Сент. 27

“Неможливо було їсти, пити, працювати без думки, що триває війна”. Бліцопитування айтівців, які нині служать у ЗСУ

DOU опитав айтівців, які через повномасштабне вторгнення росіян долучилися до Збройних сил України. Коли та як вони ухвалили рішення залишатися в країні попри все, стати на її захист, що зараз являє собою їхня служба і як змінився світогляд за час війни.

Деякі чинні військовослужбовці поділилися, як долучилися до боротьби після 24 лютого 2022-го, коли подбали про безпеку родини, дехто готувався до цього завчасно, а хтось пішов за мобілізацією на різних етапах війни й виконує програмістську роботу в армії. Більше відповідей — у матеріалі.

Що таке формат анонімного бліцопитування на DOU

Формат анонімних бліцопитувань передбачає збір і фіксування думок айтівців щодо тієї чи іншої ситуації в країні, кар’єрі або їхньому житті. Редакція збирає відповіді за допомогою анкет, які поширює серед користувачів DOU, після чого формує окремий матеріал з урахуванням балансу думок там, де це можливо.

Редакція DOU не обов’язково поділяє викладені в бліцах тези. Опубліковані коментарі не є репрезентативною вибіркою чи соціологічним дослідженням.

Про шлях у ЗСУ, особливості служби та світогляд

«Не планував і не планую залишати країну. Наразі я військовослужбовець Збройних сил. Плюс доначу, коли є можливість. Приєднався до війська у травні 2023-го. Нині служу у взводі звʼязку в зоні бойових дій. Налаштовую звʼязок (дротовий, старлінк, Wi-Fi мости), чергую на радіостанції на пунктах звʼязку, прошиваю рації та ретранслятори» (DevOps).

«Важко сказати, коли саме вирішив, що треба залишитися в Україні. Мабуть, рішення визрівало упродовж восьми попередніх років війни. За тиждень до початку повномасштабного вторгнення були думки вскочити в машину та поїхати в Польщу, але щось втримало. Вивіз родину на Закарпаття, і в перших числах березня 2022-го пішов у ТЦК. Служу в ЗСУ. Доначу на різні корисні штуки. Робота на цивільного працедавця — коли є можливість. 16 місяців займався „тактичним туризмом“ по трендових курортах України сезону 2022–2023 :) Деталі служби розголошувати не можу» (Senior Back-end Developer).

«Це моя країна. Якщо я захочу покинути її, то це має бути моє свідоме і вільне рішення, а не вчинене під впливом тиску, страху чи сили. Отримав дзвінок з військкомату в січні 2023-го і почав служити» (Engineering Manager).

«У мене не поставало питання виїзду. Це мій дім, і я боронитиму його, свою культуру і демократичні цінності до кінця. Рішення стати до лав захисників ухвалила одразу на початку повномасштабки, але жінок в армію беруть неохоче. Тому готувалася, проходила курси і з грудня минулого року перебуваю у війську» (Middle Business Analyst).

«Залишатися в Україні я вирішив з початку повномасштабного вторгнення. Наприкінці лютого шукав військкомат у Києві, який би мобілізував мене не за місцем прописки. Таке рішення далось нелегко, бо в армії до того я вже був за мобілізацією у 2015-му. Тепер уже більш-менш звик» (Middle Front-end Engineer).

«У листопаді 2021 року, коли вперше почали говорити про вірогідність вторгнення, ми зі страйкбольною командною стали тренуватися з урахуванням бойових дій. Наразі я офіцер Збройних сил України, долучився з групою друзів і побратимів до лав ТрО 24 лютого 2022 року.

До цього в січні 2022-го почав збирати документи, щоб підписати контракт резерву, і повідомив свою компанію, яка мене підтримала. Я працював на позиції QA. Компанія і досі виплачує мені зарплату. За час служби, побувавши на посадах командира взводу, командира роти, офіцера штабу бригади, старшого офіцера штабу бригади і ТВО начальника відділення штабу бригади, наразі проходжу службу при КСТрО як інструктор ротного та батальйонного рівня.

За цей час я напрацював багато навичок управління, прочитав багато книжок, отримав неймовірний досвід в налаштуванні та делегуванні процесів.

Після перемоги хочу розвиватися і далі в IT-сфері» (Middle QA).

«Служу в ЗСУ, поки що, на жаль, переважно в тилу. Провів кілька місяців у Донецький області, зараз на ППД (постійний пункт дислокації).

На початку вторгнення перевіз дружину і дитину до кордону, сам винайняв офіс і почав працювати. А наприкінці березня пішов добровольцем в ЗСУ, досі перебуваю на службі. Зв’язківець. Не бойовий підрозділ, але бачив деяке л... :) На жаль, відчуваю, що навички розробника втрачені, але це не дуже засмучує в нинішній ситуації. Також що далі від фронту, то менше відчуваю підтримки як військовослужбовцю» (Middle Android Developer).

«Вирішив, що Україна саме моя у 2014-му на Майдані. Саме там з’явилося усвідомлення, ким і де я хочу себе бачити. Коли зрозумів, що я тут не тимчасово, а саме тут я буду жити, заводити сім’ю, добиватись успіху у професії, стало легко і зрозуміло, що робити. А саме — пускати коріння, привести свою самоідентифікацію до ладу (це про перехід на українську, вивчення культури і історії краю та своєї сім’ї), захищати своє!

Став до лав ТрО 24 лютого 2022 року. Спочатку нас до бойових дій не дуже залучали, і я боявся, що потрапив у якесь недовійсько. Але потім була справжня війна для нас на Херсонщині, Харківщині та Донеччині. Зараз я повноцінний воїн, живу в посадках, переживаю всі види обстрілів, досконало знаю свою зброю і вміло її застосовую, маю звання і нагороди.

Щодо світогляду, то вийшов нарешті з ІТ-бульбашки, зустрів дуже різних людей і навчився знаходити майже з будь-ким спільну мову. У дорослому віці вже не так легко знаходити нових справжніх друзів, а тут це неминуче. Єдине, що складно — це розлука з дружиною і маленьким сином. Коли я пішов, йому було лише шість місяців. Через русню я пропустив уже три чверті його життя. Як повернусь, буду якомога більше часу проводити із сім’єю» (Senior C# Developer, Team Lead).

«У перші дні війни зрозумів, що не зможу ефективно працювати, тому вирішив призупинити співпрацю з компанією. Після початку війни неофіційно приєднався до ТрО на заході країни. Пробув там декілька місяців. Трохи згодом припинив свою участь з різних причин.

Панував хаос. Не було чіткого розуміння, що і як. Використання людського ресурсу було неефективним. Не було якогось чітко визначеного вектору руху. Разом з тим не всім вистачало сміливості їхати в зону бойових дій.

Потім був мобілізований до ЗСУ. Відразу ж після мобілізації відчув емоційне полегшення. Сам не зголошувався, але і від військкомату не втікав. Сказали — пішов. З’явилася конкретика та певні рамки. Психологічно стало легше. Відчув себе частиною великого організму. Пройшов навчальний центр. Засвоїв, що себе та людей навколо треба сприймати як персонажів однієї з п’єс Подерв’янського. Тоді все стає просто та зрозуміло (насправді ні).

Був „на курорті“ на нулі п’ять місяців. Тепер в плані військового досвіду це вважають скромною цифрою. Прожив зиму в комфортабельних окопах під обстрілами. Було емоційно важко. Весь попередній досвід людини, її особисті та професійні здобутки, кар’єра, сім’я, соціальна вага, інтелектуальний потенціал... В якийсь момент все множиться на нуль. Розсипається як картковий будиночок.

Було особливо важко, коли перед тим спілкувався з людиною і розумів вагу особистості. І потім людина гине. Брав участь в евакуації поранених і загиблих. Був свідком людського страху перед смертю. Сам демонстрував той страх. Трохи пізніше ситуація змінилась, і я продовжив службу в тилу» (Senior Embedded Software Developer).

«Не розглядав іншого варіанту, окрім як залишатися тут. Я належу цій країні та своєму місту (Харків), вони належать мені. З 24 лютого 2022-го два тижні був з родиною вдома/у сховищі, потім вивіз їх у Полтаву і повернувся в Харків. Волонтерив (доставка їжі, допомога з евакуацією) до мобілізації у 2023-му.

Я „піджак“ (військова кафедра на початку 2000-х, офіцер за документами без жодних належних знань і досвіду), тому пішов, коли мобілізували. Перевчили на офіцера розвідки, „командував“ взводом (здебільшого бюрократія, навчання, забезпечення і таке інше, хоча були й бойові виходи) на Півдні.

Весь цей час працюю на попередній роботі по декілька годин на тиждень вечорами. Гроші йдуть на донати.

Люди в армії хороші, хоча всі дуже різні. Зрештою через кілька місяців, як я побув у розвідці, мене перевели програмістом/архітектом, деталі розкривати не можу» (Architect, Principal Dev).

«У перший день повномасштабної війни в мене були думки їхати, але за кілька днів гостра фаза паніки вщухла, і я зрозумів, що для мене та сім’ї це буде надскладно, наш дім тут. Я витратив близько місяця на те, щоб знайти спосіб відправити стару матусю до сестри в Німеччину, позакривав питання на проєкті та 4 квітня 2022-го прийшов у ТЦК.

Пройшов курс підвищення кваліфікації офіцерів, деякий час служив у структурах ТЦК у тилу, нині в бойовому підрозділі. За час служби в ТЦК був неприємно здивований, наскільки невеликий відсоток громадян розуміє необхідність захищати країну, свій дім і близьких. Більшість тих, з ким спілкувався, вважали, що вони якось допомагають армії донатами, тому мають право не служити, просто живуть своє життя.

Під час служби в ТЦК зрозумів, що хтось має комплектувати військо новими кадрами, щоб ті, хто воює зараз, мали змогу перепочити, щоб можна було рухатися до перемоги. Але зараз почуваюся більше у своїй тарілці. Якщо служиш у батальйоні — це логічно, а якщо в ТЦК — тебе ніхто не поважає, типу займаєшся ганебною справою. І це соромно розуміти та відчувати» (Middle BA).

«Було багато сумнівів... Моя компанія активно пропонувала убезпечити себе і родину до війни. Два головних питання заважало покинути країну: 1. А коли потім нападуть на умовну Польщу — буду переїжджати далі? Як довго втікати? 2. Що казати через 10-20 років дітям\онукам на питання „А де ти був, коли була війна?“

Щойно вдалося вивезти родину у Львів, а це сталось 1 березня 2022 року, я пішов у РТЦК, став на облік. Неможливо було їсти\пити\працювати без думки, що триває війна. Мобілізувався 13 березня 2022-го. Був розподілений в новостворену бригаду (по факту займався оформленням персоналу цієї бригади). Працював у штабі з документами, допомагав проводити облік військовослужбовців.

Приблизно в червні цього року зі мною сконтактувала HR компанії — повідомила, що Генеральний штаб збирає мобілізованих айтівців в окремий підрозділ для створення ПЗ. Я, звісно, дав добро на передачу моїх даних. Пізніше зі мною звʼязались — я пройшов співбесіду і через деякий час на мене прийшов наказ на відрядження. Відрядження діє на час випробувального терміну, після чого має бути остаточне переведення.

Тобто зараз я займаюсь практично тим самим, чим займався до армії — є техлідом мобільної команди, працюємо над застосунком. Нині тут 99% військовослужбовців — це айтівці, всі процеси, умови праці максимально наближені до звичайної роботи в офісі. Армійщина мінімізована всюди, де це можливо. Складно було спочатку звикнути, що маєш заздалегідь пророблений скоуп задач (ще й оцінений нормально), ніхто не буде посеред ночі підіймати зі словами „тут срочно треба“, що маєш вільний час на себе і родину. Зараз дуже круто вмотивований, бо відчуваю, що більш доцільно використовую свої знання» (Flutter Tech Lead).

«24 лютого 2022 року ухвалив рішення залишитися. Спочатку була капеланська служба. Наразі я служу пілотом БПЛА. Світогляд змінився. Я став людиною більш орієнтованою на волю та незалежність нашої нації» (Middle/DevOps Java Dev).

«Щойно почалося російське повномасштабне вторгнення, я хотів „спетляти“ зі своєю сім’єю за кордон. Не буду приховувати — мене туди запрошували. Але я вирішив залишитися, бо комусь треба, як то кажуть залишитися та „вимкнути світло в Борисполі“. І в мене є Батьківщина, яку потрібно захищати.

Я не належу до людей, які через власний страх і небажання позбавляти себе комфортного життя вирішили бути „поза війною“. Разом зі своїми друзями я пішов у ТРО, де перебуваю і нині.

Щодо загального враження, то служба як служба. Не зовсім така, як її показують по „телемарафону“. Війна — це не романтика, а кров, піт, страждання, виснаження, але й разом з тим найкращі люди цієї країни, які поруч.

Мабуть, це і є імплементація „балансу“, коли, з одного боку, постійна небезпека, а з іншого — ти проживаєш, мабуть, найкращі моменти з найкращими людьми.

Світогляд майже не змінився. Я став дещо терпеливіший до оточення. Вже звик, що довкола багато байдужих „вне политики“. Але разом з тим зустрів багато людей — надзвичайно мужніх, з гідністю. Не буду приховувати: я ненавиджу все російське, їхню мову, культуру, історію» (Data Scientist).

«У мене не виникало думок покидати країну. Не зміг би дивитися в очі своїм дітям і людям, які стали на її захист. Служу в ЗСУ. Приєднався 10 березня 2022 року, після того як евакуював дружину з дітьми.

Спочатку приблизно місяць копав окопи, потім мене забрали в штабну службу діловодом, де і затримався до теперішнього моменту. На службі займаюсь збором та узагальненням даних від підпорядкованих підрозділів, формуванням донесень вищому командуванню, підготовкою штабних документів, веденням журналів тощо» (Middle PHP Developer).

«Коли почалася війна, я був у відрядженні в Канаді. Колеги відразу запропонували мені залишитися та податись на статус біженця. В мене навіть і думки такої не було, окрім як повернусь в Україну.

Службу в НГУ з березня 2022 року, займаюсь діловодством. Нині мій підрозділ охороняє одну з АЕС. Світогляд змінився — з кожним днем все більше ненавиджу русню» (Middle Database Administrator).

«Те, що буде війна, розумів ще до 24 лютого 2022 року. Для себе вирішив що піду боронити Україну в разі повномасштабного вторгнення. Я люблю свою батьківщину, мову і культуру. Я б не міг інакше і не поважав би себе. До ЗСУ приєднався 10 серпня 2022 року, воюю на сході України у складі артилерійської батареї. Нині на посаді оператора БПЛА. За рік армія змінилася в кращий бік, починаючи з матеріального забезпечення і закінчуючи озброєнням» (Middle .NET Developer).

«Ніколи не розглядав варіанту залишити країну. За місяць до повномасштабного вторгнення компанія запропонувала релокейт для ключових спеціалістів. Я відмовився. В умовах очікування війни особисто для мене це було неприйнятно.

Не можу сказати, що це рішення для мене було «важливе», для мене це було природно. Наразі я офіцер ЗСУ. Намагався долучитися до Сил оборони відразу, як почалася війна, але у ТЦК відправили «чекати». Отже, приєднався на початку квітня минулого року, служив у ДШВ. Потім досить несподівано мені запропонували перейти на посаду, безпосередньо пов’язану з ІТ. Займаюсь досить специфічними, але цікавими проєктами, бойовий досвід допомагає (Senior DevOps Engineer).

«Рішення покидати країну не розглядав. Беру участь у бойових діях. На третій день повномасштабного вторгнення пішов у ЗСУ, після того як вивіз маму і сестру в безпечне місце» (дизайнер).

«Коли почалась війна, я не вагався, що маю захищати країну. Донатив, поки не мобілізували. Служу. Побут змінився, світогляд залишився той самий» (Data Architect).

«Я не планував виїжджати, адже не місце красить людину, а людина місце. Окрім того, практично доведено, що всюди приблизно однаково, тільки в Антарктиді іще й холодною. У вільний від служби час працюю над матеріально-технологічною складовою забезпечення військ (ІТ в мене допоміжна до основної діяльності сфера).

Став у чергу до ТЦК через пів години після першого авіаудару, як написано в приписному. Деталі служби є інформацією з обмеженим доступом» (Support Еngineer).

«Я міг би сказати, що був в АТО у 2015-2016 роках і, маючи досвід, немає сенсу відсиджуватися вдома, тож пішов у військкомат без вагань. Але насправді шлях був не настільки очевидний.

У перший день війни я був у Києві й прокинувся на годину раніше за початок ракетного обстрілу Борисполя. Коли все почалося, було відчуття якогось незрозумілого приколу. Тільки за годину усвідомив, що почалася війна.

Перший день війни минув у переїздах із сестрою з Києва в Житомир, 25-го лютого поїхали у Львів з думкою про переїзд в Польщу. Дорогою дізналися, що кордон закритий і вже 26-го повернулися до батьків у Житомир. Сидіти вдома чи йти в ТрО я не бачив сенсу, адже мав досвід АТО, тому за день зібрав речі і 27 лютого 2022 року у військові формі та з військовим рюкзаком, що залишилися з АТО, пішов у військкомат.

Нині я в ЗСУ, на Харківщині. Маю більш адміністративну спеціальність — заступник командира з МПЗ (морально-психологічного забезпечення), по старому — замполіт, тому працюю з людьми і їхніми проблемами. Графік тут не нормований, адже з 5:30 вже починається робота і час її завершення не визначений, бувають ситуації, коли треба терміново виїхати в підрозділ і можеш повернутися на базу о 1–2 ночі.

Зараз відсоток паперової роботи зашкалює, і це негативно впливає на можливість роботи з людьми. Як кажуть хлопці, перетворюємося в УПА — Українську Паперову Армію. Тут є багато косяків і чимало речей, що не піддаються логіці, але завжди є хороша сторона — ми робимо важливу справу з побратимами, на яких можна покластися, а це вже цінно» (Front-еnd Developer).

«Це мій дім, тут мої батьки. Став до лав ЗСУ у квітні 2022 року. Треба захищати своє, не можна так легко віддавати. Іншого шляху не бачу. Зранку штурм, після обіду підготовка до наступного штурму.

Світогляд сильно не змінився. Трохи є втоми, я уже не такий терплячий і толерантний. Але як на початку, так і зараз, вважаю, що іншого шляху в нас немає. Тільки зі зброєю в руках всім захищати свій дім» (AQA expert).