"IT має стати галуззю №1". Інтервʼю з Романом Шереметою про нову економіку України та місце айтівців у ній
Роман Шеремета — один з найдосвідченіших українських економістів, який на початку 2022 року очолив новий Американський університет у Києві. У розмові з DOU він зазначає: «Я бачу ІТ-індустрію як провідну галузь України, а аграрну сферу — на другому місці». Ми поговорили з ним про те, що відбувається з українською економікою просто зараз, яку роль айтівці відіграватимуть у післявоєнній Україні та як державі простимулювати IT-галузь.
«Я бачу ІТ-індустрію як провідну галузь України»
— Як не економісту мені видається, що після початку війни економіка України, на диво, перебуває в досить непоганому стані. Наприклад, можна подивитись на облікову ставку НБУ: останнього місяця 2021 року вона становила 9%, тоді як зараз — 10%. У цей час в росії вона стрибнула до 20%. Щоб зрозуміти контекст, у якому ми говоритимемо про IT, розкажіть, що відбувається з нашою економікою загалом?
— Є об’єктивні фактори, чому українська економіка у короткостроковій перспективі в непоганому стані.
Передусім Україна систематично будувала свій золото-валютний резерв. Так, після втечі Віктора Януковича він був повністю вичерпаний, але з того періоду ми назбирали близько $30 млрд резерву, які дали Україні хороший поштовх, що допомагає сьогодні стабілізувати економіку.
Другий фактор — у період війни сильно активізувалась допомога Заходу. Вони дали нам великі позики, багато безповоротної допомоги, гуманітарної допомоги.
Третій фактор — ми маємо багато українських емігрантів у всьому світі, які теж активізувалися. Нещодавно одна локальна церква в Клівленді фактично за день зібрала $90 тис. А ви уявіть собі, що таких спільнот у світі багато, і всі вони роблять свій внесок і допомагають Україні. Зокрема, чимало людей допомагають Україні криптовалютою.
Чому нам не варто сильно перейматися курсом долара до гривні? Тому що допомога, яка надходить Україні зовні — доларова. У нас є велика пропозиція доларів на ринку, і навіть якщо буде великий попит, ціна все одно буде стабільною.
Але все ж треба памʼятати, що в Україні війна. З початку бойових дій до сьогодні простоювали близько 75% наших підприємств — вони були або закриті, або працювали на невелику потужність, і це велика проблема. Є різні оцінки падіння нашого ВВП — хтось каже і про 30%. І згідно з деякими оцінками, в довгостроковому періоді ми говоримо про падіння ВВП і зруйновану інфраструктуру, що оцінюється в сотні мільярдів доларів.
До того ж зараз буде посівна, яку намагається зірвати російська федерація, знищуючи зерносховища в Україні. Тому ми не можемо розслаблятися в плані економіки. На короткий період у нас є запаси, ми були частково готові, Захід нам допоміг, але треба розраховувати, що попереду чекає досить важкий період історії. І потрібно зробити все, щоб економіка працювала навіть у період війни.
В росії ситуація зовсім інакша. Вони теж будували свій золото-валютний резерв, який був набагато більшим, ніж в Україні, його можна оцінити у $600 млрд. Але його більшу частину заморозили західні партнери України, і росія опинилась у незручній ситуації.
Цей заморожений золото-валютний резерв буде використовуватись як репарації через міжнародні суди. Я думаю, ми заберемо ці кошти для розбудови України. Нині розробляють низку лобі відповідних судових процесів.
Також до росіян перестали заходити грошові перекази у міжнародній валюті. Ми знаємо про їхній фондовий ринок — в Україні його не існувало як такого, відповідно наші акції майже не продавались, не було чому обвалюватись, а в росії фондовий ринок був. Наприклад, у Великій Британії «Сбербанк», газові та нафтові компанії росії в один день втратили понад 90% своєї вартості, а деякі отримали фактично нульову вартість. Це додатковий негативний стимул для росії.
— Ви згадали про проблеми — зрозуміло, що айтівці казатимуть про те, що болить їм, представники тієї ж агросфери ділитимуться чимось своїм тощо. Однак зі спілкування з IT-фахівцями можу сказати, що багато з них бачать свою місію в тому, щоб відновлення економіки України почалось саме з їхньої галузі. Це дуже мобільний прошарок спеціалістів, переважно вони не привʼязані до конкретної локації, дають великий експортний виторг, а відповідно — і валюту для країни. Що ви думаєте про те, яке місце посідатиме IT у післявоєнній економіці?
— Якби ви мене запитали навіть без цього вступу, я б обрав саме ці дві галузі. Всі розуміють, наскільки Україна є важливою для світу в аграрному плані, але я з вами погоджуюсь на всі 100%, що ми повинні переорієнтувати нашу економіку, бо я бачу ІТ-індустрію як провідну галузь України, а аграрну сферу — на другому місці. Звісно, хотілось би, щоб другою була промисловість, але до цього нам потрібно ще дійти. Я не хочу плекати жодних ілюзій, що завтра ми побудуємо багато заводів і будемо щось виробляти у великих обсягах. На те, щоб збудувати заводи, потрібно багато часу. З агросферою трохи легше, а ось з ІТ — найпростіше.
По-перше, айтівці дуже мобільні. Мої друзі з ІТ-галузі вже працюють на два фронти: допомагають як волонтери та виконують свою звичайну роботу. Навіть ті мої друзі, які перебувають у війську, все одно у вільний час пишуть код.
Україна — одна з найкращих країн в плані IT-спеціалістів. І державі треба стратегічно подумати, як це розвивати в майбутньому
Я є ректором Американського університету, і наш основний фокус на IT. Ми говоримо про серйозну реформу вищої освіти, бо багато університетів зруйнували, і це стане на заваді нормальному процесу навчання. Тому ми наголошуємо на зміні університетського балансу в Україні, у нас є можливість переорієнтувати вищу освіту з тих профілів, які майже нікому не потрібні, або з тих, де є надлишок спеціалістів. Наприклад, ті ж економісти — їх у нас у 10 разів більше за «технарів», якщо порівнювати зі США. Тобто є диспропорція. Причому багато з них потім не працюють за спеціальністю, ці економісти йдуть працювати хтозна-куди.
Водночас у нас хронічна нестача айтівців. Тобто ми повинні переорієнтувати навчальний процес, щоб будувати високоякісну ІТ-освіту і таким чином створювати більше передумов, аби Україна стала провідною в цьому напрямі.
Крім того, ІТ є не дуже капіталомістким. Наприклад, мій брат зараз залучений до бізнесу з розробки електричних батарей, і вони шукають венчурний капітал, адже зробити електричну батарею з нуля та поставити це на масове виробництво — колосальні витрати. А щоб зробити класний вебзастосунок, просто потрібні команда, софт, сотні й тисячі годин праці та клепка в голові. Тому в цьому сенсі IT має великий пріоритет над іншими сферами, адже ми можемо швидше зрушити його з місця.
Чинник війни стимулює нас до того, щоб взяти ІТ-галузь за основний пріоритет української економіки. Тут я погоджуюсь з вами на 100% і як економіст, і як ректор одного з головних освітніх університетів, який ми хочемо будувати в Україні, і я бачу за цим майбутнє.
«Ми працюємо над „новим планом Маршалла“ для України»
— В інтервʼю DOU виконавчий директор Асоціації ІТ Ukraine сказав, що айтівцям не потрібно жодних пільг від держави, адже вони й так мають місію і хочуть продовжувати працювати. Але їм потрібен чіткий сигнал від держави, що вони потрібні, що в разі мобілізації вони підуть служити за профільною військовою спеціальністю тощо. Як, на вашу думку, правильно до цього підходити, чи справді не потрібні пільги?
— Питання не в пільгах. Я та інші економісти не любимо цього слова. Для мене пільги означають дисбаланс в економічній системі. Є багато досліджень, які показують, що це неправильно, оскільки економічна система має сама знаходити рівновагу.
Хоча деколи справді виникає потреба мати регулятивні механізми. Питання в тому, як це правильно зробити. Можна говорити про індустріальні парки, де для ІТ-компаній існуватимуть певні преференції з погляду податкової системи. Наприклад, ми можемо змінити податки та систематично допомогти ІТ-сфері мати кращі податкові пільги, ніж в інших. Ось для аграріїв у нас завжди існували субсидії, тому що цей бізнес не є надприбутковим.
Ще раз поясню, чому ми повинні переорієнтуватись з аграріїв на ІТ. В аграрній сфері додатковий прибуток невеликий, і навіть якщо ти зробиш із зерна борошно, то великої різниці з погляду маржинального прибутку не буде. В ІТ ж, якщо зробив програму чи вебаплікацію, яка змінює правила гри, додана вартість буде колосальною, бо йдеться про ноу-хау, патент тощо. І ця додана вартість допомагатиме українській економіці заробити набагато більше, ніж аграрний сектор.
Щоб простимулювати отримання прибутку, потрібно буде дати якусь преференцію, як в аграрній сфері субсидії. Я не думаю, що треба надавати субсидії айтівцям, але можна зробити хороші податкові пільги на певний період, щоб допомогти компаніям, які тільки розвиваються.
По-друге, ми маємо допомогти айтівцям знайти доступ до швидкого венчурного капіталу. Задля цього можна створити конкретні державні та приватні фонди. Запросити той самий EPAM, який є однією з компаній, що допомагають нам відкрити Американський університет у Києві. Нещодавно ЕРАМ заявив, що виділить $100 млн на підтримку своїх українських співробітників.
На мою думку, одним з найефективніших способів використання таких сум коштів є надання грантової допомоги командам, що працюватимуть над створенням нових ІТ-компаній та стартапів. Це може відбуватися і за приватного капіталу, не лише державного.
Крім такого типу стимулів, ми можемо створити хорошу структуру, щоб допомогти нашим айтівцям співпрацювати із західними партнерами. Але тут треба бути дуже обережним: є багато прикладів, як люди створили класну компанію, вивели її на певний рівень і продали за кордоном через ІРО. Я підтримую такі речі, хоча дехто каже, що «це ми віддали компанію за кордон», але насправді це не так.
Те, що якась компанія має велику частку українського акціонерного капіталу і буде продаватися, скажімо, на біржі Нью-Йорка, нічого поганого не означає, адже вона може розташувати свій офіс в Україні. І ось тут потрібно допомогти створити законодавство і умови, аби наші компанії могли легко виходити на закордонні ІРО і продаватися на тамтешніх біржах, і щоб законодавство дозволяло легко і флюїдно створювати головні офіси в Україні, паралельно маючи офіси в Делавері, Сіетлі тощо.
Це потрібно чітко і правильно законодавчо виписати, щоб компанії швидко інтегрувались у світову спільноту, але при цьому велика частка капіталу мала прив’язку до України. Тому, коли ми говоримо про якісь пільги, тут радше йдеться про систематичний підхід до стимулювання ІТ-індустрії.
Ми працюємо з командою економістів у США, які або українського походження, або є друзями України, а також з парламентськими комітетами у Верховній Раді. Також займаємося «новим планом Маршалла» для України з акцентом на IT-індустрії.
«У нас буде потреба відновлювати ІТ-індустрію на сході»
— Великі побоювання IT-спільноти стосуються локальних продуктових компаній, бо багато кластерів — в широкому сенсі цього слова — українського ІТ зруйновано: Харків, Маріуполь, інші міста. Зараз можна почути пропозиції зробити із заходу України новий всеукраїнський ІТ-хаб, але при цьому ми матимемо умовний повністю IT-шний захід країни і майже не матимемо ІТ на сході, де спочатку буде потрібно відбудовувати інфраструктуру, долати наслідки війни й уже потім повертати туди айтівців. Чи буде це моментом дисбалансу економіки?
— Це небезпечно. Ми розуміємо, що найбільше фінансів на відбудову інфраструктури нам буде потрібно на сході. Війна, дякувати богу, поки не зруйнувала західні міста: Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Луцьк. Навіть той самий Київ відносно цілий. А в Маріуполі, Харкові, Сумах ситуація набагато гірша, і там потрібно буде найбільше фінансів. В короткостроковій перспективі ми матимемо вливання грошей країнами Заходу, але в довгостроковій, щоб розвивати цей регіон, нам потрібні будуть податки і щоб там працювали компанії. А якщо ми говоримо про те, що зараз там майже немає компаній, то стратегічно цей дисбаланс сповільнюватиме відбудову міст на сході.
Скажімо, на заході країни працює айтівець, має хорошу зарплату, створює класний продукт, але отримані гроші він витрачатиме в регіоні свого перебування і стимулюватиме економіку саме цього регіону. З погляду самого айтівця це не проблема, але якщо думати на рівні уряду і держави, які повинні відбудовувати східну Україну, — це проблема.
Варто економічно рівноцінно розвивати всю територію України. Коли ми говоримо про певні стимули для ІТ-індустрії, певний час вони можуть бути диспропорційними для сходу і заходу України, щоб створити умови, аби ІТ-компанії поверталися на схід. Це досить складна річ, адже створює багато ризиків щодо відмивання коштів: компанія може формально зареєструватися в Харкові, а реально працювати в Івано-Франківську чи у Львові й таким чином отримувати додаткові преференції.
Нам потрібно буде сісти й глобально подумати, як це правильно зробити, щоб не наламати дров.
— Тобто йдеться про грамотну політику держави з правильним використанням стимулів, виключенням корупційної складової та коректною роботою контролюючих органів.
— Саме так, і цей баланс складно підтримувати. Я впевнений, що цю регуляцію не вийде створити за раз, будуть побудовані певні механізми й закони, а за рік ми побачимо, що так не працює, і потрібно буде все коригувати. Це як грати на гітарі: вона має шість струн, кожна з них має бути відповідно налаштована, ти розумієш, що з часом вони послаблюються і їх треба натягувати, щоб вони давали необхідні звуки. Це складна система, і якщо хтось стверджує, що знає «золотий стандарт» вирішення цієї проблеми, то ця людина ніколи цим не займалась.
«Ми знайдемо мільйони доларів для навчання українських студентів»
— На початку розмови ви зазначили, що очолюваний вами Американський університет в Києві робитиме акцент на IT-освіті. Можете розповісти про це детальніше?
— Офіційно університет відкривається 1 вересня, і наш перший потік мав стартувати вже 15 березня у будівлі Річкового вокзалу. Але через війну та евакуацію це не вдалось зробити, навчання призупинено.
Ми вирішили, що відкриємось у вересні в онлайн-форматі, аби не бути привʼязаними до конкретної будівлі. Це не є для нас проблемою, навпаки — це конкурентна перевага.
Ми працюємо з Університетом Аризони, інноваційним університетом Америки № 1, який в цьому плані попереду Массачусетського технологічного інституту (МІТ), Стенфорда і Гарварда. В них одна з найпотужніших складових — це саме онлайн-освіта, в цьому форматі навчаються 70 тисяч студентів, стільки ж, скільки офлайн. Наприклад, як вони проводять класи з анатомії чи біології: тобі додому приходить VR-сет, і ти вчишся робити операцію у віртуальній реальності. Тож онлайн-формат буде нашою конкурентною перевагою.
Крім цього, зважаючи на ситуацію в Україні, нині існує багато грантових програм від США і решти світу для України. Я та наші партнери зустрічаємось з представниками Міжнародного банку, USAID, інших програм, аби отримати максимальні стипендії для студентів з України, щоб зробити навчання для них безкоштовним впродовж
Нам потрібно залучати міжнародних викладачів, професорів. Сподіваюсь, у нас будуть викладачі з МІТ та інших провідних університетів світу, зокрема і з Університету Аризони, адже це наші партнери. Але таке навчання досить дороге, у нас воно мало коштувати $8 тисяч на рік, але ми намагатимемося максимально покрити це стипендіями — можливо, навіть повністю. Ми знайдемо мільйони доларів, які потрібні, щоб українські студенти в період війни і відбудови української держави мали змогу здобути найкращу освіту у світі, перебуваючи в Україні.
Ми внесли певні корективи щодо програм. Відкриваємо School of Digital Technologies та School of Business Administration. У першій буде дві програми — Master’s Software Engineering і Bachelor’s Software Engineering.
Якщо думати про Computer Science, то це більше стосуватиметься hardware, і ми розуміємо, що для цього потрібні лабораторії та загалом фізичний простір, а з цим зараз можуть виникнути проблеми. Тому ми зупинились на Software Engineering.
В School of Business Administration будуть два напрями, магістратура та бакалаврська програма — Global Management і Business Administration.
Я вірю, що ми поставимо таку високу планку, що наші колеги, які приїжджатимуть з-за кордону, захочуть жити в Україні.
