Дек. 19

«Коли військовий приходить на консультацію, то відкриває реальність, яку не бачив». Офіцерка-психологиня — про світчинг в IT після ЗСУ

Ольга Котельницька — Talent Sourcer у компанії Roosh. Щоправда, на цю позицію вона потрапила лише рік тому. До цього з 2017-го Ольга перебувала в лавах ЗСУ — була офіцеркою-психологинею одного з підрозділів Львівської десантно-штурмової бригади. В інтерв’ю DOU сорсерка розповіла, як потрапила на службу, як поєднувала її з навчанням і чому зацікавилася рекрутингом. А ще про те, як допомагає іншим ветеранам почати свій шлях в IT і чи завжди це вдається.

«Мене одразу попередили, що служба непроста». Про психологічну освіту, військову кафедру та контракт із ЗСУ

Я не знала, ким хочу бути, коли вчилася у школі. Але мама порадила звернути увагу на психологію, і я дослухалася. Вступила у Львівський державний університет безпеки життєдіяльності на спеціальність «Практична психологія». Після бакалаврату пішла вчитися до Львівського університету ім. Франка — на магістратуру. Тож загалом на психологиню я провчилася шість років. Але з цікавим нюансом. Під час навчання я закінчила військову кафедру. Я не ставила за мету бути військовослужбовицею після випуску, та оскільки була можливість закінчити таку кафедру, я подумала, чом би й ні: а що як знадобиться [сміється]!

Після випуску постало питання, де працювати. Тато тоді вболівав за те, щоб я таки пішла військовою стежкою, і підштовхував до цього. Я погодилася з ним, пішла у військкомат, де мені, відповідно до моєї військово-облікової спеціальності, запропонували посаду офіцерки-психологині.

З’ясувалося, що влаштуватися на цю роботу не так просто. Крім диплома, потрібно було продемонструвати ще гарну фізичну підготовку: біг на 3 км, біг на 100 м та дві силові вправи (згинання та розгинання рук в упорі лежачи й згинання та розгинання тулуба). Зізнаюся чесно: я думала, у мене з цим все краще [сміється]. Але все ж пройшла і цей етап. Також під час найму потрібно було пройти психологічне тестування, яке показувало, що людина адекватна, так би мовити, і окремий етап — спілкування з командиром бригади.

Мене одразу попередили, що служба непроста, що будуть виїзди, зокрема у зону бойових дій. Однак тоді, певно, моя недосвідченість не дозволила запитати, наскільки тривалі ці виїзди (спойлер: виявилося, що іноді по 10-11 місяців).

Після всіх перевірок і тестувань у жовтні 2017-го я стала офіцеркою-психологинею одного з підрозділів Львівської десантно-штурмової бригади. Контракт підписала на п’ять років. На цій посаді я відповідала за моральний стан військовослужбовців, аналізувала рівень фізичних і психічних навантажень, стан боєздатності особового складу, навчала командирів особливостей роботи з підлеглими — завдань було чимало. А крім цього були часті ротації, регулярні виїзди на полігони, несподівані відрядження — з географією по всій Україні. Було сутужно, складно і морально, і фізично, але я до цього звикла.

У 2022-му добігав кінця мій п’ятирічний контракт. Я вже потрохи будувала плани на майбутнє, бо вирішила контракт не продовжувати. Але склалося все інакше. 23 лютого 2022-го я сіла в поїзд зі Львова до Херсона, бо це був черговий виїзд у межах служби, і до кінцевої точки так і не доїхала. Всіх пасажирів висадили в Миколаєві — 24 лютого Херсон вже окупували. Ще пам’ятаю, що розговорилася в купе з жінкою, яка дуже тривожилася, що почнеться війна. І я її заспокоювала, мовляв, не варто вестися на цю паніку, все буде добре. Здається, в ті дні вже весь світ розумів, що буде напад, але що я, що інші мої знайомі військові справді в це не вірили. Втім склалося, як склалося: 24 лютого ми поетапно рухалися з Миколаєва в зону бойових дій. Моя служба автоматично продовжилася, попри плани покинути військову справу.

«Курси я поєднувала зі службою». Про пошук себе поза військом і навчання рекрутингу

Ще до того, як почалася повномасштабна війна, я роздумувала, чим зайнятися у цивільному житті. На перший погляд, найлогічнішим здається рішення почати приватну психологічну практику. Звісно, це було б чудово, бо психологи й психотерапевти нині затребувані. Втім я мала зважати на свій бекграунд.

Військовослужбовці — такі ж люди, як і всі, однак низка труднощів і питань, з якими вони стикаються, відрізняються від тих, з якими стикаються цивільні. Військові — це люди, які відірвані від дому, які не завжди через це і через специфіку своєї праці мають здорові стосунки з сім’єю. Як мені консультувати їх? Розповідати про те, що вдома усіх і кожного неодмінно чекають і по поверненні все буде так, як і раніше? На жаль, так не можна, бо це — неправда.

Я мала пояснити, що за час служби змінилися вони і разом з тим змінилися їхні близькі: дружини, діти. Тепер у кожного нові звички, власні клопоти. Коли військовий приходить на консультацію, то відкриває ту реальність, яку не бачив, ніби позбувається ілюзій, що заважали бачити все таким, як є. Мені було складно підтримувати їх і складно триматися самій — реальність жорстока. Відтак після років на службі мені персонально довелося б пройти не один сеанс терапії, щоб повернутися в колію. Я одразу зізналася собі, що не готова до того, щоб консультувати когось після цієї роботи. Військове життя вчить ухвалювати рішення без емоцій, холоднокровно, раціонально і при цьому швидко. Тому я стала шукати те, що дотичне до психології, роботи з людьми, втім не є психотерапевтичною практикою.

А коли почалося повномасштабне вторгнення, ще більше загорілася ідеєю знайти нову справу до душі. Мені потрібно було щось, що дозволить відволікатися від гнітючої буденності, підтримати своє ментальне здоров’я.

Спочатку я думала заглибитися у професію HR. Але це досить широка сфера. Я зосередилася на рекрутингу. Вчитися почала самостійно у квітні 2022-го. Але скільки б я не читала, скільки б не дивилася освітніх відео, все одно лишалася низка питань, які могла закрити лише компетентна людина поруч. Та й взагалі був потрібен хтось, хто скерує, підтримає, коли щось не вдається. Тому я стала підшукувати курси.

Через війну чимало IT-шкіл, компаній пропонували безплатне навчання для військовослужбовців. І я цією нагодою скористалася. У липні надіслала заявку до Hurma Academy на курс з IT-рекрутингу, який вони організовували спільно з Recruiting agency Don’t Panic. Мені швидко відповіли, що зарахують — я вхопилася за цю можливість і не прогадала. Це той випадок, коли перший обраний курс одразу виявляється топовим.

Курс тривав місяць. Навчання було досить інтенсивне: ми зустрічалися онлайн тричі на тиждень по дві години. Була теоретична частина і практична — домашні завдання. Практика була об’ємна і непроста, зокрема для мене, людини, яка раніше не була дотична до IT взагалі. Наприклад, одне із завдань полягало в тому, щоб розібратися з компаніями: які з них аутсорс, які аутстаф, які продуктові.

Також були завдання, в яких моделювалися ситуації, з якими рекрутери стикаються в роботі. Наприклад, ти стукаєш до потрібного кандидата з пропозицією співпраці, а він закритий, йому геть не цікаво. Ми мали запропонувати власні способи, як достукатися до такої людини. Були зустрічі з лекторами, сесії питань-відповідей. Одне слово, навчання допомогло зрозуміти, що ця сфера справді цікава і близька мені.

Курси я поєднувала зі службою. З одного боку, прямих обов’язків мені вистачало, та з іншого — я мала вдосталь часу завдяки нарядам. В такі дні ти спиш лише чотири години, а решту часу на ногах. Коли я закривала службові питання, сідала за навчання. Та й в інші дні, поза нарядами, уже вночі приділяла кілька годин цьому.

«Помилок з мого боку було багато». Про звільнення зі служби та першу роботу у ролі Talent Sourcer

Якби не сімейні обставини, я б і сьогодні продовжувала нести службу. Але життя склалося так, що через певні події я покинула лави ЗСУ під час війни — абсолютно законно. Та якщо в мирний час це відбувається чітко і прогнозовано (умовно: мій контракт завершується 26 жовтня — 27-го я вже звільнена), під час активної війни невідомо, коли саме отримаєш дозвіл на звільнення. Я подала рапорт у вересні 2022-го і чекала до січня 2023-го.

У серпні 2022-го завершилося навчання на курсах рекрутерів. Я морально готувалася до того, що тепер проведу місяці в пошуках роботи, бо вже тоді ринок був перевантажений, компанії не наймали надто активно, тим паче світчерів без досвіду. Але мені усміхнулася удача.

Лекторка з команди Don’t Panic IT Recruiting Agency порекомендувала мене на вакансію сорсера у компанії Roosh. Я так зраділа, що й словами не передати! Ми часто згадували Roosh на курсах як компанію, що робить класний продукт і активно розвивається, тож я була дуже «за» те, щоб до них потрапити. Мені дали контакт Team Lead з Roosh, і я, щоб не втратити нагоди, стала проявляти ініціативу: перша написала, постійно нагадувала про себе. Це неабияк важливо: є контакт — треба використовувати (звісно, у межах здорового глузду).

Ми домовилися про інтерв’ю, аби для початку просто поспілкуватися, зрозуміти, чи я підходжу їм, чи адекватна [сміється]. Team Lead дуже пройнялася моєю історією, тим фактом, що я перебуваю в зоні бойових дій і при цьому вже шукаю роботу, вона переживала, чи є в мене можливість виконати тестове завдання. Я ж казала: «Не хвилюйтеся, все є, я готова до тестового!». Виконала його навіть швидше за вказаний час: думала, а раптом візьмуть когось іншого [сміється]. Але хвилювалася дарма — найняли саме мене.

Я попередила, що наразі перебуваю у процесі звільнення зі служби, тож компанія пішла назустріч. Випробувальний період я проходила у парт-тайм форматі. Ба більше: за мною закріпили менторку, щоб адаптація минула легше і швидше. Я дуже вдячна за такий підхід, бо при переході з однієї сфери в іншу справді потрібна людина, яка зможе скерувати й підтримати. Думаю, саме завдяки такому адекватному ставленню й екологічному робочому середовищу все вдалося.

Хоча без помилок з мого боку не обійшлося. Насправді їх було багато. Наприклад, я могла писати кандидатці, на ім’я Оля, а в повідомленні звернутися до Ані. Що робити в такому разі? Визнавати свою помилку й перепрошувати — цього теж треба вчитися. Траплялося таке, що я представляла абсолютно нерелевантних кандидатів: не з тим досвідом, з відмінним стеком технологій від потрібного нам абощо. Бувало й таке, що дзвінки накладалися один на інший через мене, бо я не враховувала, що рекрутер має співбесіду з іншим кандидатом, і ставила інтерв’ю з тим, кого тільки-но знайшла.

Та команда приймала мої помилки, без тиску пояснювала, як не припускатися їх надалі. На старті роботи мені здавалося, що я геть некомпетентна і помиляюся там, де інші точно не помилилися б. Однак колеги мотивували мене не опускати руки і далі працювати над собою. Через чотири місяці випробувального терміну я перейшла на фултайм. І тоді ж, у січні 2023-го, повністю звільнилася зі служби.

Незабаром буде рік як я повноцінно співпрацюю з Roosh, і розумію, що потрапила туди, куди потрібно. Я неймовірно зросла професійно за цей час саме завдяки команді. І нині, коли отримую пропозиції роботи від інших компаній, не поспішаю їх приймати. Найближчим часом я точно не збираюся розставатися зі своїм колективом.

«Немає таких, хто вважав би, ніби їм хтось щось винен». Про співпрацю з New Horizons Hub і допомогу ветеранам у пошуках роботи

З жовтня 2023-го, крім основної роботи, я допомагаю благодійному проєкту New Horizons Hub. Його мета — адаптувати ветеранів після повернення з війни до цивільного життя. Команда проєкту допомагає їм увійти в IT, підтягнути англійську, а також за потреби надає психологічну допомогу та менторський супровід. New Horizons Hub запускає власні програми навчання IT-спеціальностей (QA, розробка тощо), а також співпрацює з представленими на ринку школами, щоб на безплатній основі забезпечити місце для ветеранів, які хочуть змінити професію.

На мене вийшли засновниці проєкту (Валерія Ляліна, Ірина Невожай та Катерина Селедець) і запропонували приєднатися та разом допомагати ветеранам. Я радо погодилася, бо розумію, наскільки непростою може бути як адаптація до цивільного життя, так і зміна професії.

New Horizons Hub не має сталого фінансування. Люди, які працюють над проєктом, фандрайзять кошти від благодійних організацій і приватних донатерів. Та насправді чимало хто готовий допомагати за «дякую». Наприклад, нещодавно до нас звернувся ветеран, якому потрібно підтягнути англійську. Я знайшла людину, яка готова приділяти кілька годин на тиждень і допомогти.

До New Horizons Hub звертаються люди з різним досвідом, навичками, але всі вони дуже вмотивовані. Немає таких, хто вважав би, ніби їм хтось щось винен. Ветерани приходять із запалом в очах і готовністю вчитися. Це неабияк надихає і нас працювати далі. Бо, будьмо чесними, перемкнутися з військового життя на цивільне геть не легко.

Історії людей, які до нас звертаються, різні. Дехто хотів світчнутися в IT ще до війни, проходив курси, але пішов на фронт. А тепер, оскільки людина з тих чи інших причин не може продовжити службу, хоче довчити те, що почала раніше. І ми в цьому допомагаємо.

Є і такі, які не знають, чого саме вони хочуть. Тобто людина відчуває, що готова до змін, її може навіть цікавити розробка, втім бракує знань, інформації, аби зорієнтуватися і знайти себе в такій широкій галузі, як IT. З таким запитом ми теж допомагаємо: знайомимося, дізнаємося, що людині цікаво, що ні, як вона далі бачить своє майбутнє, що вже вміє, скільки готова вчитися тощо. Ми не намагаємося скерувати усіх на будь-який доступний курс якнайшвидше, адже в разі невдачі, якщо людина не зацікавиться, вона лише більше розгубиться на шляху до нового життя. Тому ми за індивідуальний підхід.

Звісно, не всі історії одразу завершуються успіхом. Наприклад, у нас був курс з Data Science, який досить складно дався ветеранам, бо ця наука в принципі складна. І не всі отримали те, на що розраховували. Але ми не залишили цих людей, а підшукали альтернативи. Деякі, наприклад, підуть вчитися на QA в межах курсу від New Horizons Hub — їх буде менторити ветеран, який закінчив таке навчання раніше.

Крім того, ми намагаємося допомогти і з працевлаштуванням. Бо вивчити базу — це одне, а знайти роботу — геть інше. В умовах, коли конкуренція за одне місце неабияка висока, це непросто. Тож ми підключаємо свої знайомства і шукаємо можливості влаштувати ветеранів хоча б на стажування.

Волонтерю я переважно на вихідних і трохи в робочі дні. Звісно, мій графік через це не обмежується стандартними 8 годинами, але для мене це окей, оскільки я бачу результати. Особисто я допомогла відправити на навчання QA шістьох ветеранів, для двох підшукала курси Front-end, ще для двох — менторів з англійської і вже майже звела людей, один з яких готовий ділитися досвідом, а іншому цього досвіду якраз бракує. А ще зараз активно шукаю школу, яка може запропонувати безплатні місця для навчання з кібербезпеки. На жаль, не всі готові піти назустріч, але я не здаюся — вірю, що рано чи пізно на мій запит відгукнуться [усміхається].

Власну історію я презентую чи не всім ветеранам, які звертаються. Завжди кажу, що головне — це мотивація, бажання і прагнення чіплятися за будь-яку можливість. Так, ринок важкий. Так, навчатися непросто. Але це шанс на реальні зміни і ним потрібно користуватися.

«Немає гарантії, що опинишся там, де замислював». Про нюанси зміни професії та помилки

Я не шкодую про те, що моє життя не одразу привело мене в IT. Навпаки, я вдячна за освіту і досвід, що отримала, завдяки військовій службі. Психологія — це однозначно моє, академічна база допомагає мені краще працювати. Військова служба внесла свою частку, бо сформувала мене такою людиною, якою я є. Тепер, навіть якщо мені важко, я не здаюся. І на все намагаюся дивитися раціонально.

Під час зміни фаху немає гарантії, що опинишся там, де замислював на початку. Наприклад, я починала з думок про HR, пройшла курси з рекрутингу, а по факту закохалася в сорсинг і найближчим часом не планую нічого змінювати. Не слід боятися того, де ви можете опинитися. Це про ризик і про експерименти, але результат часто того вартий.

Однак все ж слід пробувати те, до чого бодай трохи є зацікавленість і лежить душа. В моєму випадку йшлося про любов до людей і роботи з ними, про емпатію. Я вважаю, що кожен з нас — це маленький всесвіт, кожен має як видимі для всіх зони, так і приховані й разом з тим не менш цікаві. Завдяки своїм навичкам, отриманим за роки роботи у психології, мені легко комунікувати з людьми, розкривати їх. Тому і в новій професії я можу рухатися все далі.

Звісно, у моїй практиці не все завжди гладко, я й досі помиляюся. Але складні ситуації й помилки — це додаткова зона для розвитку, а не те, що має зупинити на шляху до мети.