IT-освіта для соціально незахищеної молоді. Як працює академія Hebron під час війни
Близько шести років у Брюховичах неподалік Львова працює Hebron IT Academy — соціальний освітній заклад, в якому підлітки-сироти та люди інших вразливих категорій кілька років живуть і вивчають програмування, а потім працевлаштовуються в різні ІТ-компанії. Під час війни корпус академії став прихистком для переселенців із постраждалих регіонів. Та проєкт продовжує розвиватися, адже кількість потенційних студентів нині суттєво зросла.
Ми поспілкувалися із засновниками ІТ-академії Ігорем Булою та Лілією Валігун, а також із новим СЕО закладу Ігорем Ільвутченком, якому вдалося евакуюватися з Маріуполя, де він розвивав схожий проєкт. Вони розповіли DOU про специфіку й будні академії, нові виклики під час війни та тенденції розвитку соціального підприємництва в Україні.
Навчальний процес в ІТ-академії
— Ваша академія розпочала роботу у 2016 році. Які умови мають бути для потенційних студентів? Яка загальна концепція?
Співзасновник академії Ігор Була: Ми набираємо студентів, які мають певні ознаки. Насамперед це люди, які мають соціальні проблеми — сироти, напівсироти, з багатодітних і малозабезпечених сімей. Причому більше акцент робимо на круглих сиріт. Це хлопці й дівчата у віці
Інший критерій — вони мають бути здібними до навчання. Бути готовими змінюватись, жити за правилами та приймати наші умови. Після того навчаємо їх два роки. Перший рік — теорія, а далі залучаємо їх до практики, стажування. Це може бути або в нашій ІТ-компанії, або шукаємо через друзів і знайомих, куди людину прилаштувати, згідно з набутими навичками.
Студенти перебувають у нас 24/7, особливо перший рік. Юридично це навчальний заклад із можливістю проживати. Ми забезпечуємо їх житлом, харчуванням, медичною, юридичною та ментальною підтримкою. По суті, вони стають «нашими» дітьми.
Після першого року, коли вони потрапляють на практику, то починають заробляти перші гроші та за можливості з’їжджають, але можуть і залишатись у будинку. Здібніші студенти протягом року вже від нас «відчалюють».
Є ті, хто «не вистрілює» після першого року, і їх треба тягнути далі. Ми ведемо всіх разом, є студенти, які після двох років вже отримують зарплату 1000 доларів. А хтось буде тільки входити на Trainee чи отримувати 300 доларів. У всіх різний рівень.
Якщо загалом оцінювати нашу роботу, то маємо гарні показники. Те, чого ми сьогодні досягаємо, якщо порівнювати з іншими організаціями в Україні та світі, — це феноменальні результати.
Наш підопічний у 22 роки — Middle Developer, який знає англійську, може заробити певну суму і починає жертвувати кошти на соціальні проєкти. Потім ці діти по інтернатах теж когось менторять. Вони горді за свій успіх і стають соціально активними.
За своє навчання ми не беремо жодної оплати. Щоправда, можемо домовлятися про те, що коли вони почнуть заробляти, то перекриватимуть своє перебування — їжу та «комуналку». Ніколи не ставимо їх перед чіткими умовами та зобов’язаннями, адже це їх відштовхує. Ця категорія — соціально травмована. Те, що вони стануть айтівцями-початківцями, не означає, що вони стануть лідерами та суперсоціальними. Якщо висуваєш їм вимоги, вони легко розривають з тобою стосунки та йдуть.
— Де ви знаходите майбутніх студентів?
І. Б.: Зазвичай через волонтерів, які ведуть соціально адаптаційні проєкти, у реабілітаційних центрах, в інтернатах. Хтось телефонує і за когось просить.
Ми себе чудово зарекомендували, і тепер багато NGO (недержавні організації — ред.), які займаються сиротами, знають про нас і наші досягнення. Часто вони до нас звертаються і кажуть: «Є хлопець, здібний, він пропаде, заберіть його до себе і зможете з нього айтівця зліпити». Часто самі студенти підходять і починають просити за когось, рекрутять наступне покоління.
— Скільки у вас випускників і який відсоток чоловіків і жінок? Скільки одночасно навчається?
І. Б.: Загалом у сферу ІТ ми вже випустили понад 40 людей. Є і Senior, і Middle. Жінок дуже мало, бо в нас уся інфраструктура розрахована на чоловіків. Ми не змішуємо хлопців і дівчат, щоб не було інтриг, сварок і сексуальних відносин. На початку проєкту в нас були змішані групи, але там було багато драм, тому відмовились від цієї практики.
У нас маленька інфраструктура для дівчат, окремо для них орендуємо будинок, але їх там одиниці. Проте стараємось дівчат теж «витягувати».
Щороку набираємо близько 20 людей. До кінця доходять
— Які навички розвивають в академії?
Основний акцент — фулстек-інженерія, фронтенд/бекенд. Якщо ми бачимо, що логіка в студента слабенька, намагаємось його влаштувати на програмування на Template — Wordpress, під просту верстку. Також у нас є тестування, системне адміністрування і DevOps, фахівці з дизайну.
— Запит визначаєте ви чи студенти?
Голова ради директорів академії Лілія Валігун: Спочатку ми, але далі дивимось на сильну сторону студента і вже під час навчання переводимо його на той напрям, який йому вдається краще.
І. Б.: Крім того, навчаємо англійської, історії України, критичного мислення, проводимо низку тренінгів. Викладаємо і такі дисципліни, як конфліктологія, християнська етика. Прокачуємо їх софтскілово та за всіма лідерськими темами, для чого запрошуємо спікерів.
— У скільки обходиться навчання одного випускника?
І. Б.: За місяць на одну людину в нас іде 400 доларів. Проживання, харчування, адміністративний і викладацький персонал, змагальна медицина тощо. Це лише операційні витрати. Якщо ж сюди додати розвиток організації, сума буде набагато вища.
— Чи всім після навчання вдається знайти роботу в ІТ-компанії?
Л. В.: Були випадки, коли студент доходив до рівня Junior, там відбувався якийсь психологічний злам, і він покидав ІТ-індустрію. Але таких одиниці.
І. Б.: Більшість наших випускників працевлаштовуються в ІТ — 85%. Нам важко бути для суспільства статистично підзвітними. Навчальний заклад, який бере студентів — УКУ або Києво-Могилянка — може чітко зафіксувати, що на кафедрах у них такі-то люди. Бо в них є правова база і домовленість. І вона працює з такими людьми, бо за ними стоять батьки, є відповідальність. Студент просто так не плюне і не скаже: «Я завтра піду». Є підтримка збоку.
А в нас багато ризиків. Якщо студент рухається нормально в навчанні, але порушує дисципліну проживання в будинку, то ми робимо йому зауваження, і йому через це незручно. Через своє особисте життя і проблеми він фактично кидає навчання.
Ми тут — як і ті, хто їх навчає, так і ті, хто їх годує та виховує. Людина може образитись на нас як на вихователів і покинути навчання. Або може не впоратися в навчанні й розуміє, що їй нічого тут робити, але любить нас як вихователів і наставників. Розуміє, що займає чиєсь місце, і йде. Коли в них збоку немає підтримки, то вони або не дотримують слова, або просто через емоції, мовляв, немає чого втрачати, йдуть. Не дивляться глобально і далеко, ухвалюють емоційні рішення.
Буває таке, що ми пів року студента вчили, понад 2000 доларів вклали в нього, купу зусиль, а однієї миті йому щось перемкнуло, прокинулася колишня травма — і він у депресії йде від нас. Причому в нього немає когось, хто б зателефонував і сказав: «Зупинись. Повернись до тих людей. Будь там!»
Водночас є проблема, коли до вихованців телефонує хтось з оточення, з якого вони вийшли, і каже: «Що ти там робиш? Тебе будуть використовувати як робочу силу. Яке ІТ? Поїдьмо на заробітки в Польщу. Є тема — взяти кредит, а потім не повернути». Тобто є таке оточення, яке перешкоджає досягненню результатів.
Або, наприклад, алкозалежна мама постійно дзвонить сину і підбурює: «Досить там бути, йди на роботу, бо мені треба гроші вже». І тоді він кидає навчання, потім не може влаштуватися на нормальну роботу, а до нас повернутися йому соромно.
Для цього у нас має бути сильний заряд, культура, посвячені люди, щоб психологічно утримували таких студентів.
— Зазвичай студенти працевлаштовуються до вашої ІТ-компанії HebronSoft чи йдуть в інші?
І. Б.: Можуть іти в різні компанії. Близько 30% опиняються в нас. Ми всім кажемо, що Hebron IT Academy — це не корпоративний навчальний заклад HebronSoft. Це утопія для бізнесу.
Якщо йти на фізико-математичну кафедру в ЛНУ імені Франка і там проводити такі курси, то можна вирощувати під себе, там люди інакші. У нас же багато ризиків. Хоч ми й маємо багато переваг: на ринку в плані маркетингу ми виділяємось через таке соціальне служіння. Клієнти часто обирають нас, бо знають, що HеbronSoft дає багато грошей на цю академію і запрошує на стажування людей вразливих категорій. Але HеbronSoft не вирощує їх під себе через те, що на ринку є кращі й сильніші люди з меншими ризиками. Це все-таки джуни і трейні. З ними багато треба панькатись і морочитись.
Є також кілька HR-проблем. Студенти знають, що до них добре ставляться в академії. Натомість у бізнесі їх «запрягають». Тут вимоги чіткі, за недотримання правил звільняють, і вони цього не розуміють. Дивуються, мовляв, в академії нас любили й усе нам давали, а тут треба звітувати за все і відповідати. Починають цим зловживати й тому погано перформлять. Тож нам краще не брати їх у HеbronSoft.
— Як змінилась робота академії після початку війни? Чи збільшилась кількість охочих, чи є змога і ресурси, щоб усіх навчати?
І. Б.: Зараз ми змінили частково фокус. Дотягуємо тих студентів, яких маємо. Когось дистанційно, когось у наших стінах, а ще когось відправили на практику. Нині ми використовуємо нашу інфраструктуру для переселенців. У будинку академії зараз перебуває багато сиріт і молодих мам із дітьми. Тобто стали як центр підтримки.
Цього літа будемо відбирати
Л. В.: Влітку плануємо табір, де на нашій території зберемо на тиждень
— Відомо, що ви найняли нового СЕО академії, якому вдалося евакуюватися з Маріуполя. Там він був залучений в ІТ і розвивав його з освітньої точки зору. Як його прихід змінив академію?
Директор академії Ігор Ільвутченко: До початку війни у мене був схожий проєкт, який називався IT-Camp Mariupol. Ми займались соціальним підприємництвом для дітей. Контингент у нас був меншим —
Безкоштовно навчали в галузі ІТ дітей-сиріт, людей з інвалідністю і з дитячих будинків. Акцент робили на дизайн. Це був вдалий проєкт. У нас є діти, які після закінчення навчання мали перших клієнтів і починали заробляти гроші та допомагати прийомним батькам чи опікунам.
З початком війни наша школа припинила своє існування. Через те, що Маріуполь окупований, мене запросили до Hebron. Ми познайомились у Львові, коли я навчався в УКУ, у бізнес-школі соціального підприємництва. Ігор Була був у нас тренером. Коли він дізнався, що я виїхав з Маріуполя, запропонував цю вакансію. І зараз я у Львові.
— Схожий проєкт у Маріуполі також фінансувала конкретна ІТ-компанія?
І. І.: Ні, у нас була інша модель. Визначався певний відсоток місць для дітей пільгових категорій, а інші місця були платними. І ті діти, які навчались за гроші, оплачували навчання іншим. Загалом на це йшло до 80% прибутку академії.
— Яким бачите розвиток ІТ-академії в Брюховичах?
І. І.: Зараз у всьому світі є тенденція соціального підприємництва і бізнесу. Тут Hebron ІТ Academy перебуває на гребені, бо в Україні це лише починається — соціальне підприємництво у великих масштабах. Hebron академія має всі шанси стати лідером ринку соціального бізнесу в Україні.
— З якими труднощами вже довелося зіткнутися на новому місці? Наскільки складно знайти підхід до кожного студента?
І. І.: Певна специфіка є. Треба до кожного знайти підхід. Хоча бачу, що всі хлопці тут талановиті, з ними комфортно спілкуватись. Я сьогодні провів чотири співбесіди, і це були гарні люди, з ними було про що поговорити, вони розуміють, навіщо хочуть сюди потрапити, вмотивовані.
— Запитання до засновників академії: якою ви бачите модель ІТ-екосистеми Hebron у майбутньому?
Л. В.: Hebron — це екосистема, яка охоплює академію та ІТ-компанію. Це баланс між благодійністю та бізнесом. Причому ІТ-академія не є корпоративним інститутом для HebronSoft. Для розвитку академії ІТ-компанія віддає багато свого ресурсу. І це не лише фінанси, а й наставництво, освіта, виховання. На HebronSoft маємо менторську програму. Є досвідчені айтівці, які віддають багато свого часу, і це теж благодійність, бо компанія мусить це балансувати.
Віримо, що Hebron — це така компанія, яка покаже Україні і світу, як можна стати соціальним підприємством. Хочемо зростати й показувати більше результатів, не очікуючи на якусь віддачу для HebronSoft. Хочемо допомагати молоді, це наше майбутнє. Освіта, особливо ІТ, — дуже важлива. Розуміємо, що Україна талановита. Весь світ бачить, що Україна стає одним із технологічних хабів світу.
І. Б.: Можна навести таку аналогію: армія бере людський ресурс і створює спецпідрозділ, де готують снайперів — це еліта, яка буде для оборони країни високоефективною. Виховання одного снайпера прирівнюється до вартості танку. Дуже багато грошей і ресурсів йде на підготовлення висококваліфікованого воєнного спеціаліста.
Ми робимо те саме, просто в галузі ІТ. Ми вкладаємо гроші, час і ресурси у створення висококваліфікованого спеціаліста, щоб він розвивав економіку України й ніс добробут.
Загалом маємо два мотиви. Перший — хочемо розвивати Україну і вбачаємо в цьому ефективність. Ми готові інвестувати в людей, щоб вони ставали достойними громадянами, які будуть розвиватись самі й розвивати нашу економіку, а також донейтити на соціальні проєкти. При цьому не будуть для держави та суспільства тягарем.
Другий наш мотив — християнський. У Біблії багато написано про сиріт. Той, хто допомагає сиротам, дає позику Богу. Тож маємо християнський підхід, чому цим займаємось.
Ми не меркантильні, не чекаємо грошей і подяки, того, що вихованці будуть нам винні. Ми просто знаємо, що на тих цінностях ми отримаємо благословіння: чи контракт із США, чи працівників, які не будуть нас підводити тощо.
ІТ-компанія, з якої ми беремо основні кошти на фінансування цього проєкту, тільки розвивається і покращується, бо люди бачать наші мотиви та результати. Це виробляє в них відповідальність і повагу до компанії. Тобто тут ми гроші витрачаємо, але маємо багато хороших речей, які фінансово нам приносять добробут. Тож можемо далі цим ділитись і реінвестувати кошти в майбутнє.
— Саме через це вирішили додати християнську складову в навчання студентів академії?
І. Б.: ІТ-сфера потребує розвитку двох критеріїв — хардскілів і софтскілів. Хардскіли — математика, англійська. Софтскіли — конфліктологія, підзвітність, робота в команді, доброзичливість, взаємовідповідальність і взаємоповага.
Часто хлопці, з якими працюємо, виходять з минулого, де вони робили багато поганих речей. Християнський підхід допомагає випрацьовувати в них софтскіли.
— Розкажіть найнезвичніші історії успіху ваших випускників?
І. Б.: Один наш випускник — Сергій Куник — нині працює на позиції Senior бекенд-розробника і жертвує на благодійність багато грошей. Тобто він активний у соціальних служіннях.
Л. В.: Ігор Вокал — теж наш випускник. Він працював на HebronSoft. Коли почалась війна, ми мали один бус в ІТ-компанії. Придбали новий для всіх потреб біженців, а старий бус водить Ігор, возить біженців і закриває потреби на Донбас. Він активний у цьому плані. І таких історій успіху багато.
Є й такі, які просто стабільно працюють, мають чудові сім’ї, і це теж успіх. Радує те, що вони на ІТ-ринку нормально заробляють і мають змогу донейтити на різні потреби — армію, інтернати, біженців, інших знайомих сиріт. Вони діляться грошима і самі себе забезпечують.
— Чи є серед колишніх випускників ті, які тепер стали наставниками в академії?
І. Б.: Так, зараз є такі.
Л. В.: Вони побачили й отримали насолоду від того, що чогось досягнули, і тепер допомагають іншим студентам. Діляться, позичають і навчають. Хочуть одне одного тягнути.
Наприклад, Саша — наш сейлз-менеджер у Києві. Біля нього завжди хтось жив, хто виходив від нас. Він допомагав і з проживанням, і з харчуванням, і гроші давав.
— Як ваша компанія змінилась під час війни?
І. Б.: Жоден з наших клієнтів не відмовився через війну працювати з нами. Всі підтримують і розуміють наш стан. Ми зростаємо, зараз наймаємо понад 20 фулстек-інженерів на один із великих проєктів. Він має офіс у Латинській Америці й готовий працювати з Україною.
Для цього проєкту відкриваємо офіс у Хусті. Вже створили ТОВ у Закарпатській області та Румунії. Бачимо багато людей зі сходу й готові допомогти з релокацією.
— Як іще допомагаєте армії?
І. Б.: Ми почали пушити клієнтів і весь наш нетворк за кордоном — надсилали їм реквізити «Повернись живим», і багато хто донейтив. Були суми по
Через наші NGО-зв’язки за кордоном залучили іноземців, які волонтерять і опікуються гуманітаркою. Закликаємо всіх їхати сюди й допомагати, а також фандрейзити. Ми згенерували п’ять місіонерів, які фултайм займаються цим.
У компанії проводимо внутрішні збори, самі передаємо кошти на армію. Зокрема, через надійних волонтерів, у яких добре розвинута логістика.
Ми соціально активні — нам є що втрачати. Ми до останнього стоїмо в Україні й пояснюємо людям, що не треба їхати звідси. Тримаємо економіку країни й робимо все, щоб трафік грошей ішов сюди.
Л. В.: Зараз ми збираємо гроші на п’ять медичних засобів — портативних Butterfly IQ. Це американська технологія. Наша CMO їде в Америку в бізнес-подорож, одразу їх привезе. Це 15 тисяч доларів, їх ми передаємо хмельницькій лікарні для дітей. Ці Butterfly IQ потрібні для визначення травмованих місць у дітей, яких привезли зі сходу. Словом, стараємось бути активними, бо на кожному фронті потрібна допомога.
