Июль 16

Канада без рожевих окулярів. Чому Java-розробник повернувся в Україну після трьох років у Торонто

Розробник Олександр Рижков прожив у Канаді три роки. За цей час він змінив дві продуктові компанії й доріс до сеньйора. Під час зміни роботи домігся підвищення зарплати в півтора раза. Встиг побачити країну без рожевих окулярів, з її перевагами та недоліками. Через сімейні обставини змушений був повернутися в Україну, де вирішив дослідити ринок і помітив значні відмінності в корпоративній культурі. Докладніше про них — далі.

Чому і як я переїхав в Канаду

До переїзду я займався консалтингом, PR та медіааналізом. Дружина порадила мені перейти в IT-cферу. Ідея полягала в тому, щоб отримати мінімальний досвід у програмуванні до релокейту, тому паралельно з основною діяльністю я почав ходити на курси з Java. Провчився орієнтовно пів року, ще стільки ж шукав роботу. Врешті рік пропрацювавши на данську digital marketing платформу Agillic, зібрав необхідні документи, з четвертої спроби склав IELTS на потрібний бал і 2017 року був готовий до переїзду.

Після того, як одного разу в Україні вже була злочинна влада, а в мітингувальників стріляли, не було жодних гарантій, що це не трапиться знову. Саме тому ми вирішили емігрувати в країну з більшим рівнем соціальної безпеки. Обирали між Канадою та Австралією.

Система релокейту в Австралію нам здалася більш складною, водночас у Канаду стежка вже давно проторена. Канадський уряд не просто лояльний до емігрантів, а й будує свою економічну політику з урахуванням їх залучення, тому процедура оформлення документів чітка й зрозуміла. За офіційним планом у 2021 році до Канади має емігрувати 401 000 людей, а в найближчі три роки — понад 1,2 мільйона. Є багато відкритої інформації, що дає змогу розв’язувати всі питання самостійно, не звертаючись до сторонніх організацій. Ми знайшли офіційну інформацію про програму імміграції, а різні лайфхаки та особисті історії людей, що вже пройшли цей шлях, читали на форумі.

Одразу мітили на ПМП (постійне місце проживання). Для канадського уряду, окрім рівня англійської, важливі дві речі — підтвердити досвід роботи та вищу освіту. Подавався я як журналіст. Рівень магістра прирівнюється до PhD. Мене збентежило, що для підтвердження апостиль з оригіналами дипломів потрібно було поштою відсилати в США у фірму, яка їх перевіряє. Врешті, покопавшись на форумах, я знайшов вихід — надіслав копії дипломів факсом. Перекладав їх самостійно, добре зекономивши. Заплатив лише 10 грн за листок перекладачу, який поставив свої печатки, підтверджуючи достовірність. Крім того, що молодші ви, то більше шансів потрапити в Канаду: після тридцяти бали починають знижуватися щороку. Цивільний шлюб у Канаді прирівнюється до офіційно зареєстрованого, тому дружина без проблем отримала документи на виїзд зі мною.

Перший погляд без рожевих окулярів

Наші очікування щодо Канади були наївні: чиста природа, безкрайні озера, гори, ріки, ведмеді. По приїзду в Торонто вони були розбиті вщент. Якщо у Києві я можу дійти пішки від Дарницького вокзалу до станції метро «Харківська» за 40 хвилин, то в Канаді за цей проміжок часу можеш не дійти й до супермаркету. У Google Maps дивишся — ніби пройти два квартали, а на ділі виявляється, що це кілька кілометрів в один бік. Так стається через те, що в місті багато приватної забудови й мало багатоповерхівок, тож воно дуже розтягнуте вшир, а щільність населення низька. Центр (downtown) — це не єдине місце, де розташовані офіси. Багато офісних та промислових хабів розміщені в різних частинах міста, тому «спальних районів» майже немає і легше винайняти житло недалеко від офісу. Водночас у мене були колеги, які їздили на роботу 100–120 км щодня. До речі, до хорошого парку добиратися годину, до великого природного парку (Algonquin) — 4–4,5 год, а до дикої природи, про яку ми мріяли (Rocky Mountains), треба летіти літаком.

Ось за цим ми і їхали в Канаду

Я б назвав Канаду країною середнього класу. Тут дуже легко досягнути заробітку в 120 тис. канадських доларів на рік (1 канадський долар = 0,8 долара США — ред.) і нормально почуватися. Ці кошти цілком може заробляти сертифікований сантехнік чи електрик, не обов’язково бути айтішником. Втім, щоб стрибнути вище, треба дуже старатися.

З того, що ми бачили, у Нью-Йорку темп життя набагато інтенсивніший. Загалом Канада — це щось посередині між соціальною Європою і get-rich-or-die-trying в США (Квебек тяжіє до Європи).

Велике значення — від пошуку житла і до влаштування на роботу — має так званий canadian experience. Важко знайти бодай щось, не маючи гарних референсів. Це особливо стосується спеціалістів без досвіду роботи — для них рекомендація в компанію є ледь не єдиним способом вийти на роботу. Перші тижні в Канаді ми орендували квартиру через Airbnb у в’єтнамців. Вони пройшли той самий шлях багато років тому, тому самі написали нам рекомендації, що допомогли в пошуку житла.

Там же ми вперше зіткнулися з мультикультуралізмом. Це дуже цікавий досвід, адже, коли живеш в Україні й подорожуєш Західною Європою, бачиш людей зі схожими цінностями і досвідом. Нашими ж сусідами були індійці. Тут ми вперше змогли побачити, як і чим вони живуть. По-перше, індійці орієнтовані на власну культуру. З одного боку, вони відкриті до знайомств і спілкування, але за весь час, проведений з ними, ми жодного разу не відвідали ресторан якоїсь кухні, окрім індійської. Одного разу я ледь не силою нагодував їх вегетаріанським борщем. Вони мовчки кивали, але було видно, що їм не дуже сподобалося. Вони навіть скороварки для рису (pressure cooker) привозять свої — як же без по-домашньому приготованого рису прожити за океаном?! (Хоча точно такі ж можна придбати й у Канаді.) По-друге, вони інвестують свій час і зусилля в стосунки з родичами. Не лише з найближчими — бабусею та дідусем, як у нас, а й далекими тітками й дядьками, троюрідними братами й сестрами. При цьому створюється враження, що в них повсюди є «свої» люди. Вони часто їздять одне до одного в гості в інші країни і запрошують свою рідню до себе. Так ось — зранку після джетлагу ми спросоння вибиралися зі своєї кімнати готувати сніданок. Наші індійські друзі прокидалися ближче до дванадцятої. На запитання, чому пізно лягли спати, вони відповідали, що розмовляли з рідними по Skype до третьої ночі.

У цьому, на мою думку, основна відмінність Канади від США: приїжджаючи в США, всі раптово стають американцями, в той час, як у Канаді кожен лишається сам собою. Тут проводять багато культурних фестивалів: китайської, індійської, української, мексиканської культури тощо. Досвід життя в Канаді суттєво розширив наше уявлення про планету, на якій живемо.

Ми з нашими індійськими друзями на фоні Skyline Торонто

Калькулятор життя в Канаді

Житло. Спочатку ми знайшли й орендували квартиру-студію на 40 кв. м за 1250 канадських доларів на місяць, пізніше — квартиру з кухнею-вітальнею та окремою спальнею на 55–60 кв. м за 2100 канадських доларів. При цьому через місяць після того, як ми переїхали сюди, її вартість впала до 1900 канадських доларів через локдаун (ми порівняли ціни на сайті оренди квартир, де таку саму поверхом нижче здавали вже за іншою ціною), але ми змушені були платити стару ціну протягом всього року за умовами договору.

Сім’ї з двох людей треба бути готовою заплатити 1700–2100 канадських доларів за житло на місяць. Варто також розуміти, що ви маєте одразу оплатити щонайменше перший і останній місяці проживання, але дуже ймовірно, що для нових емігрантів (newcomer) потрібно буде викласти гроші за пів року чи рік наперед. А якщо у вас є дитина й маленька собака, то вимоги суттєво зростуть: окрім референсів попередніх лендлордів, орендодавець може попросити підтвердження працевлаштування — трудовий договір. Ринок нерухомості дуже гарячий: якщо сьогодні ви побачили оголошення, а завтра не прийшли на перегляд, то, ймовірно, апартаменти вже забрали, тому треба діяти дуже оперативно. Ще рекомендую скористатися послугами брокера: він бере оплату з орендодавця, а не орендаря, і збереже вам чимало часу.

Один з найбільших недоліків життя в Канаді — дороге власне житло. Навряд чи в Торонто вдасться знайти будинок вартістю менше як мільйон канадських доларів. Можна на вигідних умовах взяти житло в іпотеку, але при цьому ви протягом 30 років муситимете виплачувати орієнтовно по 3500 канадських доларів з урахуванням всіх податків та послуг щомісяця. Іпотечна ставка наразі близько 2% річних. Квартири будуть коштувати орієнтовно 550 тис. канадських доларів за 40 кв. м. Проте з ними все складніше — утримання будинку, де розташована квартира, буде коштувати близько 300 дол./місяць і ця сума буде зростати з віком будинку (ми бачили maintanence fee/strata fee до 700 канадських доларів/місяць).

Транспорт. У самому місті достатньо транспорту і можна обійтися без машини. Ми з дружиною почувалися в метро безпечно. Там чисто, охайно, є безхатьки, але про них дбає держава і волонтери, тому вони ні до кого не чіпляються. Але якщо хочете виїжджати кудись на вихідні, машина стає необхідністю. Альтернативою може стати оренда авто — до 30–50 канадських доларів/доба, але треба ще добратися до пункту прокату і повернутися звідти. До речі, завжди орендуйте машину подалі від центру — так буде дешевше.

Що далі від центру орендуєте машину, то кращий апгрейд. Так і вийшло у нас того дня: прийшли за економкласом, поїхали на мерседесі ;)

Водночас страховка на неї коштує шалених грошей. Припустимо, ви взяли нову Honda Civic у лізинг. У такому разі будете платити орієнтовно 350 канадських доларів щомісяця в салон (financing/leasing), ще 300–360 канадських доларів страховки залежно від аварійності району та вашого страхового канадського досвіду, орієнтовно 100 канадських доларів на пальне (два повних баки) і 150 — за паркомісце. Таким чином машина обходиться приблизно в 1000 канадських доларів на місяць. Важливо розуміти, що якщо ви стали винуватцем ДТП чи порушили ПДР і це зафіксувала поліція, то страховка зросте в рази. Є три смертні гріхи, на які тут полюють правоохоронці: 1) перевищення швидкості, 2) distracted driving (коли відволікаєшся за кермом, наприклад, розмовляєш телефоном і тримаєш його в руках або пишеш повідомлення) і 3) водіння під впливом якихось речовин. Так, моєму другу, який любить швидко їздити, довелося протягом двох років після кількох суттєвих перевищень, платити за страховку замість 200 канадських доларів — 600. Тобто, окрім штрафів, водіїв карає і страхова.

Їжа. Ми принципово купували органічні продукти. Готували переважно вдома. Витрачали на це 800–900 канадських доларів на місяць. При цьому неорганічна їжа дешевша в 1,5–2 рази, а їсти фастфуд ще дешевше, ніж готувати вдома. Середній чек в ресторані на двох — від 60 канадських доларів.

Розваги й туризм. Канадці їздять відпочивати в Карибський басейн — на Кубу, Домінікану, Ямайку, у Мексику. Куба найдешевша і вартує за 7 днів до 1000 канадських доларів з людини, решта — від 1500 і вище.

Внутрішній туризм у Північній Америці дуже дорогий. Це зумовлено великими відстанями та високою вартістю послуг. Ви можете подорожувати літаком і спати в готелях або ж орендувати трейлер і зупинятися в кемпінгах. Ціни в готелях стартують від 70–100 канадських доларів. Всередині країни немає дешевих лоукостерів, є олігополія на перельоти. Так, літак з Торонто до Ванкуверу обійдеться у 250 канадських доларів на одного без багажу в одну сторону в некарантинний період. Зупинитися в кемпінгу зі своїм трейлером — 60–70 канадських доларів за ніч, з наметом — 40–50. Торік ми з дружиною на місяць їздили відпочивати на західне узбережжя Канади (Ванкувер і Британська Колумбія). Два тижні були у відпустці (тиждень прожили в наметах у Скелястих горах), а два тижні працювали дистанційно. І хоча завдяки кемпінгу нам вдалося трохи зекономити, ми були змушені платити за оренду житла в Торонто згідно з договором.

Всього ми з дружиною витрачали орієнтовно 3500–4000 канадських доларів на місяць. З них на оренду житла, оплату інтернету і зв’язку, страховку на машину йшло 2600–2700, на продукти — 800–900. У цю суму не входить бюджет на відпустку чи інші покупки.

Окремо з досвіду моїх знайомих хочу розповісти про дітей, які є неймовірно великою статтею витрат за океаном. По-перше, на дитячий садок потрібно витрачати щонайменше 300 канадських доларів на тиждень. При цьому це не дитячий навчальний заклад у нашому розумінні, де з малюками грають у розвивальні ігри, малюють, ліплять, вчать букви та цифри. Це так звані Day care — спеціально обладнані кімнати (без доступу до розеток, гострих кутів і таке інше), де групки з 7–10 дітей перебувають по 8 годин. Грубо кажучи, вихователі стежать лише за тим, щоб вони одне одному не викололи очі. Після цього дітей слід возити на різні розвивальні заняття та гуртки, за що платити окремо. Дружина мого друга, який працює в Amazon, домогосподарка — фактично займається тим, що щодня возить і забирає двох своїх дітей по гуртках. І я знаю не одну таку сім’ю, де жінка займається лише цим. З огляду на такі розцінки мамі стає вигідніше сидіти вдома з дітьми, ніж працювати на посередній роботі.

Якщо є старші діти, то проблеми виникають у період літніх канікул. До 12 років залишати їх самих заборонено. Якщо сусіди помітять таку дитину саму, то зателефонують у спеціальні служби, за що ви отримаєте штраф. А якщо схоже повториться кілька разів, то дітей можуть взагалі забрати. Якщо у вас немає дідуся і бабусі, на яких можна їх залишити, то у недорогих літніх таборах діти 7–10 років просто дивитимуться телевізор, гратимуть у PlayStation в закритому приміщенні, у кращому разі — у футбол на майданчику. Це коштує орієнтовно 250–300 канадських доларів на тиждень.

Переваги й недоліки життя в Канаді

Ми їхали за відчуттям соціальної безпеки і його отримали. Крім цього, мультикультуралізм у Канаді зумовив непідробну толерантність. Всі звикли до того, що багато людей приїздять зі своєю вимовою та акцентом. Навіть якщо вас ніхто не розуміє, з вас не кепкуватимуть, а щиро намагатимуться допомогти. Люди тут реально дружні. За їх прийняттям чужого одягу, зовнішності, сексуальної орієнтації не ховається прихована агресія чи лицемірство.

Мене вразила висока корпоративна культура та етика ділового спілкування, до якої українським компаніям і людям ще рости й рости. На робочій зустрічі ніхто не дозволить собі сказати: «Твій підхід — лайно», «Рішення відстійне», «Що за тупа ідея?» чи щось подібне. Навіть якщо хтось і подумає, що індійський код відстійний, то ніколи не скаже цього вголос. Хоча, якщо чесно, в Канаду приїздять справді гарні фахівці й сумнівів у якості їхньої роботи у мене не виникало. З одного боку, така толерантність — це добре, а з іншого, якщо ви любите жорсткий фідбек, то його дуже важко отримати. Ви маєте на 100% ввійти в довіру до людини, щоб вона була впевнена, що те, що вона скаже, не буде використане проти неї.

В Україні ж ще на етапі онбордингу я став свідком ситуації, коли банальна розмова про ISO 9001 закінчилася криком: «Та що ти взагалі розумієш? Я найкращий спеціаліст і знаю, що можна робити за цим стандартом, а що ні. Поговоримо після роботи!». Звична ситуація, коли в Україні ми обговорюємо якесь архітектурне рішення і всі одне одного перебивають, намагаються вставити хоч якийсь коментар, навіть якщо він не має практичного значення. Можливо, людям здається, що потрібно хоча б якось «засвітитися» на нараді, тому озвучуються схожі коментарі. В Канаді з відчуттям тактовності все простіше, як на мене.

Але й недоліків виявилося багато. Перший — прогресивна система оподаткування, за якою що більше ти заробляєш, то більше платиш податків. Це трохи ускладнює процес «закосу бабулєсів» :) Так з останньої зарплати я віддав 35%, і це ще не межа — може бути до 39%. При цьому бонуси та акції компанії (stock options) оподатковуються по-іншому. Це може бути і 50%, тобто замість очікуваних 100 тис. канадських доларів прибутку ти отримаєш лише 50.

За кимось вже прийшла канадська податкова служба :)

Другий — слабка медична система. З одного боку, держава, на відміну від України, справді гарантує безкоштовне медичне страхування, з іншого — цю систему не можна обійти за жодних обставин. Альтернативи у вигляді приватної медицини немає. Звичайно, якщо схопить апендицит чи знадобиться інша невідкладна допомога, вас швидко заберуть, можуть і гелікоптером доставити на операцію. Держава повністю покриває лікування онкологічних хвороб. Але якщо це щось буденне — карієс, хронічна хвороба, проблеми із зором, то чекати доведеться дуже довго. Превентивної медицини немає, всі чекають загострення. У Канаді не можна прийти до сімейного лікаря, попросити список аналізів і здати їх в умовній «Ділі». Кожний зобов’язаний стояти в черзі, бо всі рівні. Через цю бюрократичну тяганину багато людей їздять лікувати очі та зуби на батьківщину — в Ізраїль, Україну, Індію. Загалом державна страховка покриє більшість невідкладних ситуацій. Додаткові ж страхові поліси від роботодавця покривають масажі (всього 5–6 сеансів на рік), профілактичну стоматологію (пломби, чисткитощо), ортопедичні устілки, мануальну терапію, перевірки в офтальмолога (зазвичай на суму до 200 дол.).

Третій недолік — довга сіра пора року. Звичайно, Канада — це не Норвегія чи Фінляндія, але різниця з українським кліматом суттєва. В Торонто немає міжсезоння — наявність великих озер вносить свої корективи. Орієнтовно з листопада все стає сірим, дмуть сильні вітри. Роль відіграє навіть не температура повітря, а його вологість і сила вітру. В той час як на термометрі −26°C, це може відчуватися як −42°C, про що попереджає прогноз. Найболючіше це переживають азійці, вони зачиняються в апартаментах і чекають весни. Є й інший вихід — пристосуватися. Ми з дружиною полюбили ковзани, бігові лижі, сноуборди та снігоступи. Ще один недолік взимку — короткий світловий день. Всі три роки, що ми жили в Канаді, на травневі свята були хуртовини, але сніг не лежав на землі. Зима триває ледь не пів року, а потім за два-три тижні дуже різко стає тепло: все починає квітнути й зеленіти. Озеро Онтаріо теж впливає на клімат. Якщо взимку тут сильні вітри, то влітку — бурі та тропічні зливи.

На класичних дерев’яних снігоступах можна прогулюватись по лісу навіть з метровим шаром снігу

Як я шукав роботу в Канаді

Моєю метою було інтегруватися в канадське суспільство, тому я почав шукати роботу в офісі місцевої компанії. Аутсорс не розглядав зовсім, та й там його немає — більше аутстаф. Якщо в Україні з цим все зрозуміло: платиш як ФОП 5% податків, переказуєш гроші на особистий рахунок і радієш зарплаті, то в Канаді спочатку платиш 10% на дохід корпорації, а потім, коли виводиш ці гроші на свій рахунок, маєш заплатити ще податки згідно з personal income (тут починає працювати прогресивна шкала). Загалом це складніша бухгалтерія, з якою важко впоратися самостійно, аби не нарватися на штрафи.

Основним критерієм вибору роботи була зарплата. Для джуна це орієнтовно 70–75 тис. канадських доларів на рік, з яких після вирахування податків на руки ви отримаєте 56 тисяч, а заощадити зможете 6. Я почав працювати на американо-канадську компанію за 90 тисяч бази + 5 тис. бонусу. Це щось на зразок нашого «Портмоне» чи iPay. Темп роботи швидкий, бо компанія постійно зростає. Більша частина завдань пов’язана з інтеграцією нових споживачів, провайдерів. В компанії можливе підвищення, але, на відміну від України, в Канаді, щоб його отримати, потрібно дуже старатися, інвестувати у власну освіту, декларувати це й постійно нагадувати керівництву про своє бажання. Очікувати на те, що ти кілька років гарно пропрацював на певній позиції, через це тебе помітять і підвищать — не варто. Водночас, якщо хочеш дорости до сеньйора, потрібно брати на себе більше відповідальності і в контексті наставництва, і в розрізі архітектури. Якщо ж мітиш на управлінську посаду, то варто не лише регулярно про себе нагадувати, а й постійно займатися самоосвітою, інвестуючи в це власні гроші та час (сертифікації та програми навчання).

Власне, це стало однією з причин, чому я залишився працювати в Україні: тут роботодавець інвестує в тебе. Хочеш пройти курси чи сертифікацію? Будь ласка, він оплатить їх і носитиметься з тобою, як з писаною торбою. Багато IT-компаній надають ресурси для безкоштовного навчання. В Канаді такого немає. Через два роки роботи в компанії я чітко зрозумів, що хотів би більше часу присвятити leadership. На той момент компанія вже не задовольняла мої зарплатні очікування, а проєкт, над яким працював, став нецікавим.

Я почав у пасивному режимі шукати роботу. Зі мною зв’язувалися рекрутери, і я вирішив підвищити зарплатні очікування в півтора раза. На ту мить я не думав, що отримаю цю суму — сподівався на торги й домовленість у 125–130 тис. На цьому етапі з цікавості я ходив на співбесіди і до найбільших гравців на ринку — Amazon, Okta, Instacard. Спочатку готувався до теоретичних аспектів і перші співбесіди з тріском провалив, бо виявилося, що великим компаніям передусім потрібні алгоритми. Так, в Amazon інтерв’ю складалося з двох частин — спочатку протягом години пишеш код на сайті, а на другому етапі йдеш на співбесіду з архітектури. Я не встиг виконати тестове за визначений час, тому на наступний етап не перейшов.

Від знайомих чув, що темп роботи в Amazon дуже швидкий. Хтось порівнював цю компанію з класичною «галерою», а комусь подобалося там працювати через відчуття свободи, оскільки розробники мають взяти фічу і зробити ледь не її бізнес-аналіз, оцінити час, потрібний на виконання, і врешті здати її. Окрім цього, такі великі публічні компанії часто утримують фахівців тим, що, крім ставки і бонуса, пропонують свої акції. Що довше працюєш, то більше акцій маєш на руках (проте відразу треба згадати про податки на їх продаж — див. розділ про недоліки).

Провалившись з алгоритмами, я отримав, на свій подив, бажану зарплату в CaseWare. У попередній компанії я вже був на позиції сеньйора, частково займався продакт- і делівері-менеджментом, на мені була архітектура проєкту. Цей досвід їх влаштував. Ба більше, у нас збігалися цінності. На той час я вже проводив свої навчальні курси, а їм було небайдуже на knowledge-sharing і тімлідерство. В новій компанії я почав паралельно з роботою займатися наставництвом.

У Канаді студенти, що навчаються у виші протягом чотирьох років мають орієнтовно пройти 1–1,5 року стажувань у реальних компаніях (одне стажування зазвичай триває 6–12 місяців). Я допомагав їм на етапі онбордингу, консультував і вводив у проєкт. Окрім цього, взяв на себе значну частину комунікацій моєї команди з іншими проєктами. Завдяки схожим активностям можна спланувати своє кар’єрне зростання на 1–2 роки. Проте вже через 6 місяців після мого приєднання у компанії змінився власник, а ще за 5 місяців стратегію розвитку кардинально переглянули і 20% співробітників звільнили (мій огляд того, як це проходило, можете подивитися на відео). Я залишився (хоча, якби звільнили, я б отримав хорошу допомогу з безробіття), проте було очевидно, що в найближчі 1,5–2 роки менеджерської посади не здобути. Це стало однією з причин погодитися на роботу в Україні.

Ось такий вигляд має backcountry кемпінг: сів в каное, гребеш, потім тягнеш його на собі по лісу, відбиваєшся від комарів та ґедзів, потім знову гребеш... Досить медитативно :)

Як я проводив навчальні курси в Канаді

В Україні я вже викладав Java в Bionic University як найманий ментор, тому вирішив продовжити займатися цим у Канаді. Зареєструвати бізнес там нескладно, з цим не виникло жодних труднощів.

Я навчаю програмування з нуля протягом пів року. Спочатку я наївно думав, що чотирьох місяців інтенсиву буде достатньо, але швидко збагнув, що дорослому світчеру знадобиться для цього 6–7 місяців.

Спочатку я вирішив проводити курси для групи з 6–7 людей офлайн. Знайшов приміщення, але всім разом нам вдавалося зібратися лише у вихідні. Відтак ми займалися в суботу та неділю протягом чотирьох годин. Я бачив, що студентів це виснажує, та й оренда була висока, тому вирішив перейти на онлайн-формат.

Наразі я готую до випуску вже третю групу, в якій із 8 людей, що починали, лишилося троє сильних співвітчизників. Наразі ми проводимо тестові технічні інтерв’ю, де за короткий час треба якісно представити проєкт, відповісти на технічні питання та розв’язати алгоритмічну задачу. Моєю метою є не лише навчити людей добре виконувати свою роботу, а й вміти себе продати та підкреслювати свої сильні сторони. Цієї навички дуже бракує українським фахівцям.

Я був шокованим, коли в Україні мене питали: «Як ви ставитеся до алгоритмічного завдання (live coding)? Чи готові його виконати під час співбесіди?». А можна інакше? На канадському ринку, якщо на інтерв’ю тобі не сказали розв’язувати алгоритм, це означає, що ти ще не дійшов до цього етапу співбесіди. Річ не лише в тому, щоб швидко написати код на дошці або в NotePad, а у вмінні пояснити, що ти робиш, чому, які є альтернативи, якою є складність (Big O notation) рішення. Українці часто є гарними фахівцями і добре розуміють, що роблять, але зовсім не вміють комунікувати (або занадто переймаються і плутаються в думках). Варто розуміти, що програміст — не автономна одиниця і завжди працює в команді. Якщо ж він/вона не може пояснити свою думку і відстояти її, то користь для компанії падає. Цю навичку однозначно треба прокачувати.

У Канаді джуну може здаватися, що поріг входження в професію настільки високий, що це майже нереально. Проте за океаном є така фраза «внутрішні вакансії», тобто позиції, про які не афішують назовні, але які є. Велику роль тут відіграє нетворкінг, який відкриває двері до таких посад. В Україні і Канаді це слово має різні конотації. У нас, якщо не сидиш як сіра миша, то тебе сприймають як «крученого», «мазаного», «ти що кращий за інших», «проліз на посаду через дядька, що тут працює», «через ліжко». У Канаді ж ти свідомо інвестуєш у стосунки з людьми зі схожими інтересами, зацікавлюєш їх своєю діяльністю, допомагаєш їм і отримуєш за це допомогу у відповідь, зокрема у форматі рекомендацій.

Фудтур з іранцями по китайському кварталу

Як я повернувся в Україну і чому тут затримався

Я повернувся цього року в Україну через сімейні обставини і продовжував працювати на CaseWare віддалено за канадським часом (з 17:00 до 00:00). В EPAM мені запропонували роботу на позиції сеньйора за тим самим графіком. Після вирахування податків як в Україні, так і в Канаді — 5% проти 35% — я отримуватиму таку ж саму суму на руки, проте вартість життя тут нижча в 3–4 рази. Нас з дружиною цікавить концепція financial independence, тому в середньостроковій перспективі жити в Україні мені виходить рентабельніше. А зважаючи на те, що в місцевому аутсорсі у мене є хороші перспективи набуття бажаних скілів в people management, я бачу для себе сенс залишитися тут.

Безумовно, я програю в якості життя, проте вважаю, що така поступка в довгостроковій перспективі принесе більше користі. Залишається тільки з розумом розпорядитися капіталом, але це зовсім інша історія.