З лазертагом і стандартами НАТО. Історія мобілізованого веброзробника про навчання на курсі “Вишкіл капітанів”
Владислав Сергієв — веброзробник з Чернігова з досвідом роботи 6 років. На початку
В інтерв’ю DOU Владислав розповів, як його мобілізували, яким був типовий день на «Вишколі капітанів», для чого там грають у лазертаг і як це допомагає на військовій службі.
Довідка. Курс «Вишкіл капітанів» спрямований на навчання військових лідерів. Його проводить Командування Сил територіальної оборони ЗСУ разом з фондом «Повернись живим» за підтримки головних партнерів — ІТ-компаній Genesis та SKELAR та за участі ІТ-компаній appflame, AMO, Headway, Universe.
Про те, як відмовився від релокейту у Францію
Я вчився на програмного інженера і працювати в IT почав ще в університеті. Рік пропрацював в компанії PortaOne у рідному Чернігові. Але у 2018 році вступив на військову кафедру і вирішив сконцентруватися на навчанні, тож звільнився. Вже після випуску, у
Останнім моїм проєктом було співробітництво з французькою компанією Fygr. Там я працював до лютого 2023 року, поки не був призваний на військову службу. Компанія мене дуже підтримує. Ще до того, як почалося вторгнення (але його вже очікували) навіть пропонували релокейт у Францію, але я вирішив, що від мене буде більше користі тут.
Коли Чернігів був в оточенні, Fygr допомагали й фінансово, і морально. А зараз пропонують, як буде бажання і час, працювати кілька годин на тиждень, щоб підтримувати навички. Хоча поки виконувати роботу для них я не встигаю через службу, ми час від часу зв’язуємось та обмінюємось новинами. До речі, нещодавно вони найняли ще одного українця, тож маю тепер споріднену душу у колективі.
Про мобілізацію і розробку програми для військових потреб
Як розробник я вважаю себе jack of all trades, master of none — майстром на все руки, який все знає поверхово. Коли був цивільним, займався всім, за що платять. Веб виявився найбільш прибутковим, тому я затримався саме в цій ніші. Пишу на JavaScript та Python, трохи знаю C++.
На службу мене теж забрали через мої навички володіння комп’ютером. Точніше, мені пощастило — після призову я потрапив до батальйону резерву, і в цей час якраз прийшли з бригади, де була потрібна людина, яка розбирається в комп’ютерах. Так я потрапив у
На службі потребувалися не стільки технічні знання, скільки загальне розуміння ПК. Але за власною ініціативою я почав розробляти невеликі утиліти. Керівник помітив мої навички, тож коли в начальника іншого підрозділу бригади з’явилася ідея більшого застосунку, мене перевели в новий підрозділ. Там я писав програму для адміністрування всередині підрозділу. Писав на Electron.js та Vue.js: це офлайновий застосунок, тому й потреби в серверній частині немає. Взагалі програми для військових потреб дуже часто офлайнові у цілях безпеки.
Наразі проєкт вже на стадії релізу. Хоча є моменти, які плануємо покращити, й випустити після цього другу версію. Зараз я займаюся більше паперовою діяльністю, відпрацюванням документів, а у вільний час — програмою.
«Формули, як потрапити саме на IT-службу, я не маю»
Мені просто пощастило, і насправді моя посада навіть не технічна, я суміщаю роботу у своєму напрямі й розробку. Але взагалі більшість начальників служб та підрозділів радіють здоровій ініціативі. Якщо вони бачать, що, наприклад, щось можна автоматизувати й знизити навантаження на підлеглих, то і проти ніхто не буде. Якщо, звісно, це не вплине на виконання інших службових обов’язків.
Крім того, я раджу вже на етапі повістки почати шукати підрозділ, в якому ви хотіли б служити. Питати знайомих, чи мають вони контакти з військових частин і чи не шукають там технічних спеціалістів. Якщо вдасться знайти, ця частина повинна бути подати на вас документ — відношення. З цим відношенням треба буде прийти у військкомат, де й будуть вирішувати, що з вами робити, у тому числі, чи відповідає ваш бекграунд та навички вказаній посаді.
Про вступ і навчання на «Вишколі капітанів»
На курс «Вишкіл капітанів» я пішов вже десь через два місяці після того, як потрапив на військову службу. Бо, хоч би якими корисними не були мої технічні знання, військової теоретичної бази мені бракувало. Я вклинювався в робочий процес на ходу, а потім начальник мого підрозділу розповів про можливість пройти «Вишкіл».
Він розрахований на ту частину військовослужбовців, де безпосередньо займаються відпрацюванням бойових документів і планів: тобто це командири взводів, командири рот, офіцери штабів батальйону та штабів бригади. Я якраз мав відповідну посаду, тож начальник мого підрозділу вирішив, що доцільно буде відправити саме мене, щоб набрався досвіду. Можна сказати, пощастило вдруге.
Але, хоча можливість й була цікавою, я погодився не одразу — спочатку поговорив з випускником попереднього «Вишколу». Він розповів про те, чого навчатимуть: плануванню бою, системі «Кропива», трохи роботи з безпілотними системами. Для більшості військовослужбовців з бекграундом новим було хіба планування бою за стандартами НАТО, для мене ж це все було нове.
«Я не мав ані глибокого знання військової справи, ані досвіду, жодного разу не брав у руки безпілотники, тому вирішив, що треба йти»
Щоб вступити, я мав пройти співбесіду, але вона була скоріш формальністю — для розуміння, чи дійсно людина йде навчатися за своїм бажанням. Я йшов за своїм, тому співбесіда минула без проблем.
Навчання тривало два місяці, проходило в Україні. Мені дуже пощастило, що ані служба, ані особисте життя йому не заважало. Я зміг повністю зануритися в курс і дуже за це вдячний: бо він не найпростіший, особливо для людей, далеких від військової справи.
По-перше, тоді я ще не повністю адаптувався до темпу служби: роботи у військового під час воєнного стану завжди більше, ніж у будь-якого цивільного. Ми починали о 8:30, снідали, потім мали хвилину мовчання, а о 9:00 починались заняття. Заняття, до речі, були не сухими лекціями, коли інструктор читає з папірця, а в більш інтерактивному форматі, коли до відповідей треба дійти самому. Тобто відбувається дискусія, де інструктор ставить запитання, але дає відповіді сам, лише якщо ніхто не в змозі відповісти. Для цього формату нам давали теми на наступний день, щоб ми мали змогу підготуватися, самостійно знайти й опрацювати інформацію, а потім активно спілкуватись на заняттях.
По-друге, обсяги роботи були великі. Знову ж, через брак досвіду я інколи витрачав більше часу, ніж побратими, на розуміння теми. Зазвичай ми мали
Після 18:00 ми також кожного дня приділяли годину фізичній активності: або грали у футбол, або йшли у зал, або займатися кросфітом на свіжому повітрі. І заняття з тренером по кросфіту, і зал, де тренувались, був оплачений. Взагалі було покрито майже усю вартість навчання. Я витрачався тільки на метро і вечерю, а сніданки, обіди, житло і матеріальна база (як-от ноутбук та канцелярія) були придбані.
Про заняття та «настільну гру» з плануванням бою за стандартами НАТО
Заняття у дискусійному форматі займали 30% матеріалу. Решта — практика. Робота з картою, «Кропивою», відпрацювання бойових документів, виїзди на навчальні рекогностування на місцевості. Ми імітували польові умови, граючи в лазертаг, а потім застосовували аналіз проведених дій — ще один алгоритм, якому вчать на «Вишколі», для розуміння, що в нашому «плані на бій» можна покращити. Також виїжджали на полігон, щоб оновити, або ж отримати знання з підготовки зброї, роботи з командирським ящиком.
Але найбільше ми практикували планування бою за стандартами НАТО. Спочатку це був процес, розрахований на командирів взводів, рот. Потім перейшли на планування бою в штабі, що корисно як для штабу батальйону, так і для штабу бригади.
Як вже казав, багато було роботи з картою і бойовими документами. Їх ми не просто відпрацьовували, а ще й «презентували», як це відбувалося б в реальному житті. І інструктор, і інші учасники «Вишколу» підмічали, які недоліки були зроблені, як правильно застосовувати те чи інше озброєння, в яких умовах його краще не застосовувати й так далі. Це дуже поглиблювало розуміння, як планувати бої надалі, і з кожним наступним планом бойові документи й, власне, план бою ставав дедалі кращим.
В моїй групі було близько 15 людей, серед них й ті, хто мав чималий бойовий досвід. Набір був дуже сильний — жодного не відрахували по неуспішності. Тому частково знання я отримував й від побратимів.
На кожному перекурі чи обіді ми завжди обговорювали ситуацію на фронті: що відбувається, що роблять, яка ситуація по підрозділах, як вирішуються проблеми. Ці знання зараз допомагають мені зрозуміти, наприклад, як правильно вчинити в тій чи іншій ситуації, що треба робити, до кого звертатись по розв’язання певних проблем. Не те щоб їх було багато, але в разі чого — знання є.
Коли в нас був фінальний екзамен, він теж здавався командою: всі групи, які були сформовані під час «Вишколу», зібрались в одній великій залі, кожна група виходила і представляла свій план ведення бою.
Взагалі останній командний модуль сподобався і запам’ятався мені найбільше. Наприклад, в процесі планування бою за стандартами НАТО є такий етап як «wargaming». Це має вигляд настільної гри: з одного боку сідає представник планування штабу, з іншого — представник розвідки. Перший має виконувати дії, які запланував, а другий — діяти, передбачаючи ходи противника. Правила кожної гри постійно змінювались, тому ми насправді навіть веселились у процесі.
Про бажання кинути навчання і мотивацію, яка допомагала триматися
Загалом курс перевищив мої очікування. Хоча хотілося б більше матеріалу з безпілотних систем, решта заявлених тем були покриті повністю і навіть більше. Крім того, наскільки я знаю, є окремий курс від «Вишколу» саме по цій області. Хотів би на нього теж потрапити, знаю, що планується відправляти людей ще з підрозділів бригади на цей курс. Єдине, що прямо зараз в мене навантаження по службі занадто високе, щоб їхати на навчання. Але бажання є.
Зараз на службі я найбільше застосовую знання зі сфери відпрацювання бойових документів, бо до планування бою нині не залучаюсь. Отримані навички мене насправді дуже рятують, бо якби я прийшов на ту посаду, де я зараз, з тими знаннями, які я мав до «Вишколу», я б не впорався: не зміг би настільки швидко і настільки ефективно відпрацьовувати документи, не мав би настільки адекватного розуміння того, що я роблю. Тобто так, я б міг справлятися з роботою, але це було б дуже низькоякісно, постійно доводилося б перероблювати, завалювати строки й так далі.
В роботі з картою теж відчуваю, що вийшов зовсім на інший рівень. Взяти хоча б процес планування бою: хоча наразі це не є специфікою моєї роботи, та частково вдається підлаштувати алгоритми звідти під поточну роботу, і це теж дуже допомагає.
Якби я міг повернутися у минуле, звичайно, знову б погодився пройти курс. Але порадив би самому собі одразу робити все вчасно, не сподіватися на те, що буде менше навантаження і на заняттях менше будуть задавати, а я встигну все доробити. Бо інакше це все буде накопичуватись, як снігова куля, і вільного часу не буде взагалі.
В реальності я це повністю зрозумів та зміг цьому слідувати тільки десь після другого модуля. Але все одно інколи було так складно, що хотілося плюнути та все кинути. Втім, якщо плювати й кидати, то можна взагалі здатись і сказати, що й навчатись складно, і воювати складно. Але і те, і те робити треба.
Служба — складна штука, воювати ніколи не було легко. І те, що в нас було на «Вишколі», не можна порівняти з тим, з чим стикаються люди в окопах і бліндажах на фронті, які штурмують, або обороняються. Отак сидиш і думаєш, як тобі складно, а потім згадуєш цих людей і розумієш, що ні, не складно насправді. Якщо в мене будуть потрібні знання, то це хоч трохи зможе полегшити життя побратимів, на яких моя робота може вплинути. Це й зараз відволікає від зайвих думок, допомагає знайти мотивацію, сконцентруватися і просто робити свою справу, крок за кроком.
