11 років у російській колонії. Історія бізнес-аналітика Івана Козлова, якого росіяни викрали й незаконно засудили
Близько 1700 цивільних українців незаконно утримують в місцях позбавлення волі на окупованих територіях або у росії, повідомив DOU Уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець. Наразі не існує механізму, який би точно допоміг повернути їх додому. Все тому, що в міжнародному праві немає поняття «цивільний полонений». Росія мала б відпустити захоплених українців без жодних умов, але не робить цього.
Одним з цивільних заручників є айтівець Іван Козлов, якого російські військові викрали ще 21 квітня 2022 року, коли він намагався вивести свою сім’ю з окупованого Херсону. Кілька місяців рідні не знали, де Іван та в якому стані, лише згодом стало відомо, що проти нього сфабрикували кримінальну справу й незаконно засудили до 11 років колонії суворого режиму. Про історію Івана Козлова DOU розповіла його дружина Марія. Також ми поспілкувалися з омбудсменом та «Медійною ініціативою за права людини» про те, яка загалом ситуація з цивільними заручниками та як повертати їх додому.
Ми обрали це фото обкладинкою, адже саме з цією світлиною і надписом рідні Івана розповідають про нього за кордоном і просять розголосу
Про бойові дії сім’я дізнавалася не з новин, а з вікна квартири
«Іван хотів розділяти обов’язки догляду за донькою й більше бути з сім’єю. Але насправді так не вийшло, бо робота в ІТ займала в чоловіка майже весь час. Та йому це подобалося, і, як я розуміла з його розповідей, усе вдавалося», — розповіла Марія Козлова.
Іван навіть влаштувався бізнес-аналітиком на парт-тайм у ще одну компанію. Подружжя Козлових виховувало двох дітей і мріяло про власний будинок на околицях рідного Херсона. Та сім’я жила неподалік Антонівського моста, по якому окупаційне військо 24 лютого 2022 року заходило в місто, тож про повномасштабну війну дізналася не з новин, а з вікна квартири.
Марія пригадує, що в той період відчувала лише безвихідь. Покинути Херсон відразу сім’я не могла через особисті обставини, тож залишалися в місті ще два місяці.
Росіяни забрали Івана, а дружина з маленькими дітьми поїхала в невідомість
З кожним днем ситуація у Херсоні ставала все гіршою. Квартира Козлових постійно перебувала під обстрілами, тож подружжя вирішило вибиратися з окупованого міста. Сім’я планувала виїхати через Крим у Грузію, однак на блокпості перед в’їздом на півострів російські військові забрали Івана на допит, який тривав кілька годин. Марія з дітьми чекала на чоловіка і намагалася отримати хоч якусь інформацію про нього від окупантів, однак ті нічого не говорили.
«Мені автоматом показали, куди їхати. Сказали, що чоловіка я не побачу», — згадує Марія.
У жінки не залишилося іншого вибору, окрім як забрати дітей і поїхати далі. На телефонні дзвінки Іван вже не відповідав, тож зв’язку з ним не було. Російські військові забрали у Марії всю техніку, але у рюкзаку між одягом вона заховала старий мобільний телефон. Добравшись у безпечне місце в Грузії, жінка у розпачі почала телефонувати усім знайомим і повідомляти про те, що сталося.
На той час не існувало конкретних алгоритмів для звернень рідних, тож Марія повідомляла про викрадення Івана в усі українські владні структури: поліцію, прокуратуру, СБУ, Міжнародний комітет Червоного Хреста тощо. Водночас намагалася зрозуміти, як і де їм з дітьми жити у чужій країні. Марія знайшла церковну волонтерську службу у Грузії, яка приймала біженців з України, оселилась у них і почала пошуки Івана.
Іван із сім’єю
Пів року без жодної інформації про чоловіка
Через три тижні жінка від знайомих з’ясувала, що всіх затриманих у Криму українців везли у СІЗО № 1 у Сімферополі. Мама Марії, яка у той час була в Керчі, почала щодня ходити в СІЗО й розпитувати про Івана. Однак жодної інформації від росіян жінка не отримала.
«Мама хотіла дізнатися, чи точно Іван є у цьому СІЗО, та їй нічого не говорили. Вона показувала документи про те, що вони близькі родичі, була безпосередньо в цьому СІЗО, але не було жодного результату. Можете собі уявити, наскільки важко це все з’ясовувати дистанційно», — розповідає Марія.
Далі розпочався етап надсилання запитів по сайтах різних російських установ: уповноваженому з прав людини, прокуратурі тощо. У цьому Марії допомагав адвокат-волонтер з росії, адже тільки ті, хто безпосередньо перебував на території держави-агресора, мав доступ до платформ. Марія отримувала безліч відповідей на пошту про те, що «інформації про таку особу немає».
Та одного дня надійшла відповідь на запит до російської федеральної служби виконання покарань про те, що «особа затримана за протидію „сво“». Однак у тексті не було імені Івана, а такі листи надходили всім рідним заручників. Лише через пів року Марія отримала офіційне підтвердження з російської сторони, що Іван перебуває у СІЗО № 1 у Сімферополі. Мама Марії з цим документом ходила під ізолятор і намагалася передати Івану посилку, однак росіяни нічого не пропускали. Тож дружина й адвокат по колу відсилати запити в російські установи.
Паралельно Марія зверталася до українських органів влади й надавала інформацію про зникнення людини, обставини, за яких це сталося, а також всі документи, які отримала від росії. Українські інституції приймали інформацію, а потім надали відповідь про те, що факт «позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії росії» підтверджений.
«Інформацію про те, де перебуває Іван, вони отримували від мене. Я надавала всі деталі, а вони просто вносили їх у реєстр», — пояснила Марія.
Згодом Марії, як і іншим рідним затриманих українців, надійшов лист від російської сторони про те, що Івана перевели у СІЗО № 2 в тому ж Сімферополі.
«Там був окремий корпус, де все облаштували саме під українців, яких вивезли з Херсонщини. Це приміщення значно ізольованіше, ніж інші СІЗО. Там суворіший режим, а камери відеоспостереження є прямо в там, де утримують людей. Ув’язнені цілодобово під спостереженням», — розповіла Марія.
Оцінити, в яких умовах перебуває Іван, неможливо. Відомо лише, що він у двомісній камері.
Після нашої розмови в мережі з’явилося відео допиту і «суду» над Іваном Козловим. Скриншот з нього:
Івана рік обманювали, що дружину і дітей теж затримали
У лютому 2023 року Івану Козлову винесли обвинувачення за статтею 276 кримінального кодексу росії про «шпигунство». Тоді з дружиною вперше зв’язався російський адвокат. Марія відмовилася від адвоката за призначенням російської сторони й обрала адвоката за договором. Саме він побачився з Іваном і розповів Марії про стан її чоловіка.
З’ясувалося, що весь рік росіяни говорили Івану, що Марію теж затримали, а їхніх дітей віддали у дитячий будинок у росії. Через це Іван був дуже пригнічений, кілька разів намагався покінчити життя самогубством.
«Через адвоката я передала перший лист написаний своєю рукою, у якому розповіла, що ми живі, здорові й вибралися з того пекла. Івана був шокований. Він зізнався, що до останнього сподівався, що з нами все гаразд, а росіяни просто брешуть», — пригадала Марія.
Слідство тривало пів року, потім пройшло три судових засідання (останнє 30 листопада 2023 року), після яких Івану винесли вирок — 11 років колонії суворого режиму. У березні
«Процес апеляції був такий самий фіктивний, як і все інше. Немає жодного результату. Термін не зменшили», — розповіла Марія.
Єдиний зв’язок — листування
Коли Івану винесли обвинувачення, його внесли в російську систему ув’язнених, і в Марії з’явилася можливість листуватися з чоловіком і надсилати йому посилки. Подружжя обговорює лише сімейні та загальні теми, оскільки листи проходять цензуру.
Уривки з листів Івана / Фото надала дружина
Стан Івана покращився, коли він сконтактував із сім’єю. Марія розповідає чоловіку новини про дітей, друзів і родичів.
«Іван пише казки дітям у листах. Вони маленькі й не дуже розуміють, коли я кажу, що „тато передає привіт“. Для них це ні про що, а казка — це особливий зв’язок. Я передаю йому історії про них, про їхнє дорослішання. Зараз доньці три роки, а сину — майже сім. Іван не бачив їх два роки. Я висилаю йому чорно-білі фотографії, це важливо, бо діти постійно змінюються, а так він їх принаймні бачить. Івану дуже цікаво, як у нас побут влаштований, як ми виживаємо. Мій свекор помер від інсульту, коли Іван потрапив у полон, а у свекрухи є інвалідність
2-ї групи й вона залишилася сама», — сказала дружина.
Марія щомісяця відсилає чоловіку посилку з одягом та їжею. Дозволена вага — 30 кілограмів. У СІЗО людей годують жахливо, іноді дають їсти юшку з протухлої риби. На такому харчуванні довго прожити неможливо.
Івана чекає етапування в колонію суворого режиму
Ще у перші тижні затримання чоловіка Марія повідомила про це компанії, в яких він працював. ArtSoft одразу запропонувала допомогу і досі фінансово підтримує сім’ю чоловіка. Іван через дружину навіть листується зі своїм керівником і колегами.
Нині айтівець чекає на етапування в колонію. Коли його переведуть, Марія вже не зможе щомісяця надсилати посилки. Куди саме етапують Івана і як довго відбуватиметься цей процес — невідомо.
«Жахлива невизначеність. Я не знаю, куди його відправлять. У середині великої невизначеності є ще безліч маленьких. Я постійно в стресі. Немає навіть можливих варіантів, лише невідомість», — зізналася Марія.
Юристка Юлія Богдан, яка допомагає Марії, зазначила, що період етапування — найскладніший, бо людина позбавлена можливості повідомляти про своє місце перебування. Вона також наголосила, що затримання Івана є незаконним, а справа, яку проти нього відкрили, — сфабрикована. Ні вона, ні Марія не знають жодних деталей обвинувачень чи доказової бази, оскільки матеріали справи за статтею про «шпигунство» у росії є цілком таємними.
«Під статтю про шпигунство росіяни можуть придумувати різні звинувачення. Справа повністю сфабрикована. Єдиною людиною, яка повідомляє родині щось, є російський адвокат. Але він приховує перебіг справи та всі деталі затримання», — пояснила Юлія Богдан.
Відомо, що при затриманні Івана жорстоко побили, як і інших українських бранців. Оцінити фізичний та моральний стан чоловіка могла б його дружина, однак російська сторона не дозволяє відеодзвінки чи хоча б телефонні.
За словами Юлії Богдан, росіяни утримують українців місяцями й не повідомляють, де перебуває людина. Когось із затриманих одразу «розморожують» і відкривають сфабриковану кримінальну справу, а про когось досі немає жодної інформації. Утримувати людину так довго — незаконно навіть за російськими мірками, наголошує юристка, це просто викрадення. Юлія Богдан писала в різні комітети ООН про затримання Івана, однак відповіді не отримала. За її словами, жодна з міжнародних організацій не їздила в Крим, щоб оцінити умови незаконного утримання цивільних українців.
Що Україна робить для звільнення цивільних у неволі
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець розповів, що уряд вніс зміни до постанови Кабміну, і тепер Координаційний штаб, який опікується військовополоненими, офіційно займатиметься і цивільними заручниками.
Так, при Координаційному штабі створили тематичну робочу групу, яка має зрушити питання повернення цивільних, незаконно позбавлених свободи через російську збройну агресію.
«Одне з першочергових завдань робочої групи — встановити місця та умови утримання українців, яких незаконно утримує країна-агресор», — заявив Лубінець.
Марія Козлова вважає створення робочої групи важливим досягненням рідних, які постійно виходять на мирні акції в Україні та за кордоном.
Марія разом з дітьми на акції для привернення уваги до цивільних у неволі, Чехія
Лубінець наголосив, що російська сторона не має законних підстав для затримання цивільних. Цивільна людина взагалі не має бути затриманою, а якщо таке трапилося, її мають відразу звільнити.
Проте наразі росія повністю ігнорує норми міжнародного гуманітарного права. Порушує четверту Женевську конвенцію, третя стаття якої забороняє захоплювати цивільних.
«Цивільних громадян росія має передати Батьківщині без будь-яких умов. Задля цього ми зараз створили також Міжнародну платформу за звільнення незаконно затриманих росією цивільних. Її мета — зрушити питання повернення їх додому», — наголосив омбудсмен.
Про цивільних заручників омбудсмен говорив під час своєї робочої поїздки в Катар. Держава погодилася брати участь у перемовинах з росією щодо повернення цивільних громадян.
За словами Лубінця, на теперішньому етапі дуже важливо:
- надати доступ МКЧХ до місць утримання цивільних;
- створити робочі групи країн, які будуть тиснути на росію у цьому питанні;
- провести перемовини та знайти треті держави, які опікуватимуться поверненням цивільним заручників в Україну.
Про те, що важлива залученість третіх країн, кажуть і в «Медійній ініціативі за права людини». Керівниця напряму документування Анастасія Пантелєєва зазначила, що їхня організація порушує це питання на всіх міжнародних майданчиках:
«Ми виступаємо в ОБСЄ, співпрацюємо з моніторинговими місіями ООН, з норвезьким Гельсінським комітетом, збираємо свідчення цивільних та військовополонених».
Різниця між цивільними полоненими та військовополоненими полягає у тому, що військових під час бойових дій беруть у полон законно, оскільки це передбачено у законах та звичаях ведення війни. Тут важливо наголосити, що незаконними є жахливі умови, в яких їх утримують росіяни. Згодом сторони проводять обміни й повертають своїх людей. Водночас цивільних не можна обмінювати.
«Міняти цивільних на військових не можна. Якщо ми тисячі російських військових поміняємо на тисячі українських цивільних, то, по-перше, як ми потім будемо повертати військових? По-друге, росія на окупованих територіях має безмежний ресурс, щоб набирати нових заручників.
Якщо ми один раз обміняємо військових на цивільних, росіяни викрадуть таку саму кількість цивільних на окупованих територіях. Це може бути нескінченний процес. За міжнародним правом людей мають просто відпустити», — пояснила Анастасія.
В яких умовах утримують українців
Цивільних заручників окупанти часто утримують разом з військовополоненими. Тож саме звільнені з полону військові є чи не єдиним джерелом інформації про цивільних.
Умови, в яких утримують заручників, — жахливі. Їх постійно переводять з одного СІЗО в інше. Причина таких переміщень невідома. Анастасія Пантелєєва припускає, що росіяни хочуть, аби правозахисники не могли встановити місце перебування незаконно утримуваних. Крім того, в кожному новому СІЗО людей очікує «прийомка».
«Це такий процес, коли людей вишиковують і починають бити. Увесь перший день можуть бити від ранку і до вечора. Заручників можуть знову вести на допити, де їх катують. Росіяни влаштовують коридори, коли людей змушують дуже швидко бігти, а по дорозі б’ють їх палицями або електрошокерами. Якщо людину часто переводять, то відповідно вона часто переживає цей жахливий процес. Зі свідчень відомі випадки, що не всі змогли пережити цю «прийомку», — розповіла Анастасія.
Росіяни намагаються використовувати голод як зброю. Полоненим видають або дуже мало їжі, або більш-менш нормальну порцію, але дають кілька секунд, щоб її з’їсти. Їжа є дуже гарячою, тому людина фізично не може її з’їсти. Від звільнених з полону Анастасія знає, що в таких випадках бранці змішують гарячий суп, чай і хліб в одній тарілці, щоб швидко все проковтнути.
Також відомо про те, що окупанти нацьковують на заручників службових собак, які роздирають їм ноги. У різних СІЗО умови утримання відрізняються. Наприклад, в окупованому Криму ізолятори дещо кращі, аніж у росії, розповідає Анастасія.
Винесення вироку у росії не впливає на повернення цивільного. Приклад Сенцова
З початку повномасштабного вторгнення в Україну повернули 147 цивільних заручників, ділиться Дмитро Лубінець. Який був механізм їхнього повернення — невідомо. У «Медійній ініціативі за права людини» вважають, що найімовірніше це були ситуативні домовленості про внесення у список військовополонених кількох цивільних.
І правозахисна організація, і омбудсмен наголошують, що на повернення заручників ніяк не впливає те, чи винесли їм росіяни вирок, як у ситуації Івана. До 2022 року були випадки, коли Україна повертала додому цивільних, яких у росії засудили. Найвідоміший з них — повернення кінорежисера Олега Сенцова у 2019 році. Він теж був незаконно засуджений росіянами, але міжнародний розголос допоміг повернути Сенцова на батьківщину після п’яти років утримування.
За словами Анастасії Пантелєєвої, зараз найпоширеніші статті, за якими проти українців росіяни відкривають незаконні кримінальні справи, — шпигунство, міжнародний тероризм і протидія «сво». Дуже часто людину під час катувань змушують зізнатися в тому, чого вона не робила.
«Під час катування людина може сказати будь-що. Зараз у Мордовії нашим цивільним дають стос паперів, шапка і середина яких є закритою, і вони мають підписати внизу, інакше їх будуть бити. Людина не знає, що вона підписує. Полонені припускають, що вони проходять свідками у якихось справах», — розповіла Анастасія.
Дуже важливо вже сьогодні полегшити страждання українців у неволі. Для цього існує Міжнародний комітет Червоного Хреста, який має мандат на відвідування місць утримання. Він мав би за цим мандатом підтверджувати рідним перебування людини в ув’язненні. Однак Червоний Хрест не відвідує ці місця, кажуть в правозахисній організації.
«У МКЧХ кажуть, що російська влада їх не допускає, але, можливо, вони недостатньо активні. Буває, що навіть коли людину судять у росії й у нас є фото із зали суду, МКЧХ все одно не дає підтвердження. Ми говоримо з ними, просимо, наполягаємо, мотивуємо, критикуємо, але змусити робити свою роботу не можемо», — пояснила Анастасія.
За даними «Медійної ініціативи за права людини», росія утримує:
- З Київської області — 224 заручники;
- Чернігівської — 26;
- Сумської — 33;
- Херсонської — 294;
- з Херсона — 178;
- Миколаївської області — 20;
- Запорізької — 286;
- Донецької — 225;
- Луганської — 102;
- Харківської — 163;
- АР Крим — 110.
Загалом 1661 людина. Однак в організації припускають, що справжня кількість може бути більшою у чотири-п’ять разів.
Куди звертатися рідним людей, яких викрали росіяни
Якщо вся родина в окупації і когось викрали, то, за словами Анастасії Пантелєєвої, дуже небезпечно звертатися в українські органи. Треба мати контакт з родичами на підконтрольній Україні території, щоб передати звернення про викрадення людини.
Якщо ж ви вже перебуваєте на підконтрольній Україні території, то алгоритм дій такий:
- залишити заяву у поліційному відділку та здати аналіз ДНК;
- написати заяву в СБУ;
- створити електронний кабінет на сайті Координаційного штабу;
- написати заяву Уповноваженому з прав людини. Усі деталі, як це зробити — тут.
- не зайвим буде звернутися до МКЧХ. Українські правозахисники не покладають на нього великих надій, але кажуть, що саме звернення є важливим.
«Також потрібно звернутися в громадську організацію, як-от наша. В Україні є близько 40 ГО, які займаються цивільними заручниками або дотичні до цього питання. Важливо повідомляти правозахисників, бо ми опитуємо звільнених військових. Якщо ми знаємо, що когось викрали й вивезли в росію, то звертаємо на це увагу під час опитувань, щоб дізнатися хоча б якусь крихту інформації, підтвердити, де перебуває людина», — каже Анастасія Пантелєєва.
Рідні цивільних, яких незаконно утримує росія і якщо інформація підтверджена, можуть отримати від держави допомогу — 100 тисяч гривень за кожен рік перебування людини в неволі. Крім того, коли цивільного звільняють, він отримує 100 тисяч гривень допомоги. Цим займається Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Анастасія Пантелєєва закликає всіх рідних цивільних заручників користуватися цією можливістю, адже це найкраще, що зараз може запропонувати держава.
Єдине, чим ми можемо допомогти цивільним заручникам, — це поширити інформацію про них. Саме публічність може вплинути на перебіг справи. Що більше світ знає про злочини росіян, то краще. Єдине застереження: якщо людину затримали у неї вдома на окупованій території, то не варто писати, що про це розповіли свідки. Якщо є лише одні сусіди, то так ви наражаєте їх на небезпеку. Наступними цивільними заручниками можуть стати вони.
Дмитро Лубінець запевнив, що українська влада щодня працює над тим, щоб повернути українців додому. Правозахисники сподіваються, що вдасться залучити треті країни, які змусять росію відпустити людей.
