«Онлайн-формат погано впливає на людей». Співзасновники Mate academy про IT-освіту й роботу, дискримінацію та план стати єдинорогом

Чи стало менше охочих «увійти в ІТ» за останні роки? Яких спеціалістів зараз шукають ІТ-компанії, чи є в IT дискримінація та чому українські студенти себе недооцінюють? Ми поспілкувалися про це зі співзасновниками Edtech-стартапу Mate academy — COO Анною Апостол, CEO Романом Апостолом і CGO Максом Лисаком.

Макс Лисак, Роман Апостол і Анна Апостол

Про тих, хто хоче легко увійти в ІТ зараз

— В ІТ-спільноті побутує скептичне ставлення до ІТ-курсів — через популяризацію легкого «входу в ІТ», де гроші течуть рікою. Як нині, чи досі є це враження у початківців?

Анна: Я думаю, що з початком повномасштабної війни, а також світової кризи і звільнень в ІТ ця тенденція зменшилася. Більшість чує, що стало складніше працевлаштовуватися, тож менше людей хочуть в ІТ. Але насправді джуніорам ніколи й не було легко. Можливо, знайти роботу й було простіше, ніж тепер. Але навчитися чогось, вміти проявити себе на співбесіді — ні.

Важче стало тим, хто має досвід і хоче змінити роботу. Оскільки вони звикли, що рекрутери самі пишуть в LinkedIn — і за два дні є три офери. Зараз же треба виконувати тестові, писати рекрутерам, довше процеситися.

Роман: Ми ніколи не апелювали до того, що це легко. У нас є два формати навчання: фултайм з ранку до 18:00 і в гнучкому форматі. У відгуках студенти завжди пишуть, що в Mate потрібно вчитись багато. Ми ніколи не позиціонували себе як «21 день — і ви сеньйор» або «2–3 тижні — і ви на роботі». Навпаки, казали, що буде важко.

Коли Аня починала компанію у 2014 році, її назва була «Еasy start in IT». Але ми дуже швидко зрозуміли, що старт зовсім не легкий і наша роль у цьому шляху — бути друзями та допомагати, і перейменували компанію.

— Тобто загалом кількість охочих прийти до ІТ меншає?

Анна: На початку повномасштабного вторгнення було на 35–40% більше заявок, ніж до того. Люди перебували у повній невизначеності: хтось втратив роботу, компанії не комунікували, коли можна буде повернутися до праці. Ситуація змусила думати, що мати віддалену роботу — це добре, тоді можна працювати з іншого міста чи з-за кордону. Так тривало приблизно п’ять місяців, а потім кількість заявок зменшилася.

Mate в Україні випускає і працевлаштовує таку саму кількість людей, як до повномасштабного вторгнення. Плюс ми відкрили нові напрями у гнучкому форматі — там зросла кількість студентів.

Із працевлаштуванням ми не просідали жоден з років повномасштабного вторгнення, якщо порівняти з довоєнними показниками. Та кількість вакансій дуже зменшилася і працевлаштування стало тривалішим процесом. До лютого 2022 року нам треба було два-три тижні, щоб знайти людині роботу. А після — півтора-два. Тому ми зробили кращі, складніші програми, додали модулі, щоб студенти мали більше знань.

Ще у нас відкрився partnership department — за два роки його існування є близько 200 компаній, які системно нам пишуть, оскільки вони задоволені нашими студентами та просять ще. Тільки в Ajax ми працевлаштували 56 людей.

Раніше вакансій було більше, ніж кандидатів. Нині кандидатів у рази більше, ніж вакансій. На інших ринках такі ж проблеми. Цікаво, що в Європі навіть ще довше працевлаштовувати студента, ніж у нас, оскільки там процеси бюрократичніші, повільніші: рекрутери більше відпочивають, ходять у відпустки, довше відповідають.

Макс: До 2021 року ми випускали настільки хороший «товар», що компанії билися за наших учнів. Групи були влаштовані на 50–60% ще до завершення навчання. Нам не потрібно було перейматися, щоб вони знаходили роботу. Коли почалася повномасштабна війна, лейофи, довелося значно складніше працювати. Зараз завдяки partnership-команді, яку запустила Аня, влаштовуються 40% від усіх працевлаштованих студентів.

— Як ви вважаєте, що найбільше вплинуло на зменшення охочих йти до IT: скорочення вакансій, велика конкуренція, складність професії?

Анна: Це дуже було помітно, як люди підхоплюють загальні гасла, які десь почули, наприклад, від своїх друзів, які працюють в ІТ. Але останні часто не знають, як шукати роботу: їм же просто перестали писати рекрутери в LinkedIn.

Коли був DOU Day, мене трішки здивувало, що в усіх виступах говорили, що «в айтішці зараз капець, як складно знайти роботу», «пройшов оцей бум». Але ми так само працевлаштовували студентів у той момент. І ось люди це чують і думають: «Ну, зачекаю кращих часів». Але «кращих часів» не буде, треба адаптуватися під теперішній ринок.

Макс: У 2021 році ми працевлаштували 800 випускників. І стільки ж у 2022-му. А 2023 року — 1200. Тобто ми навіть зросли. Коли я спілкуюся з рекрутерами, вони кажуть, що як мінімум половина (а то й більше) всіх наймів на джуніорів в Україні зараз — це наші випускники. Можливо, до повномасштабної війни це було 10–20%.

Роман: Так, цифри точно змінились, тому що були тренінг-центри при ЕРАМ і SoftServe, які тепер значно менше навчають людей. Відповідно ми відсоток збільшили.

Про вік і дискримінацію

— Який портрет вашого студента і як він змінився за 10 років?

Макс: У нас немає єдиного портрету, є кілька сегментів. Напевно, найбільший поширений — люди від 25 до 35 років, які вчилися на технічній спеціальності, але пішли працювати не за нею. Вони мають друзів, які працюють в ІТ, і теж хотіли б спробувати. Другий сегмент — студенти різних вишів України (необов’язково технічних), які розуміють, що хочуть програмувати.

Анна: Коли ми випустили перших 100 студентів, серед них точно не було старших за 45 років, бо ми не знали, чи підійде їм програма. У перші роки діяв офлайн-формат, тож навчалися переважно кияни. Ми боялися брати людей зі всієї України, тому що не знали ті ринки.

Перша і єдина група, яка навчалась офлайн на фултаймі, 2018 рік

Зараз, коли ми знаємо ринок і впевнені у своїй програмі, ситуація змінилася. Найстаршому з наших студентів було 61 (до речі, його історія є на DOU). 7–8 років тому ми б на це не зважилися. На питання щодо працевлаштування старших людей ми могли казати тільки: «Спробуємо, але гарантії не даємо».

Поступово ми обростали досвідом. Ми зрозуміли, що можна працевлаштувати українця на ремоут чи за кордон. 16-річну людину можна оформити як ФОП, потрібен дозвіл батьків.

Пам’ятаю цікавий кейс, як ми вперше шукали роботу іноземцю. Він жив в Україні 10 років, говорив українською та російською, був абсолютно адаптований у соціумі. Але в резюме було написано його близькосхідне ім’я, тому його ніхто не кликав на інтерв’ю, що б ми не робили.

Коли ж ми написали «Саша» (як псевдонім), його почали кликати на співбесіди

Йому ми теж не обіцяли швидкого працевлаштування, попередили: «Тебе будуть дискримінувати, на жаль».

Навіть у Європі, хоча вони це заперечують, є дискримінація за віком, статтю, національністю. Тож якщо тобі 45, треба бути готовим, що ти маєш бути, як джуніор у 25: вмотивованим, швидко писати код тощо.

— Чи змінилося співвідношення за статтю за 10 років?

Анна: Дуже змінилося. У 2011 році в індустрії було 7% дівчат, а зараз уже 24%. Наприклад, перші Java-студенти були переважно хлопці. З часом приходило більше дівчат. І першими нашими Java-менторами були дві дівчини. Потім ми набрали хлопців-девелоперів, і ці дівчата їх менеджили, вели групу з 30–40 хлопців. Це сприймалося нормально. Звісно, дискримінація ще є, але все рухається в позитивний бік.

Про конкуренцію і співпрацю з університетами

— Як ви вважаєте, хто був вашими основними конкурентами до повномасштабної війни і є зараз: ті самі тренінг-центри при компаніях, виші або інші курси?

Макс: Щодо вищої освіти, то я не сильно вірю в університети. Люди, які потрапляють в ІТ після вишів — зазвичай потрапляють туди завдяки самовнавчанню. Університети — круті, коли ми говоримо про фундаментальні знання, які не швидко змінюються (математика, фізика тощо). А програмування настільки стрімко розвивається, що виші за цим не встигають. Серед наших студентів багато випускників топових університетів.

Взагалі є конкуренти, а є альтернативи, як-от самонавчання. Дуже багато людей можуть опанувати професію самостійно, знаходячи інформацію у відкритих джерелах. Просто це займає значно більше часу. Важливо мати зворотний зв’язок щодо вашої роботи. Наприклад, коли є друзі-програмісти. Таке менторство пришвидшує процес.

Тренінг-центри компаній після початку повномасштабної війни зменшили обсяги або взагалі перестали випускати людей. І, звісно, є курси-конкуренти, які теж пропонують послуги з навчання.

Анна: Думаю, що ми з ними конкуруємо у флекс-моделі. Якщо говорити про тих, хто на слуху, це, напевно, GoIT. Але не за ISA-моделлю, коли люди платять за навчання після того, як знайшли роботу. Знаємо, що Beetroot Academy пробували робити щось схоже, але нині, здається, перестали.

Роман: Щодо університетів, то я вірю, що вони потрібні. Їм важко бути класними з багатьох причин. Так, є яскраві приклади приватних вишів — УКУ та KSE. Хотілося б, щоб таких було якомога більше, бо інші трохи відстають.

Я пропонував університетам співпрацю, хочу допомагати їхнім студентам ставати класними спеціалістами, ділитись нашими програмами, ставати партнерами. Тому що роль університетів — дуже велика в Україні, і ми зацікавлені в тому, щоб вони були сильнішими.

— В якому форматі це партнерство може бути?

Роман: Нині це заклик. З деякими ми спілкуємось.

Ми знаємо, що таке розробка програми навчання професії від 0 до 1: від того, що людина нічого не знає, до того, що вона може почати працювати. Створення теорії, практичних завдань, відеопояснень — цей процес коштує близько 50 тисяч доларів. Я прекрасно розумію, що в університетів немає таких коштів. А також навчальних платформ, де все це відбуватиметься: куди можна зайти, побачити свої домашні завдання, прописати код, щоб він був покритий тестами.

Звичайно є спелчекери, перевірка тестами, ШІ-рев’ю, ШІ-ментор. Цих речей у вишів немає, і немає коштів для їхньої розробки. Зробити нашу навчальну платформу коштувало мільйони доларів з 2018 року. Ми відкриті до партнерства, щоб більше людей могли здобувати класну освіту.

— Я розумію, чому це може бути вигідно, корисно для університетів. А для вас?

Анна: Перше — хочеться, щоб якість освіти в Україні стала кращою, тоді у нас буде кращий соціум. Люди матимуть бажання тут вчитись, молодь не буде виїжджати.

Друге — ми можемо давати доступ до своєї навчальної платформи, відкривати певні модулі, наприклад з базового програмування. При цьому є класні викладачі тієї ж математики, вони можуть записати курс для наших студентів, який буде корисним людям, які не мали «вишки» в школі, університеті.

У топових вишах є чудові викладачі, які навіть не за зарплату там працюють, а тому, що їм подобається. Ми можемо наймати людей до нас. Коли ти матимеш доступ до людей у вишах, то побачиш, хто перформер — і зможеш наймати до себе в розробницьку чи тестувальну команду. Думаю, що це може бути така взаємовигідна колаборація.

— Читала, що у вас бувають студенти від 16 років. Цікаво, кому у такому віці ви б порадили йти до вас на курси, а кому — до університету на ІТ-спеціальність?

Роман: Щоб отримати професію, корисно йти до нас: провчитись 4–6 місяців — і працювати. І у нас буде ще багато матеріалів про зростання від джуніора до мідла. Щодо вишів, то думаю, є сенс йти тільки у найкращі, де буде гарний нетворк. А ще у ті, які працюють офлайн, щоб була поступова соціалізація, введення у доросле життя.

Анна: Я бачила 16-18-річних, які на співбесіді поводилися вже як дорослі, не боялися фултайм-роботи. Тобто мотивація, свідомий вибір може бути у будь-якому віці.

Макс: Немає універсальної відповіді, треба кожну ситуацію розглядати окремо. Є люди, які не можуть дозволити собі вчитися в УКУ, де вартість навчання 300 тисяч на рік. Круто, якщо є шанс отримати стипендію. У середньостатистичний виш, напевно, не варто йти. Або в топовий, або йти заробляти. І тоді можна здобути вищу освіту заочно, наприклад.

Про недоліки онлайн-формату

— Нещодавно Тимофій Милованов озвучив тезу про те, що і кількість, і рівень освіти абітурієнтів стрімко падає через війну, а також через дистанційну освіту в останні роки. Чи помітили ви таке?

Анна: Я можу сказати про роботу. Онлайновий формат дуже погано впливає на людей. Коли наймаєш людину, яка закінчувала університет дистанційно, з одного боку, вона каже: «Я втомився від онлайну, хотів би соціалізовуватися». А з іншого, коли пропонуєш: «Приходь до офісу». У відповідь: «Ні, я не хочу». П’ять років тому такої проблеми не було: всі були готові ходити в офіс, релокейтитись до Києва, якщо це потрібно. Нині люди стали менш мобільними.

І з усіх, хто був працевлаштований з 2020-го по 2024 рік, 70% — це ремоут-працівники. Але нині тенденції змінюються. Більшість компаній запрошують в офіси. Тому ми на етапі інтерв’ю з майбутніми студентами кажемо: «Дивись, ремоут — це добре. Але ти обіцяєш, що шукатимеш роботу і в офісі, не будеш пріоритезувати. Не має бути такого, що ми з тобою два місяці шукаємо роботу на ремоуті і, лише якщо не знаходимо, розглядаємо в офісі».

Для джуніора ремоут насправді набагато гірший формат. Усім людям в Mate, хто починав працювати віддалено, я подовжувала термін випробування на місяць. Тому що треба зрозуміти, як вони перформлять. А їм — заонбордитись. В офісі цей процес минає швидше: можна підійти, щось запитати. Людям, які звикли вчитися в онлайні, ні з чим порівнювати. Але коли наші ремоут-працівники приїжджають в офіс, то ми маємо багато кейсів, що деякі з них потім переїжджають до Києва. Особливо це стосується тих, хто без партнерів, дітей. Вони бачать, що є ком’юніті, соціалізація, розуміють, що це набагато краще, ніж сидіти самому нон-стоп вдома.

Пам’ятаю, коли мені було 20, то казали: «От задача, виконуй її, працюй». І ти щасливий, що маєш роботу. Ти не міг прийти та говорити про work-life balance, вигоряння — цих термінів не було, ти не знав, що таке існує. Зараз люди мають доступ до інформації, дбають про свої кордони — і це добре. Стало більше можливостей. Наприклад, людина живе в селі та може працювати віддалено. Раніше треба було поїхати у велике місто, докласти надзусилля.

Тому я б сказала, що 10 років тому люди були скромнішими

І на етапі навчання такі зміни інколи можуть заважати. Раніше я казала кандидатам, які вступали до Mate, що рекомендована зарплата така-то. І вони стільки і просили. Зараз ми кажемо: «Джуніори заробляють 500–700 доларів. І з твоїми знаннями це нормально». Якщо людина топова, ми можемо сказати: «У випадку класного проходження співбесіди можеш просити 800–900». І все частіше трапляються люди, які сидять, тебе слухають, але просять більше. Тому що: «Я хочу і ремоут, і класну зарплату. І не буду робити тестове».

— Усе ж таки, щодо рівня. Чи відчуваєте ви, що люди, наприклад, гірше сприймають інформацію чи мають нижчий рівень базових знань?

Анна: Абітурієнти, які до нас подаються, не стали слабшими. У них нижчий рівень соціалізації, вони не «відкриваються». Коли ми всі були в офлайні, люди легше йшли на контакт, говорили про свої проблеми. Тому на мою думку, це більше вплинуло на софт-скіли.

Як приклад, мій двоюрідний брат пішов до першого класу у ковідні часи. І я бачила, що дитину додатково треба навчити системності, щоб вона могла концентруватися не п’ять секунд, а хоча б 15 хвилин — це реально складно.

Роман: Коли ми навчаємо людей, то не припускаємо, що вони щось уже знають. Наші програми побудовані так, що ми навчаємо з нуля до професії. Але всі проходять відбір, на якому ми перевіряємо базовий рівень знань.

— Чому люди хочуть вчитися: як це було 10 років тому, як змінювалося, як є зараз? За чим найбільше до вас йдуть люди?

Роман: У нас дуже розширилася кількість професій, яких ми навчаємо. Спочатку була лише фронтенд-розробка. А нині додалися Java, Python, QA, UI\UX, DevOps, рекрутмент тощо. Усього 10 напрямів. І кожного разу, коли ми випускаємо якийсь курс, спостерігаємо попит на нові речі. З нещодавнього запустили Data-аналітику — і побачили багато охочих навчатись, ми такого не очікували.

Про те, як студенти в Україні вчаться швидше і недооцінюють себе

— У вас є філіали в Польщі та Бразилії. Можете порівняти, чим відрізняються українські студенти?

Анна: Усі студенти класні. Кожна країна, де запускаєш новий проєкт, як твоє дитя — ти хочеш, щоб з ним усе було добре. Але об’єктивно (не тому, що це українці) наші студенти найбільш стресостійкі, у них найбільша продуктивність, перформанс. Я б сказала, що ми дуже сильно себе недооцінюємо.

Наприклад, є проблема світчерів: вони думають, що не народжені бути програмістами, але просто не знають, наскільки у них великий потенціал. По-перше, студенти в Україні вчаться швидше — у середньому вони освоюють курс за коротший термін. Навіть попри обстріли, блекаути. По-друге, вони дисципліновані та вмотивовані. Якщо ти кажеш: «Це завдання займає більше часу, але вам треба його закінчити сьогодні» — вони будуть сидіти до 22:00–23:00, а дехто і вночі. Але під час працевлаштування вони менш впевнені у собі, ніж студенти Польщі чи Бразилії.

Українці можуть не гірше себе презентувати, але вони просто скромніші. Тож ми намагаємося наголошувати: «Ви молодці! Попри всі ці обставини, ви класно фігачите!».

У Польщі ми стикнулися з повільнішим темпом. Спочатку пробували змінити підхід студентів, що було, як в Україні. Але зрозуміли, що ні, так не працює. У поляків чіткий work-life balance: зробив завдання — треба відпочити.

Щодо працевлаштування, то українці готові стартувати з меншого

А в Польщі люди можуть дозволити собі поперебирати компаніями. Це логічно: у них усе добре, немає таких економічних, життєвих проблем. Бо що їх більше, то швидше відбувається адаптація та вищою стає продуктивність. Коли сталися перші блекаути, я дуже переживала за наше фултайм-навчання. Але студенти дослуховувались до того, що ми рекомендували, знаходили шляхи вирішення проблем. Не знаю, що б було, якби така ситуація сталася з нашою польською групою, чи хтось би прийшов взагалі на заняття?

З бразильцями, до речі, цікава штука: коли ми запускалися там, то думали, що вони абсолютно інші: «Де ми, а де Бразилія?». Але ментально ми схожі. Вони відкриті, прямолінійні: якщо у студента є проблема, він просто говорить. У них було багато економічних криз, інших проблем — і вони теж загартовані, швидко адаптуються, мають менші вимоги. Ми тільки почали працевлаштовувати першу групу і бачимо, що й ринок схожий на український. Там відбувається усе досить швидко, можна напряму вийти на рекрутера, поконтактувати.

Команда Mate в Бразилії

— Можливо, ще якісь країни розглядаєте для виходу?

Роман: З нинішнім продуктом поки що таких планів немає. Хочемо закріпитись на цих ринках. У Бразилії та Польщі спостерігаємо швидке зростання.

Але ми запустили субпродукт на американський ринок — мобільний застосунок, за допомогою якого можна вивчати програмування. Там уже 1000+ клієнтів, і їх усе більше.

Про критику від студентів

— Чи відстежуєте ви негативні відгуки? І якщо так, то про що вони найчастіше? Як працюєте з ними?

Макс: Під час онбордингу в нас є багато речей, які кожен повинен зробити. І один з пунктів — підписатися на сторінку DOU з відгуками про Mate academy. Для чого ми це робимо? Тому що щодня три-чотири людини знаходить свою першу роботу завдяки Mate academy. Коли читаєш відгуки, то нагадуєш собі, що не просто пишеш код, а робиш те, що допомагає людям змінювати життя. Тому ми втрьох і, напевно, 90% усіх «мейтівців» підписані на цю сторінку.

Нещодавно був негативний комент. Я думаю, єдиний за останній рік, який я бачив. Там дуже розкритикували нашу програму з DevOps. І ми такі відразу до Instructional Designer: «Ок, що ми можемо зробити?». Так що ми параноїдально відстежуємо всі відгуки.

Анна: Здебільшого негативні відгуки від кандидатів, які не вступили. Тому що вони образились, що їх не взяли. У людини вмикається емоційна складова — і вона йде та пише відгук. А якщо ти провчився, знайшов роботу, тобі важко написати негативний відгук, тому що у тебе все добре.

Будемо чесними, у нас на різних етапах є відбори. Якщо ми зараз розуміємо, що ринок складний, то не можемо взяти людей зі знанням алфавіту з англійської, оскільки за весь період навчання, якщо займатися три-чотири рази на тиждень, реально прокачатися на рівень максимум. Коли ринок був простіший, на цей критерій не так звертали увагу.

— Ви сказали про кандидатів і про тих, хто влаштувався. Але коли я готувалася до інтерв’ю, то бачила негативні коментарі від тих, хто навчається.

Макс: А скажіть, де це було? Просто знаю сайт, де є відгуки людей, але за їхнім профілем, аватаркою зрозуміло, що вони у нас не навчаються. І у мене є підозра, що це не зовсім справжні відгуки. Коли люди бачать у тебе класні відгуки, треба на якійсь платформі почати писати погані. Я писав на цей сайт: «Поспілкуймося. Хочу зрозуміти, що це за люди. Надайте їхні електронні пошти, щоб я верифікував, що вони наші клієнти». І жодного разу не отримував відповіді.

— Якщо ви все ж побачили такий відгук, як реагуєте?

Макс: Команда або СЕО Рома виходить на контакт з цією людиною і пише: «Слухай, скажи, що було б краще зробити?». Загалом ми хочемо докопатися, валідна критика чи ні. У людей є різні уявлення про те, яким має бути навчання. Якщо трапляються випадки, коли критика, як ми вважаємо, невалідна, ми кажемо: «Слухай, напевно, ти не наш студент. Тобі треба піти в іншу компанію навчитися. Давай ми тобі повернемо кошти».

Якщо критика валідна, ми врахуємо це, думаємо, що ми можемо зробити з програмами, процесом навчання. Приклад конструктивної критики: «Мені не відповідають протягом години чи двох-трьох. Треба цей час скоротити». Ми дивимось на дешборд, розуміємо, чи це правда.

Приклад поганої критики: «Вчитись треба багато: по 10 годин на день, шість днів на тиждень. Те, що вони кажуть, що „професію освоїти реально“ — нереально. Вакансій немає». Коли такі зрадницькі настрої, ми не дуже можемо чимось допомогти.

Анна: Ми збираємо відгуки від студентів. На фултаймі щодня, а на флексі — двічі на тиждень. Вони пишуть, що було добре, погано, що можна змінити тощо. І координатор з цим працює.

Наприклад, коли ми запустили курс з UI\UX-дизайну, критика була. Тому що кожен дизайнер пише коментарі по-різному. У нас було досить багато сильних менторів, один з них повертав усі роботи: «Тут правити. І тут, і тут». І студенти давали негативні відгуки: «Ви спеціально не хочете приймати мою роботу, щоб я не йшов далі». Тобто з одного боку, ми старалися максимально критично мислити, щоб вони багато чого виправляли. Але з іншого — людей злило так довго працювати над роботою.

Як ми вчинили? Зменшили кількість рев’ю. Не можна десять разів перевіряти одну й ту саму роботу. Оптимально — три-чотири, максимум п’ять разів. І далі вже або студент зробив нормально — її пропускають, або щось не так із нашим завданням. Звичайно, кожного разу запускаєш щось нове, отримуєш фідбек від студентів і стараєшся коригувати, якщо щось не так.

Анна: Нас часто сприймають як курси, а не платформу для навчання. Формат, у якому вчаться наші студенти — це як буткемп повного дня: сумарно вони мають 500+ годин кодингу. Але цього ніхто не знає. Тебе просто асоціюють з курсами, які взяли швидко гроші, два рази на тиждень повикладали півтора місяця — і бувай здоровий. Коли ми кажемо: «Та ні, наші люди знаходять роботу!» — «А як ми знаємо, що це правда?». Можна кожен відгук перевірити, переконатися через LinkedIn, що це реальна людина, яка працює в компанії. Нам немає сенсу обманювати. Але боротися з таким складно.

Про роботу для джуніорів і те, кого шукають ІТ-компанії зараз

— Ваша цитата: «Наша мета, щоб студенти Mate academy були сильнішими за інших джуніорів на ринку». Як саме це відбувається?

Роман: Ми вчимо людей в часи, коли конкуренція на ринку стала вищою. Тому вчимо їх більше, ніж було до цього. Тестувальникам даємо розуміння клієнт-серверної архітектури, автоматизації, вони вчать основи JavaScript. Наші студенти якісно відрізняються від всіх інших, які знають тільки Manual-тестування. Зараз кажуть, що QA неможливо знайти роботу, але випускники Mate класно влаштовуються.

Макс: Я ще хотів би додати, як це відбувається. У Ані є команда координаторів, які відповідальні за працевлаштування студентів. І коли хтось з них розповідає, що на співбесіді його запитували щось, чого він не знав, ми бачимо це як патерн, додаємо в програму, щоб відповідати вимогам компаній на ринку. Ми дуже стежимо за тим, що компанії хочуть і чого у нас немає.

— Чи завжди ваші студенти влаштовуються джуніорами або інколи — мідлами? Якщо так, то який відсоток?

Роман: Так, наші студенти за навичками джуніори, але іноді вони влаштовуються на вакансії, де написано, що потрібні 2+ роки досвіду. 80% влаштовується саме на такі позиції. І на практиці пройти на позицію Junior Front-end Engineer, на яку подається 1100–1600 кандидатів — швидше, лотерея, ніж робоча історія. Тому простіше влаштуватися на вакансію, де вищі вимоги.

Ми завжди кажемо нашим студентам: «Зробіть тестове завдання. Покажіть свої скіли. І, таким чином, це буде об’єктивніший додатковий фільтр для компанії, щоб обрати, кого інтерв’ювати».

— Які найостанніші тенденції ви помітили на ІТ-ринку України? Яких спеціалістів шукають компанії?

Анна: Усім рекомендуємо йти в UI/UX-дизайн. Декілька років тому це був найменший сегмент у Mate. Зараз тут велика кількість вакансій за місяць, навіть більше, ніж у Front-end, якщо дивитися тренди DOU і Djinni. Приємно дивує, що кількість продуктових компаній за часи повномасштабного вторгнення в Україні зросла. Вони і наймають дизайнерів.

Зростають не розробницькі треки — сейлз, маркетинг, дизайн, QA. Там більше вакансій, менша конкуренція. Складніше з Java, але цим я ні для кого не відкрию Америку. Тому що не всі аутсорсингові клієнти повернулися через багато ризиків: війна, мобілізація тощо. Думаю, якщо 30% ринку ІТ-спеціалістів, хлопців буде заброньовано, тоді замовники повернуться. Бо найбільше вакансій з Java була у великих інтерпрайзів, фінтех-проєктах. Тому ми зменшили кількість студентів з Java, щоб вони не конкурували між собою — і таким чином вирівняли відсоток працевлаштувань.

Роман: А ще з’явився miltech.

Анна: Так, це класний тренд, який насправді студенти недооцінюють. Ми вже працевлаштували шість студентів у miltech-компанії і продовжуємо з ними співпрацювати. Деколи люди туди йдуть і порівнюють, що у них було в аутсорсі («плюшки», культура тощо). Але при цьому вони не думають, що отримують унікальні навички, які мало хто має у світі.

Я б дуже всіх заохочувала йти працювати в miltech-компанії, навіть якщо там менша зарплата, гірші умови праці, треба ходити в офіс, немає печива і смачної кави. У довгостроковій перспективі це точно буде корисно. До того ж супервеликий імпакт: ти не на фронті, але робиш так, щоб ворога було менше і в Україні ставало краще.

— Щодо оплати за навчання. Романе, на ефірі DOU ви розповідали, що у варіанті з післяплатою це сума 4К. Також ви згадували, що це фіксований відсоток із заробітної платні — як все ж таки це відбувається?

Роман: У середньому студент фултайму всього виплачує чотири тисячі доларів. Є люди, які платять менше або більше. Останні — щасливіші, тому що це означає, що у них вища зарплата. Ми з нашими студентами фултайм-формату «в одному човні», бо зацікавлені в тому, щоб у них збільшувалася зарплата. У нас є відділ кар’єрної підтримки для цього.

Анна: Хотіла додати, що плата наперед була не відразу. Завжди було багато звернень: «У мене немає заощаджень, а значить можливості п’ять місяців не працювати, але я хочу піти до ІТ». Спочатку ми влаштували 1000 людей, зрозуміли, що наші програми — робочі. І тільки тоді запустили flex-формат. Якби ми відразу почали продавати такий формат, думаю, ми б наткнулися на дуже багато негативних відгуків і не відрізнялись б від більшості короткострокових курсів, після яких люди не можуть знайти роботу.

Зустріч випускників Mate Reunion у вересні 2024 року

Про 10 років робити, помилки і плани

— Здається, спочатку ваша команда складалася з трьох людей. А зараз яка актуальна цифра?

Роман: Нині нас 140. Це близько 110 людей в Україні та 30 — в Польщі, Бразилії. Третина з цих 140 — продуктова команда: розробники, тестувальники, дизайнери, продакт-менеджери, дата-аналітики. Приблизно 50% — операційна команда: сапорт, координатори, інтерв’юери, консультанти. І всі, що залишились — 15% — адмін-команда, яка орієнтована на те, щоб вся наші операційна та продуктова команди були ефективними.

Макс: Ще приблизно так само парттайм-менторів, які працюють у компаніях, але приєднуються на нашу платформу, щоб зробити рев’ю і допомогти студентам.

Анна: І ще близько 30 викладачів з англійської.

— Чи є в планах розширення штату?

Анна: Було б класно працевлаштовувати втричі більше студентів тією ж кількістю.

Макс: У нас 17 відкритих ролей в Україні, Бразилії та Польщі. В основному це операційна команда: ментори, джуніор-девелопери, джуніор-дизайнери тощо.

— Що, можливо, ви б зробили інакше за ці 10 років, враховуючи нинішній досвід?

Роман: Точно почали б міжнародну експансію раніше. У нас добре працювала Україна, і ми були зайняті тим, щоб масштабуватися тут. Бракувало рук на нові речі. Я б порадив усім українським бізнесам якомога раніше виходити на інші ринки. Інтернаціональні команди роблять людей відкритішими до іншого контексту, дозволяють дивитись на проблеми з різних кутів, мати більш холістичний погляд на проблему. Першу міжнародну групу ми запустили в лютому 2022 року. А потрібно було на три роки раніше.

— Які були найбільші помилки за 10 років? Усі люблять розповідати, як подолали труднощі, але, можливо, були такі, з якими ви не змогли впоратися?

Макс: Помилки найму — дуже дорогі, особливо в лідерську команду. І в грошах, і втрачених можливостях, тому що за цей час ти міг би багато всього зробити. Іноді не враховували так званий «бас-фактор». Були кейси, коли з певних критичних позицій не було людини № 2, яка заміняє, якщо людина № 1 випадає.

Роман: У нас була одна людина на 140, яка займалася певною задачею і робила це дуже добре (в інших компаніях це виконують 10–15 працівників). І ми думали, що це круто. А потім, коли ця людина випала, нам було дуже боляче.

— Питання про гроші. Чи є компанія прибутковою? Чи плануєте ви розширюватися?

Роман: Ми прибуткові. Весь прибуток реінвестовуємо в зростання, в тому числі на нових ринках.

Макс: У найближчій перспективі — фокус на локалізацію програм, які вже є, на закордонні ринки. Зараз в Бразилії запустився QA, працюємо над Python.

В Україні ми раз на квартал дивимось на кількість відкритих позицій за різними напрямами. Якщо бачимо десь велику динаміку, «голод» компаній на певну професію — будемо запускати.

Анна: Ми тільки закінчили дата-аналітику, а перед цим маркетинг. Ці напрями добре зайшли. Якщо на ринку все буде відбуватись за тими ж трендами, то готуватимемо не розробницькі напрями, а щось типу проджект, продакт.

— Про амбіції стати юнікорном. Як і коли ви плануєте цього досягати?

Макс: Нам треба продовжувати зростати в Польщі і Бразилії. Щодо останньої маємо експоненційний ріст. Великою мірою все ще залежить від макроситуації: як буде зростати потреба на ті спеціальності, які у нас є.

Але довгостроково наш план такий. Індустрія буде змінюватися, професії будуть змінюватися. Наше завдання — швидко адаптуватись, запускати ті професії, які зараз потрібні роботодавцю. Якщо ми будемо це класно продовжувати робити, як вдається зараз, то це 5–10 років.

Роман: Незалежно від того, що буде відбуватись у світі, будуть люди, які шукатимуть роботу в високооплачуваній сфері. І ми будемо їм у цьому допомагати.

Похожие статьи:
ІТ-компанія DataArt підписала офіційний контракт з компанією ITentika (російський розробник програмного забезпечення), згідно з яким вона...
В рубрике DOU Labs мы приглашаем IT-компании делиться опытом собственных интересных разработок и внутренних технологических...
Наразі ми можемо лише здогадуватися, які наслідки матиме коронакриза для ІТ-ринку цього року. Тому подивімося,...
Як шукати роботу в умовах війни? Що змінилося і на що варто звернути увагу кандидату? Як змінилась ситуація...
В OpenAI повідомили, що Сем Альтман залишає посаду генерального директора компанії та покидає раду директорів....
Яндекс.Метрика