«Тут мало емпатії до України у контексті війни». Розробниця з Києва – про життя у Кейптауні та роботу в арабській компанії
Катерина Тертієнко — українська розробниця, яка вже понад шість років проживає у столиці ПАР Кейптауні. Ми вже спілкувалися з Катериною 2019 року — тоді вона розповіла нам, як влаштоване місто, які є зручності у ньому, довідалися про місцевий ІТ-ринок та особливості оформлення візи. А ще спеціалістка мріяла про те, щоб графік роботи став більш гнучким.
Ми вирішили повторно поспілкуватися з Катериною про зміни, які внесла пандемія ковід 2020 року, ставлення до війни росії проти України у ПАР та віддалену роботу на арабську компанію.
Про зміни у кар’єрі
Коли ми з вами говорили попереднього разу, я працювала у компанії Orderin, яка доставляла їжу з ресторанів — щось на кшталт місцевого аналога Glovo. Але під кінець року ми почали втрачати частку на ринку, нас витісняли інші, більш глобалізовані компанії. Команда на чолі із СЕО була розгублена — як маленький місцевий стартап ми не знали, як діяти в умовах такої жорсткої конкуренції.
Справи йшли кепсько, у нашій компанії відбулася низка скорочень, але під них не підпадали фахівці ІТ-відділу. Здебільшого звільняли людей із кол-центру, кастом-сервісу тощо.
Мене ситуація не дуже лякала — я була переконана, що попри все ми намагатимемось втримати клієнтів. А наприкінці жовтня до нас прийшли люди з McDonald’s South Africa і сказали, що хочуть замовити таку ж delivery-систему, як у нас.
Їхня система на той час сильно застаріла: вони користувалися паперовими картами місцевості, замовлення друкували на чеках. Кур’єр брав чек, дивився на друковану на ньому ж карту та їхав.
Попри швидке приготування їжі у McDonald’s (Service Level Agreement McDonald’s — три хвилини), доставка на відстань до
Від нас хотіли напівофіційний застосунок для замовлення доставки з McDonalds в ПАР, який міг би замінити на локальному рівні глобальний застосунок. Напівофіційний, бо McDonalds — гігантська корпорація з бюрократією, і розв’язання цієї проблеми через центральний офіс зайняло б купу часу. Та й офіс у ПАР ставився до цього проєкту радше як до експерименту — доставка не була основною частиною їхнього бізнесу.
Смішно, але від початку нам поставили дедлайн в один місяць — звісно ж, виконати будь-який проєкт за такий термін неможливо. Після тривалих перемовин термін змінили на п’ять місяців. Тут у нас був вибір — або спробувати зробити можливе і неможливе, або всім шукати нову роботу, на чолі з СЕО :)
Це був цікавий досвід, бо ми майже все робили з нуля. У нас не було ні дизайну, ні архітектури, ні інфраструктури, ні специфікації, який це має мати вигляд. Все, що було — це досвід в індустрії, адже ми вже будували схожу систему для себе. Але в McDonald’s мали додаткові побажання щодо безпеки, структури та технологій.
Застосунок ми зробили, але коли вже були готові до релізу, McDonalds почав затримували процес зі свого боку. В останній момент з’ясувалося, що ми не можемо використовувати ані їхній бренд, ані їхні кольори в системі, бо це потребувало зовсім іншого рівня перевірок і заповнення документації від McDonalds Global.
Пройти ці перевірки ми могли, але це зайняло б чимало часу. В офісі McDonalds у ПАР вирішили, що працювати можна і без офіційного брендування застосунку. Тож ми змінили дизайн та назву й у червні 2020 року успішно запустилися.
Проблем з глобальним офісом не виникло — у цьому випадку McDonalds у ПАР просто створив ще один цифровий канал приймання і доставки замовлень. Якщо не працюєш під брендом McDonalds, то майже немає вимог щодо compliance.
У розпал пандемії сервіс зайшов на ура, і згодом до нас почали звертатися інші ресторани, магазини та навіть аптеки з проханнями створити для них схожі сервіси.
Про вплив пандемії на роботу
Вплив пандемії ми почали відчувати лише у березні 2020 року. У ПАР є одна хороша і погана особливість водночас — усі світові події, новини та тенденції приходять до нас із запізненням. Ми ніби трохи на краю світу, зі своїми унікальними проблемами.
Ковідні обмеження у 2020 році впроваджували поступово: спочатку заборонили продаж алкоголю після 18:00, потім закрили спортзали, скасували масштабні міжнародні велоперегони Cape Epic — за два дні до старту. І хоча й тягнули з цим до останнього, згодом нас закрили на локдаун, але він був далеко не такий жорсткий, як у Європі. Загалом було відчуття, що люди не розуміють серйозності ситуації.
При цьому у нас, треба визнати, і не було такої смертності від коронавірусу, як у Європі. Я не є фахівчинею, тож не можу це пояснити. Але місцева медична система точно справлялася з навантаженням. У ПАР загалом непогано розвинена медична галузь.
Перехід на повний ремоут не був надважким. Насправді частково ми тестували формат віддаленої роботи ще до пандемії. Я почала працювати у цій компанії 2017 року як Head of Engineering, тоді ми набирали команду з нуля. У нас не було крутого офісу і загалом ми мало що могли запропонувати людям. Тож я хотіла зробити хоча б графік гнучким. Однак тоді наш керівник не надто добре сприйняв цю ідею. Та й на місцевому ринку таке мало хто практикував.
Все ж компанія пішла на поступки та виокремила середу як день віддаленої роботи. І якщо комусь потрібно було попрацювати з дому ще кілька днів, це не було проблемою. За кілька місяців такого експерименту CEO помітив, що у середу люди стали продуктивнішими та загалом щасливішими.
Тож коли нас закрили на локдаун, керівник сказав, що для нас це чудова можливість спробувати повністю новий формат і нові процеси. Ми вже вміли працювати дистанційно, тільки тепер це відбувалося на постійній основі.
Про зміну роботи та податкове резидентство двох країн
Успішний реліз застосунку та ще кількох пілотних проєктів сервісів доставки для аптек та супермаркетів для мене став логічною крапкою, і я відчула, що хочу спробувати попрацювати ще з чимось.
До того ж влітку 2020 року світ почав потрохи відходити від шоку, викликаного пандемією. Якщо протягом шести місяців у моєму LinkedIn стояла тиша, то поступово у мережі почало з’являтися все більше повідомлень від рекрутерів. Тільки тепер вся робота була віддаленою.
Пандемія розширила можливості працевлаштування — ІТ-ринок у ПАР активний, але відносно невеликий. Я ж тепер могла не прив’язуватися до країни проживання у пошуках роботи. На той час це було важливим фактором: я планувала на кілька місяців повернутися до України, адже мій батько мав проблеми зі здоров’ям.
Одного дня мені написав знайомий HR, що емігрував у Дубаї. Він працював там на незалежне HR-агентство, шукав Software-інженерів для місцевої компанії та запропонував мені посаду VP Engineering. Я ризикнула і погодилась, хоча мені було незвично та страшно. Бізнес був не те щоб дуже цікавий — звичайний e-commerce, що продавав контактні лінзи та окуляри в ОАЕ та Саудівській Аравії.
Мене радше приваблювала новизна full-remote роботи у мультикультурному середовищі. Коли працюєш в українській ІТ-компанії, у тебе формуються одні погляди на роботу, в ПАР — вже інші. Тепер я йшла у команду, де більшість колег були з Близького Сходу: Індії, Єгипту та інших арабських країн.
До того ж там непогано платили, хоча в контрактора соцпакета не було. Та працюючи на іноземну компанію, я могла вільніше керувати своїми податками: в ПАР я сплачувала понад 30% доходів за прогресивною схемою оподаткування. За контрактом в Дубаї як податкова резидентка двох країн я вже могла вирішувати, як саме платити податки й куди ці гроші виводити.
Виводиш на український ФОП — платиш 5% податків. У ПАР на individual income tax — це щонайменше 25%. І з усім цим було цікаво розібратися. Одразу скажу, що така схема цілком законна, але складна.
Якщо ти у ПАР працюєш на компанію, яка тут і зареєстрована, як тимчасовий або постійний резидент ПАР і маєш «біле» офіційне працевлаштування — то податки за тебе сплачує компанія до того, як переказує зарплату. Можна також оформити consultancy agreement з тою самою компанією, і тоді самому керувати податками та вирішувати, скільки списати. Але якщо я резидентка ПАР і компанія зареєстрована в ПАР — вони не можуть платити мені на іноземний рахунок, це протизаконно.
Якщо я не резидентка ПАР або компанія чи контракт — з іноземним entity — тоді можна вказати інший рахунок у банку. Я ось резидентка, але контракт у мене був з Дубаї. Якщо живеш у ПАР понад 90 днів на рік — постійно чи тимчасово — ти автоматично стаєш податковим резидентом і повинен декларувати гроші, які заробив, проживаючи у ПАР. Декларувати — не завжди означає платити подвійні податки, все залежить від tax agreement між ПАР і іншою країною. З Україною його поки що нема, тому просто декларуєш, але нічого з цим не роблять.
Тож тут варто розібратися з консультантом, скільки грошей виводити в Південну Африку і скільки в Україну, все задекларувати. По суті, за таких умов ти маєш менеджити два потоки грошей і податків.
З Україною все просто: відкриваєш ФОП, самостійно все заповнюєш, платиш за реєстрацію 400 гривень на рік чи трошки більше за послуги taxer. ua, сам усе декларуєш.
У ПАР податки платять раз на рік. Якщо рік працюєш і кожного місяця чи кожного кварталу платиш податки — ніхто цим не цікавиться до кінця фінансового року. Але наприкінці фінансового року треба все задекларувати, переказати на рахунок податкової відповідну суму і зробити tax return.
Я розуміла, що на рахунку щомісяця варто лишати потрібну суму, аби наприкінці року людині не довелося платити кілька сотень тисяч, яких немає.
При цьому незалежний контрактор має різні інструменти для зменшення податкової навантаженості.
Наприклад, я заробила 10 000 рандів і витратила їх на купівлю або ремонт авто. При цьому авто мені потрібне, щоб працювати, і я задекларувала його як засіб для генерування свого доходу. Тоді з цих 10 000 я не буду платити податки або ж мені їх повернуть, якщо я сплатила їх протягом року.
Також я нещодавно купила квартиру у ПАР, робила ремонт і облаштовувала робоче місце. І консультантка з податкового законодавства на 60% зменшила мені суму до виплат на ремонті авто, меблях, техніці тощо. Бо площу квартири, яку використовуєш як офіс, ремонт цього простору можна оподаткувати за куди нижчі суми. Тож цілком законно економиш певну суму.
Про різницю менталітетів та роботу в арабській компанії
Переходити з роботу на роботу в будь-якому разі стресово, але в межах країни відносно просто. Але коли йдеться про перехід на роботу до людей з іншим менталітетом — це справді важко.
До переїзду у ПАР я працювала в українському ІТ протягом 15 років. Половину з них як тимлід. Тож я була переконана, що вмію і знаю, як працювати з людьми, будувати команду та розв’язувати конфлікти у колективі. Але весь досвід доводиться здобувати наново у новій країні.
Велику роль відіграє так званий Power Distance Index. В деяких країнах люди настільки слухають керівництво, що й слова проти своєму тимліду не скажуть, його просто бояться. Їм потрібно, щоб керівник сказав, що та як потрібно зробити, а вони це виконали. Керівники мають значну владу, і між ними та звичайними працівниками велика дистанція.
Це дуже некомфортна ситуація для самих лідів. Бо коли просиш підлеглих ухвалити рішення самостійно, навіть якщо це щось елементарне, то вони геть не знають, що робити, вони безпомічні й залякані. З такою ситуацією я зіткнулася під час роботи в Дубаї. Тут один з найвищих показників Power Distance Index, і це вважають нормальним.
У ПАР, Америці, країнах Заходу та Нового світу цей показник дуже низький, близько
Врешті робота, де кожну людину потрібно «запрограмувати» на виконання якоїсь задачі, мене втомила, я вигоріла. До того ж там, попри високі доходи, не поважали ані мій особистий час, ані бажання піти у відпустку, ані право на лікарняний, коли я захворіла на коронавірус («якщо можеш друкувати та не лежиш у лікарні — працюй»).
Я звільнилась за рік, взяла кілька місяців перерви, під час якої шукала вакансії. Була відкрита до різних пропозицій, але працювати в арабській країні більше не хотіла — їхня культура спілкування у колективі мені зовсім не підійшла. Та й різниця у часі, а також графік роботи з неділі по четвер, не додавали позитивних емоцій — важко бачитися з друзями, коли ваші графіки геть не збігаються.
За кілька місяців я пройшла багато співбесід і з європейськими компаніями, і з американськими, і з українськими, і з південноафриканськими. Було багато цікавих оферів, але я вирішила поки що зупинитися на роботі у ПАР.
Причина проста — хочу бути ближчою до людей, бачити колег не лише онлайн, ділити з ними культурний простір.
За рік роботи в арабській компанії я переконалася, що не все вимірюється грошима. Можна заробляти дуже багато, але не розуміти, що саме робиш щодня та навіщо. Врешті я пристала на пропозицію від місцевого фінтех-стартапу Naked Insurance, який займається страхуванням.
Я працюю над продуктом, яким всі користуються. Знаю, що відбувається в країні, знаю, чому займаюся саме цією справою і як вона змінює життя людей — з’ясувалося, що усе це надважливо.
Про сприйняття війни в Україні у ПАР
Я думаю, що в ПАР українцям важче, ніж у Європі, Америці чи Великій Британії. На це є багато причин. У тамтешньому суспільстві мало емпатії до України в контексті війни, бо це видається чимось далеким. Тут всі знають про війну в нас і, наприклад, у Сирії, але навряд чи багато людей зможуть розповісти про різницю між ними.
До того ж більшість людей тут дізнаються інформацію з місцевих новин та від місцевої влади, мало хто цікавиться глобальними світовими подіями. Влада ПАР теж надто нейтральна щодо війни в Україні.
Після початку повномасштабного вторгнення я почувалася у Кейптауні інопланетянкою: у курортному містечку жодних змін, всі сміються, гуляють, відпочивають. Водночас розумієш, що на твою рідну країну просто зараз падають бомби, люди ховаються у метро та по підвалах і помирають від уламків ракет. Це відчувалось як дві різні реальності.
Я вдячна місцевим друзям, вони були поруч і намагались відволікти мене від новин з України. Підтримувала і місцева українська спільнота, хоча вона й дуже маленька, вимірюється хіба сотнями людей по усій країні. Коли стоїш з купкою людей з українським прапором у центрі міста під нашим консульством, а всі просто йдуть по своїх справах, почуваєшся самотнім.
При цьому світова економічна криза через повномасштабне вторгнення, звісно, впливає і на ПАР. У нас зросли ціни на бензин, дизель, відповідно й на продовольчі товари. Не критично, але курс південноафриканського ранда [1 ранд = близько 0,060 долара США — ред.] зараз вищий, ніж за пандемійних часів.
Про ціни на житло
Цього року я отримала місцеву ID Book. Це не громадянство, але ти маєш більшість прав та можливостей місцевого жителя. Для її оформлення навіть не потрібно прожити певну кількість років у країні, — якщо ти маєш посвідку на постійне місце проживання, це просто формальність. Але без ID Book людині не дадуть, наприклад, нормальні кредитні умови тому, що вони не знають, як ідентифікувати її у системі.
Перший внесок за кредитом буде не
Щодо цін на житло, то вони відрізняються залежно від району Кейптауна. В дуже бідному районі можна купити хижку за 5000 рандів, але це буде просто «коробка». В елітному курортному районі квартира з краєвидом на океан коштуватиме від 10 до 35 млн рандів.
Я живу у районі «середнього класу», у таких проживає
. Якщо хочете великий дім з високими стінами та басейном, то розраховуйте щонайменше на
Орендувати квартиру можна за
Пристрій, через який вдома можна оплачувати комунальні послуги
Якщо забули передплатити, послуги вимикаються. Тоді поповнюєте рахунок — і майже моментально знову отримуєте електрику та воду. Це зручно, втім потрібно постійно стежити за рахунком «юнітів», аби не опинитися у темряві та без води у найменш підхожий для цього момент. Розцінки на воду співмірні з київськими. Електрика —
Комунальні витрати на кшталт охорони території та вивозу сміття —
А от інтернет в Кейптауні набагато дорожчий, ніж в Україні. Я сплачую близько 900 рандів ($52) на місяць за найкращого провайдера, бо для моєї роботи важлива швидкість мережі. Але оптимальний варіант можна знайти й за
Про плани
Для мене Кейптаун — другий дім. За шість років життя тут у мене з’явилося власне помешкання, друзі, близькі люди. Не впевнена, що залишуся тут на все життя, але це класне місто, щоб мати базу і повертатися сюди знову і знову.
Мені подобається активне життя, а у Кейптауні є і гори, і велопрогулянки, і серфінг, і дайвінг. Немає хіба що лиж і сноуборду. І зайнятися усім цим можна після роботи, не чекаючи відпустки чи навіть вихідних. Хочеш зустріти світанок біля океану? Не питання. Хочеш зустріти його на гірському схилі — без проблем, варто тільки встати раніше. І, звісно, тут надзвичайно гарна природа.
Тут простіше винайняти чи купити житло, ніж у Європі, принаймні з мого досвіду. У ПАР загалом менше бюрократії.
Жорсткі правила у Європі, наприклад, гарантують безпеку. Якщо людям важлива ця безпека й захищеність, то вони їдуть у ЄС, Нову Зеландію, Австралію. Там вищі ціни, вищий рівень життя, але менше свободи. У ПАР кожен сам для себе вирішує, скільки хоче мати свободи, скільки небезпеки готовий терпіти.
Наприклад, якщо я винаймаю квартиру і власник вимагає укласти контракт мінімум на пів року, це дає небагато свободи, але натомість дає нам обом безпеку. Якщо ми обоє згодні обійтися без цієї умови, то маємо свободу дій, але й небезпеку. У мене є ризик залишитися на вулиці, а у нього — що я не сплачу за квартиру і просто зникну. Звичайний баланс між safety and freedom. Більше бюрократії та правил — довші процеси — більше перевірок — менше свободи, але більше гарантій і захисту від ризиків.
Щодо злочинності у Кейптауні, то все сильно залежить від району. У довоєнному Києві я могла спокійно вийти та погуляти вночі. Такі самі відчуття у мене і під час відпустки в Іспанії. У моєму районі в Кейптауні ситуація з цим дещо краща завдяки патрулюванню, але в центральні та бідніші райони вночі я не піду — там після пандемії почастішали випадки пограбувань.
Протягом наступних років я хочу спробувати пожити й в інших країнах. Розглядаю Латинську Америку та Іспанію. І поки що не знаю, куди заверне життя — інколи цікаві пропозиції надходять із місць, звідки їх узагалі не очікуєш.
Зараз я приїхала до Києва і побуду тут деякий час. Востаннє бувала тут на новорічні свята, на початку 2022 року. Зараз це — зовсім не те святкове, усміхнене і сповнене життям місто, яким я залишила його у січні. Перші враження — порожньо, тихо, набагато менше сміху і розмов, всі просто роблять свою справу. Коли подумаю, що багато людей пережили в реальності те, про що мені жахливо було навіть читати з іншого континенту... хочеться обіймати всіх — і своїх і чужих.