Чому я повернувся в Україну після 12 років життя в США. Розповідь бізнес-аналітика

32-річний Business Analyst EPAM Іван Висоцький 12 років жив у США. В Америці він здобув освіту, створив родину, змінив кілька робіт і купив будинок. Проте все це не стримало його у бажанні повернутися додому. Два роки тому Іван переїхав назад до рідного Львова. Він розповів DOU, чим вигідна релокація в Україну і чому насправді життя у США підходить далеко не кожному.

Іван з сім’єю на українському фестивалі у США, Нью-Джерсі

Освіта у США

Моя історія з Америкою почалася 2005 року. Тоді я навчався на міжнародних відносинах у Національному університеті ім. І. Франка у Львові та мріяв стати дипломатом. Після другого курсу ми з товаришем скористалися програмою Work and Travel, завдяки якій досить легко отримати досвід роботи та спробувати кілька місяців пожити у США. Під час перебування у США обидва зрозуміли, що Америка й справді класна країна, куди можна переїхати. Відтак почали шукати варіанти. До речі, я ще з першого курсу хотів мати досвід релокації, а після Work and Travel усвідомив, що мені це під силу й це те, що точно варто спробувати.

Для студентів найрозумнішим варіантом релокації було навчання в Америці. Щоб отримати консультацію і врешті студентські візи, звернулися до юриста. Паралельно з цим шукали на онлайн-ресурсах інформацію про американські коледжі. Як відомо, освіта у США платна. Тому, обираючи навчальний заклад, я серед іншого орієнтувався на вартість. Зупинився на одному з коледжів у штаті Нью-Джерсі, де навчання, залежно від кількості обраних предметів, коштувало від 5 до 7 тис. доларів за пів року, або до 15 тис. доларів на рік.

Щоб після двох років в українському університеті не йти в Америці знову на перший курс, можна пройти атестацію та підтвердити знання. Але ця процедура досить складна, тому я вирішив стати першокурсником.

Освітня система у США відрізняється від нашої. Найперше — можливістю працювати. В американських університетах усвідомлюють, що є чималий процент студентів, які мають самі оплачувати своє навчання. Тому діє класна система онлайн-курсів. Щотижня певну кількість годин ти маєш фізично провести на парах, але ще є змога взяти якийсь відсоток у мережі. Причому платформами в онлайні впевнено користуються як молоді викладачі, так і старші професори. Твою присутність на курсі фіксують — усе так, як під час офлайн-навчання.

Насамперед робота була потрібна мені, щоб оплачувати освіту. Спочатку я працював у ресторанах і кафе, на фірмі, яка займалася перевезенням автомобілів, а зрештою у логістичній компанії, де професійно зростав і з якої потім звільнявся, щоб повернутися в Україну. Спершу мій заробіток становив не більше як 400 доларів на тиждень. У компанії, що займалася перевезенням автівок, дохід був уже 500 доларів. У логістичній компанії, де я працював загалом 7 років, зарплата спочатку була 500-550 доларів на тиждень, а перед звільненням — приблизно 1200 доларів на тиждень.

Перша робота у кафе на висоті 2000 м

За умовами студентської візи та за правилами коледжу я не міг працювати понад 20 годин на тиждень. Але мені дуже потрібні були кошти, я мав хороші стосунки на фірмі, що займалася машинами, і попросив там написати листа до мого коледжу. Загалом це стандартна для США процедура: роботодавець пише, що має класного спеціаліста, який міг би працювати більше, а коледж, якщо все добре, відповідає, що не проти додаткового навантаження на свого студента. З таким дозволом у мене виходило працювати до 30 годин щотижня, а грошей вистачало, щоб винаймати гуртожиток, платити за освіту та покривати власні витрати.

У коледжі я провчився три роки й отримав диплом за спеціальністю «Бізнес та адміністративне управління». Після цього потрібно було піднятися на наступну освітню сходинку й вступити до місцевого вишу, де навчання коштувало 50-60 тис. доларів на рік. У мене не було таких коштів, і я не зміг би їх заробити, тому вирішив відкласти питання університету. Загалом вища освіта у США побудована таким чином, що знань з коледжу цілком достатньо, щоб влаштуватися на хорошу роботу і побудувати кар’єру.

Будинок у «селищі» за 380-500 тис. доларів

Під час навчання у Нью-Джерсі я познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Вона теж зі Львова, жила у США з батьками й здобула там медичну освіту. Якийсь час ми винаймали житло, а коли народилися та підросли двоє синів (старшому зараз уже 10 років, меншому — 6), задумалися про власне.

Ми мали середній за американськими мірками дохід, приблизно 140 тис. доларів на рік, й обоє працювали: я в логістичній компанії, про яку вже згадував, дружина — фельдшером, а згодом отримала позицію медичного аналітика (clinical analyst). Будинки в містечку Іст-Брансвік штату Нью-Джерсі, де ми вирішили облаштуватися, коштують приблизно 380-500 тис. доларів. Для розуміння: Іст-Брансвік навіть у Вікіпедії називають селищем, на момент 2010 року там проживало менше ніж 50 тис. людей. Якщо порівнювати з Україною, вартість будинку виходила захмарна.

Наш будинок в Іст-Брансвіку

Звісно, повної суми у нас не було, тому ми, як це роблять чи не всі мешканці США, взяли кредит на житло. За його умовами першим внеском заплатили 10% вартості будинку, а все інше мали виплачувати під 2,9 чи 3% річних впродовж 25 років. Вартість була такою, тому що будинок знаходився в хорошому районі і ми знали, що діти будуть відвідувати школи з хорошим рейтингом та зможуть отримати відповідні знання. Окрім цього, щороку додатково потрібно було платити приблизно 11 тис. доларів податку на житло. Після того як ми вже переїхали в Україну, до речі, був період, коли продовжували виплачувати кредит в Америці. Згодом будинок, на щастя, вдалося продати.

Через те, що постійно треба щось виплачувати, наприклад, страховку, без якої нікуди, чи ті ж кредити, без яких нереально придбати власне житло, люди у США буквально не належать собі. Як правило, вони не можуть дозволити собі просто звільнитися, щоб місяць-другий пошукати щось нове. Будь-яка дія обмежена фінансовими зобов’язаннями. Фактично від повноліття і до смерті живеш у повній відсутності почуття свободи. А для мене це неприйнятно.

Страховка на здоров’я

Одна з найбільших статей витрат у США — страховка на здоров’я. Її вартість у штаті Нью-Джерсі становить приблизно 700-800 доларів на місяць для кожного з чотирьох членів родини. Якщо врахувати, що моя компанія робила знижку у 150 доларів на кожного, то одна тільки страховка щомісяця обходилася нам у 2,2-2,6 тис. доларів.

Правда, до того, як наш загальний дохід вийшов на рівень середнього, ми не могли дозволити собі оплачувати повну вартість страховки і на себе, і на дітей, навіть з урахуванням знижки від компанії. Для таких випадків в Америці діє спеціальна соціальна програма, яка передбачає оплату дитячої страховки у розмірі не 700-800 доларів щомісяця, а всього 150-200 доларів. Тобто до виходу на середній рівень і з урахуванням знижки від компанії на страховку всієї родини ми витрачали 1,4-1,7 тис. доларів на місяць.

Загалом усі знають, що система страхування у США дуже дорога, але ви навіть не уявляєте собі, наскільки це питання може бути вирішальним у контексті роботи. Я, наприклад, особисто знаю історії, коли люди обирали не ту компанію, де матимуть більшу зарплату чи цікавіший проєкт, а ту, яка була готова покривати більшу частину виплат страхової.

У Нью-Джерсі, як і у більшості штатів, страховка на здоров’я є обов’язковою. Якщо її не придбати, то в кінці року доведеться сплатити штраф у розмірі 2,5% від доходу родини. У нашому випадку, раптом що, це було б приблизно 3,5 тис. доларів. Попри дороговизну, на мій погляд, американська система страхування досить дієва. Вкладаючи значні кошти, ти отримуєш якісні медичні послуги і не оплачуєш, наприклад, оперативні втручання, планові щеплення дітям чи природні пологи без ускладнень.

А з приводу штрафів: дивно, але, окрім того, що сама держава зацікавлена виявити порушення та оштрафувати тебе, у цьому ж, здається, зацікавлені сусіди. З одного боку, це можна вважати усвідомленою громадянською позицією. З іншого — ситуація інколи доходить до абсурду. Наприклад, наш сусід повідомив в органи, що ми не платимо обов’язковий податок на тварину. Довелося сплатити хай символічний, але штраф. Надалі за те, що в будинку живе кіт, ми з дружиною щорічно сплачували 150-200 доларів податку.

Рейтинг шкіл

Подорож із сім’єю у ТеннессіПодорож із сім’єю у Теннессі

З огляду на фінанси життя холостяка і життя одруженої людини з дітьми у США — дві великі різниці. Звісно, так і в Україні, але все ж у нас люди рідко переїжджають в інший район, щоб дитина ходила у нормальний дитсадок чи школу. В Америці це, можна сказати, норма.

Коли у Нью-Джерсі постало питання про вибір школи для старшого сина, ми з дружиною виявили, що живемо в місці, де просто немає нормальних державних закладів. Учні американських шкіл щороку складають загальнонаціональний іспит: залежно від того, наскільки успішним він був, заклади отримують оцінку за десятибальною шкалою. Що краще учні склали екзамен, то вищий рейтинг школи. Так-от, у районі, де ми тоді мешкали, школи мали по 3 бали з 10. Тож ми були змушені переїхати. А поки планували це й шукали синові нормальну державну школу, віддали його у приватну за 600 доларів на місяць.

Що мене завжди дивувало в американських школах, державних і приватних — то це система харчування. В їдальнях там продають лише снеки та фастфуд. Немає нічого з домашньої та здорової їжі.

Також трохи дивною, аж занадто посиленою, на мій погляд, є шкільна система безпеки. Оскільки у США траплялися теракти в школах, батькам не можна заходити на територію навчальних закладів: дітей меншого віку зустрічає вчитель, старші йдуть самі. Так само учні не залишаються тет-а-тет з учителями: щоб поговорити про, наприклад, індивідуальне домашнє завдання, викладач має кликати когось із колег. Проте і перше, і друге мають підґрунтя, тож, мабуть, краще так, ніж, не дай Боже, якісь проблеми.

Коли ми повернулися в Україну і почали порівнювати шкільну освіту, зрозуміли, що вдома вона надто об’ємна та швидка. Вже у Львові старший син не раз казав, що в Америці було не таке велике навантаження і не так багато домашнього завдання, тож був час розібратися з тим, чого не розумієш.

Після повернення

У США разом із виплатою кредиту на житло, із забезпеченням синів (старший пізніше таки перейшов у державну безкоштовну школу, а дитсадок молодшого коштував приблизно 1,5 тис. доларів на місяць), оплатою комунальних послуг, харчуванням і страховкою ми щомісяця витрачали приблизно 7,5 тис. доларів. Сюди входив кредит на будинок і податок на нерухомість ($2800), садок/школа ($1400), страховка на здоров’я та машину ($1100), їжа ($1200) та інші витрати, як-от комунальні послуги ($400-$500), платні дороги та бензин ($400). Окрім цього, щороку додатково потрібно було сплачувати ще приблизно 11 тис. доларів податку на житло. І ці витрати майже завжди дорівнювали нашому із дружиною спільному доходу. Але на рішення повернутися в Україну вплинуло не тільки фінансове питання.

Коли я переїздив у Нью-Джерсі у свої 18 років, чітко розумів, що здобуду освіту, наберуся досвіду і поїду додому. Втім ти одружуєшся, починаєш непогано заробляти, береш кредит на 25 років на житло й уже якось не сприймаєш Америку геть чужою. У США народжуються твої діти, які мають американське громадянство й 99% часу говорять англійською, а українською знають лише окремі фрази. Але за 12 років я так і не звик до США. Все одно це не так, як удома, де поруч рідні та близькі.

Я зважувався на повернення кілька років, але остаточне рішення ухвалив у 2018-му. На той момент уже займав позицію Product Owner в ІТ-відділі логістичної компанії, тож почав пошуки роботи в Україні саме в секторі ІТ. Далі було банально: отримав рекомендації від друзів, знайшов позицію Business Analyst в офісі ЕРАМ у Львові, подався. Попри те, що й справді хотів повернутися додому, все одно мав страхи. Тож на перші кілька місяців приїхав сам, без родини. І хоча я місцевий, але в EPAM є правила по релокації, де всім, хто переїздить, видають певну суму коштів, якої, у моєму випадку, вистачило би на покриття оренди квартири для всієї родини у центрі Львова на три місяці.

З погляду фінансів різниця у тому, що в Америці, де ми з дружиною, нагадаю, мали середній заробіток, у найкращий місяць вдавалося відкласти 5-10% зарплати. В Україні, де не потрібно виплачувати сотні тисяч доларів кредиту на житло і щомісяця по кілька тисяч доларів на страховку, відкладаємо в середньому 30-50% наших зарплат.

Вдома є безкоштовний дитсадок і безкоштовна школа з нормальним харчуванням. В Україні я теж маю страховку на здоров’я, але плачу за неї 3 тис. грн, або трохи більш як 100 доларів. І не щомісяця, а раз у квартал. При цьому не можу сказати, що отримую медичні послуги нижчої якості. Так, українська страховка не покриває, наприклад, операції. Але покриває основні постійні потреби на кшталт щеплень, консультацій у терапевта та інших лікарів.

Крім цього, у Львові я більше розвиваюся професійно. Якщо у США працював у продуктовій компанії, яка була найперше зацікавлена у розвитку свого продукту, то за два роки в Україні я мав вже три проєкти. Знаю, хтось, навпаки, критикує сервісні компанії, але, на мій погляд, вони більше зацікавлені у розвитку своїх спеціалістів, ніж продуктові. Принаймні ніж та продуктова компанія, у якій я працював. Тут насправді все просто: що вищою буде кваліфікація співробітника, то вигідніше можна буде запропонувати його знання наступному замовнику. І від цього виграють обидві сторони.

Загалом будь-який досвід, звісно ж, є суб’єктивним. Упевнений, є купа людей, яких не лякає постійна фінансова залежність і віддаленість від дому, і вони абсолютно комфортно живуть у США. Але мій монолог радше про те, що можливості для розвитку є і вдома. Головне, щоб було бажання розвиватися.

Похожие статьи:
Нещодавно Вloomberg опублікував інформацію, що міжнародна компанія Vodafone упродовж наступних трьох років скоротить близько 11 тисяч посад...
Savvy IT School приглашает на курсы для начинающих программистов по специальности Frontend Developer. Для кого эта программа? Для начинающих...
До вашої уваги дайджест навчальних програм для тих, хто починає свою кар’єру в ІТ. В цьому номері зібрані можливості,...
Ми не могли не зробити цей спецвипуск. Адже будь-яка галузь починається з кадрів та освіти, тим паче ІТ. Тож...
Платформа з українським корінням GitLab зупиняє розвиток нового бізнесу в росії та білорусі. Про це у блозі...
Яндекс.Метрика