«Хлопці під Києвом у гарячу фазу війни тільки й жили на наших батончиках». Як айтівець зі Львова створив проєкт, що допомагає українським підприємствам ефективно забезпечувати армію
Front-end Lead та фаундер OpenVPN Ukraine Юрій Барнович 2 квітня 2022 року заснував волонтерський проєкт Support Ukrainian Army. Він збирає кошти для підприємств, які переставили свої виробництва з потреб мирного часу на воєнні рейки й тепер виготовляють амуніцію, засоби захисту та інші речі, потрібні ЗСУ. За перші тижні роботи команда проєкту зібрала вже близько пів мільйона гривень.
В інтерв’ю DOU Барнович поділився тим, як втілює в життя свою ініціативу, чому вона важлива для підтримки економіки, розповів про персональні історії підприємців, які швидко перевчились і почали виготовляти все необхідне для армії, а також про намір залучити до проєкту Стівена Кінга.
Коротко про суть проєкту
Ще 2 квітня ми створили інтернет-магазин, де всі охочі можуть обрати й оплатити військові товари: медичні підсумки, тактичні ноші, розвантажувачі, балаклави, каремати, спальні мішки, бронежилети тощо. Але замовлення ми відсилаємо не клієнтам, а підрозділам ЗСУ. Це схоже на так звані підвішені товари.
Завдяки проєкту виявили, що в Україні є багато підприємств, які перепрофілювалися під час війни та виробляють різне спорядження. Причому не гірше за імпортне і значно дешевше. Тому всі кошти благодійників, сплачені за обраний на сайті товар, переказуються саме цим компаніям. Таким чином люди одночасно підтримують і українську армію, і вітчизняних підприємців, які забезпечують людей робочими місцями. І переважно це робочі місця для внутрішньо переселених осіб.
За кілька тижнів роботи вже зібрали близько пів мільйона гривень, на які закупили необхідні речі для ЗСУ. Частина з них уже поїхала до наших хлопців на передову. Зокрема, до таких підрозділів: медична служба МВС, 80 ОДШБ, 63 ОМБ, 72 ОМБ, 130 БТрО (м. Київ),
Наочна схема, як працює проєкт
Початок волонтерства: «Зібрав і витратив на армію понад 1,2 млн грн»
Мій досвід волонтерства почався через декілька днів після початку російського військового вторгнення 24 лютого. Першим кроком було виконання запитів із групи Волонтери | Львів у Telegram. Я обрав кілька потреб військових, які міг би закрити. Заїхав в «Епіцентр» у Стрию, нарізав там перші своєму житті каремати. Вже в наступні декілька тижнів був, напевно, головним постачальником карематів у Львівській області. Потім — спальники, якісь інструменти тощо.
Далі я запитав у колег, хто хоче приєднатися до команди, бути «штурманом». Це був перший етап мого волонтерства, з Олегом, QA з моєї команди, ми сідали зранку в машину і виїжджали на «полювання» по запитах — що можемо знайти і що закрити. Спочатку було хаотично: шукали в магазинах, на ринках.
Дуже швидко з цього збилися. Зрозуміли, що потрібно працювати максимально ефективно. Якщо хочуть шкарпетки — ми замовляємо з Червонограда бус шкарпеток. Якщо білизну — шиємо на фабриці 2000 комплектів. Я називав себе й нашу команду в Facebook «дрібногуртовими волонтерами». Мета була — працювати великими обсягами, економити кожну копійку, щоб ціна була якнайменша, і закривати потреби хоча б на рівні батальйону.
Щоразу, коли я писав нове оголошення в соцмережі, прилітало ще 100 тисяч грн
Ми працювали в такому режимі два тижні. Тоді надходило багато грошей від колег, друзів із фейсбуку: за перші три тижні я зібрав понад 900 тисяч грн. Люди кажуть, що це досить багато. Але щоразу, коли я писав нове оголошення в соцмережі, прилітало ще 100 тисяч грн, і я міг собі дозволити дрібногуртові волонтерські постачання.
Загалом за місяць я зібрав і витратив на ЗСУ понад 1,2 млн грн. Проте в якийсь момент зрозумів, що такі обсяги грошей збирати більше не зможу, тож вирішував, що робити далі.
Був один етап, коли я намагався вибити фінансування з фондів. З ними я дотепер працюю, кидаю запити щодо тієї ж
Ми з колегою часом вигадували собі проєкти — наприклад, шити термобілизну — і шукали тканину, виробника. Знайомство з
Тим часом поруч стояв медик із
До речі, якщо люди хочуть кинути гроші фонду на широкий спектр потреб, я б радив пожертвувати львівському «Допоможи фронту», вони мають ресурс працювати, але їм бракує коштів.
Створення Support Ukrainian Army: «Хлопці під Києвом у гарячу фазу війни тільки й жили на наших батончиках»
Рішення про заснування проєкту було спонтанним. Я ознайомився з виробництвом, яке перепрофілювалося на виготовлення медичних підсумків. Також дізнався про інший цех: колись вони робили вироби зі шкіри, а зараз шиють розвантажувачі, дощовики, трьохточкові тактичні пояси, підсумки тощо.
З енергетичними батончиками цікава історія. У перші дні війни побачив у групі «Волонтери. Львів» запит на сухофрукти для енергетичних батончиків військовим. Домовився про поставки з ринку «Шувар». Із третього дня війни й донині я повністю забезпечую це виробництво сухофруктами.
Чому ці батончики такі важливі? Марія Бардин, яка до війни виготовляла хенд-мейд вироби з меду (під брендом Honey House), а тепер почала робити ці батончики, поділилася цікавим фідбеком. Каже, що хлопці під Києвом у гарячих точках, до яких важко було доставити щось велике, на тих батончиках часом тільки й жили. Це мене дуже вразило, і я радий, що допомагаю їй із сухофруктами.
Щодо причин створення проєкту Support Ukrainian Army: я бачу на власні очі, як мільярди українських коштів виводяться за кордон для закупівлі необхідних речей нашій армії, навіть при тому, що частину з них можна виготовити в Україні. Це погано, бо наша економіка що далі це триватиме, то гірше працюватиме. Особливо якщо йдеться про звичайних людей — у них коштів просто не буде, залишаться без роботи.
Тож у мене виникла ідея: якщо в Україні є підприємства, які готові робити якісні амуніцію, бронежилети, планки Пікатінні для автоматів тощо, то чому б їх не підтримати. Все, що їм потрібно, — це кошти. Вони просять у військових — «заплатіть», але армійці не завжди можуть це зробити.
Тепер скеровуємо всі зібрані гроші на виробництва, які виготовляють потрібні речі для армії. Наразі вони це роблять швидко, якісно і максимально дешево — фактично за собівартістю. Тобто бізнеси на цьому не заробляють. І відразу передаємо все на фронт.
Основна ж ціль — виходити з цим проєктом за кордон. У нас англомовна версія сайту не для краси — я більше хочу збирати кошти там, ніж тут, щоб з-за кордону по $1, $2, $10 чи $50 заводити в Україну. Таким чином, кошти заходитимуть у нашу країну, а не витікатимуть із неї.
Андрій і Юля, які ще вчора виготовляли сумки, сьогодні забезпечують амуніцією цілі батальйони
Запуск сайту й команда: «За перший день роботи отримали замовлень на 12 тисяч грн»
Насамперед я придбав домен. Друге — налаштував повноцінний інтернет-магазин на Wіх-платформі. Обрав саме її через брак часу на розробку. Потім заповнив сайт продукцією тих підприємств, з якими вже домовився про співпрацю.
Далі виникло питання оплати. Я не хотів збирати кошти на свій рахунок чи особистий PayPal — усе мало бути максимально прозоро. Тож я познайомився з благодійним фондом «Там, де живе надія». Ми ще до того з ними працювали з інших питань. Домовилися, що всі гроші йдуть на рахунок цього фонду, а далі вже розподіляються конкретним підприємствам.
Таким чином, тиждень-півтора пішло на різну паперову роботу: вислати документи, домовитися з платіжною системою, щоб гроші йшли на фонд без жодної комісії. Наразі ні Visa, ні MasterCard, ні UAPAY із нас не беруть комісії. Це проходить як благодійність.
Перші замовлення вдалося отримати завдяки допису в групі «Перша приватна мемарня». За день надійшло приблизно 12 тисяч грн. Я зрозумів, що проєкт працюватиме, і навіть із таким маленьким охопленням кошти є.
На перший тиждень поставили собі завдання зібрати 300 тисяч грн
Тоді я написав допис у Facebook із запрошенням долучитися до команди. Відразу відгукнулося кілька людей. Загалом нас уже восьмеро, хоча спочатку було п’ятеро. Тепер у команді є project-менеджер, технічний спеціаліст для сайту, фотограф, який робить професійні знімки товарів, дизайнери. До речі, є така команда Happy Design — вони погодилися долучитися до проєкту. Сам я займаюся більше організаційною роботою, весь час у роз’їздах. Важливо уточнити, що всі члени команди працюють повністю на волонтерських засадах.
Тож команда зустрілася, обговорила місії, цілі проєкту на тиждень, місяць. На перший тиждень поставили собі завдання зібрати 300 тисяч грн. Також вирішили показати перший звіт, скільки вдалося зібрати, що віддали виробництвам, скільки ті виготовили й передали військовим.
За той тиждень ми обох цілей досягли: зібрали 300 тисяч грн за допомогою пабліків у Telegram. Із них 250 тисяч грн розіслали підприємствам на рахунки, вони виготовили речі й надіслали армії. Причому я навіть щось віддав своїй улюбленій
Ціль на наступні тижні роботи проєкту — зібрати 1 млн грн і зробити ще кілька повних циклів уже з новими виробництвами, виготовити й віддати речі. Надалі плануємо виходити на українську діаспору за кордоном.
Ми хочемо, щоб виконання запитів було «деінтегровано» з нашого робочого процесу. Бо якщо самостійно менеджеритимемо запити, то буде ще складніше, тож ми хочемо, щоб підприємства робили це самі. До них приходять, а вони віддають свою продукцію нашим коштом.
Принцип роботи проєкту й розподіл коштів: «Закриватиму позиції, якщо буде перегин у бік менш затребуваних»
У перший тиждень у нас було 10 позицій на сайті, і кошти досить рівномірно були розподілені. Були чеки й на 30 тисяч грн.
При цьому ми рахуємо, скільки купили, наприклад, батончиків, і цю суму чітко віддаємо на їхнє виробництво. Просимо Марію з Honey House: виставте нам рахунок на 900 батончиків. Вона виставляє, ми їй оплачуємо цю суму. І тепер уже не я їй оплачуватиму сухофрукти, а вона сама їх купуватиме.
Допускаю, що з часом може бути якийсь перегин у замовленнях: чогось накуплять більше, ніж ми можемо виготовити. У такому разі просто вилучатимемо товари з сайту. Тобто писатимемо не «Товар закінчився», а змінимо текст на «Потреба наразі закрита». А щойно вони виготовлять необхідну кількість, відразу повернемо товарну позицію.
Наша родзинка — відвідувач сам вирішує, що він хоче подарувати українському бійцю
Наша родзинка якраз у тому, що відвідувач сам вирішує, що він хоче подарувати українському бійцю. Він знає, що купив три спальники, і засинатиме з думкою, що вже за декілька днів їх отримають конкретні три бійці. Це наша ідея.
Хочу, щоб люди, які зайшли до нас і купили речі, знали, що вони подарували, і розуміли, що зробили класну справу. Згодом ми надішлемо їм листа зі звітом і скажемо: «Ми відправили те, що ви купили, на фронт, — якщо можете, зайдіть і виберіть ще щось». Тобто хотілося б повторюваних донатів, причому з боку іноземців.
Узагалі не плануємо бути нудним фондом, який просто просить: «Дайте на Україну!». Прагну зробити певну геймифікацію, коли буде цікаво принаймні раз зробити замовлення.
Звісно, можна було б максимально автоматизувати процес, ставши майданчиком-посередником, коли гроші після замовлення на сайті через благодійний фонд потрапляли б прямо підприємству. Але тут є кілька нюансів, які нам доводиться вирішувати.
Наприклад, спальник в одного підприємства коштує 740 грн, а в іншого — 635 грн. Вони приблизно однакові. Якщо ми поставимо два спальники на сайт, то будуть купувати дешевший. Це не дуже правильно. Плюс, можливо, в них буде забагато роботи й вони не зможуть виконувати всі замовлення. У таких випадках ми публікуємо один товар і ставимо за нього найвищу ціну — той виробник, що має меншу собівартість, просто виготовить більше продукції за ті ж кошти.
Ще один момент — ми все-таки контролюємо доброчесність. Тобто перевіряємо фотозвіти про те, що підприємці зробили. Висилаємо наші брендовані наліпки. Щось виготовили — показали нам, щось віддали — теж показали. Також відстежуємо відгуки, щоб їхня продукція справді була потрібна військовим і мала належну якість.
Водночас, якщо наш проєкт стане просто торговельним майданчиком, це все ускладнить. Бо якби гроші пішли відразу підприємствам, то це було б підґрунтям для махінацій. А зараз, якщо щось пішло не так, ми просто перестаємо їм платити.
Ціни на товари: «Середній чек замовлення — 2 тисячі грн, найбільший — 34 тисячі грн, а найменший — 40 грн»
Є таке підприємство — «Львівський оборонний кластер», вони роблять бронежилети для Міноборони, а ті передають їх ЗСУ. Ми домовилися продавати їх і на нашому сайті. Цей товар з огляду на свою важливість має бути на першому місці, хоча він і коштує багато.
Вартість одного бронежилета — 5 тисяч гривень. Наразі це один із найдорожчих товарів на сайті. Однак для іноземців $170 — цілком підйомна сума за бронежилет. До слова, найдорожчим товаром на сайті є активні навушники за 15 тисяч гривень.
Як показує аналітика Wix, середній чек замовлення в нас 2 тис. грн. Найбільший — 34 тис. грн, а найменший — за один батончик — 40 грн. Але, як показує фідбек про батончики, навіть цей один смаколик може зробити великий внесок у життя солдата на передовій.
Ми не збираємо кошти на машини, тепловізори чи круті технічні штуки, бо в Україні їх поки або взагалі не виробляють, або виробляють не в тих обсягах, які покривають запити. Зосереджуємося на простих речах, але тих, що виготовляють саме українські підприємства.
Це ще одна причина, чому я взявся за цей проєкт. Ви спробуйте 50 спальників на день з-за кордону привозити — немає. У Польщі, наприклад, уже все вигребли. Натомість ми можемо їх шити тут, по 50 штук на день, і навіть більше, бо вже є декілька виробництв. І вони коштуватимуть по 700 грн, а не, умовно, по 7000 грн.
Такі потреби ЗСУ, як спальники, каремати, амуніція, підсумки, розвантажувачі — звідусіль чую, що вони потрібні. Тому що возять дрони, тепловізори, машини тощо, а ось такі речі якщо й возять, то в малій кількості, бо в магазинах стільки немає.
Історії підприємств та їхні товари: «Виготовляли одяг для чирлідерок, а тепер шиють медичні підсумки»
До нашого проєкту вже долучилися 15 підприємств, але їхня кількість постійно зростає. З деякими ще тривають перемовини. На нашому сайті зараз 25 товарних позицій.
Частина компаній — це ті, з якими я познайомився особисто, тому переважно їхні виробництва зосереджені на Львівщині. Але також є підприємства з Києва та інших міст. Нові виробники долучаються, коли бачать про нас інформацію в пабліках у соцмережах. Але з часом, особливо після публікації на DOU, думаю, в нас буде значно більше підприємств по всій Україні.
Які саме товари пропонуємо? На сайті є бронежилети, амуніція, тобто підсумки, розвантажувачі, спальники, каремати, одяг, а також польові пічки й активні навушники. Ще є енергетичні батончики.
Загалом я пишаюся знайомством із виробниками. Вони надихають мене, а я —— їх. Наприклад, було одне невеличке підприємство, компанія Buyek, яке до війни займалося виробами зі шкіри, вміло працювати з твердим матеріалом. Почалася війна, і вони моментально вирішили шити амуніцію, хоча ніколи цього не робили. До речі, нині на цьому підприємстві 70% швачок — переселенці зі східних областей.
І це було так: треба з’ясувати, який вигляд має той підсумок, розкроїти його, зробити так само, віддати військовим на перевірку, і так розширювати асортимент. Вони придбали купу обладнання на десятки тисяч доларів, вклали власні заощадження в цех. Знайшли багато людей, посадили їх працювати суто на амуніцію.
Олена Дидирко, яка надихнула мене на створення проєкту
Причому я з перших рук знаю, що це не для власного заробітку. Ціна на амуніцію — це, власне, тільки собівартість тканини і, можливо, оплата швачок. Бо в перші дні приходили люди та безоплатно шили, але війна триває вже два місяці, і шити безплатно мало хто погоджується, треба за щось їсти.
Ще одна історія — підприємство, яке шило одяг для дівчаток-чирлідерок, а тепер виготовляє медичні підсумки. Причому самі на них збирали кошти. Зараз уже я їм допомагаю.
Або каремати — коли мені нарізали 20 штук, я зрозумів, що їх можна виготовляти з теплоізоляційного будівельного матеріалу. І коли мав кошти, то відправив близько 4500 таких карематів на тероборону Києва, надсилав по 400 штук на день. Вони були шоковані.
Нині нарізає каремати і шиє спальники власник одного спортмагазину. Він знайшов цех, у них там умови спартанські — посадили людей, які це все роблять.
Чергові 400 карематів у дорозі до Київської ТРО
Потужності виробництв і перші результати проєкту: «Люди виготовляють 500 бронежилетів на день, а можуть по 2000, були б гроші»
Потужності підприємств різні, залежить від товарів. Медичних підсумків, наприклад, тільки одне виробництво може виготовити за день 50 штук, а в нас уже чотири такі фірми. Великий жилет із розвантаженням — це 50 штук на тиждень.
Це ті підприємства, з якими я особисто знайомий та знаю їхні обсяги. Я готовий до таких випробувань. У мене ще є низка виробництв, які стоять у черзі на додавання на сайт.
До речі, якщо у нас буде дуже багато грошей, я приберу всі товари з сайту, крім бронежилетів, бо для цієї позиції потрібно близько 5 млн грн на день. Їх виробляє «Львівський оборонний кластер» по 500 штук на день, а можуть і по 2000, якби були кошти. Тобто з цим проблем не буде, якщо ми «вистрілимо».
Уже опублікували два звіти з усіма цифрами та фотографіями, що зробили та що передали військовим. Станом на 25 квітня загальна сума, яку вже вдалося зібрати проєкту, становила близько 490 тис. грн.
Фінансовий звіт за другий тиждень роботи проєкту
Плани: «Хочу написати Стівену Кінгу, і думаю, що він твітне про нас»
Надалі плануємо додавати все більше й більше товарів. А якщо говорити про глобальні плани, то хотілося б, щоб нам донатили з-за кордону на постійній основі, отримуючи фідбек.
Також серед моїх цілей є «Шон Пен» — це кодова назва, яку я вигадав під час обговорення з командою результатів четвертого тижня роботи. Йдеться про якусь відому людину, яка б прорекламувала нас за кордоном. Це наш грандіозний план, бо тоді ми матимемо більше коштів і про нас знатиме весь світ. Я планую написати Стівену Кінгу. Я читав усі його книги, і думаю, він мені відповість, твітне про нас.
Мені досі потрібні люди в команді, зокрема ті, хто добре володіє англійською, дружить із цифрами. Також шукаю піарника і копірайтера.
І третє — є потреба в розробнику, що знає платформу Wix. Бо часто ми не можемо зрозуміти, як воно функціонує. Така людина в команді була б незамінною. Звісно, все це — на волонтерських засадах.
Загалом для проєкту зараз важливо розширення команди, присутність у медіа, партнерство з відомими компаніями чи державними структурами (суто репутаційна підтримка) і старт поширення за кордоном (відгук від іноземців — чи все зрозуміло, чи легко оплатити тощо).
