“Розробники втрачають, але у порівнянні з іншими – гріх скаржитися”. Гліб Вишлінський — про політику НБУ, економіку України та “атаку” на Гетманцева
Економіка під час війни — це складно і незрозуміло. Щоб трішки розібратись в тому, як все зараз працює, чому Нацбанк ухвалює такі непопулярні рішення і що буде далі, ми запросили Гліба Вишлінського.
Гліб — виконавчий директор Центру економічної стратегії з понад
«Те, що відрізняє нас від колег по ринку, — активна комунікація». Про Центр економічної стратегії
Центр економічної стратегії — незалежний дослідницький центр з питань економічної політики, заснований у травні 2015 року.
У той час функціонував другий уряд Яценюка, в якому було багато людей з бізнесу, тих, кого називали реформаторами. Вони побачили, що після Януковича урядова машина була очищена від людей, які могли б реалізовувати якісну економічну політику. Тоді у Томаша Фіали, засновника Dragon Capital, та Івана Міклоша, колишнього віцепрем’єра Словаччини, радника міністрів фінансів та економіки, виникла ідея заснувати наш центр.
В Україні є дослідницькі центри, які вивчають питання економічної політики, але цей напрям вимагав підсилення. Потрібна була більш гнучка організація, яка мала б достатньо фінансування, щоб цим займатись.
Проблема в тому, що дослідницькі центри фінансують міжнародні донори. А це не є гнучким форматом.
Уявіть, приходить реформатор з уряду до нашого хорошого економіста та колеги, щоб терміново прорахувати вплив угоди про асоціацію з ЄС у певній торговельній частині. А йому відповідають, що на це немає ні сил, ні фінансування, оскільки є багато проєктів і потрібно звітувати перед міжнародними донорами.
Ми від початку стали активно комунікувати про свою роботу, і це дуже відрізняє нас від колег по ринку. Часто в організацій не вистачає часу, щоб працювати з медіа та різними групами, яким цікаво розібратися в економіці. А ми це зробили одним з наших пріоритетів. І за сім років існування стали одними з найбільш цитованих у медіа серед тих дослідницьких центрів, які займаються суто аналізом економічної політики.
Вважаємо, що такі дослідницькі центри, як наш, мають отримувати урядове фінансування, як це відбувається у наших колег у Брюсселі, Берліні, Відні. Як би ми з партнерами не намагалися порушити питання про отримання урядового фінансування, поки його не порушують.
І коли в нас з’являються опоненти, які кажуть, що ми щось робимо не так, зазвичай вони говорять, що ми робимо все коштом міжнародних донорів, які не зацікавлені в тому, щоб українська економіка розвивалася.
«Зараз потрібно, щоб усі ті, хто може відновити свою роботу, її відновлювали». Про те, що з економікою України
Економіка в якийсь момент зупинилася після вторгнення росії, а потім почала прокидатися після шоку. Наприклад, коли у перший тиждень війни у Львові більша частина кафе була закрита, оскільки люди не знали, що робити.
Згодом у березні розблокувалася та частина економіки, для якої не було безпосередньо загроз «тут і зараз». А у квітні підвищилася ділова активність, зокрема після того, коли зникла загроза для Києва.
На початку травня Нацбанк заявляв, що, за їхніми даними, ділові активності трохи пригальмувалися. Проте, на мій погляд, з другої половини травня відбулося зростання приблизно на 20% надходження за внутрішнім ПДВ.
Важливо було те, що перший віцепрем’єр-міністр України — міністр економіки України Юлія Свириденко влаштувала тур Кривий Ріг — Дніпро — Запоріжжя, де просила керівників великих металургійних підприємств починати роботу. Заводи не були в зоні активних бойових дій, але лінія фронту рухалася, вони боялися, що з ними щось трапиться, тому все стояло в режимі консервації.
Паралельно Мінінфраструктури розв’язувало питання з логістикою. Ті, хто мав можливість відправляти товари на експорт, почав нарощувати свою експортну активність.
Плюс є велика проблема з виробничими та логістичними ланцюжками. У деяких підприємств є постачальник на окупованій території чи там, де ведуться бойові дії, відповідно їм треба шукати іншого на неокупованій території. Або шукати, що можна імпортувати, щоб виробляти те, що їм потрібно. Тобто триває налагодження цих ланцюжків.
Зараз потрібно, щоб всі ті, хто може відновити свою роботу, її відновлювали. Звісно, досі є група, яка перебуває в режимі «стояти і боятися». Наприклад, помітно, що в торговельних центрах не працюють чимало відомих брендів, такі як H&M та McDonald’s. А це робочі місця для консультантів, касирів, охоронців. Можливо, в них є якісь проблеми, які ми не знаємо, але якщо вони є, то їх треба вирішувати.
«Банкам потрібно мати запас міцності». Про кроки Нацбанку та рішення про подвійний курс
В Україні Нацбанк виконує дві функції: він відповідає за стабільність цін і наглядає за банками та небанківськими фінансовими установами (страховими компаніями, кредитними спілками тощо).
Отже, у Нацбанку є внутрішній конфлікт: їм одночасно потрібно, щоб була цінова стабільність і щоб банки були стійкими. Проте є країни, де цим займаються різні органи.
Мені видається, те, що виникає зараз щодо множинності курсів і рішення щодо облікової ставки, насправді є надзвичайно прибутковим для банків. Коли ми дивимося на банківську систему, картинка специфічна.
Бо після націоналізації «ПриватБанку», разом з «Ощадбанком», «Укргазбанком» та «Укрексімбанком», державні банки займають приблизно дві третини банківської системи. Тут виникає ситуація: якщо Нацбанк ухвалює рішення, яке буде вигідним для банків, то приблизно дві третини прибутків, які вони від цього отримають, йдуть державі.
Зараз, коли економіка на 40% зупинилася, кредити у банках або обслуговуються, або ні. Тож у цій ситуації банкам теж потрібно мати запас міцності. Як воно буде, ніхто не знає. Ніхто не розуміє, яка частка кредитів не буде обслуговуватися реально. Отже, тут, як і в усьому, є невизначеність.
Перші дії Нацбанку — постанова від 24 лютого — це зразок доброї підготовленості державної установи України до війни. Ми бачили, як реагували інші державні органи, зокрема й ті, які мають стосунок до економічної політики, то в них було інакше. У Нацбанку першого дня вийшов насправді пакет дій, який був абсолютно адекватним масштабу вторгнення.
У чому була логіка постанови? В тому, щоб не допустити стрибків курсу. Ми пам’ятаємо, як це було у 2015 році, коли в якийсь день курс підскочив до 40 гривень, а потім опустився.
Проблема з такими стрибками полягає в тому, що на цю верхню межу в ціноутворенні починають відразу орієнтуватися не тільки імпортери, а й виробники внутрішніх товарів. Нацбанк цього не допустив.
І ми повинні належно оцінити те, що вони зробили та чого досягли: що всі дні належно функціонує система електронних платежів, працює карткова інфраструктура, що система була готова навіть задовольнити попит у готівці.
Щодо курсу, то він був визначений логічно — як офіційний курс на останній день до вторгнення. Було визначено цей критичний імпорт, який спочатку був дуже маленький, потім він розрісся до 90% фактичного імпорту.
Від самого початку було закладено, що відхилення курсу має бути не більше ніж 1 % від офіційного, і так працювало до 30 квітня, поки не було запроваджено 10%. На мій погляд, це рішення було правильне.
І паралельно існував чорний ринок. Спочатку курс долара підскочив до 40 гривень, потім знизився до 32. Що було хорошим у цьому режимі та чому він мені подобався більше, ніж те, що Нацбанк зробив зараз? Він зробив офіційний безготівковий ринок, на якому існує 90% товарів, які не є критичним імпортом.
На цьому ринку експортери продають свої надходження, імпортери купують валюту для критичного імпорту й відповідно там же існують безготівкові розрахунки за картками.
Окремо діяв готівковий ринок, на якому фактично не працювали банки, тому що їм було заборонено працювати з готівкою. Вони тільки купували валюту. І фактично цей готівковий ринок був маргіналізований, що для мене було логічно.
Рішення «відпустити» карткові курси й дозволити банкам продавати готівкову валюту теж без обмежень ми та ІТ-спільнота сприйняли дуже негативно. Продаж валюти банками без обмежень насправді не має жодного впливу, крім психологічного. Це дало можливість банкам працювати і на цьому ринку й заробляти гроші.
Рішення відпустити картковий курс, як на мене, було взагалі помилковим. Нацбанк, зрозуміло, боровся проти того, щоб люди не виїжджали за кордон й привозили готівку в Україну, щоб заробити на різниці курсів.
В ІТ-секторі ситуація є досить стабільною: в індустрії є більша частина замовлень, збереження робочих місць, а зарплати — зафіксовані, тобто є певний гарантований дохід, хоча він знецінюється. Люди в ІТ-секторі стають біднішими, тому що витрачають гроші в країні, де ціни зросли. Розробники втрачають, але якщо порівнювати з усіма іншими — гріх скаржитися.
«У нього завжди було багато ворогів». Про «атаку» на Гетманцева
Для мене атака на Данила Гетманцева видається дуже дивною.
За що на нього наїхали? За слова. За його книгу й за те, що він назвав підприємців «гусаками, яких потрібно обскубувати».
У нього завжди було багато ворогів, бо речі, які він робив у податковій політиці, були проти інтересів дуже впливових груп.
Серед його ініціатив — антиофшорний закон, закон про РРО, а також про повернення імпортних податків. Для однієї групи він є надто фаховим податковим юристом, який дуже добре розуміє, як працюють схеми, і є інтелектуально та професійно спроможний їх «вбивати», тому він став головою комітету ВР з питань фінансів, податкової та митної політики.
«Зростання світової економіки менше, ніж на це сподівалися». Про те, чи насувається криза
У світовій економіці насправді все не так погано, як гірше, ніж очікували. Що пов’язано насамперед з війною в Україні, бо це «чорний лебідь», який прилетів і багато чого зруйнував.
Проте якщо періодично дивитися статистику щодо безробіття, то в багатьох країнах воно рекордно низьке — це означає, що економіки держав нормально почуваються.
Що відбувалося в ІТ-секторі протягом останніх років? Через пандемію суттєво збільшився попит на ІТ-рішення. Навіть добре, що COVID-19 почався до війни, а не навпаки, бо як би ми працювали без досвіду електронного документообігу, нескінченних відеозв’язків (тобто тієї культури, яка утворилася під час коронавірусу) — взагалі не зрозуміло. Відповідно все це сформувало великий простір замовлень на ІТ-сектор. Наприклад, банки стали більш вимогливими до своїх застосунків, бо боялися приводити людей до відділень.
А до цього у нас був період активного розвитку соціальних мереж, цифрового маркетингу. Умовно, я б це назвав часткою ІТ у видатках світової економіки. Тобто коли будь-що перегрівається, то рано чи пізно може відбутися корекція.
«Люди часто переоцінюють вплив держави». Про те, що люди не розуміють в економіці та що може допомогти в ній розібратися
Люди не розуміють, як працює попит і пропозиція. А ще вони часто переоцінюють вплив держави й вважають, що багато рішень ухвалюються у державному секторі, а не в приватному. Особливо це стосуються старших людей, які жили ще при соціалізмі.
Проте навіть і їхні діти вважають, що коли, наприклад, в «Сільпо» зросла ціна на молоко, то це зробила держава і вона в цьому винна. Хоча це міг бути скоординований крок виробників молока та мережі, які хотіли заробити на цьому більше, адже побачили, що в споживачів з’явилися додаткові гроші, бо економіка оживає. А люди в той час думають, що держава погана.
Якщо хочете розуміти основні тенденції та знати, що відбувається в економіці, я б радив читати «Економічну правду». Коли починаєте хоча б на базовому рівні цікавитися економікою, важливо позбутися стереотипів, які не працюють.
Один з них — «долар завжди буде зростати». Хоча був період, коли він впав до 24 гривень, і ті, хто вважав, що він буде тільки зростати — програли. Або те, що за всіма рішеннями стоїть чиясь рука, яка хоче на цьому заробити.
