Авг. 17

«Не те місце, де хочеться лишитися на все життя». Про навчання, роботу й життя у Південній Кореї з досвіду українського інженера

Андрій Сердега — киянин, але вже майже чотири роки живе в Південній Кореї. Він закінчив магістратуру в одному з найкращих корейських технічних університетів — Korea Advanced Institute of Science and Technology і тепер працює Research Engineer у стартапі Seoul Robotics. В інтерв’ю DOU Андрій розповів, як потрапити на навчання в Корею, що дивного можуть запитати на співбесіді в місцевій компанії та чому він, попри гідну зарплату й умови, прагне поїхати з країни.

Українська передісторія

Я родом з Києва, де жив і навчався до того, як переїхав у Південну Корею. Після 8 класу вступив до Київського фізико-математичного ліцею. Робити цього не хотів — мріяв стати музикантом. А точні науки хоч і полюбляв, але не так, як музику. Втім мама мене таки змусила вступити до ліцею, за що тепер я їй дуже вдячний. Навчання в ліцеї стало багато в чому визначальним. Саме там я завів знайомства, які впливали на мої подальші рішення, зокрема й на переїзд до Кореї.

Перший рік ліцей не справляв сильного враження, бо я й досі захоплювався музикою. Але наступного року я вирішив заселитися в гуртожиток. Для киян це не було обов’язковою умовою, втім я чув, що в гуртожитку весело, а знайомі хлопці збираються створити музичний гурт, тому переїхав. І вийшло так, що музикою я позаймався трохи, а потім просто зацікавився навчанням. Коли ж подивився фільм «Соціальна мережа», вирішив взятися за програмування. Хоча до цього взагалі не уявляв, що моє життя бодай якось може бути пов’язане з ІТ.

У ліцеї я не був найгіршим студентом, але й найкращим мене не назвеш. Зі мною, наприклад, навчався хлопець, який з нуля за два місяці підготувався до міжнародної олімпіади з астрономії та посів третє місце. Найкращі нині працюють у Google, навчаються в найпрестижніших університетах, інші ж студенти просто стали розробниками в Україні чи Європі. Лише кілька людей опинилися в Кореї.

Бакалаврат я закінчив у Київському національному університеті ім. Шевченка. Спочатку пішов на радіофізичний факультет на кафедру прикладної фізики, а за рік перевступив на кафедру комп’ютерної інженерії. Магістратуру вже закінчував у Корейському провідному інституті науки й технологій (Korea Advanced Institute of Science and Technology, KAIST).

Магістратура в корейському MIT

Представники корейських університетів приїжджали до нашого ліцею двічі, поки я там навчався: у 9 і 12 класі. Раніше це була типова практика, сьогодні ж такого немає, бо замало українців зацікавлені у вступі в корейські університети. Приїжджали вони тому, що Корея, хоч і є країною першого світу, не лідирує в цьому списку, як Штати, наприклад. Тож з Америки навряд чи хтось поїде вчитися до Кореї, а от з України, Росії, Казахстану — з більшою імовірністю. Тому представники їздять по спеціалізованих школах, ліцеях, університетах країн на кшталт нашої та пропонують вступати на бакалаврат чи магістратуру. Це безоплатне навчання англійською зі стипендією.

На бакалаврат я навіть не намагався вступити, адже для цього потрібно мати бали зі ЗНО вище як 190 з усіх предметів, брати участь в олімпіадах. У мене бали були на рівні 185–195 і жодної олімпіади. Тому я не розглядав цей варіант. Але двоє моїх знайомих вступили до KAIST одразу після ліцею, і, власне, від них я отримував інформацію про навчання там. Відгуки були хороші, тому вирішив податися туди на магістратуру.

KAIST розташований у Теджоні, за 200 кілометрів від Сеулу. Його порівнюють з Massachusetts Institute of Technology — вважається, що це найкращий технічний університет Кореї.

Щоб потрапити на магістратуру, потрібні:

Один з тестів на знання англійської: TOEFL або IELTS мінімум на 6,5 бала. Чи TOEIC — корейський тест на знання англійської, який набагато простіший, ніж попередні два. Оскільки я вчився на програміста, англійську знав, адже постійно мав справи з мануалами іноземною, дивився лекції нею. Тож я витратив два місяці на інтенсивну підготовку й склав IELTS на 7,5 з максимальних 9. В олімпіадників при вступі на бакалавра англійську оцінюють не так суворо. Знайома, яка вступала на бакалаврат, отримала з TOEFL 40 балів, що дуже мало. Але в KAIST її все одно взяли. Вони вважають, що англійську можна підтягнути, а з оцінок видно, що голова в людини працює — це головне.
Два рекомендаційних листи від викладачів університету.
Перекладений англійською транскрипт (звіт про курси, які прослухав студент, і оцінки з них — ред.).
Мотиваційний лист, в якому описуєте свій тернистий шлях: пишете про себе, чого вже встигли навчитися, чого тільки прагнете навчитися, чому хочете вступити саме до цього університету, згадуєте очікування та вказуєте, чим плануєте займатися.
Великим плюсом буде, якщо знайдете лабораторію, в якій працюватимете над своїм навчальним проєктом і дипломом, заздалегідь. Тоді підтвердження від керівника лабораторії можна долучити до всіх документів і вступити буде ще легше. Знайти лабораторію можна через тих, хто вже навчається в університеті.

Отримати навчальну візу нескладно. Треба прийти в консульство Кореї, і там підкажуть, які документи потрібні. Віза була в мене на руках за п’ять днів.

Магістратура в KAIST, як і в решті корейських університетів, відрізняється від магістратури в інших країнах. Тут студент здебільшого не навчається, а працює в лабораторії над власним проєктом і дипломом. Тема моєї дипломної була «Variational Mutual Information Maximization Framework for VAE With Discrete and Continuous Priors». Паралельно з роботою над нею я ходив на заняття. У першому семестрі в мене було три предмети (Scientific Writing, Special Topics in Electrical Engineering — Deep Learning and AlphaGo, Nanobioelectronics); у другому — теж три (Engineering Random Processes, Introduction to Brain IT, Analysis for Engineers — просунутий матаналіз); у третьому вже два предмети (Pattern Recognition, Information Theory), а в четвертому один (Advanced Machine Learning).

Решту часу я сидів у лабі, займався проєктом і дослідженням. Тому дуже важливо обрати хорошу лабораторію з класним професором, який буде зацікавлений у вашій роботі.

Наприклад, я на останньому курсі київського університету захопився Machine Learning. Подруга, яка вже вчилася в KAIST, розповіла про лабораторію, яка має такий проєкт. Я написав, що хочу до них приєднатися — і мене взяли. Зрештою я займався проєктом для Boeing — застосовував методи Deep Learning для задач, пов’язаних з Computer Vision.

Багато лабораторій співпрацюють з корейськими або іноземними компаніями, як-от Hyundai. Ті платять лабам гроші за роботу над проєктом. Тому в магістратурі я отримував і стипендію, і зарплату — всього дві тисячі доларів. Це небагато для Кореї, але у порівнянні з українською стипендією у 800 гривень — хороші гроші. Я точно не бідував.

Обрати правильну лабораторію і професора — головне, бо, якщо все піде добре, можна буде ще під час навчання опублікувати кілька наукових робіт і податися на PhD у краще місце, наприклад, той же Стенфорд. Якщо лабою завідує старший професор, імовірно, він буде менш зацікавлений у дослідженні. У центрі його уваги буде сам проєкт і гроші, які отримає лабораторія. Молодші ж професори більш вмотивовані займатися наукою, адже мають за 5 років на посаді опублікувати певну кількість робіт, щоби зберегти місце.

Мені, на жаль, не пощастило з професором. Він уже мав публікації і не був особливо зацікавлений у дослідженні, не брав участь у написанні наукової роботи та майже не давав порад. Зрештою мені й подрузі, з якою ми працювали над дослідженням, довелося шукати допомоги у професора з іншої лабораторії. Через таке ставлення на другий рік магістратури я пішов в іншу лабораторію в надії бодай там опублікуватись. Але мені дали проєкт від Samsung, а компанія заявила, що не дозволяє оприлюднювати жодних результатів досліджень. Вийшло, що я просто працював на них, виконував наукову роботу, але під NDA, тож не зміг опублікувати статтю, відповідно не вдалося податися на PhD.

Після цього я був трохи фрустрований і вирішив просто знайти роботу в індустрії.

Робота в корейському стартапі

Моя позиція — Research Engineer в Seoul Robotics. Я працюю над алгоритмами на базі Deep Learning методів для розпізнавання образів з LIDAR sensor (Light Identification, Detection and Ranging — ред.). Простими словами, це локатор, який випускає світло й отримує 3D-зліпок того, що є навколо. Я допомагаю машині розпізнати та зрозуміти те, що вона «побачила».

Seoul Robotics — це невеликий стартап на 40 працівників. Потрапити в таку компанію простіше, ніж до гігантів на кшталт Samsung, та й стартапів у Кореї нині багато, тому можна обирати.

В офісі Seoul Robotics всі спілкуються англійською, навіть корейці з корейцями, тож якщо хтось талановитий хоче спробувати себе в моєму стартапі — ми активно набираємо розробників C++ та ML/DL-спеціалістів в офіс. Наскільки я розумію, керівництво планує збільшити штат технічного відділу вдвічі цього року. З усього, що я чув, можу зробити висновок, що моя компанія одна з найбільш foreigner friendly серед усіх, де працюють знайомі. Наш СЕО знається на мемах і навіть попросив мене зробити візуалізації результатів дослідження у стилі кольорів робота з одного аніме тайтлу.

Шукати роботу в Кореї складно. Попри те, що коронавірус не дуже зачепив країну, у мене пішло 3–4 місяці на пошуки. Шукав роботу через LinkedIn, пройшов близько 10 співбесід. Майже всі співбесіди — в невеликі компанії. Насамперед це пов’язано з тим, що я не знаю корейської, хоча і живу тут майже чотири роки. А в той же Samsung чи Kakao (корейська компанія, яка має месенджер, застосунок для таксі, музики тощо — ред.) без знання мови не беруть. Крім того, в невеликих компаніях легше себе проявити, піднятися кар’єрними сходами.

Всі співбесіди дуже різні. Єдине спільне — презентація проєктів, над якими я працював. Її треба було підготувати заздалегідь і розповідати про досвід. Мене питали, які складнощі виникали, які технології я використовував тощо. Кодинг-тест був лише у двох фірмах, і це були типові завдання з LeetCode. Здебільшого ставили загальні питання про Machine Learning. З незвичного цікавилися, чи я п’ю: найімовірніше, це була перевірка, чи підходжу я для традиційних алкогольних розваг з керівництвом та командою. Запитували, чи маю корейських друзів і/або дівчину, скільки збираюся залишатися в Кореї, як мені тут життя. Також питали, які стосунки з сім’єю: для корейців сім’я та повага до старших дуже важливі.

У Кореї є офіси Google, Amazon та інших великих міжнародних фірм, але туди я навіть не пробував потрапити. Я не хотів бути пересічним розробником, а на кращу позицію мене б не взяли, бо скілів забракло б і не було наукових публікацій, тому шукав інші варіанти.

Чи перевіряють soft skills — складно сказати, я взагалі не впевнений, що компанії тут знають, чого хочуть від кандидата. Треба розуміти, що після KAIST всі виходять трохи «soft skills інвалідами». В Україні студенти нормально спілкуються з людьми, там, щоб встановити контакт з місцевими, треба пити. Але загалом у Кореї всі займаються тим, що лише вчаться і працюють. Це країна працьовитих. Тут з 9 класу учні практично без сну готуються до випускних іспитів. В KAIST потрапляють найпрацьовитіші й найталановитіші з них, найбільші ботани — топ 0,5% від усіх, хто склав випускні тести. В університеті дехто удає, що тебе не існує, дехто боїться з тобою заговорити, дехто просто закомплексований. Єдиний вихід для мене був крутитися в маленькому ком’юніті іноземців. Я спілкувався з французами, росіянами, українцями. А от в лабораторії мені хіба раз на тиждень хтось міг сказати «Доброго ранку» й усе. Зазвичай я приходив, сідав за комп’ютер і мовчки працював.

Через коронавірус доводиться працювати віддалено

У Кореї типово перепрацьовувати. Коли люди через понаднормову працю отримують онкологію у 35 років — це корейська історія роботи в Samsung. Наприклад, коли я працював у лабі, міг прийти о 9-й ранку, а піти о 12-й ночі (але графік ненормований. Можна зробити перерву і піти поспати чи відвідати пару. Зазвичай ніхто не перевіряє, скільки часу ти провів у лабі, якщо виконуєш свою роботу). Коли навколо всі такі, ти не відчуваєш, що щось не так — це стає нормою. Хоча в Seoul Robotics з цим трохи легше. Офіційно ми маємо 9-годинний робочий день — година йде на обід. До коронавірусу в офісі потрібно було бути з 10 до 17, решта часу на власний розсуд. Нині схожого трекінгу немає: можу прийти, наприклад, в обід і піти о 21:00. Але я не настільки критично важливий член команди. Є люди, які займаються безпосередньо продуктом, який поставляють замовникам, і вони мають більше обмежень. Я ж працюю над тим, що можуть впровадити в довгостроковій перспективі, тому маю вільніший графік.

Для місцевих важлива ієрархія, вік. Але що менша компанія і що більше в ній іноземців, то простіше. В усіх фірмах більше саме місцевих — відповідно до законів, на одного іноземця компанія повинна найняти п’ять корейців. Хоча бути IT-фахівцем у Кореї не означає належати до вищої касти, це не настільки престижно, як на теренах пострадянського простору. Втім моя зарплата вища від середньої по Сеулу, тобто понад 4 тисячі доларів (не думаю, що в компанії будуть задоволені, якщо я назву точну суму). А спеціалісти з IT все одно шановані люди. Коли в барі кажу, що навчався в KAIST, всі навколо захоплено дивуються. А коли згадуєш про Machine Learning/Artificial Intelligence, чуєш: «Ого, ти такий розумний!».

Отримати робочу візу нескладно, якщо є офер від компанії. З усіма паперами мені допомагав адвокат Seoul Robotics, тому деталей тут не розповім. Головне, що ретельно перевіряють, чи не було неоподаткованих доходів та епізодів з сексуальними домаганнями. У Кореї з останнім проблеми. Тут намагаються заборонити сайти на кшталт PornHub, тому сексуальні бажання людей проявляються в іншій формі. У мене не було проблем з податками чи заяв у поліцію або судимостей через домагання, тому візу я отримав за два тижні. Компанія допомогла з усією паперовою роботою, але це загалом не складно, навіть якщо все робити самому.

Втім Корея — не те місце, де хочеться лишитися на все життя. Так, вона одна з найбільш дружніх країн до іноземців в Азії, але ви ніколи не будете тут своїм. Вони поважатимуть вас, продавці перепрошуватимуть, що не говорять англійською, втім ви не станете частиною їхнього суспільства, культури. У великих місцевих фірмах не-кореєць може розраховувати максимум на позицію Project Manager. Інше радше виняток. Думаю, я затримаюся тут ще на рік-два. За цей час спробую опублікувати наукову працю і подаватимуся на PhD, але вже деінде. Хоча в Seoul Robotics настільки приємна атмосфера і, на мій погляд, великий потенціал, що, можливо, залишусь з ними надовше.

Чим насамперед дивує Корея

Я приїхав у Корею влітку 2017-го й очманів від спеки. Влітку тут часто бувають одночасно зливи та сонце. Йдеш вулицею, падає проливний дощ і достеменно не ясно: ти мокрий від поту чи дощу. Це було пекло. Взимку трохи огидно, адже висока вологість залишається, тож коли температура від нуля до п’яти градусів, пронизує холод. Нормально почуваєшся хіба коли нижче нуля, але таке буває рідко. Найкомфортніше восени й навесні, коли температура від 12 до 25 градусів, немає комарів і постійних злив.

У Кореї гомогенне суспільство. Люди в Україні хочуть відрізнятися одне від одного. А корейці прагнуть бути такими, як всі. Особливо хлопці. Вони стрижуться майже однаково, мають схожий одяг. Якийсь k-pop idol (популярний виконавець корейської попмузики — ред.) вдягнувся певним чином — і всі так починають робити, бо пішла мода. Звісно, це притаманно здебільшого провінційним містам. У Сеулі все ж більше різноманіття. Але коли я жив у кампусі в Теджоні, здавалося, ніби граю у гру з ранніх 2000-х. Гру, яка розрахована під комп’ютери з маленьким обсягом оперативної пам’яті та яка не може підвантажити багато різних персонажів.

Чимало корейців розмовляє англійською. Але якщо звернетесь корейською, вас навряд чи зрозуміють. Корейці однаково говорять і пишуть: конструкції речень, інтонація, почерк. Коли я вказую свій номер, вони завжди перепитують, що за цифри я написав, адже їхні почерки дуже схожі між собою. За чотири роки я намагався вивчити базові фрази корейською, але це марно. Корейці не зрозуміють вас, якщо фраза, яку промовляєте, відрізнятиметься за побудовою від того, як говорять вони. Наприклад, якщо в нас сказати водію не «вулиця Будівельників, будинок 12», а «вулиця Будівельників, 12», він зрозуміє, навіть якщо скажете із сильним акцентом. Я ж брав якось таксі додому в Сеулі за адресою «район Мьондон, вулиця Маньян-ро, будинок 3». Але пропустив слово «будинок», і таксист мене вже не зрозумів.

З хорошого здивувало, що люди можуть залишити смартфон на столику біля кафе і піти всередину щось замовляти. Тут безпечно. Я і мої знайомі ніколи не зачиняли двері в гуртожитку. А на орендованій квартирі я роблю це під настрій.

Медицина, житло, транспорт і їжа

Як я вже казав, середня зарплата в Сеулі 4–5 тисяч доларів. Податок — 9 %. Цих грошей вистачає для хорошого життя.

Житло в Кореї знайти просто. Є купа застосунків, де треба ввести район, і вам видасть квартири й ціни. Можна їздити та спілкуватися з власниками самотужки або найняти агента. Ви платите цій людині 300 доларів, і вона допомагає налагодити контакт з власниками. Іноземцям житло здають без проблем. Мені відмовили лише раз через те, що не можу говорити корейською. Власниця мала негативний досвід з орендарем, який так само не розмовляв корейською, тому й не здала житло мені.

Єдина проблема — депозит. Щоб винайняти квартиру, потрібно внести депозит від 5 тисяч доларів. Це гроші, що просто лежать у власника, поки ви орендуєте помешкання. Потім їх повертають, якщо людина не зруйнувала квартиру. Що більший депозит, то менша щомісячна плата. Ціна залежить від району. Наприклад, я живу в районі Каннам — це щось на кшталт Таймс-сквер у Штатах. Спеціально обирав житло ближче до роботи — за 20 хвилин ходи від офісу. Я плачу тисячу доларів на місяць за однокімнатну квартиру. Друг, який винаймає трикімнатну в дальньому й не дуже хорошому районі, платить 700 доларів на місяць. Є колеги, які орендують за 300–400 доларів. Але тоді до роботи треба їхати 30–40 хвилин. Для корейців це норма, а я такого не хотів.

Тут багато видів страхування. Я на базовій страховці, це коштує приблизно 120 доларів на місяць. За візити до лікарів доводиться платити, але зі страховкою набагато менше, ніж без неї. Якось мав проблеми зі сном. Лікар оглянув мене, виписав заспокійливі на два тижні, і за все це я віддав 10 доларів. Візит до окуліста з детальним оглядом обох очей коштував 15 доларів. Хоча лікування зубів дороге — одного разу ледь не втрапив на 600 доларів. Корейська медицина загалом одна з найкращих у світі. Лікарі майже всі PhD і говорять англійською. Якщо у вас проблеми з корейською, можна попросити перекладача — вони є чи не в кожній великій лікарні й розмовляють російською, англійською та казахською (до Кореї їде багато казахів).

Інфраструктура в Сеулі чудова. Є близько 30 ліній метро, автобуси. Немає мертвих зон, як у Києві, з яких неможливо виїхати. Транспорт ходить регулярно, а оплачувати проїзд можна банківською карткою. Через телефон можна відстежувати, коли приїде автобус, і на кожній зупинці є табло, яке вказує, скільки часу чекати. Все нове, адже Корею перебудували з села на країну майбутнього за останні 40 років. Звичайна поїздка в метро чи на автобусі коштує долар-два. Коли я їздив з Теджона до Сеула 200 кілометрів, платив 10 доларів. Таксі теж дешеве. У середньому поїздка обходиться в 10 доларів.

Їжа, на відміну від транспорту, дорога. Якщо не хочете харчуватися лише рисом і стручками з місцевих полів, доведеться платити. Я витрачаю на їжу 600–700 доларів на місяць: інколи готую сам, часом замовляю або відвідую кафе. Коли був студентом, витрачав 400–500 доларів, але тоді можна було харчуватися в їдальні університету — там дешево.

Наразі не бачу великої різниці у витратах, якщо їсти суто в кафе чи готувати вдома. Плюс-мінус однакові видатки. Чек у звичайному ресторані на одного становить приблизно 10 доларів. Кава — від 2 до 5 доларів. Пляшка води в магазині — долар, пиво — 1,5–3 долари, залежно від марки. Велика піца на доставку коштує орієнтовно 20 доларів. Але до корейської кухні треба звикнути. Українська в порівнянні жирніша. А корейці їдять не смажене, не солоне — просто гостре. І шлунку може бути важко. Ще складно призвичаїтися їсти металевими паличками, які тут всюди. Це не те саме, що й дерев’яними.

Традиційну для нас їжу знайти можна, є навіть українські ресторани, але треба постаратися. Більш звичною для нас є китайська кухня з тими ж супами на бульйоні, наприклад. Але цікаве спостереження: якщо бачиш людину із зайвою вагою, найімовірніше, це іноземець, а не кореєць. Харчування й гени даються взнаки.

Культурні особливості

Сьогодні через коронавірусні обмеження не проводять концертів, фестивалів. А тими, що були раніше, більше цікавляться місцеві, адже вони здебільшого пов’язані з k-pop — корейською попкультурою. Хоча в Сеулі є клуби, де можна відірватись під техно, і бари, де грають щось цікаве на кшталт shoegaze (один із жанрів британського альтернативного року — ред.). Але в містах, як-от Теджон, де розташований KAIST, знайти такі простори майже неможливо. Нині чи не основна розвага для мене і друзів — випивати в барі на Каннамі. Спочатку ми тусуємося там, а потім йдемо до мене на квартиру, адже через карантинні обмеження бари закривають о 10-й вечора.

У Кореї багато п’ють. Ще коли навчався на магістратурі, проходив щорічний обов’язковий медогляд. Лікар сказав, що зі мною все добре, але деякі маркери печінки були трохи вищими від норми. Втім заспокоїв, мовляв, це типово для іноземців у Кореї. Це нормальне явище, коли йдеш тусовочним районом і бачиш сумних корейців, які вткнулися в лікті і сидять на землі. Або корейців, яких несуть. Всупереч стереотипам про пиятиків-слов’ян, корейці вживають алкоголю набагато більше і частіше. Це частина культури. Наприклад, якщо бос покликав вас пити, ви не маєте права відмовити. До речі, якщо слов’яни полюбляють вживати спиртне зовні, біля бару, то корейці обирають місця всередині.

Одне з перших питань, яке ставлять під час знайомства, — скільки вам років. У нас це вважають чимось приватним, а саме питання навіть грубим. Але тут це визначальний фактор при спілкуванні. Залежно від того, старша людина чи молодша, зміниться формат спілкування, звертання, закінчення у словах. Якщо ви наймолодші в компанії, маєте всім розливати напої. Але це не стосується іноземців. Ви інші, й від вас нічого не очікують. Це і добре, і погано. З одного боку, ви не влипнете в проблеми, якщо звернетеся до когось неправильно, з іншого — своїм для них теж не станете. Завести друзів можна, але це, ймовірно, будуть ті корейці, які бували за кордоном. Вони відкритіші у спілкуванні.

Думаю, іноземцям-екстравертам буде складно прижитися в Кореї. Інтровертам буде нормально — кажу з власного досвіду, бо сидіти й працювати без спілкування можуть не всі, а мені загалом було нормально. Втім будь-який спеціаліст не потрапить у місцеву компанію. Аби вас найняли, треба або відучитися в Кореї, або попрацювати до цього на Заході, мати наукові публікації чи бути справді сильним фахівцем. Проте маленькі стартапи ростуть як гриби, вони відкриті й для менш сильних спеціалістів.

Всі іноземці, яких я тут знаю, кажуть, що це не те місце, де вони хочуть лишитися. Корея — хороший старт, стрибок для не дуже яскравих фахівців, які не можуть одразу з України потрапити в той же Google. Тобто це поштовх, який допоможе опинитися в кращому місці, не десь на галері, а в хорошій продуктовій компанії.