«Мені здавалося, що IT — це про престиж, гроші та свободу». Розповідь фронтенд-розробниці, що пішла зі сфери
Міла Возна 6 років працювала фронтенд-розробницею, а потім пішла з IT-сфери в нікуди й згодом знайшла себе у гештальт-терапії. Розпитали Мілу, чому вирішила змінити професію, що не влаштовувало її в IT, як боролася з тривогою втратити комфортний рівень доходу та заново шукала свій професійний шлях.
Двотижневий похід у Норвегії, 2018 рік
Мала велике бажання заробляти гроші
Я прийшла в сферу ІТ у 18 років — на першому курсі університету, вчилася на соціолога. Хоч жила в Києві, отримувала стипендію та не мала потреби сама себе забезпечувати, у мене було велике бажання заробляти більше грошей для самостійності та свободи дій. Отож влаштувалася в e-commerce компанію копірайтеркою. Працювала паралельно з навчанням у виші: писала тексти для SEO-оптимізації в інтернет-магазині, згодом додалася робота контент-менеджерки.
Був 2010 рік, я отримувала стипендію приблизно 500 гривень і заробляла 2000 гривень. Тоді збагнула, наскільки більше свободи з’являється зі зростанням доходу. Могла оплачувати собі навчальні курси, подорожі та швидкоплинні бажання. Привіт, перші татуювання і тестування межі між «хочу» і «можу».
За рік на роботі мені довірили створення банерів і тизерів для реклами, потім складніше — перемкнулася на підготовку landing page. Почала дивитися навчальні ролики на YouTube, швидко набила руку у фотошопі та перекваліфікувалася у вебдизайнерку. Базу вебдизайну та верстки (HTML, CSS) освоювала самостійно. Коли чогось не знала, зверталася по допомогу до колег і старших по «цеху». Коли відчувала, що й цих знань бракує, довчалася на курсах із верстки.
Згодом усе це використовувала для створення лендінгів та інтернет-магазинів «під ключ» у тій самій компанії. Але вже як спеціалістка широкого профілю: готувала макети сайтів, дизайн, робила крос-браузерну верстку, налаштовувала кошики інтернет-магазинів, підключала JavaScript і jQuery, затверджувала все та вносила правки. Щоб розвиватися, постійно брала на себе нові завдання. Зрештою стала такою собі «різноробочою» — десь треба сайт почистити від зайвих скриптів, десь кошик додати, десь редизайн зробити. Я вміла все потроху.
Паралельно з роботою в компанії брала замовлення на фрилансі як фронтенд-розробниця: створювала односторінкові сайти, інтернет-магазини для салонів краси, сайти для консалтингових компаній та різноманітних wow-товарів з телемагазинів. Добре спрацювало сарафанне радіо, і, коли замовлень стало більше, ніж могла виконати самостійно, я кооперувалася з підрядниками та контролювала процес, узгоджуючи із замовниками деталі. Так у нас з’явилася мінікоманда розробників-фрилансерів, які працювали ночами, поза основною роботою.
Якось я поставила собі мету за літо заробити вдвічі більше, ніж за весну. Навесні вийшло 2,5 тисячі доларів, але здавалося, що можу більше. Тоді перевиконала план за перші три тижні червня, працювала ледь не цілодобово, на драйві, і почувалася людиною, яка «захотіла і змогла». Так дотягла до кінця літа. Зрештою накопичувальний ефект психоемоційного та фізичного виснаження відгукнувся мені панічними атаками, які не на жарт мене перелякали.
Вийти з режиму «досягнення заради досягнення» допомогли багато відпочинку, здорове харчування, медитації, достатній сон та уважне ставлення до себе. Я стала брати менше фриланс-замовлень, погоджувалася лише на те, що справді подобалося за тематикою, а не на все підряд, як було раніше. Але загалом фрилансила постійно, поки працювала в IT —
Мій типовий айтішний день був такий: вранці приходила в офіс після тренажерки чи пробіжки на вулиці, працювала до сьомої-восьмої вечора. Найчастіше мала ще фрилансові замовлення, тому могла до другої чи третьої ночі залишатися в офісі. Відтак їхала на таксі додому та лягала спати. Водночас займалася практиками усвідомленості, якими зацікавилася у 17 років, творчістю — флористикою, декоруванням, вивчала буддизм, допомагала організовувати ІТ-івенти, оформлювати вечірки як декораторка.
Чому я взагалі хотіла працювати в IT? Мені здавалося, що це про престиж, гроші та свободу. Відчуття причетності до IT-спільноти тішили его, а моє оточення та спосіб життя приносили задоволення — поїздки, конференції, вечірки після них. Тоді я уникала питань цінностей і місії. Пояснювала тим, що це непогані гроші, які дозволяють вести такий спосіб життя, який мені подобається, з тими подіями, які люблю.
Фестиваль Vibronika, волонтерство. Photo by Ambio Photographer
Не відчувала цінності виконаної роботи
Я отримувала радість від роботи, та це була радше радість від спілкування з колегами. Це було про азарт кидати собі виклики, братися за складні проєкти й долати труднощі. Але я не відчувала, що займаюся чимось по-справжньому корисним або тим, що хоча б не шкодить суспільству.
Я могла виконувати замовлення щодо сайтів, які продають, наприклад, чаї для схуднення чи креми від випадіння волосся. Вважаю недоречним і безглуздим продавати таке людям. Тому хотілося обирати лише ті проєкти, що відповідають моїм цінностям. А це щирість, відкритість і чесність. Та й працювати в офісі зранку до ночі, мати постійний графік без можливості урізноманітнити його — це мене засмучувало.
Єдине, що дуже подобалося, — допомагати в організації конференцій як менеджерка, флористка-декораторка чи розробляти програму афтепаті. Часто на таких івентах я входила до складу організаторської команди, тож знала багатьох класних людей, власників IT-компаній.
Я бачила, як відпочивають ті, в кого є шалені гроші, й мені це здавалося досить прагматичним. При першому більш-менш глибокому особистісному спілкуванні виявлялося, що людина не почувається щасливою попри те, що в неї стільки всього кльового в житті. Я думала: «Стоп, як так узагалі може бути? Здавалося б, люди мають владу, гроші й багато переваг у суспільстві, але все одно нещасні. Що не так?». Від зустрічі до зустрічі з власниками IT-бізнесів я міркувала над цим питанням.
Усі мої друзі з IT добре заробляли, тому ми могли проводити час різноманітно: виїжджали кудись на вихідні, могли рвонути в Азію на місяць, займалися серфінгом. Я бачила, що друзі не зі сфери ІТ не можуть так легко поїхати з нами відпочивати, їм треба відкладати для цього гроші, докладати значно більше зусиль. Тому, коли я чітко почала розуміти, що робота не приносить задоволення, мене лякало, що в жодній іншій сфері у найближчому майбутньому я не буду заробляти такі самі гроші.
Одна тільки думка про те, щоб зробити крок у невідомість, наводила жах. Я шість років присвятила IT і думала відмовитись від «успішного успіху», стати «ніким», новачком на початковому рівні в новій сфері. Це страшно. Найбільше лякало те, що лишуся без грошей, підтримки й повернуся в офіс.
Якось я поїхала на зимівлю в Таїланд (працювала в компанії віддалено), відпочивала сама, без друзів, без хлопця. Там опинилася в оточенні людей, які не були айтішниками, а просто жили своїм життям і здавалися дуже щасливими. Мене це так вразило. Я хотіла зрозуміти, що ж вони роблять, що їм вдається мати таке кльове життя.
Тоді стала аналізувати себе й інших айтішників зі свого оточення, зрозуміла, що більшість із них не жила своїм життям — це було більше про те, щоб відповідати якомусь образу та дотримуватися певного ладу, який хтось придумав, з очікуванням, що саме так буде добре. Мої знайомі класно заробляли, але не отримували справжнього задоволення від життя. А в Таїланді я зустріла тих, хто не мав великих статків, здавалося, ті люди жили значно простіше, але при цьому їхнє життя було більш наповнене сенсом.
Найстрашніше було знову повернутися в офіс
З тієї подорожі я повернулася з усвідомленням, що не хочу продовжувати оточувати себе людьми, з якими спілкувалася раніше. Розійшлася з хлопцем, з яким зустрічалася майже шість років, і зрештою повністю змінила оточення.
Відколи я зрозуміла, що так далі тривати не може, до моменту, коли наважилася на кардинальні зміни, минуло
Тоді взяла квиток у Португалію в один бік. Разом з товаришем ми місяць організовували серф-тури. Згодом я повернулася до Києва та поїхала як волонтерка-декораторка на фестиваль. Усе було наче радісно й безтурботно, але супроводжувалося фоновою тривогою про те, що буде далі. Тоді я й гадки не мала, якою буде моя нова сфера діяльності.
Оскільки я кардинально змінила багато сфер життя одночасно, ні в чому не відчувала опори: сім’я особливо не підтримала мене щодо розставання з хлопцем і звільнення, оточення теж змінювалося. Щодня було лише дві регулярні справи, на які могла покластися, — це медитація та загартовування в річці. Практиками усвідомленості цікавилася вже давно, тож медитації на розвиток доброзичливості та співстраждання щодо себе допомогли мені пройти складний період. Щодня я сідала медитувати, бувало по кілька разів з однією метою — висловити собі безумовну підтримку та прийняти себе такою, як є, без опори на зовнішні обставини. Це додавало стійкості, щоб пережити внутрішній шторм.
Найстрашніше було уявляти, що в мене нічого не вийде й доведеться знову влаштовуватися в офіс. Було складно думати про те, що всі побачать: мені не вдалося знайти себе в новій професії й досягти успіху. Але це й мотивувало: розуміла, що не буду тією людиною, в якої нічого не вийде, а продовжуватиму пробувати себе в нових сферах стільки разів, скільки потрібно.
Я знала, що заробляти гроші в офісі не хочу, але те, що я вмію — це робити сайти. Тож вирішила для початку створити інтернет-магазин речей українських дизайнерів, які мені подобалися. Переважно це були ювелірні прикраси, декор, рюкзаки тощо. Обирала те, що було до душі та не шкодило довкіллю і тваринам, нікого не ображало й було естетично привабливим. Налаштовувала рекламу в інстаграмі та фейсбуці та приводила клієнтів. Два роки це приносило мені пасивний дохід.
Також я декорувала різні простори як флористка і їздила на ІТ-фестивалі як декораторка або у складі організаторської групи. Це давало дохід, щоб комфортно жити, але я не могла собі дозволити подорожі. Від цього відчувала дискомфорт. Але допомогли творчі задатки — я почала сама організовувати подорожі, набирати групи й таким чином багато мандрувала.
Усе це була моя дворічна творча відпустка для того, щоб перезавантажитись і зрозуміти, в якому напрямку рухатися далі.
Демерджі, Долина привидів. Крим
Я почала вивчати психотерапію, і моє життя наповнилося сенсами
Мій шлях у психотерапію почався після однієї розмови з власником ІТ-бізнесу. Якось ми пили чай на кухні, сміялися і плакали, читали записи зі шкільних щоденників до 5 ранку і щиро спілкувалися. Вранці я сіла в таксі з інсайтом, що, якщо навчитися дбайливо бути поруч з іншою людиною, це може стати силою, здатною зцілювати душі. І в цього є назва — психотерапія.
Приїхала додому з чітким усвідомленням, чим хочу займатися далі. І понеслось. Пішла вчитися на гештальт-терапевтку у Всеукраїнське об’єднання психотерапевтів, що практикують гештальт-підхід (ВСППГП). Для цього потрібно було мати психологічну, педагогічну або соціологічну освіту, в мене була остання.
Так почався довгий шлях, який визначив подальший розвиток моїх зацікавлень. Моє навчання триває вже два з половиною роки, а попереду ще три з половиною. Я ходжу на особисту терапію, веду клієнтів і працюю під супервізією. Супервізор — це людина, що наглядає за мною як терапевткою. З нею я можу обговорити свої почуття стосовно клієнтів, отримати зворотний зв’язок, підтримку, проконсультуватися щодо складних питань під час роботи.
Чому саме гештальт? У буддизмі, який вивчаю останні роки, багато уваги присвячено розвитку співстраждання та доброзичливості. В цьому є багато схожого з гештальт-підходом у психотерапії: Маршал Розенберг з його ненасильницьким методом спілкуванням, Карл Роджерс, навіть засновник гештальт-терапії Фріц Перлз. У гештальті багато взято з буддизму, практик усвідомленості, що спрямовані на розвиток уваги, концентрації, розслабленості та ясності. Коли я все це вивчала, думала: «Вау! Це ж ті цінності, за якими я живу, і тут вони описані як гештальт-підхід». Це мова розслабленості, яка вчить нас говорити про те, що є всередині: почути себе та прокомунікувати про це зі світом.
Коли почала вивчати та практикувати психотерапію, моє життя наповнилося новими сенсами. Раніше я багато подорожувала, перебувала в тривалих стосунках, пристойно заробляла, але не знаходила в цьому глибини, якоїсь безумовної опори. А терапія разом з практиками усвідомленості почала відкривати більше внутрішньої краси та глибини в собі та інших людях. У цьому я знайшла сенс — зазирати й досліджувати те, що всередині. Це дало відчуття самоактуалізації та змогу відтворювати свої цінності в роботі з клієнтами.
У мене не було проблем із пошуком клієнтів, вони знаходили мене самі. Одного разу я сказала своїй терапевтці, що відчуваю, що вже напрацювала внутрішню опору й можу бути корисною іншим людям, і запитала, як шукати клієнтів. Вона відповіла: «Якщо відчуваєш, що вже готова, твій клієнт тебе знайде». Ми займалися з нею по зуму, і щойно закрила віконце, мені написала дівчина: «Мені вас порекомендували як класного психотерапевта. Чи можемо з вами призначити онлайн-зустріч?». Навіть не знаю, хто їй мене порадив, але тільки-но озвучила своє бажання, воно реалізувалося. Згодом через сарафанне радіо прийшли інші клієнти, і тепер я займаюся терапією в середньому чотири години на день.
Я зрозуміла: від того, щоб наблизитись до життя своєї мрії, мене відділяв страх. Можна було завмерти або терпіти, а можна було почати крок за кроком вибудовувати новий шлях. Страшно всім. Але чи продовжувати рухатися маленькими кроками — це особистий вибір кожного.
Заграва і ми з Рікою у Magic place (наш дім), 2020 р. Photo by De Exter
Займаюся улюбленою справою та розумію, що живу своїм життям
Навчальна програма на психотерапевта — це окрема тема. Здається, піти на таке навчання може лише дуже вмотивована людина. Воно розбивається на модулі та різні складові: особиста терапія, супервізія, інтервізія, навчальна група, мінігрупи, спеціалізація, терапевтична група, інтенсиви та конференції. Усе це триває
Через такий прайс на навчання я з радістю прийняла запрошення очолити компанію з доставки здорового харчування, яку заснували мої друзі-айтішники. Мене тішить, що діяльність компанії збігається з моїм баченням світу, свідомим споживанням і використанням ресурсів. Мені як керівниці дозволили реалізувати власне бачення сервісу: ми використовуємо для пакування посуд із кукурудзяного крохмалю замість пластику, екоторбинки, які можна застосовувати повторно або здати кур’єру та повернути кошти. Крім того, кур’єри забирають у клієнтів пластикові контейнери від їжі та завозять їх на пункти переробки.
Це допомагає вільно оплачувати навчання й не почуватися обмеженою у фінансах. З моменту, коли я пішла з IT у вільне плавання, минуло чотири роки. Робота в офісі лишилася в минулому як важливий і повчальний етап у житті.
Тепер мій уклад життя зовсім інакший. Я мешкаю в будинку за містом на березі річки з друзями та собакою. Працюю віддалено, поєднуючи роботу психотерапевткою та керівницею сервісу здорового харчування. Щовечора в нас є традиція дивитися заграву: ми сідаємо на березі річки та споглядаємо, як сідає сонце, забарвлюючи небо різними кольорами. У вільний час я малюю епоксидкою чи акрилом, майструю меблі чи роблю декор. Тепер я займаюся улюбленою справою та розумію, що живу своїм життям.
