Коли річ не в грошах. Чому ІТ-спеціалісти звільняються

Чи буває так, що люди покидають компанії не через бажання заробляти більше, а з інших причин, часом погоджуючись навіть на меншу зарплату на новому місці роботи? Ми намагалися це з’ясувати й стикнулися з різними відповідями. Від «взагалі-то ніхто не звільняється з фінансових причин», «а якщо і звільняється, то хіба молодь» до «насправді всіх цікавлять лише гроші».

П’ятеро IT-спеціалістів розповідають власні історії, коли звільнялися з компаній чи йшли з фрилансу не за вищою зарплатою.

Ілюстрація Аліни Самолюк

«Повага до працівника — це для мене ідея-фікс»

Олександр Микитенко, Lead QA Automation Engineer

За всі свої 14 років досвіду я змінив щонайменше 8 компаній. Водночас часто керувався фінансовим мотивом, але бувало, що покидав компанії з причин, не пов’язаних із грішми.

Найбільш виразна історія сталась тоді, коли я пішов працювати в Couchsurfing. Цей сервіс мені близький по духу, тому що допомагає хостити людей безкоштовно — на відміну від Airbnb, де благами діляться на комерційній основі. З цього погляду Couchsurfing здавався мені продуктом, який хотілось розробляти. Ресурс був створений на Ruby on Rails, і я подумав, що там потрібна автоматизація. А це моя спеціальність. Я сам їх знайшов і свідомо (не через якусь вакансію) написав.

Мені відповіли аж за пів року. Сказали, що саме реструктуризують команду. У Couchsurfing не було автоматизації, тож я їх зацікавив. На той час я працював у камерному стартапі, але радо погодився змінити роботу.

Втім я пішов із Couchsurfing за чотири місяці. Усе закінчилось швидко, оскільки я був надто зацікавлений у проєкті. Тобто відразу став виявляти ініціативу, пушити ідеї, що не зовсім підходило оунерам та не відповідало їхньому баченню того, що мають робити люди в команді. Щоп’ятниці працівникам відсилали анонімний тул, де запитували, чи задоволені вони і що б хотіли змінити. І я щоразу все розписував. Усі відповіді були зав’язані під команду в Сан-Франциско — у нашої, київської, не було автономності. І я серед іншого наполягав на тому, що автономність необхідна, так само як і горизонтальні принципи, за яких люди можуть ухвалювати рішення в команді. Усе це нормально не проговорювали, і у відповідь казали лише «побачимо».

Було багато працівників, які критикували компанію. Але, як мені казали, треба враховувати американську культуру. Тобто варто писати: «Усе чудово і класно, проте якби додати ось це...». Мабуть, у мене з цим проблема, бо я писав прямо. І якось, коли вкотре озвучив свої ідеї, СЕО проєкту, він же оунер, дуже агресивно та публічно мені відповів: «Я знаю, що вам платять. І платять добре. Тож виконуйте роботу і на цьому все».

Мене це зламало! Я емоційно згорів і вирішив звільнитись. Я так вболівав за успіх проєкту, і ті слова мене зачепили. Щоправда, я очікував якоїсь підтримки від колег. Так, усі погоджувалися, що процеси жахливі, треба щось змінювати, казали, що нас сприймають як гастарбайтерів, але далі особистих розмов діло не йшло. Водночас у професійному плані з командою розходжень у поглядах не було, позитивні фідбеки я ще довго отримував. Наприклад, я навчав двох співробітниць автоматизації (маю менторський бекграунд), вони прогресували, і потім новий розробник, який прийшов на моє місце, знайшов мене на LinkedIn і відзначив чудову роботу над автоматизованими тестами.

Команду я покинув сам: не хотів залишатись там, де не лише не розвиваються, а й байдуже ставляться до роботи. А повага до працівника — це для мене ідея-фікс. Я маю ліві погляди і вважаю, що саме працівники створюють продукт, із якого потім знімає маржу власник бізнесу. Тому що власник бізнесу — це просто власник капіталу, не завжди навіть менеджер. А тому мене дратує, коли до працівників, що генерують прибуток, ставляться як до обслуговуючого персоналу.

До того ж таку думку маю не лише я. Достатньо зайти на Glassdoor і почитати відгуки про компанію: вони дуже критичні. Платять там добре, але це не головне. Мені важливо вкладати свої знання та вміння, відчувати, що мої ідеї отримують розвиток, що мене цінують.

Чи можна запобігти схожим розчаруванням під час співбесіди? Це складно, бо зазвичай усе бачиш уже в процесі. Але можна запитати, чи дають спеціалістам у компанії автономію і в чому, як багато контрол-менеджменту (таймтрекінг — це вже елемент неповаги та недовіри, і я радше в таку компанію не піду).

Крім того, є ще один пункт — про те, чи можна розголошувати зарплату. Коли знаєш, скільки заробляє твій колега, можеш порівняти і проаналізувати свої можливості, правильно позиціонувати себе на ринку. Проте багато компаній або окремо прописують пункт про нерозголошення зарплати, або не толерують ці розмови. Тож програмісти зазвичай не дозволяють собі про це говорити, що насправді жахливо.

Важливо також звертати увагу на компанії, які не показують діапазон зарплат. Вони фактично говорять: «А вгадайте, скільки ми можемо вам заплатити». Це ненормально і означає, що компанія хоче «продешевити». Якщо назвеш цифру, яка потрапляє під їхній діапазон і яка менша від верхньої планки, тебе радісно візьмуть на роботу. У такому разі я називаю максимально можливу цифру — таку, аби було куди відкочуватись. Немає сенсу казати малу суму: якщо ти цінний, тобі вкажуть на «стелю», якщо ж ні — просто не візьмуть.

Так чи інакше компанії не будуть платити більше, ніж спеціаліст генерує прибутку: це не благодійні організації. І ось підвищення самоусвідомлення працівників для мене певною мірою є місією. Коли приходжу в компанію, то намагаюсь ініціювати тімбілдінг не в стилі «поп’ємо пивка», а в контексті прав співробітників. Жахливо, що в ІТ немає профспілкової діяльності: спеціалісти просто не об’єднуються, і це турбує. Бо для мене все, що стосується прав працівника, — є першим і найважливішим фактором, від якого залежить, чи підходить компанія. Зарплата теж потрапляє у список, але не більше.

«Мені хотіли підвищити зарплатню на 50%, але я мав інший інтерес»

Андрій, Senior Software Engineer

В одній українській компанії я пропрацював 6 років. Моя робота була пов’язана з відеонаглядом, різним функціоналом для відтворення даних і керування камерами. Було цікаво, все подобалось — і колектив, і зарплата. Та оскільки я люблю подорожувати, у певний момент захотілось віддалено попрацювати, щоб можна було кудись поїхати й звідти виконувати завдання. У політиці компанії цього не було передбачено, недовгу давали й відпустку — стандартні 24 дні. Крім того, я планував використовувати іноземну мову, а на тій роботі такої можливості не було. Тож вирішив шукати щось нове.

Щоправда, я спершу вагався, чи йти, і пробував себе у різних проєктах цієї ж компанії. Втім на іншому проєкті мені не сподобався колектив, а точніше, компетентність людей, які були його частиною. Я розумів, що як спеціаліст там особливого розвитку не отримаю. Team Lead був наче непоганим спеціалістом, проте його самовпевненість зашкалювала, через це спілкуватись бувало важко й неприємно. Конструктивні діалоги вести було неможливо: існувала лише його думка.

У будь-якому разі я планував звільнятись, бо мав інтерес у подорожах. Невдовзі знайшов компанію, яка мені підійшла, хоча і зарплатня там була на 10% меншою. Коли я прийшов до свого керівника і пояснив ситуацію, він навіть пропонував підвищити мені оплату на 50%. Але я не погодився. Те, що я хотів, мій керівник не міг дати.

Я не переживав щодо зменшення доходу: роботи зазвичай багато, й мені кілька разів на тиждень у LinkedIn пропонували щось нове. Тож я більш-менш відчував ринок, його потреби, і це додавало впевненості. Спеціальності ж на новій роботі не міняв: займався розвитком і веденням CRM-систем для бізнесу.

У новій компанії все було класно. І хоча розумів, що рано чи пізно це закінчиться (проєкт не був довгостроковим), я пробув там два роки. За цей час встиг попрацювати з Нідерландів і різних країн Азії. Різниця в часі досягала 8 годин. Та це не означало, що треба працювати вночі: я домовився з керівництвом, що робитиму так, як мені зручно. До того ж ми працювали з Бразилією, і компанії було навіть вигідно, що хтось постійно на зв’язку: як не вони в Європі, то я в Азії.

Та, чесно кажучи, з часом зрозумів, що віддаленість має свої мінуси. По-перше, професійний розвиток. Коли ти сам, постійно щось відриває від роботи, менше працюєш. У колективі все більш динамічно: хтось щось дізнався, чимось поділився, якусь нову ідею підкинув, на конференцію покликав. А так доводиться весь час заохочувати себе самому. Відіграє роль і соціальний фактор.

Насправді це був один із найкращих колективів, де я коли-небудь працював: мікс культур, національностей, новини зі всього світу. У якомусь сенсі я навіть сумую за цією роботою. Та попри все спілкування мені бракувало. З робочих питань ми з колегами зідзвонювались часто, але великими друзями не стали. Рятувався англійськими спікінг-клубами, соціальними заходами, фестивалями, настільними іграми. Але надовго цього не вистачає.

Після життя у такому стилі захотілось назад в офіс, де зараз і працюю уже в іншій компанії. Хтозна, чи надовго: тут багато токсичних людей. Тобто тих, хто деморалізує колектив і негативно на нього впливає. Вони дозволяють собі агресію: підвищують без причини голос. Це я зараз про колег, хоча і керівники не мають собі такого дозволяти. Є колеги, які проявляють пасивну агресію: ні з ким з не спілкуються, на будь-які питання відповідають лише «так» або «ні», постійно на щось скаржаться. Буває, приходиш на роботу з гарним настроєм, а виходиш з неприємним осадом усередині.

Не подобається мені, коли люди дуже матюкаються. З погляду психології у такий спосіб теж викидають негатив. Звісно, можна матюкнутись і від радості, але таке трапляється значно рідше. Так чи інакше це для людей звична річ. Чути таке неприємно, хоча колеги, певно, цього не розуміють.

Можливо, це і стане причиною мого майбутнього звільнення. Я точно піду, але зараз коронавірус мене трохи стримує. На тлі пандемії відбувається багато звільнень, і в моїй компанії вони теж були. Якщо я знайду собі іншу роботу, то хтозна, наскільки вона буде стабільною: вчені прогнозують другу хвилю вірусу й таке інше. Тож поки я на місці.

Насправді, коли мені щось не подобається, я можу прямо це сказати людині і поставити її на місце. Але також розумію, що страждають інші: колеги хочуть висловити свою думку, та не можуть. Чи реально ті чи інші проблеми компанії ідентифікувати ще під час співбесіди? Я не знаю, бо зазвичай таке не перевіриш. Можна ставити багато різних питань, але навряд відчуєш корпоративні цінності під час знайомства.

«Недосвідченість, що перетворюється на некомпетентність»

Богдан Шумак, Business Development Manager

Я прийшов у ІТ три роки тому, до того працював Business Developer у готельно-ресторанному бізнесі та ритейлі. Там я себе зарекомендував добре. Хоча насправді мене в цій сфері цікавили лише гроші. Тож із часом мене стало фізично нудити від роботи, а це вже очевидна ознака професійного вигорання. З думкою про те, що моє психічне здоров’я набагато важливіше за гроші, я зацікавився новою для себе ІТ-сферою.

Оскільки я шукав вакансію початкового рівня, мені запропонували посаду Business Representative, яка обіцяла бути геть іншою в нових реаліях. Утім я розчарувався. Для початку зазначу: мене дуже дратує, коли Business Representatives у нашій країні називають менеджерами з продажів. Це зовсім різне. Умовно кажучи, є швидкі та довгі продажі. Швидкі схожі на: «Алло, ми вам дзвонимо з компанії X. Чи хочете собі приєднати ось це?». А довгі — це складна гра з пошуками постійних корпоративних клієнтів. І коли ти хочеш отримати якийсь цікавий проєкт на 50 і більше тисяч доларів, що є непоганим цінником для української аутсорс-вебкомпанії, то просто так на домінантній фриланс-біржі Upwork тобі такі гроші ніхто не дасть. Це вимагає постійної комунікації з клієнтом.

У моїй же компанії існувала система швидких продажів, коли треба знаходити проєкти швидко і багато, але як вимагало керівництво: «Щоб було не менше як 20 тисяч доларів». А це вже означає перехід до довгих продажів, які потребують часу. Тобто одне абсолютно суперечило іншому. Ну не можеш ти з короткими продажами заробити такі гроші на Upwork, де 90% замовлень — це пропозиції для «розігріву», тобто на 2-3 тисячі доларів.

Через те, що плани з виконання продажів були жорсткими і ми мали норму, скільком потенційним клієнтам написати за день, — нічого не виходило. Та ще й з нашими високими розцінками. Ба більше, кількість проєктів, на які ми мали відгукуватись, не збігалася з кількістю цільових проєктів, які були на біржі взагалі. За пів року роботи я знайшов аж один проєкт, що повністю підходив під умови!

Я хотів звільнитись ще після третього місяця, але мене вмовили і пообіцяли зміни в системі. Інакше кажучи, надурили. А ще за два місяці в мене з’явилась дівчина, і на побачення необхідні були гроші, тож я знову зволікав зі звільненням.

Проблеми в цій компанії були не лише в моїй команді. Таке ж ставлення було до програмістів, для яких розробили «рейтинг ефективності», що не мав жодного стосунку до якості та швидкості написання коду. А також до ейчарів, які за місяць мали написати дві тисячі повідомлень потенційним кандидатам: така кількість запрошень на роботу значно відрізнялась від кількості людей, які відповідали вакансії, і лише дратувала кандидатів. Через це ейчари не встигали виконувати своїх елементарних обов’язків. Така ось яскрава ілюстрація того, як нерозуміння бізнес-процесів призводить до того, що в компанії перестає працювати все.

У курилці, де ми все це постійно обговорювали, я зрозумів, що мою думку поділяє більшість. Проблема була в специфічному оунері — людині хорошій у спілкуванні, проте неграмотній у бізнесі. Це схоже на недосвідченість, що перетворюється на некомпетентність. Хоча і донині точно не знаю, як можна попередньо розпізнати її на співбесіді, де багато говорять і обіцяють золоті гори. Сподіваюсь, що цей менеджер уже набив собі гулі, бо, коли я ішов із компанії, там встигли звільнитись десятки працівників.

«Я змінював посаду мало не в кожній новій компанії»

Сергій Різван, Machine Learning Engineer

Якщо зайти на мій LinkedIn, то можна побачити, що в кожній новій компанії у мене змінювалась назва посади. Я починав як системний адміністратор, згодом став Junior DevOps, а коли дійшов до мідла, зрозумів: найбільше мені подобаються завдання, де я можу писати код чи скрипти.

На той час я працював у компанії Mirantis на позиції OpenStack Maintenance Engineer, де мав можливість трохи застосовувати ці вміння, хоча загалом ми виправляли дефекти у вже випущених версіях продукту. Та все ж код мене приваблював найбільше, і я вирішив попрацювати суто розробником хоча б деякий час. Думав: як не сподобається, завжди можна повернутись у DevOps, але вже з досвідом розробки.

Роботодавці та знайомі досі дивуються такому рішенню: DevOps — це ж сьогодні найбільш оплачувана професія в ІТ. Senior-девопси, до рівня яких я б доріс приблизно за три роки, можуть заробляти 6 тисяч доларів, а ось у Python-розробників зарплата на тисячу, а то й дві менша. Та в мене була своя логіка. Міркував так: коли, крім розробницьких, матиму за плечима ще й навички девопса, це цінуватимуть. Та й був переконаний, що коли займатимусь тим, що найбільше подобається, то рано чи пізно гроші самі мене знайдуть.

Відтак я звільнився і вирішив на 4,5 місяці піти у «творчу» відпустку. Перші два місяці просто відпочивав: подорожував, читав художню літературу. Та загалом мета відпустки була в тому, щоб підтягнути знання з основ Computer Science: щодо алгоритмів, структур даних. І хоча в Україні про це на співбесідах не питають, у Google чи інших топових американських компаніях схожі питання поширені, тож після двох місяців перезавантаження, повен запалу та енергії, я увімкнувся в навчання. Знову ж таки читав, а також сидів на Coursera: на їхньому курсі з алгоритмів і структур даних можна було не лише вивчити теорію, а й застосовувати алгоритми в коді. Це мені страшенно подобалось.

Звісно, спочатку був страх: а що як не знайду роботу? Та ще ж вона точно буде менш оплачуваною, а я до звільнення мав три DevOps-офери, де мені пропонували значно вищу зарплатню. Та сьогодні я вже знаю: боятися невизначеності — це нормально. Цей момент просто треба пережити.

За три тижні пошуків я таки знайшов роботу — мене взяли у SoftServe. І зарплата навіть не зменшилась: там оцінили те, що я маю навички як DevOps, так і Python-розробника. Якоюсь мірою там усі розробники мали обов’язки, пов’язані з девопсом. Наприклад, виконували багато задач з Kubernetes. Думаю, ця посада стала винагородою за всі мої місяці старань і навчання.

Питаєте, чи знадобились мені знання алгоритмів? На співбесіді їх не питали, і, мабуть, я зміг би виконувати робочі завдання і без них, проте якість би точно постраждала.

Взагалі проєкт, у який я потрапив, був найцікавішим у моєму житті. Ми робили застосунок, який за супутниковими знімками аналізує якість рослин на полях фермерів. Тут і agriculture, і робота з геоданими, і трохи космосу. Ну що може бути цікавіше?

Захопливі завдання, сильний колектив, приємна атмосфера — таке поєднання в аутсорсі трапляється рідко. За ті півтора року, поки я працював на проєкті, розробницькі навички потужно прокачались: ще ніколи в моїй кар’єрі не було такого прогресу. Передусім через те, що ми починали проєкт з нуля, і мені було в кого переймати досвід.

Втім згодом я захопився ще одним напрямом — Machine Learning. І поступово почав у ньому розвиватись: читав літературу, відвідував курси, пройшов школу з Data Science та Big Data від «Київстару». Коли запитав у SoftServe, чи матиму змогу попрацювати саме в ML — мені відповіли згодою.

Відтак з квітня 2019 року я працюю як ML-інженер. Це сфера, у якій постійно треба розвиватись, аби встигати за оновленнями. Однак у SoftServe на новій посаді довго не затримався. Як виявилось (і для мене це стало певним розчаруванням), в аутсорсі складно знайти серйозні ML-продукти. Тобто такі, де був би не лише research. Як розробника мене передусім цікавив продакшн.

Продуктову компанію з таким напрямом знайти важко, і деякий час я пробував себе у стартапі (там зарплата була вищою). Ми застосовували ML-моделі в дії: намагались передбачати шахрайство в мобільній рекламі. Мені знов-таки все подобалось. Хоча маючи досвід роботи у великих компаніях із серйозно спланованими бізнес-процесами, було складно працювати у стартапі, де зазвичай усе відбувається трохи хаотично. Взагалі стараюсь не прив’язуватись до компаній: і в аутсорсі, і в продукті є свої переваги та недоліки.

Тож за рік я звільнився і тепер маю знову «творчу» відпустку: вирішив повторити основи статистики, матаналізу та лінійної алгебри. У ML усе це «під капотом» використовується, хочу більш упевнено володіти базовими знаннями.

Я дійшов висновку, що в ІТ потрібні не так глибокі, як широкі знання технологій. Тому тепер шукаю позицію, де міг би застосовувати весь свій досвід: розробника, ML-інженера, навіть девопса. Сьогодні є перспективний напрям MLOps, тобто DevOps зі знанням ML, і я туди приглядаюсь. Хоча загалом бачу себе на посаді в компанії, що працює з якоюсь серйозною ML-системою. Думаю, там зі своїм досвідом я зміг би найкраще себе проявити.

«Я дав собі слово зробити щось хороше для країни»

Максим, Team Lead Software Developer

За освітою я прикладний математик — на програміста не перевчався. Коли вирішив на третьому курсі розпочати пошуки роботи, подав заявки у великі організації різного спрямування: там були і бізнес, і фармацевтичні компанії. Сталось так, що мене взяли на оплачуване стажування в Citi Bank — це як Google, але в банківській сфері. Там я був аналітиком, та згодом почав займатись інтеграцією різних великих систем для локального використання.

Отримати роботу після стажування в такій компанії складно, оскільки вакансії з’являються нечасто. Проте мене взяли в «УкрСиббанк». Це був департамент, що працював із великими гравцями у сфері корпоративного бізнесу. Для них я став розробляти банківські продукти, починаючи від написання технічного завдання до безпосередньо впровадження.

Паралельно пробував себе у фрилансі. Спочатку просто з інтересу, а потім і через фінансові мотиви. Оскільки гарно знаю англійську мову, знаходив собі клієнтів на іноземних біржах. Там я займався тою ж розробкою програмного забезпечення, хоча робота радше стосувалась вебзастосунків: CRM-систем, DRP-систем, чат-ботів для бізнесу.

Поступово у мене з’явились постійні клієнти, а через «сарафанне радіо» — і перші рекомендації. Я працював із Данією, США, Канадою та іншими країнами. Як правило, займався розробкою від початку до кінця. Хоча траплялось і так, що інші люди виконували частину завдань з дизайну абощо. Самому потягнути було часом нереально. Помічників я собі брав зі знайомих у банку або деінде. Коли остаточно збирався перейти з «УкрСиббанку» у фриланс, в нас був навіть власний сайт. Я не люблю казати, що моя команда стала такою собі компанією, але по суті так воно й було. Основний стек, з яким працювали, — Laravel, Symphony, Django, React.

Суто у фрилансі я попрацював майже півтора року, як раптом у 2017-му мене запросили працювати у хорошу команду. Там було багато людей, знайомих мені з колишньої роботи, а також менеджер, який кілька років до того, після Революції гідності, вирішив повернутися з роботи в центральному офісі банку в Парижі до України. Якраз він і набирав людей, і я дуже хотів з ним попрацювати.

Я саме думав, чи не спробувати роботу за кордоном, а тут така можливість вдома в Україні. На мою думку, вона була унікальною: і класна команда, і цікавий проєкт, який треба розробити з нуля. Ми мали оптимізувати процедуру створення та обміну документами з подальшим їх вивантаженням в інші системи. Можна було купити розробку в США, але це коштувало стільки ж, як найняти програміста високого рівня і платити йому зарплату протягом 20 років. Розробити самим було значно дешевше. Тут варто зазначити: йдеться про державну роботу — проєкт саме в державному органі.

Коли мене брали туди працювати, я ще не мав магістратури (свого часу вирішив туди не вступати, бо почав заробляти гроші), але це є однією з вимог роботи в державних органах. Не скрізь, але на моїй посаді точно. Тож для початку мені запропонували пройти неоплачуване стажування. Мені складно пояснити, чому я зважився на такий крок, враховуючи те, що під час роботи в державних органах я паралельно не міг займатись фрилансом — це заборонено законом.

Але свого часу я підтримував Майдан і дав слово зробити щось хороше для країни, суспільства. Розумію, звучить дещо гучно, але враховуючи обставини: команду професіоналів (чи не найкращих у країні) й те, що проєкт справді міг оптимізувати деякі процеси в державній організації, я вирішив, що воно того варте. Тим паче розумів, що, коли в мене з’являться діти та якась іпотека, такої можливості не буде. Наразі ж заощадження дозволяли.

Саме стажування (під час якого мої доходи впали на 100%) тривало три місяці. За цей час я вступив на заочну магістратуру (вирішив закінчити банківську справу), чого було досить для працевлаштування. Але однаково перший час я отримував лише 30% від заробітку, який мав під час фрилансу на іноземних замовників. Хоча і вважаю, що цього досить, аби жити та працювати. Наразі отримую 60-70% від того, що заробляв колись.

Чесно кажучи, спочатку я думав, що це лише робота на шість місяців, але ми займались розробкою два роки. Нам багато вдалося: за кордоном наш проєкт вважали унікальним (стек: Symphony+Vue + SQLServer+SAP), а європейські фахівці хотіли приїжджати до нас вчитися. А торік, коли все запустилось, нашій команді вручили нагороду від голови правління. Тож сьогодні я вважаю своє завдання виконаним: я зробив те, що мав, і пора рухатись далі.

Тепер я передаю розроблений проєкт іншій людині, а сам переходжу в продуктову ІТ-компанію. Цей унікальний період минув, і треба йти далі, маючи за плечима неабиякий досвід, а також відчуття завершеності внутрішньої місії.

Похожие статьи:
Здравствуйте, уважаемые читатели!У нас новый конкурс! В этот раз разыгрываем Meizu M2 Note вместе с MEIZU RUSSIA OFFICIAL!ВЫИГРАЙТЕ СМАРТФОН MEIZU M2 NOTE в...
Google створює Фонд підтримки українських стартапів на 5 мільйонів доларів. Протягом цього року він надасть допомогу для 50 компаній,...
Оператор Tele2 сообщил, когда он планирует начать оказание услуг связи в Москве и Московской области. По словам компании, в столичном...
В рубрике DOU Labs мы приглашаем IT-компании делиться опытом собственных интересных разработок и внутренних технологических...
Продолжаем серию «Карьера в IT»: новая статья посвящена роли Скрам-мастера — специалиста, который отвечает за соблюдение...
Яндекс.Метрика