З R&D-відділу — за англійську парту. Як українському айтівцю вдалося потрапити на навчання в Оксфорд

Тарасу Румежаку 22. Він працює програмістом-інженером у R&D-відділі SoftServe, а з жовтня поєднує роботу з повноцінним навчанням на магістратурі в Оксфорді. 2022 року йому вдалося отримати стипендію на річну програму Advanced Computer Science. Тарас розповів DOU про критерії відбору в Оксфорд, свій шлях до навчання в омріяному університеті й бажання повернутися в Україну і стати професором.

Зараз Тарас — на другому семестрі магістерської програми Advanced Computer Science

У школі захоплювався доповненою реальністю, розробляв застосунки на Unity

Я народився в Івано-Франківську, навчався в початковій школі № 26, потім перейшов в Українську гімназію № 1 (нині це ліцей імені Миколи Сабата). Тоді це була найкраща школа в місті.

Під час навчання в гімназії я вже знав, що хочу бути програмістом. Там ми базово вчили HTML, CSS і Pascal. Зараз шкільну програму оновили й вивчають Python. Я почав захоплюватися доповненою реальністю, розробляв застосунки в Unity. Навіть писав на цю тему наукову роботу, захищав її на конкурсі від Малої академії наук і став переможцем.

2018 року вирішив вступати до Львова на бакалаврську програму «Компʼютерні науки» в Українському католицькому університеті (УКУ). Мої батьки мене підтримували, але дідусь і бабуся спершу скептично поставилися до мого вибору, адже це був новий і маловідомий університет [УКУ заснований 2002 року — ред.], але тепер вся сім’я задоволена.

Першу роботу знайшов ще під час навчання в університеті

В УКУ ми мали різні предмети, гуманітарні поєднувалися з технічними: математика, вступ до програмування (вивчали здебільшого Python), англійська, історія. На другому курсі навчання відбувалося вже повністю англійською. Це важливо, адже корисно знати всі поняття і терміни з математики й програмування цією мовою.

Наприкінці другого курсу я почав працювати Java Back-end Developer у невеликій львівській компанії й паралельно долучався до роботи Лабораторії машинного навчання УКУ. Крім того, встиг попрацювати на прикладному дослідницькому проєкті з 3D-сканування. Тоді я обирав, у якій сфері хочу розвиватися. Зрозумів, що бекенд — не моє, набагато цікавішим є машинне навчання, штучний інтелект, тож почав шукати можливості тут.

Розглядав різні компанії, але найбільше прагнув потрапити у R&D-відділ SoftServe. Компанія є партнером Лабораторії машинного навчання, тож ми почали працювати над спільними проєктами, і фактично мене менторили фахівці з SoftServe. У межах цієї співпраці ми написали статтю про доповнення Point Clouds. Згодом я почав там працювати, саме в R&D-відділі, як і хотів.

Мені подобається наукова діяльність. Цікавить не лише щось прикладне, комерційне, а й advance-технології. Наприклад, написати наукову статтю, а потім міркувати, як поєднати це з практичними завданнями.

Під час мого навчання якраз почався карантин через COVID-19, нас перевели на дистанційний режим, і я поїхав додому в Івано-Франківськ. Там міг сидіти, слухати пару онлайн і водночас щось програмувати. Це було набагато ефективніше — встигав поєднувати роботу і навчання.

На останніх курсах в УКУ ми могли обирати предмети. Мене найбільше зацікавили курси про штучний інтелект, Computer Vision, машинне навчання, Data Science. Це все максимально перетиналося з тим, чим я займався на роботі. Було виграшне поєднання: підучив щось на курсах — і вже використовуєш це на практиці.

В УКУ я найбільше перетинався з Ростиславом Гринівим, який викладав теорію ймовірностей, математичну статистику і лінійну алгебру. Також багато комунікував з Олесем Добосевичем, керівником Лабораторії машинного навчання і програми «Компʼютерні науки». Саме вони найбільше допомогли мені отримати знання, завдяки яким я вступив до Оксфорду.

Перед тим як потрапити до британського вишу, я встиг попрацювати два роки у R&D-відділі SoftServe. У мої обов’язки входило розробляти алгоритми комп’ютерного зору — йшлося як про класичний комп’ютерний зір, так і про нейронні мережі. Також я вів комунікацію із замовником. R&D — це постійне дослідження, тож тут ніколи не можна бути впевненим на 100% у результаті, але все потрібно пояснювати й аргументувати клієнту. До того ж англійською.

Написав листа до викладача з Оксфорду, отримав відповідь і підтримку

Ще під час навчання в УКУ Олесь Добосевич дав мені контакт Senior Researcher з Оксфорду Аделя Бібі. Я написав йому листа, де зазначив, що є не просто студентом без досвіду, а вже займаюся науковою діяльністю, працюю в серйозному відділі, що проводить дослідження. Уточнив, що знаю як академічну частину, так і комерційну. Він швидко відповів, і ми почали працювати над проєктом щодо Robust Neural Networks. Згодом це переросло в мою дипломну роботу, а пізніше — у повноцінну наукову статтю, а Адель став моїм науковим керівником.

Тарас з Аделем в Оксфорді, 24 лютого 2023 року

Адель Бібі закінчив PhD-докторантуру в Саудівській Аравії, в Науково-технологічному університеті імені короля Абдалли. Якось ми з ним заговорили про можливості для навчання, і я серйозно задумався про вступ до вишу, який він закінчив. Другою опцією був Оксфорд. Обидва варіанти були цікавими. Так, Оксфорд — відоміший і популярніший, але в Університеті імені короля Абдалли нині теж проводять важливі дослідження. Я планував брати gap year після бакалаврату і готуватись до вступу, але почалася війна.

У 2022 році я якраз закінчував бакалаврат. Це був важкий період, мені було вже не до вступу. Але згодом я дізнався про стипендійну програму в Оксфорді для українців і почав активно готуватися до подання документів.

У SoftServe мене підтримали. Про ідею вступати в Оксфорд я розповів Володимирові Карпіву, своєму Team Lead у SoftServe. Він знав, що я вже співпрацюю з Аделем. Ми обговорили, що це корисно і для SoftServe, адже зможемо паралельно робити дослідження у нашій команді, організовувати колаборації, здобувати важливі контакти.

Як потрапити на стипендію в Оксфорд: критерії відбору

Університет має різні стипендійні програми, але особливість моєї полягає в тому, що українцям дозволили подаватися пізніше, після завершення дедлайну для інших. Вочевидь, через війну.

Усі вимоги до вступу є на сайті університету: має бути високий середній бал на бакалавраті, диплом з відзнакою, високі бали тесту з англійської (щонайменше C1). Обов’язково потрібно надіслати три рекомендаційних листи, резюме та мотиваційний лист. Для стипендії потрібен і лист із аргументацією, чому для мене важливо її отримати. Варто памʼятати, що на одне місце претендує близько 15 кандидатів, які навчалися у провідних університетах світу і теж відповідають вимогам.

Я мав диплом УКУ з відзнакою і достатній середній бал. Рекомендаційні листи для мене написали Адель Бібі й Ростислав Гринів, яких я вже згадував. Третю рекомендацію надав Микола Максименко, який працює Associate VP of Technology SoftServe. Важливий пункт: листи не ти сам завантажуєш, а лише вказуєш електронні скриньки людей, їхні імена й позиції. Тоді їм надходить лист із проханням дати рекомендацію потенційному студенту. Тож я і не знаю, що писали про мене Адель, Ростислав і Микола, але підозрюю, що щось хороше, адже я опинився тут.

У своєму мотиваційному листі я написав про попередню академічну діяльність, що маю наукові статті й уже два роки працюю в R&D-відділі, де здобуваю і комерційний досвід. У цьому листі важливо показати, наскільки ти крутий і наскільки тобі це потрібно. Те, що ти крутий, — класно, але чи потрібна тобі ця магістратура, якщо ти й так крутий? Тож варто розповісти, чого ти вже досягнув, куди хочеш рухатись далі і як саме ця програма допоможе. Мої аргументи були такі: хочу розвиватись як фахівець, повернутись додому й продовжувати працювати в Computer Science, а також популяризувати науку в Україні.

Відмовили в польському університеті, але взяли в Оксфорд

Чекати фідбеку довелося впродовж місяця. Я працював і паралельно розсилав заявки на вступ до різних університетів Польщі, Німеччини, Саудівської Аравії. Також очікував, коли відкриють набір на магістратуру в УКУ, розглядав і такий варіант.

Коли я несподівано отримав листа з Оксфорду, мене ще не прийняв жоден університет, в які я подавався, а деякі взагалі мені відмовили. Наприклад, із Польщі надійшла відповідь, що мої попередні академічні успіхи не відповідають їхнім вимогам. Це була варшавська або вроцлавська політехніка, точно не пригадаю, але мене це дуже засмутило. До того ж кільком моїм одногрупникам з УКУ, які мали нижчі бали, цей університет надіслав запрошення.

Коли ж я отримав відповідь з Оксфорду, мене переповнювали емоції. Пам’ятаю, я одразу ж підбіг до тата, потім розказав мамі, своїй дівчині (тепер уже дружині). Ми всі були шоковані. Я, звісно, цього чекав, сподівався, старався, але все одно це був надзвичайно радісний момент.

Важливе уточнення — це ще не був повноцінний офер, а лише повідомлення, що мене обрали на програму. Далі Оксфорд надіслав форму на кілька сторінок, там були питання на кшталт, чи не мав я судимостей і проблем із законом. Попросили відправити скани різних документів, декларації, апостилювати диплом. Це було тривале листування з представниками університету.

Загалом в Оксфорді є дві найважливіші структури — департамент і коледж. Я мав задовольнити умови і тих, і тих. Департамент — це там, де я вчусь і ходжу на пари з одногрупниками, які належать до різних коледжів. Коледж — це як спільнота: там можна жити, відвідувати бібліотеку, харчуватися, спілкуватися з керівниками. Врешті мені все погодили і я отримав довгоочікуване запрошення на навчання.

Мені вдалося потрапити на магістерську програму в галузі передових комп’ютерних наук (MS in Advanced Computer Science). Це повноцінна full-time магістратура, яка триває рік.

За цим посиланням можете дізнатися більше про стипендійну програму для українців. Її продовжили завдяки успішності першого набору 2022 року. На жаль, заявки на цей рік вже не приймають, але є достатньо часу, щоб підготуватися до наступної хвилі подачі й почати вчитись там у 2024 році.

Як і чому я потрапив у Pembroke College

Оксфорд має 38 коледжів. Кожен з них особливий, зі своєю історією. Вони розташовані в різних місцях і будівлях. У деяких, до речі, знімали «Гаррі Поттера». Є більш відомі, багатші коледжі, вони пропонують студентам кращі умови й різноманітну підтримку, організовують дешевше харчування.

Коли студент подається, то вказує ті, в які хоче потрапити. Про найпопулярніші коледжі мріє багато людей, тож конкуренція висока. Мої фаворити були такі: Magdalene College, New College і Christ Church College. Але через те, що набір на програму був пізніше, я вже не мав опції вибору, тож мене взяли у Pembroke College.

Цей коледж вважається середнім, але він дуже затишний і атмосферний. Він не такий багатий, як вищезгадані коледжі, але якщо коледж старий, то він за замовчуванням не може бути бідним, адже має багато землі та нерухомості у власності. Pembroke College розташований у центрі Оксфорда, має старовинну архітектуру. Ми з дружиною живемо у квартирі неподалік.

До речі, чимало коледжів долучилися до програми підтримки українців, допомагають із житлом, харчуванням, налагодженням усіх процесів.

Як я організовував свій переїзд

На візу я подавався самостійно, але університет мене всіляко підтримував. В Оксфорді є спеціальний Immigration Office, куди можна звертатися за порадою. Я отримав студентську візу на два роки, а моя дружина — візу Dependant [видається партнеру/чоловіку/дружині людини, яка має право мешкати у Великій Британії — ред.] і продовжує навчатися в УКУ дистанційно. Знаю, що дехто зі студентів робив візу для біженців, яку видають на 10 років.

Тарас із дружиною Вікторією. Фото зроблене ще в Україні

Я приїхав у Оксфорд за кілька днів до початку навчання. Був сам, без дружини, бо вона тоді ще не отримала візу. Мене вже чекало орендоване університетом житло, ключі до нього залишили в мінісейфі. Гарна квартира, але пригадую, що не було ані ковдри, ані подушки. Але був Wi-Fi роутер, який треба було ще налаштувати. До того ж, у Великій Британії — інший тип розеток, а телефон розряджався.

Це був мій перший приїзд у цю країну, нове місце, пізній вечір, батьки і дружина хвилюються, а в мене немає зв’язку. Тож я ще з годину налаштовував роутер, реєструвався, підключав студентський Wi-Fi, щоб написати рідним, що зі мною все добре.

Які є нюанси в навчальному процесі

Моя програма триває три семестри. Кожен семестр — це вісім тижнів, між ними є місяць сесії. Перший семестр був дуже інтенсивним і швидко закінчився, час відчувався зовсім не так, як в Україні. У новорічну ніч і на різдвяні канікули мусив вчитися, щоб не пропустити дедлайни, але був готовий до такої завантаженості. Нині я на шостому тижні навчання другого семестру.

Упродовж семестру можна відвідувати пʼять предметів. Для сесії ти обираєш щонайменше три і максимум чотири з них. Сесії бувають двох типів: домашні проєкти і письмові екзамени. Деякі предмети передбачають лише написання есе, а деякі — повноцінну наукову статтю. Тому в Оксфорді є система масштабування оцінок. Для багатьох вона є дивною, але вважаю, що це справедливо, адже предмети реально різні за складністю.

У першому семестрі я вибрав три предмети: Machine Learning, Graph Representation Learning і Quantum Processes and Computation. Я зареєструвався на екзамени з цих дисциплін, але не був впевнений, що успішно складу останній, тож вирішив взяти ще один екзамен зі Bayesian Statistical Probabilistic Programming.

Це було дивне рішення, мені навіть дзвонив директор нашої магістратури. В Оксфорді можна змінювати екзамени чи від якогось відмовлятись, якщо це не суперечить правилам, однак це був перший випадок, коли хтось хотів взяти додатковий предмет. Я його обрав і витратив на навчання чимало часу. Але так вийшло, що саме цей додатковий предмет я склав найкраще — отримав 83 бали.

В Оксфорді, щоб здобути диплом магістра, потрібно здати шість предметів. Ти можеш взяти й більше, але будуть оцінювати лише шість, за якими найліпший результат. Середній бал із них має бути щонайменше 50 зі 100. Так, це звучить легко. Наприклад, в Україні прохідний бал у деяких університетах — 60 (як було в мене в УКУ), а 59 балів — це вже перездача.

В Оксфорді ж 60 — це середній бал, а щоб отримати диплом з відзнакою, треба набрати 70 балів. Але насправді це не просто. Поки що мій середній бал — 75. Якщо й далі матиму такі оцінки, то зможу претендувати на відзнаку.

Тарас із представниками свого коледжу

Після трьох семестрів студенти пишуть дипломну роботу. Я вже обрав тему для себе — Continual Learning. Саме цим я частково займався у R&D SoftServe. Моїми науковими керівниками є Філіп Торр, Professor of Engineering Science, Lead of Torr Vision Group, і Майкл Бронштейн, DeepMind Professor of AI.

В Оксфорді дуже круті викладачі. Їхня «крутість» вимірюється різними аспектами. Зокрема, h-індексом. Це показник впливовості науковця, індикатор, скільки він має успішних публікацій. Умовно, щоб отримати h-індекс 10, потрібно написати 10 наукових статей, кожна з яких повинна мати мінімум 10 цитувань. І тут є викладачі, які мають h-індекс понад 100.

Як мені вдається поєднувати роботу і навчання

У SoftServe я перейшов на часткову зайнятість, щоб мати змогу якісно вчитися. Зазвичай пари — це перша половина дня. Я зранку встаю, планую робочі завдання, під’єднуюся до дзвінків. Потім іду в університет, після обіду повертаюся додому, працюю, годину відпочиваю, а згодом сідаю виконувати домашку.

Важливо перемикати контекст між роботою і навчанням, щоб у голові не було каші. Намагаюся, наприклад, за три години розв’язати питання з навчанням, потім виділити пʼять годин на роботу після обіду. А ще почав ходити у спортзал, це теж відволікає.

Нині все встигаю і з роботи, і з навчання. Але зізнаюся: це складно. Час швидко летить, не помічаю, як минають вісім тижнів. Якби це був бакалаврат, то чотири роки в такому режимі я б не витримав, але поки що все нормально.

У будні я завантажений, але є ще вихідні. У суботу намагаюся сісти за домашні завдання і завершити робочі таски, якщо чогось не встиг. У неділю стараюся зовсім не працювати і не вчитися. Любимо з дружиною прогулятися парком. Цікаво, що нам близько до Лондона, автобусна зупинка прямо біля нашого помешкання, але ми там були лише тричі — бракує часу.

Про студентів-українців в Оксфорді

В Оксфорді є потужна українська спільнота, яка організовує зустрічі й події, розповідає іноземцям про Україну і війну. Я познайомився з президентом Oxford Ukrainian Society Русланом Павлишиним, який якраз з мого коледжу. Ми з дружиною долучилися до них, ходимо на спільні зустрічі.

На вихідних, наприклад, завжди стараємось піти на сніданок у коледж, запрошуємо гостей і з ними спілкуємося: про Україну, про навчання та інші речі, які цікавлять студентів. Це може звучати абсурдно, але деякі люди зараз все ще нічого не знають про нашу країну. Наприклад, у мене є такий знайомий з Японії. А от найбільший інтерес — в американців і канадців, вони завжди багато запитують, цікавляться новинами з України. Часом ми кидаємо в студентські чати інформацію про збори на якийсь дрон. Люди донатять, нехай і невеликі суми, але їм не байдуже.

Моя група в департаменті — це 50 студентів з різних країн. Найбільше одногрупників з Британії й Польщі, також є словаки, румуни, американці. Але з-поміж українців я єдиний. З росії, на щастя, нікого.

Одногрупники Тараса з Канади, Словаччини й Греції, які підтримують Україну

Що планую робити після магістратури в Оксфорді

Недоречно говорити, що ми тут осіли, точніший термін — обжилися. Розуміємо, що це тимчасове житло, не закуповуємо багато речей, вчимося. Так, тут комфортно, все в пішій доступності, в університеті вирує життя, хоча саме місто досить спокійне. Тут справді добре й зручно, поки вчишся. Стипендія і підтримка від університету — достатні для задоволення базових потреб і проживання.

Після Оксфорду я планую повернутися в Україну. Хочу вступити на докторантуру і паралельно працювати в компанії SoftServe, розвиватися в комерційній сфері. Я все роблю поступово. Звісно, спершу треба успішно завершити навчання тут. Але в майбутньому бачу себе професором в Україні і, наприклад, СТО в компанії.