«Україна входить у стан технічного і культурного ренесансу». Інтерв’ю з ексдиректором Google Україна
Дмитро Шоломко протягом 17 років очолював український офіс Google. Восени 2023 року він пішов з посади, і нині компанія продовжує шукати нового регіонального директора.
DOU поспілкувався з Дмитром про те, як змінився український ІТ-ландшафт за ці 17 років, як Google локалізував продукти для нашого ринку та як змінюється сприйняття України у світі.
Про кар’єру і специфіку роботи в Google Україна
— Розкажіть трохи нашим читачам про себе і те, як у вас загалом розвивалася кар’єра.
Я сам киянин, тут народився і виріс, за освітою — інженер-програміст. Перші мої роботи, ще в
Моє перше більш-менш офіційне робоче місце було в американській інтернет-компанії ISI Emerging Markets, яка збирала бізнес-інформацію на ринках, що розвиваються. Коли вона відкрилася в Україні, це було дуже революційно. Я для них писав код вручну, ще під другу версію Netscape. Це були
Потім почалася перша криза доткомів, усе стало розвалюватися, компанія стала скорочуватись. Я змінив фах, перестав бути програмістом і зайнявся розвитком бізнесу та продажами. Працював як консультант на декілька проєктів, які були пов’язані з технологіями.
Згодом у мене з’явилася власна дослідницька компанія, з якою я пішов консультантом до Google. А Google мене конвертнув із зовнішнього співробітника на фултайм. Це був 2007 рік, і з того часу я працював у компанії, поки наші дороги не розійшлися в жовтні
— Загалом це рідкість, коли люди працюють в одній компанії 17 років. Як це було у вас? Не виникало відчуття, що робота набридла?
Кілька років тому в певний момент вона справді набридла. Бо 17 років роботи — це надто довго. Але є кілька аспектів, скажімо так, геокультурних. В Україні важко змінювати роботу, починаючи з якогось рівня. Тут не настільки багато компаній, які можуть дозволити собі постійно змінювати
Другий момент — інженерам треба постійно змінювати проєкти, щоб розвиватися і зростати. У Google це дуже стимулювали. За п’ять років програміст міг змінити
У мене є приятель, який теж киянин і теж колишній працівник Google, приєднався до компанії ще у
Натомість підрозділ Google в Україні все ж фокусувався не на розробці, а на консалтингу (не можу сказати, що це продажі, бо Google все ж не компанія продажів).
Тут дуже багато що побудовано на довготривалих відносинах з партнером. Наприклад, у нас був великий партнер Rozetka. Я пам’ятаю, коли її співвласник Владислав Чечоткін ще розвозив на власній «Шкоді» замовлення у перервах між тим, як ми з ним вручну сетапили Google Ads і AdWords.
Я вів Rozetka і допомагав Чечоткіну тільки на початку. Коли ж бізнес масштабується, стає більше людей, потрібно це вести як довгостроковий проєкт. Загалом цикл IT-бізнесу, який не пов’язаний безпосередньо з розробкою, дуже довгий.
Люди нерідко кажуть, що
Так розвивається будь-яка кар’єра. Все починається дуже цікаво, ви навчаєтесь, зустрічаєте нових класних людей. Потім виходите на пік, коли все працює, ви щаслива, всім задоволена людина. Потім нічого нового не стається, тільки проблеми, нюанси, все починає набридати. Це вже неконструктивно, а отже треба йти. Найкраще передбачити ще на піку, що наступним кроком буде рутина — може через кілька місяців, а може за рік. І ухвалювати рішення в цей піковий момент. Я його трошки пропустив, чесно кажу, але все нормально.
Утім, крім Google, я маю інші починання та зацікавлення. Зокрема, є членом наглядової ради «Укрсиббанку», мені належить бізнес з виготовлення крафтового пива Rebrew.
— Якщо я не помиляюся, ви вже знайшли й нову роботу, і це теж C-level?
Я поки що ніде офіційно не працюю на фултаймі. Фактично я радник — інколи формально, інколи неформально. Допомагаю купі знайомих, бо в Україні нині багато людей потребують допомоги. Але не можу сказати, що я пішов з Google, тому що знайшов нову роботу, ні.
Я співпрацюю з кількома проєктами, серед яких є закордонні, є український. Знаєте, коли люди побачили, що я звільнився, то почали мені ставити запитання і пропонувати певні речі. Можливо, у мене вже буде один проєкт, анонс незабаром.
— Загалом багато було пропозицій, коли стало відомо про ваш вихід з Google?
Мені постійно надходили пропозиції, ще до того, як я пішов з Google. Фактично з початку війни. Після вторгнення дуже багато людей поїхало з України, чимало іноземних керівників не повернулося, і в країні стався дефіцит
Маю зізнатися, на початку війни я теж був за кордоном, але в червні 2023 року повернувся. Було складно про щось домовлятися звідти й дуже хотілося додому, до родини. Жодного конструктиву, жодного позитиву від того, щоб там сидіти, я не бачив. Я розмовляв з Google про те, як ми можемо домовитися про повернення. І в якийсь момент зробив це сам.
— А ви підлягаєте мобілізації?
Так, але це мене не дуже лякає.
Про те, як змінився український ІТ-ландшафт за 17 років і під час повномасштабної війни
— Повернімося до українського ІТ-ринку. Як він змінився, на вашу думку, за той час, поки ви працювали в Google й останнім часом?
Останні роки дуже пришвидшили зміни і, мабуть, трошки навіть спотворили цей ринок. Я починав працювати з Google у 2005 році (до речі, переговори з компанією щодо роботи зайняли дев’ять місяців). Я був консультантом і намагався знайти для компанії можливості, куди йти на нашому ринку. А ринок тоді був майже порожній: сервісів було мало, аутсорсери існували, але були на зародковій стадії. Загалом проєкти на ринку були, скажімо так, неоднозначні: дейтинги, написання рефератів для американців, дивні геймінгові сервіси...
У 2006 році в Google з’явилася сторінка українською, і це була взагалі перша домашня сторінка українською мовою на тогочасному ринку. Google принципово хотів працювати з українською, та коли ми вивчали ринок, то сайтів українською не знайшли взагалі. Це одна з причин, чому дуже довго, до 2022 року, висіла ця фраза «Google доступний російською та українською мовами». Зараз уже російську прибрали.
Фактично ми тоді розвивали ринок: потрібно було локалізувати сервіс для української аудиторії, навчати потенційних партнерів (Google взагалі завжди розвивався завдяки допоміжним компаніям, через third part ecosystem), і дивилися за розвитком цілої індустрії. У
Потім стався великий поштовх з мобільним інтернетом у
Багато компаній тоді трансформувалися з аутсорсингу в продукти. Це, наприклад, перші наші партнери, які зараз називаються Noosphere Ventures (вони ще інвестували перші в український космос, наскільки я пам’ятаю). Потім з’явилися інкубатори, і з деяких проєктів з часом утворилися повноцінні компанії. Скажімо, той самий Preply, який починався ще під іншою назвою FindGuru 12 років тому в EastLabs — інкубаторі, який відкривав Пінчук.
Паралельно розвивалися аутсорсери. Це для мене трошки загадковий бізнес. Спорадичні аутсорсери були ще до того, як я прийшов у Google. Та великими вони стали теж у цей момент буму, коли інтернет і технології стали доступними в Україні.
«На момент, коли почався ковід, наш ринок був великим космічним крейсером з могутньою екосистемою»
Для будь-якої іноземної компанії тут була гарна third part infrastructure і можливість вести великі проєкти. Робоча сила була більш-менш дешева і дуже розумна. Ми спостерігали бум ритейлу, продукти були як місцеві, так і експортні, які продавалися як в Америці, так і тут.
З ковідом ритейл і онлайн-комерція посилилися, компанії стали ще більшими, і ми стали спостерігати за трансформацією традиційного бізнесу: brick-and-mortar в e-commerce. Абсолютно «не інтернетові» великі проєкти, як-от «Епіцентр», стали інтернетовими.
Український ринок у якийсь момент був неймовірно розвинений, сильний, конкурентний і вагомий у світі. У самій Google завжди була велика українська діаспора (не найбільша, але у п’ятірці європейських). В Google працювали українські фахівці високого рівня. Як і в Microsoft, Oracle, Meta тощо.
Звичайно, війна спричинила великі зміни й фактично Україна перейшла зі стану позитивного розвитку в стан виживання. Це сильно позначилося на ІТ. Але я скажу, що від першого шоку саме технологічний ринок оговтався досить швидко. Багато компаній повернулися і відбудували свої операції. Навіть ті, які вивезли персонал за кордон, все ще де-юре (а інколи й де-факто) є українськими.
Через цей outflow (не називатиму це еміграцією або втечею) багато українських спеціалістів перемістилося в інші країни. І вплив українських знань, бізнесу, традицій на світову економіку став суттєво більшим. Це можна бачити по ринках, де багато українців, як там формується культурна адженда і як бізнес-ком’юніті розбудовується навколо українців. Україна й раніше була глобальною країною, але не дуже сильно вливалася саме зі своїми традиціями, рішеннями у світовий ринок. Нині українська спільнота помітніша і подекуди впливовіша.
— Можете навести приклад, коли українські фахівці виїхали за кордон, стали працювати з європейських країн і їхній вплив став відчутніший?
Подивіться на наших найближчих сусідів, на Польщу. Податки, які там платять нові українські бізнеси, більші, ніж допомога, яку польська держава платить нашим біженцям. Це дуже простий приклад. В Португалії розрослася діаспора, там є велика бізнес-спільнота, і не тільки хай-тек і IT, а й медіабізнеси.
У Німеччині не всюди українська спільнота однаково активна, але купа всього відбувається в Гамбурзі, Берліні. У Нідерландах завжди було багато активних українців. Там кількість бізнесів, засновних українцями, зросла в сотні разів.
У США завжди була наша технологічна діаспора, але вона розширилася. Я був у справах у Нью-Йорку і побачив, наскільки більш впливовою і значущою стала українська діаспора, наприклад, в розмовах з американськими політиками. Бо в Америці свої традиції активізму, і там є можливість спілкуватися безпосередньо з тими, хто ухвалює рішення в країні. Українці зараз там набагато впливовіші, ніж були колись.
— А в чому конкретно це виражено?
Взагалі те, що цивілізований світ підтримав і почав рятувати Україну, відбулося серед іншого завдяки активності українців за кордоном. Звичайно, якщо з України дивитися новини, то все погано навколо. Але активність українців в Америці сприяла тому, що американські корпорації і держава надали неймовірні гроші й підтримку. Та ж активність наших людей у Польщі та Німеччині сприяли тому, що німецький уряд змінив позицію щодо цієї війни. Це прямий вплив українських активістів на ситуацію.
А комунікація між українською діаспорою в Італії та італійським урядом? Українська діаспора там вийшла на новий рівень і тепер спілкується з владою офіційно. В Італії діє Асамблея українських громад, яка об’єднує кілька десятків організацій і безпосередньо взаємодіє на вищому рівні з італійським керівництвом, щоб Італія підтримувала Україну. Скажімо так, ефективність комунікації і вплив саме на рішення, що були пов’язані з Україною, стали більш позитивними за останні два роки.
І це стосується підтримки бізнесів, економічної взаємодії між Україною і Європою. Звичайно, це не всім подобається, ми бачимо новини про сільське господарство в Польщі, наприклад. Але українцям стало легше вести бізнес з Європою, і це теж вплив діаспори.
— Як загалом, на вашу думку, сприймають українських IT-спеціалістів у світі?
Мені здається, що немає відокремлення українців від всіх інших. Для великих компаній це взагалі принципово — не розділяти спеціалістів за національністю або за походженням, це дискримінація. У Google цього ніколи не робили, є навіть лозунг, що немає німців чи українців, індійців, є гуглери.
Українці працюють у багатьох світових компаніях, і є це сприйняття, що в нас гарно технічно підготовлені фахівці — і з погляду програмування, і з погляду базових знань, тієї ж математики. Єдиний мінус був — знання англійської або будь-яких іноземних мов. Та нині проблеми з англійською вже немає.
Про Google та українську мову
— Я б хотіла зупинитись на питанні локалізації і поговорити про те, як змінювалось сприйняття української мови та ринку у світових компаніях. Очевидно, нас довгий час сприймали як частину росії (десь більше, десь менше). Що ми можемо зробити, щоб не втратити зараз сприйняття нас як серйозних гравців, яким треба продукти українською?
Це гарне питання, і воно трошки стратегічне. Мені здається, тут річ не в тому, що колись багато людей розмовляли російською мовою в Україні. А в тому, що геополітично нас вважали сателітом при росії. Де були головні офіси? В Москві. Будь-яка іноземна компанія могла керувати українським бізнесом звідти. Вважали, що всі бізнесові принципи, які працюють там, будуть працювати й тут.
Google в цьому плані сильно відрізнявся від інших міжнародних гравців, і підходив до всього з максимальною локалізацією: мовляв, кожна країна унікальна, вивчаймо, що там робиться. Тому домашня сторінка Google стандартно показувалася українською мовою, хоча пошук на ній вели здебільшого російською.
Також для Google було принципово локалізовувати проєкти для України. У далекому минулому ми не змогли запустити кілька проєктів, тому що ніхто не хотів локалізовувати їх українською мовою. Вартість локалізації була набагато вищою, ніж економічна вигода.
«Моя команда хотіла, щоб всі продукти Google, які доступні у світі, працювали й в Україні українською мовою»
Щоб у людей був вибір. У Google кожна команда регулює запуски свого проєкту і сама вирішує, що треба, а що ні. Деякі команди одразу погоджувалися запускатися українською. З деякими доводилося вести перемовини досить довго. Їхні проєкти і локалізації мали велику вартість, треба було знаходити інвестиції на це всередині компанії.
Приклад такого проєкту — Google Street View. Потрібно було ввезти автомобілі зі спеціальним обладнанням, сертифікувати обладнання, отримати всі дозволи, знайти команду, яка зможе відзняти, обробити, передати дані й покласти на сервіс. Це свого часу була велика ініціатива. І чимало часу пішло саме на локалізацію українською. Але ми впорались.
Інколи я читаю коментарі про те, що допомагав русифікувати Україну, це неправда. Якби я не стояв бар’єром, багато сервісів для України було б запущено російською мовою. Ми фактично вибивали український інтерфейс у декількох продуктів Google. Дехто думав, що «і так паймут».
Доводилося довго пояснювати, що нам потрібна українська локалізація, що це дуже важливо і геополітично, і стратегічно, і для піару, і для репутації компанії в Україні. І це було дуже складно. Але в останні роки це стало робити набагато легше, динаміка змінилася, користуватися українською мовою стали більше. Я не можу сказати співвідношення, зараз використовують у Google більше російську чи українську, але точно української мови стало набагато більше. У десятки разів.
— Які продукти не змогли запуститися в Україні через те, що не погодились на українську локалізацію?
Траплялися ситуативні моменти, коли питання локалізації сильно сповільнювало запуск. Але ми всіх перемогли й урешті-решт запустили все, що хотіли.
— Якщо не помиляюся, то Google News ще донедавна пропонував українським користувачам російські новини.
Я не можу про це казати, але здається, що там було питання саме в алгоритмі. Це краще запитати у самих Google News, чому сервіс так працював.
— Що ми взагалі зараз можемо робити як громадяни, розробники, як споживачі, щоб підсилювати позиції України на технологічному ринку?
Можна багато чого зробити, але почати треба з себе. Якщо ми вже розмовляємо про новини, про пропаганду, то варто серйозно ставитися до споживання інформації. Не вірити всьому, що пишуть. Коли країна у стані постійного стресу, нервів і паніки, це не допомагає. Треба перевіряти, що ви читаєте і поширюєте.
Друге, треба розуміти, що нам ніхто нічого не винен. Звинувачувати інших, коли щось іде не так, коли американці щось не дали, це, як на мене, трошки інфантильно.
Коли я був за кордоном, мене дуже дратувала ця жалість, знаєте, «oh, poor Ukrainians». Не треба нас жаліти, краще допоможіть розвинутися, стати кращими. Стратегічно треба поводитися, а не радіти з того, що дали 200 євро і роботу прибиральника. Треба трішки більше робити і своїм прикладом показувати, що ми не бідні й не нещасні, ми можемо вирішувати свої питання і тримаємо свою долю у власних руках. Це якщо казати коротко і загально. Я думаю, що з цього можна побудувати тактичну схему, але це займе деякий час.
Про образ українського айтівця і технологічний ренесанс
— Ви кажете, що за кордоном українських ІТ-спеціалістів краще стали сприймати. Тим часом в Україні аутсорсерам дедалі важче укладати контракти із замовниками (хоча, здавалося б, уже всі довели, що можуть працювати і під час обстрілів). Інколи «продає» те, що українці готові овертаймити за ті самі гроші. Мені здається, що це важливий і проблемний пункт навколо образу українського айтівця.
З українцями справді стали менше працювати, і це, на жаль, об’єктивна реальність. Є такий бізнес-термін — вартість ризиків, cost of risk. Він зараз дуже високий, тому що реальні ризики дуже високі. Людина, яка працює на проєкті, може зникнути і з’явитися в армії, або ракета прилетить у будинок. Я знав особисто ІТ-спеціалістів високого рівня, які загинули через бомбардування в Харкові, у Києві.
Для багатьох західних клієнтів байдуже, що в нас коїться, важливо лише, щоб робота була зроблена вчасно. Тому чимало замовлень перетекло до більш стабільних країн, це правда.
З іншого боку, бізнеси з українськими власниками зростають і стають міжнародними, інтернаціональними, це непогано. Наприклад, Preply чи Grammarly, яка колись виросла з України. Там фактично, крім власників, мабуть, і немає більше особливого зв’язку з Україною. Це фактично Ukrainian-funded international companies, і це гарна еволюція. Я радий, що такі компанії існують. Можливо, зараз їх буде більше. Ті ж аутсорсери, може, вони теж так будуть трансформуватися, я в цьому проблем не бачу.
— Які українські продукти вам нині здаються найцікавішими?
Не хочеться когось виокремлювати й казати, що цей проєкт класний, а цей не дуже. Та якщо поглянути на історичні паралелі, то будь-яка криза веде до вибуху креативності та інноваційності. Ренесанс стався тоді, коли в Європі була чума і водночас відбувалися великі економічні, культурні, технологічні зміни. З’явилася інноваційна наука археологія, з якою знайшлися давно забуті артефакти, які стали підґрунтям для Ренесансу.
Мені здається, що Україна нині теж проходить через такий етап. Кількість нових проєктів, компаній, які готові інвестувати, кількість ідей зашкалює. Це стосується і мистецтва, музики, художніх творів. Гадаю, Україна через ці страждання, біль, проблеми й обмеження теж входить у стан технічного і культурного Ренесансу.
Якщо взяти музику — я слухаю важкий метал, і в Україні з цим все дуже гарно. Нещодавно відкрив для себе гурт White Ward, дуже люблю «Обійми Дощу», який готує новий альбом (до речі, про це можна прочитати в нашому нещодавньому інтерв’ю з Володимирим Агафонкіним — ред.), львівський гурт Somali Yacht Club, старенькі гурти на кшталт Stoned Jesus, останній альбом в них взагалі розкішний. Є і багато нових імен, музичних конкурсів, і це саме відбувається з галереями, мистецтво стає цікавішим.
Щодо технологій, то я не хочу наводити прикладів, але за останні пів року я бачив видатні проєкти, які змінюють бізнес-моделі докорінно.
«І, звісно, штучний інтелект — це головна тепла булочка, яка продається найкраще»
— Нещодавно у TIME виходила стаття, де називають деякі райони Києва новою мілтек-долиною за аналогією з Silicon Valley
Про це я навіть не згадав, сам не знаю чому. Україна змінила підхід до сучасної війни через це, і кількість грошей, які йдуть у мілтек, дуже велика. Наскільки я пам’ятаю, у нас було 8 чи 10 проєктів до початку війни, які займалися дронами, і це були цивільні дрони. Сьогодні тут понад 200 таких компаній, це вибухово.
Але є ж не тільки дрони, є багато інших речей — використання ШI на полі бою, аналіз бойових дій. Це теж те, що сприяє технологічному ренесансу. Звісно, за негативних обставин, але ми в такому світі живемо, на жаль, і нам потрібно виживати.
Якщо ми відчуваємо, що триває глобальна війна, то звичайно, що Україна зараз — це глобальний тестовий майданчик. Є багато американських компаній, які щось тут шукають, хочуть інвестувати. Ніхто ж не думав, що нові військові технології будуть так стрімко розвиватися і стануть потрібні цієї ж миті. Думаю, що з погляду військово-технологічної експертизи Україна найбільш розвинена країна у світі.
— Що думаєте про розвиток хмарної інфраструктури в Україні зараз?
Я знаю українські компанії, які безпосередньо займаються «хмарами», і вони гарно виконують свою роботу. Іноземні компанії теж намагаються щось робити для України, але ж є деякі розбіжності між тим, як зберігаються дані та хто їх контролює. Мені здається, тут може бути конфлікт, який швидко не розв’яжеш, особливо з погляду приватних або військових даних.
Водночас той самий Нацбанк дозволив банкам використовувати хмарні сервіси під час воєнного стану. І думаю, це одна з причин, чому банківська система була врятована і ми отримали розвиток хмарних бізнесів і банків одночасно.
Це стосується і військових технологій, адже «хмара» — це безпека передусім, і дані знищити набагато важче. Гадаю, в якийсь момент доведеться напрацювати правила регулювання, яких дотримуватимуться більш-менш всі, і це ще допоможе трошки цьому ринку розвиватися.
Я бачив, що раніше іноземний хмарний бізнес сприймав Україну як вторинний ринок. Зараз це не так, навпаки, іноземні компанії змагаються за увагу Мінцифри. Тут все стає краще.
Про світовий ринок, скорочення, ШІ та майбутнє
— Поговорімо, можливо, ще трохи про світовий ринок. Як вам здається, чи оговтується він від рецесії?
Я цікавлюся ринком інвестицій, і нині така дивна ситуація, де, з одного боку, стоїть купа капіталістів з грошима, а з іншого — є купа стартапів, яким ці гроші потрібні. Але динамічного обміну грошима між ними немає. І ринок інвестицій не настільки активний і успішний, як був кілька років тому.
При цьому постійно є тема, що створює нові можливості для бізнесу. Нині це штучний інтелект.
Колись такою темою були соціальні мережі (і Facebook не була тут першою, навіть у Google було кілька соцмереж). Вони сприяли великому зростанню соціально орієнтованих бізнесів. Здешевлення і поширення мобільних технологій стало поштовхом для появи нового виміру — mobile-based систем. Потім були, звичайно, блокчейни й криптовалюти. Сьогодні штучний інтелект, як на мене, — це одна з найбільших екосистемних змін, які ми спостерігали за останні років 40. Це стимулюватиме розвиток нових бізнесів.
Навколо ШІ просто літають інвестори. Є багато шахраїв, але є і класні проєкти. Виникає багато Large Language Models замість двох чи чотирьох, як раніше; вже є проєкти white-label моделей. Світ побачить, відчує позитивні зміни від цього дуже скоро.
Як бачите, я трошки оптиміст і вірю в те, що світовий ринок йде до зростання, хоча зараз, може, і видається сповільненим. Технології є, нова екосистема є, і це запустить великі зміни.
— Він видається ще сумним через хвилі скорочень.
Мені здається, що це рефлексія, кола на воді від того, що під час ковіду все дуже швидко піднялося і компанії найняли купу людей. А потім, коли світ оговтався, повернувся до доковідного стилю життя, цей надлишок став непотрібним. Гадаю, це наслідки попередніх років, а не системна криза. Можливо, криза є в деяких компаніях, але це не стосується всього ринку.
— Думаєте, ці хвилі зараз пройдуть і ми просто повернемось на доковідний рівень?
Або будуть виникати нові компанії. Свого часу були Oracle, Microsoft, Apple, а потім бац, виник Google, бац, виник Facebook, які дуже вплинули на розвиток світу. Зараз це компанія OpenAI (яка, сподіваюся, вирішить для себе стратегічне завдання, чи вони вчені, чи комерсанти). І буде багато гравців, які ставатимуть дедалі більшими. Як на мене, нині саме той час, коли будуть виникати нові великі компанії, що створюють екосистеми.
— Ви сказали, що зараз займаєтесь інвестиціями і багато стартапів, очевидно, використовують ШІ. А чого зараз бракує на ринку стартапів, чого, навпаки, забагато?
Забагато тих, хто намагається використовувати слово ШІ у своїй роботі. Це не все ШІ, на жаль. Часто трапляються проєкти, де від ШІ тільки текст на сайті, який ChatGPT згенерував для оптимізації пошуку.
У ШІ бракує саме технічних хардверних можливостей для розширення і розбудови моделей. Це, на мій погляд, найбільший фактор, який стримує розвиток.
А з погляду стартапів, які існують на ринку, думаю, рано оцінювати, чого мало, чого багато. Тому що ця система дуже еволюційна, там працює натуральний відбір: якщо чогось немає, це одразу з’являється, а коли чогось забагато, воно починає вмирати. Якби я знав, куди треба йти зараз, щоб виграти ці перегони, я б, мабуть, тримав це при собі.
— А якщо говорити про IT-спеціалістів точково, а не про компанії? Куди краще йти?
Коли IT стало масовим, багато людей намагалися прийти в цю галузь і починали часто з тестування. Це вже минуло. Зараз треба більше спеціалістів у Data Science. Є нова робота, яка мені дуже подобається, це Prompt Engineers, все, що пов’язане з коректним спілкуванням з моделями.
Фактично зараз потрібно набагато більше спеціалістів, які розуміють математичну, і, я б сказав, психологічну модель штучного інтелекту. Фахівців, які могли б працювати з ШІ як з платформою, не бути наляканим, а розвивати його на благо людства.
Data Science потрібен вже й у великому традиційному бізнесі — це банки, ритейл, навіть сільськогосподарська галузь. Там, де працюють з великими цифрами. Скажімо, у вас є купа зерна, маршрутів, і треба розрахувати, як все вивезти безпечно й економічно вигідно. Це математичне завдання. Це завдання для Data Science і штучного інтелекту. Традиційний бізнес почав це розуміти, тож такої роботи ставатиме більше.
Якщо людина молода і хоче чогось навчитися, щоб стати спеціалістом тут, я можу сказати, що треба вчити вищу математику, теорію ймовірностей, Neural Science. Але я все ж більше теоретик, а не практик в ІТ.
— Ви сказали, що очікуєте появу нових технологічних компаній. Може, у вас є ще прогноз, що буде відбуватися найближчі пів року, рік на загалом на світовому технологічному ринку і на українському зокрема?
Ви знаєте, я поганий прогнозист, бо з усіх моїх прогнозів збувалися лише погані. Я намагався бути позитивним, та за останні чотири роки нічого не вийшло, тому буду обережним.
Мені здається, що на світовому ринку спаде хвиля з фейковими ШІ. Залишаться тільки ті, хто працює з ШІ насправді.
Ще я відчуваю, що буде набагато більше white-label ШI-механізмів, і все не буде прив’язано тільки до OpenAI чи до Gemini від Google. Просто буде виникати дедалі більше платформ, які конкуруватимуть за окремих користувачів.
Класно, коли з’являться проєкти у форматі white label або AI-inbox і люди зможуть забирати й запускати ці технології на своїй інфраструктурі. Тому що є багато завдань, пов’язаних з приватними даними, які не можна просто віддавати в OpenAI, ті ж банківські дані. Це протизаконно в багатьох країнах.
Думаю, що запровадять регулювання в цій ніші. Всю ШІ-індустрію не відрегулюють за пів року чи рік, але суттєві кроки до цього будуть зроблені. Я бачу по Європі, яка намагається це втілити; по компаніях, які мають соціальну і корпоративну відповідальність та ухвалюють правила використання штучного інтелекту у своєму бізнесі.
Буде більше регулювання, і мені це подобається. Тому що будь-яку сучасну технологію можна використати як у позитивному, так і в негативному ключі. Ту ж пропаганду, фейки та будь-яку чортівню ШІ може генерувати набагато краще, ніж будь-яка людина. Саме тому регулювання ми маємо сприймати як гарну річ.
Звичайно, що буде набагато більше інвестицій у військові проєкти і в безпеку, особливо в кібербезпеку. Я хочу побачити симбіоз ШІ та кіберзахисту.
А щодо України, то в нас, думаю, все буде крутитися навколо воєнних дій. Виникатимуть мілітарні, військово-промислові проєкти. Держава це розуміє і вже ухвалює рішення — те ж 100% бронювання спеціалістів для компаній з ВПК.
Якщо ви робите хайтек-штуку для військових і маєте заброньованих спеціалістів, це буде стимулювати розвиток таких індустрій. Ви побачите, наскільки більше компаній стане цим займатися. І йдеться не тільки про дрони. Це і Data Analysis, і Data Science, і штучний інтелект, і пропаганда, і контент, інформаційна підтримка операцій, і кібервійська. Я думаю, що більша частина індустрії буде рухатися саме в цьому напрямку.
