Із добровольців «Азову» в iOS-розробники: історія ветерана АТО
Володимир вступив на бюджет до медичного університету, але кинув його, щоб піти на фронт. Був серед перших десятків бійців «Азову» — тих, хто сформував підрозділ. Чотири роки працював графічним дизайнером, розробляючи продукцію для «Азову», «Національного корпусу» та інших ветеранських організацій. Потрапив на курси програмування для ветеранів АТО і став iOS-розробником. Про свій незвичний життєвий шлях Володимир розповів DOU.
Село Лебединське Донецької області, 2015 рік
Освіта
Я родом з Київщини, проте коли мені було три роки, родина переїхала до Львова, де я виріс і провів більшу частину життя. Ходив до школи з англійським ухилом, але тоді не вивчав мову як треба, про що тепер жалкую, тепер потрохи заповнюю ці прогалини у знаннях.
У школі полюбляв біологію, фізику та математику. А з інформатики у мене була найкраща оцінка в класі, я навіть брав участь в олімпіадах. У районній посів перше місце, в міській — друге, а в обласній — взяв третій рівень.
Ще зі шкільних років подобалося програмування. Моїм хобі було все, що пов’язане з ним. В останніх класах самостійно освоїв C, почав вивчати C++. Мав невеличкий досвід з платформою Arduino, оскільки ще цікавився радіоелектронікою. Там теж використовується
Але попри такі захоплення, обрав зовсім інший напрям для здобування вищої освіти. Коли був студентом, активно займався самоосвітою в програмуванні та дизайні, проте завжди сприймав це лише як хобі.
Я вирішив спробувати себе в економічній галузі, оскільки товаришував з цифрами і схожа робота здавалась на той час привабливою. Отже, спочатку вступив на контракт до Львівського інституту менеджменту, де провчився 3 курси, але пішов з нього, бо... Потрапив на бюджет у Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького. Вийшло так, що я склав ЗНО та набрав достатню кількість балів для вступу, тому вирішив скористатися цією можливістю. Чому такий різкий поворот? У мене в сім’ї були лікарі, й це доволі цікава робота, на мій погляд. Я взяв академвідпустку в першому виші й пішов навчатися на лікаря, а за чотири роки почалась війна — і я вирушив на фронт, так і не закінчивши жодного університету.
На фронті
Я завжди був людиною патріотичних поглядів, постійно стежив за ситуацією у країні, брав участь у революційних подіях і загалом був дуже активним. Тож коли почалася війна, без жодних сумнівів вирішив, що маю йти захищати свою країну. Навчання зразу відійшло на другий план, на той момент найважливішим для мене було завадити збройній агресії окупанта.
Узагалі тоді Україна дуже потребувала солдатів, ніхто особливо не хотів служити в армії, яка була в занедбаному стані. І я розумів та відчував, що маю захищати свою землю. Тож навесні 2014 року пішов добровольцем в АТО. На той момент мені було 25 років.
Я потрапив у батальйон «Азов». На початку нас було близько 50 осіб. Абсолютно весь склад — добровольці. Потім поступово нас ставало все більше й більше, аж поки ми не розрослися до розміру полку. Коли я завершував свою службу 2016 року, кількість людей перевалила за 1000. Зараз у складі «Азову» близько 1500 бійців.
Отже, спочатку я пішов добровольцем. Коли підрозділ переформатовували, ми перейшли у лави Національної гвардії і підписували контракт з нею. До речі, навіть після цього в «Азову» збереглася можливість мати свій мобілізаційний центр, куди хлопці приходили добровільно. Тому до полку все одно потрапляли вмотивовані люди, які самі хотіли на фронт, хотіли захищати Україну.
Я в армії не служив і всі навички здобував уже в «Азові». Полк дуже професійно підійшов до організації навчання та підготовки бійців. З самого початку підрозділ був неймовірно злагодженим, а за час моєї служби поступово став ще й зразковим. На базі полку була утворена військова школа сержантів, яка готує бійців за сучасними натівськими стандартами. Вважаю, що сьогодні «Азов» — один з найбільш професійних підрозділів в Україні.
Щодо бойових дій, то я брав участь в Іловайській битві. Проте найкривавішу фазу не застав, наш підрозділ вчасно вийшов з оточення.
Серйозний досвід бойових дій у мене був в селі Широкине під Маріуполем (запеклі бої за Широкине тривали у
Наступальна операція тривала близько п’яти днів, протягом яких ми зайняли ключові позиції — і з того моменту відбувалися постійні бойові дії. Лінія фронту проходила через Широкине, розділивши його по діагоналі між нами і сепаратистами. Бої точилися ще дуже довго. Ми постійно туди їздили, змінювали один одного. Проте з часом усе переросло в позиційну війну, коли лінія фронту та позиції залишалися незмінними, а ми лише обстрілювали один одного та обмінювалися «подарунками» у вигляді роботи артилерії.
Наша позиція в селі Широкине, 2015 рік
Перехід до цивільного життя
Усього в АТО я провів півтора року. У
Тоді я зрозумів, що мені вже особливо нічого робити на фронті й потрібно повертатися у цивільне життя. Відповідно до контракту, за власним бажанням я звільнитись не міг, проте можна було потрапити під скорочення штату — такий собі лайфхак для контрактника. І керівництво пішло назустріч.
Під час служби у мене трохи погіршився слух, але пощастило, що обійшлося без контузій, поранень. Хоча було чимало випадків, коли я перебував, скажімо так, на волосинку від смерті. Наприклад, вийшов з будинку, а за кілька секунд у нього прилетів снаряд. Бувало, що куля пролітала біля голови дуже близько. Щастило часто. Плюс допомагала уважність, підготовка.
Чи змінився я внутрішньо? Можливо, став трохи серйознішим. І точно більш розбірливим у людях. На війні всі маски злітають. Тому я почав цінувати в людях щирість, відвертість. А друг для мене той, кому можу довірити власне життя. Коло спілкування змінилося, стараюсь спілкуватися з перевіреними людьми, тими, хто не підведе. Такий слід на мені залишив фронт.
Я постійно підтримую зв’язок з бойовими товаришами, особливо з тими, з ким разом починали в «Азові», довго служили. Ми зустрічаємося час від часу, проводимо заходи. Як-от на день народження «Азову» чи річницю широкинської операції.
Чи було складно соціалізуватися після війни? Я б так не сказав. З «побічних ефектів» залишилися вироблені під час війни рефлекси. Наприклад, на перший Новий рік рефлекторно відчував, що мене смикає від вибухів петард і салютів, тому що їхні звуки схожі на вибухи... Перша думка — про те, що потрібно шукати укриття. Це, до речі, буває у багатьох ветеранів, які пройшли фронт. А загалом я швидко соціалізувався — приблизно за пів року.
Я ні про що не жалкую, вважаю, що піти на війну було правильним рішенням. Навіть скажу так: час, який я провів на війні, — найяскравіший, найцікавіший час мого життя, тому що він був дуже насичений подіями. На фронті завжди щось відбувається, ти у постійному напруженні, очікуванні. Такого немає в цивільному житті.
Від дизайну до iOS-розробки
Як я вже казав, я трохи займався дизайном. Суперпрофесіоналом не був — дизайнер середньої руки. Але щоб зробити листівки, плакати, банери для інтернету, багато навичок не треба.
Я працював графічним дизайнером з
Також брався за суто цивільну роботу. Зовсім недавно вийшла книга «Давньоскіфська філософія», для якої я розробляв обкладинку два роки тому.
Над книгою працювали мої однопартійці з «Нацкорпусу». Я виступив дизайнером обкладинки
У 2017 році моя дівчина побачила у фейсбуці оголошення про набір до безкоштовної IT-академії для ветеранів АТО. І я вирішив подати заявку. Подумав: «Ну добре, колись цікавився програмуванням, маю здужати».
Там був конкурсний відбір: треба було заповнити анкету, відповісти на питання з основ алгоритмів, типів даних тощо. Загалом на курсах було два напрями: JavaScript та iOS-розробка. Я пройшов відбір і зупинився на Swift. Хоч із JS був трохи ознайомлений, захотілося вивчити нову мову програмування.
У нашій групі було до десяти людей. Але поступово частина відсіялася: хтось не здужав навчання, а хтось зрозумів, що програмування йому не цікаве... До кінця залишилась половина групи. Заняття відбувалися вечорами двічі на тиждень і тривали десь
Одне із занять в Академії ветеранів
Усього навчання на курсах тривало
Як я навчався далі? Шукав статті в інтернеті, завантажив кілька курсів зі Swift та iOS-розробки, тренувався на сайті HackerRank, де можна розв’язувати задачі різної складності. Вивчав фреймворки, які потрібні для розробки під мобільні платформи. Почав з UIKit — фреймворку, що відповідає за графічний інтерфейс iPhone. Потім робота з мережею, потоками даних: Alamofire, RxSwift CoreData, Realm тощо. Тобто розширював свої знання.
Також у нашої групи був свій чат. Ми й сьогодні там спілкуємося: питаємо про щось, ділимося інформацією. Частина людей вже працює. Один хлопець влаштувався на посаду Trainee в IDAP, потім змінив роботу, зараз співпрацює з «Новою поштою» як iOS-розробник. Інший теж став розробником, правда, не iOS, а Java. Тож у чаті ми даємо поради один одному, якщо хтось із чимось не може впоратися.
Робота в ForzaFC
Приблизно пів року я довчався самотужки, а потім став шукати роботу програмістом. Це було наприкінці
Спочатку пройшов співбесіду у чеську компанію Reіnto, яка займається розробкою мобільних додатків. Мене взяли, і я віддалено пропрацював там місяць. Компанія планувала відкривати офіс в Україні, але не вдалося через фінанси — і мій проєкт закрили.
Тоді мені допоміг викладач з курсів. Наш спільний знайомий шукав джуніора в команду. Викладач знав, що я ще не знайшов нову роботу, і порадив мене як кандидата.
Наш викладач з iOS-розробки Влад Вчорашній (зліва) і організатор курсів Андрій Медведько (справа)
Спочатку я був зайнятий на проєктній роботі, займався розробкою застосунку на кшталт Kabanchik.ua, тільки для Азербайджану. Працював дистанційно. Оскільки мене тоді не могли забезпечити технікою, а свого макбука я не мав, використовував домашній стаціонарний комп’ютер (не Macintosh), на який довелося за допомогою певних «костилів» установити macOS та середовище розробки Xcode від Apple. Після двох місяців роботи колеги побачили, що я добре справляюся, і забрали мене до основної команди.
Так у липні минулого року мене взяли в ForzaFC. Це стартап, який розробляє мобільні застосунки для фанатів футбольних клубів. Компанія шведська, проте основний склад команди — українці з офісом у Києві. Є, щоправда, ще співробітник з Туреччини та англієць, який займається комунікацією з футбольними клубами.
Уже в ForzaFC мені купили робочий MacBook, за ним я міг працювати і в офісі, і вдома. Мені подобається, що відвідування офісу не є обов’язковим для компанії, чіткого графіка теж немає. Головне — виконувати завдання. До карантину я зазвичай чергував роботу вдома і в офісі.
Усі наші програми схожі за функціоналом та дизайном, але є деякі відмінності. Взагалі клуб замовляє застосунок для того, щоб на ньому спілкувались фанати, щоб просувати через нього контент: відео, сторіз, статті, трансляції матчів. Також там є невеличкий форум, де можна створити тему і залишати коментарі. Є інформація про команду, про матчі (минулі та майбутні), турнірні таблиці тощо.
Ми вже випустили застосунки для трьох клубів: данського Brøndby, англійського Arsenal з орієнтацією на сингапурський осередок, французького Olympique Lyonnais — на бразильську аудиторію. Зараз працюємо над замовленням для турецького Galatasaray.
Останній — наш наймасштабніший проєкт. Якщо в застосунку для Brøndby близько 2000 користувачів, то тут, за нашими підрахунками, сотні тисяч. Адже Galatasaray — це дуже великий клуб, який входить у п’ятірку світових лідерів з інтернет-активності серед фанатів. Відповідно для нас це виклик, щоб усе зробити гарно, гладко, щоб продукт був надійним і міг впоратися з таким навантаженням. Наразі ми на фінішній прямій, тестуємо все і найближчим часом плануємо випускати четвертий застосунок.
Перші пів року я займався всім і одразу, бо в iOS-команді нас було лише двоє і ми створювали програму «з нуля». Мені пощастило з колегою, я від нього багато чого навчився, ми чудово співпрацюємо. Взагалі за цей рік сильно прокачав свої скіли з iOS-розробки.
Зараз нас у команді троє і є ще один контрактор, якого ми час від часу залучаємо. На цей момент займаюся gamification — системою, яка видає користувачам різні нагороди та бали за ті чи інші дії в аплікації. Щось на зразок нагород у «Монобанку» — тільки набагато функціональніша. Також я відповідаю за User profile та систему share links/deep links, що дає змогу ділитися контентом між користувачами та створювати реферальну систему запрошень. А також систему дизайну інтерфейсу: стежу, щоб застосунок відповідав своєму дизайну (у кожної футбольної команди свої кольори, шрифти тощо).
Наша команда ForzaFC на стадіоні футбольного клубу Brøndby (Данія, осінь 2019 року)
Плани
Я поновився у Львівському інституті менеджменту. Цього літа отримав ступінь бакалавра і тепер вступаю на магістратуру. Можливо, знання з менеджменту знадобляться в майбутньому, коли буде кар’єрне зростання і почну самотужки керувати якимось проєктом або вирішу займатися власним бізнесом.
А ось з медициною більше себе не позв’язую. Я ясно усвідомив, що не буду продовжувати вчитися на лікаря. Хоча певний багаж знань після чотирьох років медичного, звісно, є. Хтозна, може, колись знадобиться.
Щодо дизайну, то спочатку він мені дуже подобався, але за 4 роки я вичерпав себе в цій професії. Це творча спеціальність: щоб працювати графічним дизайнером, потрібно бути креативною людиною та мати постійне натхнення. У мене хоч і бувають творчі пориви, але краще вдається працювати над логічними задачами чи цифрами, я більше «технар».
Я й далі прагну розвиватися у своїй сфері, поглиблювати знання в iOS-розробці. Якщо матиму час і можливість, спробую освоїти галузь кібербезпеки. Мені цікава ця тема.
Бажання щось кардинально змінювати, як було у минулому, у мене немає. Хочу розвиватися саме в межах IT. Але різносторонній досвід (медицина, менеджмент, фронт) допомагає по життю. Я навчився вчитися. Мені легше даються великі обсяги інформації, можу швидко розібратись у чомусь новому, оскільки я все життя вивчав щось нове в різних сферах. Тому дивлюся на проблему з різних кутів, ширше, ніж якби мав тільки вузьку спеціальність.
АТО запустило певні світоглядні зміни, які також допомагають по життю і в роботі. Наприклад, з’явилася самодисципліна. Я став більш прискіпливим і вимогливим до себе. У мене зросло почуття відповідальності: я не можу дозволити собі бути лінивим чи слабким духом, якщо поставив мету та вирішив її досягти.
Щоправда, є і мінуси. Суворість до себе я транслюю на інших. Я загалом вимогливий до людей, мене часто дратує, коли хтось не може зробити щось елементарне (те, що мені здається таким). Це погана риса характеру, яка є наслідком тієї самої самодисципліни, перфекціонізму та прискіпливості до деталей. І я стараюся з нею боротися.
Я задоволений тим, де тепер є. На роботі почуваюся у своїй тарілці. Завжди хотів потрапити у якийсь стартап чи компанію з неформальною атмосферою. У маленький колектив творчих людей. Великі корпорації мене не дуже приваблюють, оскільки там зовсім інша атмосфера, інша культура взаємодії. Не уявляю себе в такому місці. А в нашій компанії мені подобається.
Не знаю, чи прийшов би я в програмування як в основну професію, якби не потрапив на курси для ветеранів АТО. Можливо, продовжував би кодити тільки для себе як хобі. Я вдячний академії, що дала змогу навчитися нової цікавої професії. Тепер можна розвиватися у багатьох напрямах.
Такі проєкти дуже важливі, бо ветерани не завжди можуть знайти себе у цивільному житті. Є кілька громадських організацій та партій, що створюють робочі місця для ветеранів і залучають їх до своєї роботи. Багато для цього зробив азовський рух: «Нацкорпус», «Ветеранське Братерство», дитячий табір «Азовець», де ветерани працюють як вихователі.
І таких ініціатив має бути більше. Тому що багато кому не вдається знайти роботу — і в результаті ветерани йдуть працювати «тітушками», оскільки туди їх беруть з радістю. Хтось починає випивати або вживати наркотики на тлі психологічних травм, з якими самотужки не знають, як впоратися. А всі ці люди могли б жити щасливо і бути корисними.
