданих застосунків і НЛП. На основі зібраних даних студенти пишуть статті, після чого ми інтегруємо напрацювання в продукти. Для них це можливість навчатися й здобувати практику органічно.
У квітні збираємося презентувати на конференції в Канаді дві наші статті за результатами згаданих публічних досліджень. Вони не передбачають інтеграцію в продукти, це більш відкриті дослідження з екосистеми, якості коду, генерування коду великими мовними моделями. Це не прикладна робота, але вона допомагає розвивати спільноту. Якщо простежити наукові публікації з empirical software engineering research, то майже всі дослідження про Java, Python, Android. А як щодо іншого? Адже глобальна IT-індустрія не обмежується цим. Є інженерні конференції, книжки, курси — що завгодно, але вкрай мало досліджень. Практично немає публікацій з технологій, які використовуються в екосистемах. Поступово ми в команді починаємо заповнювати цю нішу.
Про академічну свободу
Торік на конференції InScience одна з моїх колег висловила думку, що їй як науковиці некомфортно думати про перехід в бізнес, бо це обмежує академічну свободу.
Для багатьох науковців це сильний стоп-фактор. Порівняно з академічним середовищем, яке дає багато свободи у наукових пошуках (по суті, якщо добре вмієш писати гранти, то можна проводити дослідження заради дослідження), у бізнесі її немає.
Але я вважаю, що варто знайти бізнес, який працює у твоїй галузі. Мені тут простіше, бо комп’ютерні науки і ІТ дуже перетинаються. Є чіткий вузький фокус, але він не означає відсутність свободи.
Навпаки, це спонукає і досліджувати тему, задовольняючи свою професійну цікавість, і приносити користь компанії.
Чи варто світчитись
Будь-який перехід потребує змін. Треба навчитись нового, зрозуміти, як працює обрана сфера. Звісно, є періоди, коли через зовнішні обставини це зробити складніше, як-от у теперішню турбулентність після виборів у США. Або ж легше — наприклад, нині вдалий час, щоб перейти в мілтек, який стрімко зростає, або державну цифровізацію.
Та коли сфокусуєшся на меті, стає набагато легше опанувати засоби.
Мені пощастило, я недалеко відійшла від того, чим займалася раніше. Мій світчинг мав конкретну мету та став природним розвитком попередньої роботи.
Внутрішнє відчуття того, що займаєшся важливою роботою, стає опорою і під час криз, і в разі різних невдач — знаю з власного досвіду.
