Дрони, роботи-розміновувачі, турелі. Як «Інженерний корпус» обʼєднав техфахівців для допомоги ЗСУ
Непримітне складське приміщення на території Київської області, огороджена зона. За воротами час від часу можна побачити щось на кшталт чималої машинки на радіокеруванні, якою «граються» вельми дорослі хлопці. Вони носять цивільний одяг, п’ють багато кави та часто сміються, ганяючи свою «машинку» — і при цьому працюють на благо ЗСУ.
Під їхнім кермуванням — міношукач власного виробництва, а самі вони конструктори, що об’єдналися в «Інженерний корпус». Це лише одна із сотень їхніх розробок для української армії. На «базу» регулярно приїздять невеликі групи військових ЗСУ з новими технічними запитами.
Журналістка DOU зазирнула за лаштунки ГО «Інженерний корпус», яка об’єднала технічних фахівців довкола потреб української армії.
Про заснування громадської організації та її завдання під час повномасштабної війни росії проти України нам розповів співзасновник «Інженерного корпусу» Віктор Долгопятов.
«Інженерний корпус». Як усе починалося
Історія «Інженерного корпусу» розпочалася 2015 року, хоча тоді ані такої назви, ані навіть натяку на заснування громадської організації не було. До початку російсько-української війни у
Наприкінці 2014 року — початку
Швидко завдяки особистим знайомствам з військовими та сарафанному радіо команду вперше попросили спроєктувати обладнання для підрозділів ЗСУ.
«Так і почалася наша історія з розробками для української армії, — розповідає Віктор. — До масштабних проєктів ми рухалися поступово. Потроху заробляли гроші, купували обладнання — і так по колу».
Коли замовлень від ЗСУ стало більше, а кількість верстатів сягнула понад 20 одиниць, команда відокремила військові проєкти від роботи на ринку з розумними будинками. Зрештою спеціалісти не встигали повноцінно займатися обома сферами, тож залишили лише військовий напрям.
Як інженерний корпус модернізує військову техніку
На початку війни команда в межах окремого проєкту Міністерства оборони організувала місце для експериментів з монтажем систем зв’язку — зокрема для заміни аналогового зв’язку на цифровий на бронетехніці та інших типах машин, що передбачало їхню часткову модернізацію.
За два з половиною роки такої роботи хлопці попрацювали з багатьма підприємствами, що оснащують і виготовляють бронетехніку, і встигли розробити понад 40 проєктів з модернізації машин різних типів. Частина їх стала на серійне виробництво.
Для наочності Віктор наводить приклад модернізації звичайного БТР:
«У
Тобто прискіпливо подивитися, де поставити радіостанції та як їх заживити. Чи потрібні додаткові пристрої? Якщо так, то куди їх краще встановити, відповідно як обладнати робочі місця — від додаткового стола до розетки.
Таким чином ми складали план модернізації машини та робили експериментальний зразок. Паралельно готували конструкторську документацію до техніки, щоб згодом на заводах ці БТР модернізували вже за новими зразками.
Модернізована на заводах техніка, своєю чергою, проходила випробування — і після цього її ставили на озброєння чи відправляли на доробку. Затвердження таких зразків — це окрема процедура, до якої залучено безліч підрозділів та організацій, що підпорядковуються МО.
Я ж намагався максимально пришвидшити процес: постійно їздив поміж усіма цими підрозділами та організаціями й домовлявся, щоб документи були готові тоді, коли вони потрібні, а не „колись“. Фактично це можна зробити за місяць, але на практиці, у бюрократичному колесі цей процес розтягувався на роки. Тож потрібно весь час тримати руку на пульсі».
З початком пандемії COVID-19 усі замовлення військового напряму згорнулися, і команда «Корпусу» почала брати замовлення на сторонні інженерні проєкти.
А з 24 лютого 2022 року одразу ж повернулася до допомоги військовим на волонтерських засадах.
«Це було природно. Наша команда вже знала ринок воєнних розробок і мала контакти у цій сфері — це й окремі фахівці та компанії, і конструкторські бюро, і волонтерські спільноти, і військовослужбовці. Тож ми добре розумілися на потребах армії. Запити ЗСУ до інженерів з
2014–2015 років майже не змінилися. Тільки тепер, звісно, обсяг завдань зріс, як і потреба швидше це все закривати. А ще маємо багато відряджень — їздимо на локації близько лінії фронту чи в тилу, до пунктів постійної дислокації бригад, монтуємо системи звʼязку на місцях», — каже Віктор.
Команда. Беруть тих, хто за перемогу України та має технічний бекграунд
Кістяк команди складається з людей, які працюють разом вже вісім, а то й десять років, і разом створили близько 300 розробок — деякі в єдиному екземплярі, а деякі навіть пішли у масове виробництво.
Більша частина інженерів або служили в АТО/ООС, або тривалий час працювали на військових базах, тож вони мають достатній бекграунд.
З випробувань першої автоматичної турелі
З початком повномасштабного вторгнення команда суттєво розширилася. Шукати новобранців доводиться регулярно через велику кількість проєктів для військових. До того ж деякі старожили «Корпусу» вступили безпосередньо до лав ЗСУ та нині перебувають у зоні бойових дій.
До команди беруть тих, хто виступає за перемогу України та має достатній технічний бекграунд. Для когось це основна робота, а хтось приходить волонтерити у вільний час — не за гроші, а за ідею.
Усередині самої організації є кілька підрозділів. Частина людей відповідає за конструкторську роботу, частина — за збірку обладнання. Також є виробничий підрозділ і дослідне виробництво.
«Раніше був окремий підрозділ з програмістами, та нині написання коду — не наш коник, — розповідає Віктор. — Ми залишили людей, які проєктують і програмують мікроконтролери. Більшість хлопців у нашому підрозділі, відповідальному за розробку обладнання, знаються на С-подібних мовах програмування. Але високорівневий софт ми віддаємо друзям на аутсорс — вони закривають завдання більш професійно».
Щоб детальніше дізнатися про роботу всередині організації, ми коротко поговорили з кількома інженерами з «Корпусу» (інженерки там теж працюють, але вони не погодилися на інтерв’ю).
Олег, радіотехнік
У руках в Олега — прототип акустичного датчика для виявлення ракет, збіркою якого він наразі опікується. Якщо датчики успішно пройдуть випробування, їх поставлять на виробництво.
«До „Інженерного корпусу“ я потрапив кілька місяців тому і планую залишатися тут до перемоги. Спробувати свої сили в ГО мені порадив син — він теж тут працює, збирає павербанки.
Сам я приватний підприємець. До приходу сюди волонтерив — ми ремонтували на СТО автівки для військових, возили, що потрібно та куди потрібно. Паралельно я шукав можливості влаштуватись до одного з підприємств „Укроборонпрому“, щоб застосувати технічні знання на користь війську. І тоді син порадив піти сюди».
Олександр, інженер і співзасновник «Інженерного корпусу»
На фото поруч з Олександром — пробна модель турелі під КПВТ, яку ставитимуть на пікап.
«Я займаюся всім, що пов’язано з механікою та інженерією, відповідаю за реалізацію та супроводження проєктів. Можна сказати, проджект-менеджер. Але насправді у нас важко говорити про чітке розподілення ролей — що ось людина Х відповідає тільки за закупки, а людина Y — тільки за глобальні процеси тощо. Надто багато суміжних процесів.
Ось тут, у цеху, ми виготовляємо механічні турелі та інші вироби. Як все відбувається? Військові, до прикладу, нам кажуть: „Ми хочемо поставити турель на пікап“. Тоді ми збираємо консиліум з конструкторами і хлопцями суміжних спрямувань (механіками, електриками тощо) і реалізуємо цей проєкт.
Загалом я у компанії вже 12 років. Раніше ми займалися розумними будинками, згодом перейшли до виготовлення військового обладнання. Після початку російського вторгнення в Україну у 2014 році всіляко намагаємося сприяти тому, щоб Україна була спроможна протистояти цим нелюдям».
Максим, інженер і розробник
На фото перед Максимом — робот-розміновувач.
«Я займаюсь різним — у нас хто що може, те і виконує. Виділю складання електричних схем і програмування. Щодо стеку, то тут справжня „солянка“. До „заліза“ потрібно мати гнучкий підхід. Деяке вимагає програмування на С++, деяке — на Python, для деякого можна використати Arduino, для іншого — Lua.
До „Корпусу“ я потрапив через три місяці після початку повномасштабного вторгнення. Раніше працював на телебаченні, а тепер знайшов роботу, яка цілком мене захоплює».
Антон, фізик
На фото за Антоном — павербанки.
«Я знайшов оголошення про набір людей до „Інженерного корпусу“ ще у березні 2022 року — і подався. Понад чотири місяці тому почав працювати тут. Роботу, пов’язану із допомогою військовим, шукав спеціально. Тут мені сподобалось. Зараз збираю павербанки, але в майбутньому хочу перейти у відділ, що виготовляє дрони».
Максим, інженер-конструктор
На фото позаду Максима — важкий бомбардувальний дрон, якого самі інженери називають «восьминогом».
«Потрапив я сюди у червні 2022 року. Відгукнувся на оголошення у фейсбуці про пошук інженерів для розробки техніки для військових, включно з дронами. До того працював за фахом.
Першим проєктом, яким я тут зайнявся, став робот-сапер. Нині ми якраз доводимо його до ладу — це майже готовий продукт. А з самого початку це був дитячий квадроцикл.
Щодо моєї посади, то її важко назвати. Я конструктор, який відповідає за роботу інших конструкторів. Відповідаю частково за свої проєкти (робот-сапер, бомбардувальний дрон і БПЛА на сонячних панелях), частково — за розподілення обов’язків і завдань на інших проєктах. Намагаюся робити це так, щоб хлопці не повісилися :)»
Процеси. Як інженери реалізують запити від військових
Завдання «Інженерного корпусу» — збирати технічні задачі у військових і шукати людей для їхньої реалізації. Можливо, такий проєкт уже хтось втілив, і просто потрібно домовитися з виробником і масштабувати це рішення, іноді перед цим допрацювавши його.
«Для нас головне — реалізоване завдання та закриті потреби в лавах ЗСУ. Чи закриємо ми це власними силами, чи ні — не так важливо», — розповідає Віктор.
Усі проєкти втілюють власним коштом або ж за допомогою благодійних фондів (про співпрацю з ними ми розповімо трохи нижче).
Дрон «Восьминіг»
«Після початку повномасштабного вторгнення росії проєкти посипалися один за одним. Ми продовжуємо модернізувати зв’язок на машинах, але це лише частина наших завдань», — додає він.
Зокрема, нині в «Інженерному корпусі працюють над такими проєктами:
1. Наземний дрон-сапер, для виявлення та маркування місць можливого встановлення мін. Робот-сапер з дистанційним керуванням і частковою автономністю, який обстежує ґрунт за вказаним маршрутом і відмічає потенційні міни на карті та фізично на ґрунті фарбою (ви вже бачили його на фото вище). Його тутешні фахівці розробляють спільно з інженерним підрозділом «Азову». Софтверну складову проєкту передали знайомим.
2. Автоматичні турелі для кулеметів (калібри 7.62 та 12.7), які дають змогу вести вогонь за
«Ми додаємо на них оптичний приціл, тепловізор, окрему роботизовану камеру. Працюємо над тим, щоб одна турель містила не менше за 1000 патронів, а не
Перший екземпляр вже використовує один з підрозділів ЗСУ, а наступні версії турелей вже перебувають у розробці.
3. Механічні турелі під кілька видів стрілецької зброї для розрахунків ППО. Їхня мета — збивати «шахеди». Таких турелей поставлено у війська вже кілька десятків.
4. Важкий бомбардувальний дрон «Восьминіг». Також інженери модернізують коптери для стійкості до РЕБ, працюють над системами скиду авіаційних касетних бомб (ПТАБ та АО1СЧ). Допомагають з деякими видами БПЛА. Крім цього, займаються конструкторською розробкою різних систем живлення, виробництвом павербанків і джерел безпербійного живлення — це єдиний частково комерційний проєкт під брендом Burevii, який дає змогу фінансувати й інші розробки.
«Величезна частина нашої роботи — ситуативна. Наприклад, ми отримували запити на дистанційне заряджання „Стугна-П“ і створювали для цього окремі специфічні системи. Також до нас часто просять допомогти організувати електроживлення на розподіленій території, живлення у штабі, заживити купу Starlink тощо.
Звісно, що усе це ми провадимо у тісній співпраці з військовими частинами, підрозділами ЗСУ різних родів військ: сухопутні, ППО, зв’язку, ССО, ГУР тощо», — пояснює Віктор.
Павербанки. Як почалася розробка систем живлення
Системами живлення команда проєкту почала опікуватися 2015 року — тоді почали з розробки специфічних літієвих джерел безперебійного живлення великої потужності.
Цьогоріч перед «Інженерним корпусом» стояло завдання зробити павербанки, що зможуть живити вузли зв’язку, Starlink, радіостанції. А якщо йдеться про штаб, то й комп’ютери, телевізори, проєктори.
Найперший павербанк команда розробила на другий тиждень повномасштабного вторгнення. Потім був проєкт для медиків у Бучі — павербанк мав заряджати телефони
«З 2015 року в нас залишилося багато запчастин і достатній верстатний парк. Коли ми почали робити перші павербанки, з’ясувалося, що більша частина запчастин до них у нас вже є.
Коли ви займаєтесь експериментальним виробництвом, потрібно безліч запчастин різного типу, щоб не їздити та не шукати їх деінде. Це нас виручило — тоді самих лише болтів і гвинтів у нас було близько трьох тонн.
Згодом нам почали телефонувати волонтери та військові з різних підрозділів і просити павербанки. Запчастини закінчувались, тож ми почали робити павербанки за гроші — так виготовили більш як 1700 штук», — ділиться співзасновник «Інженерного корпусу».
За підрахунками Віктора Долгопятова, команда безплатно передала павербанки на декілька мільйонів гривень. Нині безплатно віддають кожен десятий.
«Є підрозділи, до яких рідко долітає будь-яка волонтерка — надто далеко і глибоко вони сидять, майже не повертаючись на ротацію. Їм павербанки та й інше обладнання завозили наші друзі з „Військової пошти“ — це волонтерська організація, яка ганяє на фронт і привозить обладнання в самісіньке пекло.
Поступово з’явилося багато модифікацій павербанків, і ми стабільно почали отримувати зворотний зв’язок від користувачів. Таким чином (з досвіду) у нас з’явилися серійні моделі. Та за запитом ми все одно виготовляємо специфічні модифікації», — додає Віктор.
На завершення
Громадську організацію «Інженерний корпус» офіційно зареєстрували 1 березня 2023 року для більш довірчого спілкування як з благодійними фондами, так і з військовими. Зараз інженери тісно комунікують з Генштабом і Міноборони щодо поточних і майбутніх проєктів, і наявність юридичної особи їм у цьому допомагає.
Це також зараджує можливим питанням щодо зборів з боку податкової служби. А от чого інженерам «Корпусу» справді бракує — так це часу та грошей.
«Коли перед нами стоїть термінове завдання, ми повинні завершити його вчасно попри все. Якщо вантаж має поїхати до військових сьогодні, то він поїде сьогодні в 90% випадків. Задля цього і я, і частина моїх колег готові жити на роботі», — каже Віктор.
Якщо ви хочете підтримати проєкт фінансово, зробити це можна за посиланням.
