Дек. 07

Історія юриста й аранжувальника, який захопився тестуванням і знайшов роботу QA в MacPaw

Євген Мініх з дитинства мріяв стати адвокатом і захищати людей. Втім, пропрацювавши кілька років на цій позиції, кардинально змінив фах — став аранжувальником і створював поп і синті-поп композиції. Однак врешті випадково захопився тестуванням і вже під час повномасштабної війни отримав посаду Junior QA. В інтерв’ю DOU він розповів про особливості трьох професій, зарплатні відмінності й те, що дається найскладніше.

«У певний момент я перестав відчувати власну цінність». Про роботу адвокатом і підводні камені юриспруденції

Я навчався у Національному університеті «Одеська юридична академія» на факультеті, що у 2011-му називався факультетом адвокатури. Якщо мені не зраджує памʼять, то у свої 10 чи 11 років я вирішив, що хочу присвятити себе захисту тих, хто того потребує. Не скажу, що чітко бачив своє майбутнє в дитячі роки, але на момент вступу, коли мені було 16, здавалося, що я йду за покликом серця. Майбутнє тоді видавалося прогнозованим: закінчу університет, стану адвокатом, буду захищати людей.

Тривалий час я працював за спеціальністю і навіть частково реалізував свої прагнення. Я почав працювати за фахом з другого курсу, тобто у 2012 році. Спочатку був стажером і за 2,5–3 роки доріс до позиції юриста.

Коли ти малий, здається, що станеш адвокатом і будеш у суді виголошувати неймовірні промови, тебе слухатимуть, всі поважатимуть закон, невинна людина завжди буде захищена. Та реальність, з якою стикаєшся під час навчання і під час роботи, сильно розходиться з цими уявленнями.

Робота цікава, і я неабияк поважаю тих, хто працює в юридичній сфері. Адже ти маєш багато аналізувати, якою є ситуація, що відповідає нормам права, що ні, шукати варіанти, як покращити становище людини тощо. Загалом робота в юриспруденції подібна до будь-якої іншої. Хіба що додаються постійні поїздки з одного органу, організації чи установи в інші, підготовка великої кількості документації та постійне навчання. Тоді я знаходив у цьому своєрідну насолоду. Однак є низка, так би мовити, нюансів.

У моєму випадку це стосується роботи з людьми, зокрема тими, хто веде правозастосовчу діяльність (судді, прокурори та інші). Її багато, а досвід не завжди позитивний: інколи одну й ту саму норму двоє людей можуть розуміти, трактувати по-різному, і частіше за все — не на твою користь.

Ще нюанс: коли тільки починаєш працювати у компанії, інколи доводиться займатися справами в діаметрально різних галузях права, бо треба набратися досвіду. Обрати, що саме до вподоби, можна згодом і лише в тому разі, якщо керівництво компанії поділяє твоє прагнення. Спочатку я найбільше працював із цивільними справами (переважно — договірне право), господарськими й наприкінці вже взявся за право інтелектуальної власності. Останнє я особливо любив і досі люблю та навіть читаю інколи новини й літературу щодо новацій в цій галузі як у світі, так і в Україні.

Та врешті настав момент, коли те, що я бачив довкола, те, що зі мною траплялося, стало розходитися з моїм морально-етичним баченням світу і розумінням окремих речей і цінностей. Мені тоді було роки 22, і я не розумів, як можна (та чи можна взагалі) щось змінити. Це було особливо складно. Я вірив і досі вірю, що закон має бути один для всіх. Є стара фраза: «Закон суворий, але він закон». Ось на цьому все будувалося в моїй голові. Але ми всі бачимо, як одні мають дотримуватися закону, а хтось може дещо зробити і вже не дотримуватися.

У певний момент я перестав почуватися у своїй тарілці й не зміг би обманювати себе надалі. Тішуся, що в цій сфері залишились люди, які відчувають сили змінювати ситуацію і рухати те, що здається непорушним. Я ж у 2018-му пішов з юриспруденції.

«Хотів те, що лунало у голові, втілити в реальності». Про захоплення музикою і те, як стати аранжувальником в Україні

Окрім зацікавленості юридичною тематикою, я з дитинства неабияк захоплювався музикою. Навіть закінчив свого часу музичну школу за класом «Ударні інструменти». У мене були знайомі класні музиканти, з якими я став все більше спілкуватися, вчитися у них та згодом співпрацювати. Я не розглядав певний час музику як основну діяльність, яка приноситиме гроші. Переважно просто грав на барабанах з кавер-гуртами на корпоративах, весіллях. І спершу мені цього вистачало. Але з кожною підготовкою і з кожним новим виступом знання накопичувалися. Врешті я почав пробувати писати музику, вчитися — як це робити.

Щоб стати аранжувальником чи композитором, потрібно володіти великим сетом навичок. Попри те, що професії тлумачать сьогодні розпливчасто, такі спеціалісти повинні розуміти теорію музики, вміти записати інструменти, розбиратися в нюансах програм, мінімально міксувати, розуміти композицію, знати багато технічних деталей щодо окремих інструментів (наприклад, синтезаторів) тощо. І, що цікаво, всього цього ти вчишся буквально самостійно: або через ютуб-відео, або слухаючи та аналізуючи музику. Останній спосіб — значно кращий, як на мене.

Чому так? Бо навчитися чогось, окрім теорії, в українському виші, мабуть, важко. У нас здебільшого це академічна школа, це не історія про попмузику. У нас не вчать, наприклад, роботи з LogicPro чи Ableton, іншими DAW (цифровими звуковими робочими станціями — ред.), не показують, як працюють ті чи інші компресори, еквалайзери тощо. Теорію музики ви опануєте, але всі виходять з того, що її треба писати нотками, ніхто не розтлумачить, як змусити написане звучати краще. Хоча, наприклад, у Берклі (університет Каліфорнії — ред.) вчать продакшену, роботи з DAW, основ музичного бізнесу.

Я слухав багато музики різних жанрів, читав про походження жанрів, про те, з чого складається культура стилів, чому все саме так. Тобто буквально занурився в цю сферу — тоді сприйняття музики змінюється. Ти починаєш сприймати її як культурний феномен, намагаєшся зрозуміти, чому і звідки вона виникла в той чи інший час, які чинники впливали на неї.

«Я отримував суми в межах $400–700 за композицію». Про робочі будні, доходи й найскладніші проєкти як аранжувальника

Я зрозумів, що можу писати музику, коли люди з оточення сказали, що це звучить гарно. Я обрав шлях self-employed, так би мовити: сам шукаю замовників, сам продаю, сам пишу, міксую до слухабельного стану. Це класична тема для аранжувальника, принаймні я ніколи не чув, щоб такі спеціалісти працювали на контрактній основі в тій чи іншій студії.

З клієнтами мені дуже допомагала дружина. Вона має унікальний дар — знаходити людей, яким потрібні пісні (мабуть, тому, що вона сама музикантка і пише пісні, які ми аранжували й продавали). Окрім цього, є різні біржі, на кшталт Fiverr, де можна теж заробити грошей.

Моєю першою клієнткою була артистка, яка працює в жанрі поп, диско-поп і наразі проживає в Європі. Це був 2018 рік. Я б не хотів називати її імʼя, бо в нас склалися не дуже гарні відносини, однак музика, що я написав, лунає нині на цифрових майданчиках і стримінгових сервісах. Ми працювали з виконавицею 2–3 тижні, і це була моя перша винагорода, здається, 300 чи 400 доларів.

Певний час я працював удома, але потім перебрався в одеську студію Louder, яка мала і має доволі класний рівень як інженерів, що там працюють, так і техніки, на якій все записують і міксують. Я орендував там простір і платив з кожного запису чи сесії відсоток: студії могло йти до 30% гонорару за кожну годину роботи на студії з клієнтом.

До повномасштабного вторгнення переважно працював з вечора до пізньої ночі: легше йшло, ніж удень. Робота в цій галузі ненормована, інколи — ситуативна. Часом буквально не можеш знайти в собі сил щось написати й весь день слухаєш музику, щоб надихнутися.

Але загалом можна описати робочий процес так. Є перша зустріч з клієнтом, під час якої важливо зрозуміти, що людина хоче почути в підсумку, розпитати про референси, абстракції та емоції, які вона прагне вкласти в пісню, уточнити, чи є особливі інструменти або настрій, який має бути. Потім ти працюєш, через тиждень (або як домовитеся) надсилаєш демку, вносиш правки. Якщо все добре, оформлюєте документи (зазвичай — договір про передання майнових прав інтелектуальної власності й додатки до нього), і пісня переходить людині, що відповідає за міксинг і мастеринг. Оскільки моя дружина теж авторка для багатьох артистів, вона часто давала мені слова з акордами і мелодією, а я писав на це аранжування.

Чи прибуткова ця галузь? Все залежить від того, з ким працюєш, в якій тусовці крутишся, хто твої друзі. Звісно, без класних професійних навичок усе вищесказане навряд чи вигорить, але нетворк сильно впливає на прибутковість. І багато залежить від стилю та жанру, в якому працюєш. Напевно, найбільш прибутковим є поп, але я знаю випадки, коли, наприклад, джазова композиція приносила більший гонорар. Тому все відносно.

Тобто чи є галузь прибутковою в принципі? Безсумнівно. Чи є вона доступною, щоб отримувати прибуток одразу зі старту? Не сказав би — є чимало «але».

Зазвичай за аранжування я отримував у межах $400–700 за композицію. Тобто сумарно ця зайнятість приносила на 40–50% більше, ніж робота в юриспруденції. Але не варто забувати, що і працював я аранжувальником та юристом в різні роки.

Переважно брався за попмузику, синті-поп, інді-поп. Є такі роботи, що і згадувати не хочеться, але вважаймо це досвідом — без нього не було б нічого іншого. Але є музика, яку я написав і якою пишаюся досі. Мої найулюбленіші проєкти були і найскладнішими одночасно. Це, зокрема, сольний проєкт дружини, над яким ми працювали разом — BIEHU. Я люблю всім серцем пісні, які ми випустили. Але окреме місце належить ЕР, що ми створили під час зими-весни 2022–2023 рр., коли у країні були блекаути через обстріли кацапів.

Проєкт вийшов складним через низку факторів. По-перше — це ЕР, тобто 5–6 пісень, які повʼязані між собою історією. По-друге, писали їх, коли дуже часто вимикали світло. Студія і наша квартира мають живлення від різних підстанцій, тож траплялося таке, що ми працювали певний час вдома, потім за 15 хвилин до вимикань їхали на студію і працювали там. Іноді, коли у студії світло було, залишалися на ніч, аби попрацювати більше. По-третє, треба було емоційно передати й вкласти в пісню все, про що буде співати артист. А ще в цей час я вже паралельно вчився на QA. Сукупно це відбирало чимало сил, але досвід — неймовірний.

Цей мініальбом — одна з цілей, що я прагнув досягти як аранжувальник. Я хотів зробити продукт, який мав би вайб і звучання 80–90-х. До прикладу, на частині пісень можна почути живі аналогові синтезатори тієї епохи, їх ми записували перед війною.

Загалом я пропрацював аранжувальником майже п’ять років. Але врешті мене настільки захопили процеси, повʼязані з тестуванням, що від музичних справ я став потроху відходити і присвятив час і себе загалом тестуванню, щоб реалізуватися. Однак інколи у вихідні я граю на барабанах, можу посидіти за написанням музики для себе — це допомагає розвантажити голову.

«Коли дійшло до працевлаштування, я був трохи у відчаї». Про світчинг у QA і пошук роботи

Аранжувальник працює з різним софтом, плагінами. Деякі компанії, переважно ті, що не є гігантами ринку, надсилають плагіни на бета-тестування за підпискою. І от одного разу мені поталанило: я отримав плагін на таке тестування. Тоді, звісно, не дуже розумів, що тестувати, як і до чого — діяв інтуїтивно. Але памʼятаю, що мучив його доволі знатно. Згодом мені надіслали ще кілька плагінів, і мене захопив процес тестування.

Я почав вивчати літературу, як краще щось тестувати, став дивитися відео на ютубі й так дійшов думки, що мені це подобається. А згодом вирішив змінити рід діяльності. Провів невеличке дослідження, пошукав школи, які були тоді на ринку, перечитав відгуки (тут не без DOU, до речі) і заповнив реєстраційну форму на курси QA від двох компаній. Швидше на мою заявку відгукнулися в Mate academy, тому я пішов до них.

Я б не сказав, що навчання було важким, радше захопливим. Так, щось треба було вчити більше, але тут стали у пригоді навички роботи з документами та вміння навчатися — тобто те, що я мав завдяки університету й роботі юристом. Найскладніше, мабуть, було перебудуватися. Адже є чимало технічних речей, які слід знати, однак після юрфаку чи загалом більш гуманітарного середовища це дається не завжди легко. Однак я швидко збагнув, що тестування — це моє, тому не здавався. Тим паче мені трапився хороший ментор, який багато в чому допомагав, бо вважав, що в мене є потенціал і мене треба лише трошки спрямувати в потрібному напрямку.

Коли дійшло до працевлаштування, я був трохи у відчаї, адже це було вже після початку повномасштабного вторгнення. Розумів, що криза на IT-ринку, звісно, впливає. Статистика на Djinni за той період демонструвала сумні показники у співвідношенні кількості джунів QA до кількості пропозицій роботи. Але завдяки підтримці дружини і близьких друзів я не зупинявся.

Щодо допомоги у пошуку роботи з боку академії, то вони допомагають, як декларують, але саме допомагають, а не роблять все за студента. Там вчать шукати роботу, створюють умови, щоб пошук був доволі легким, є навіть окремий модуль, присвячений цьому, пробні інтервʼю (як з рекрутером, HR, так і технічні), є окремий куратор, котрий допомагає з усім. Проте і від студента як від пошукача потребується певна кількість зусиль. Тому тут працює формула: допомога плюс самостійна робота.

«Найбільший виклик на посаді Junior QA — прийняти, що вичерпне тестування неможливе». Про роботу мрії і ймовірність нової зміни спеціальності

Я дуже хотів потрапити в MacPaw. Я багато читав про них і досі пам’ятаю враження від прочитаного на сайті, де було написано, власне, про компанію: що вона про людей, що саме люди — її серце. Це збігається з тим, як я бачу і сприймаю світ. Тож, коли мене взяли, я неабияк зрадів.

Наразі найбільший виклик для мене на посаді Junior QA — прийняти, що вичерпне тестування неможливе [сміється]. Бо як QA я намагаюся віддати добре і ретельно протестований продукт, але прийняти, що я міг пропустити десь баг, мабуть, найтяжче наразі. Тут, звісно, рятує команда.

База, яку дали на курсах, неабияк допомагає, проте її потрібно постійно розширювати. Думаю, співвідношення «очікування-реальність» приблизно 40/60, де 40 збігається, а 60 треба вивчати далі.

З огляду на ситуацію довкола, я намагаюсь не будувати прогнозів далі, ніж на тиждень. Чи подобається мені там, де я зараз? Так. Чи подобається працювати QA? Так. Чи маю я підстави задумуватися, що покину галузь? Ні, жодних. Бо мені подобається створювати і втілювати щось нове у життя, реалізовувати себе і відчувати власну цінність. Наразі так, а далі — побачимо.

Варто розуміти, що зміна спеціальності і перехід в IT — це і ризиково, і складно. Проте якщо ви впевнені у своєму виборі — вперед. Навіть дорога в тисячу лі починається з першого кроку і, якщо ви вже зробили цей перший крок, не втрачайте віру.