“У житті нічого не змінювалось. Значить, я мав змінити сам”. Історія чоловіка на візку, який став тестувальником
«Після 11 років на одному місці хотів змін»
Мені було 22 роки, я вчився в університеті, коли після травми опинився у візку. На той час я був студентом Київського університету будівництва та архітектури, але після травми взяв рік академічної відпустки, відтак перевівся на заочне навчання. Вже тоді розумів, що будівельника з мене об’єктивно не вийде. Знайшов роботу у себе вдома, в Миронівці, на місцевій агропромисловій фірмі, яка є одним із найбільших роботодавців у селищі. Без освіти мене взяли на помічника бухгалтера. Там я пропрацював 11 років. Хоча вже давно відчував: не подобається те, що нічого не змінюється в житті. Значить, сам маю змінювати.
Від початку усвідомлював: я неконкурентний, порівняно з іншими людьми, важко буде підібрати роботу, щоб були і прийнятні умови, і відповідні зручності. Але водночас в мене зразу була установка: не хотів десь бути для галочки й отримувати мінімалку. Я звичайна людина, не бажаю, щоб мене хтось шкодував, хочу, як і всі, працювати, щоб мій результат бачили, бути корисним, заробляти гроші — у мене сім’я, діти.
Вирішив піти вчитися заочно на юриста, вибрав для цього університет «Україна» (бо він найбільше пристосований для людей з інвалідністю: є і спеціальні парковки, і пандуси, і обладнані туалети). Поки вчився, взявся у межах навчальної практики за одну справу як помічник адвоката. Друга звинуватили в ДТП, без нього провели суд і визнали його винним, я подавав апеляцію. У процесі зрозумів: бути юристом — не моє. Багато тяганини, справа з державною системою. Треба бути дуже флегматичною і терпеливою людиною.
Рік провчився — і вирішив перевестися на спеціальність бухгалтера. На роботі в мене все добре виходило, бувало, старші працівники приходили порадитися. Тож я вирішив прокачатися ще на бухгалтера. Диплом отримав, уже коли працював тестувальником.
Але робота мене потрохи виснажувала, від неї не випадало чекати особливого зростання: змагання рингтонів у бухгалтерії, слухання пліток, спротив самих працівників до інновацій, бо для них це зайвий клопіт (відколи я тільки прийшов, йшлося про те, щоб ввести нову систему обліку, а коли звільнявся, її так і не запровадили). Така робоча культура не подобалася. Після 11 років із
У вільний час я почав вчити основи IT: HTML, JavaScript. Написав невеликий простий сайт-візитівку: можна було переходити по вкладках, надсилати повідомлення, переглядати портфоліо тощо. Тепер можу сказати, що це, звісно, неконкурентний продукт, але мені подобалося вчитися, робити щось нове, відкривати себе з іншого боку, розвиватися. Тоді задумався про те, щоб піти в IT. Один мій знайомий працює QA в київській компанії, яка була меценатом проєкту Be QA Today, що безкоштовно навчає людей з інвалідністю, як тестувати програмне забезпечення. Він і порадив мені піти на ці курси. Це було два роки тому, у
«З роботи летів на навчання»
Скажу відверто: якби я зразу знав, як круто зміниться моє життя, був би готовий не спати хоч всі три місяці, що тривали курси. Але й так цей період видався насиченим. Моє селище розташоване за 100 кілометрів від Києва — це дві години в один бік машиною двічі на тиждень у дні, коли тривали лекції. Розклад був такий: з 8:00 до 17:00 на роботі, але в дні занять відпрошувався о 16:00 і летів на курси. Повертався за північ, потім знову до праці й так далі. Крім того, багато часу забирали домашні завдання. Три місяці я жив практично без вихідних, виходив із дому, щоб сісти в машину.
Я став учасником перших курсів, тоді про них ще мало хто знав, пройти відбір у дві співбесіди було нескладно. Мав не великі, але все ж знання англійської (приблизно на рівні Pre-intermediate), ходив раніше до репетитора, та й фахову літературу намагаюся читати англійською. Згодом виявилося, що в мене англійська одна з найкращих у групі. Також були певні знання в IT і навколо нього, мене цікавить машинне навчання, робототехніка.
На відміну від самого відбору, курси видалися важкими. Було видно, що лектори і ментори зацікавлені в тому, щоб ми добре засвоїли матеріал. Не жаліли нас, давали навантаження по повній, спонукали до праці. Вчили дизайн, програмували на Python, робили тест-дизайн, після чого мені неважко було пройти сертифікацію ISTQB. Успішність вимірювали через домашні завдання: щоб дістати прохідний бал, треба було, окрім власне виконання, вкластися в дедлайни. Домашніх завдань було стільки, що вони займали весь вільний час. Але впорався зі всіма й жодного разу не порушив дедлайну.
Крім технічних знань, присвячували час працевлаштуванню. Спілкувалися з рекрутерами, ейчарами, навіть два інтерв’ю з ними проходили — так зараховували один з екзаменів. На курсах розповідали, як створювати резюме, заповнювати профіль у LinkedIn, оформлювати cover letter, навіть як підписувати себе в скайпі. Тепер уся ця інформація зрозуміла, але для людини, яка не в контексті, це може здаватися не настільки очевидним, тож добре, що згадали цю тему.
Cover letter став відкриттям для мене, я був упевнений, що їх ніхто не пише. Не знав особливо, як укладати CV — доти це робив один раз на прохання знайомого, уклав за шаблоном з інтернету резюме фармацевта. Хоча в професіях IT це один із найважливіших інструментів, що дає змогу себе представити. Складаючи своє перше резюме, я зосередився більше на тому, щоб із нього читався месидж: у мене невеликий досвід, але я готовий працювати і вчитися.
Упродовж курсів ми відвідували реальні компанії (партнерів проєкту), дивилися їхні офіси, уявляли себе на робочих місцях. Зрозуміло, курси давали тільки базу, але не гарантували працевлаштування. Наскільки готовий вчитися далі та дізнаватися нове, залежало від кожного учасника. Для старту і розуміння того, що таке сфера IT, курси цілком годилися. Далі належало знайти роботу і продовжувати підтягуватися вже на проєктах.
Роман з родиною
«Можу більше, ніж думав про себе»
Курси закінчилися, я склав іспит, отримав сертифікат, але ж ніхто не обіцяв, що за замовчуванням буде робота. На той час усе оформив «за фен-шуєм»: пошту, LinkedIn, скайп. У резюме вказав, що маю інвалідність (прикріпив фото), оскільки не хотів потім ставити потенційного роботодавця в незручне становище.
Почав шукати на ДОУ за фільтрами своїх критеріїв. На 90 відсотків запропонованих вакансій не підходив з огляду на досвід. Дивився, де бодай мінімально за скілами підходжу, розсилав резюме на решту пропозицій, додавав cover letter. Так я робив упродовж кількох днів, усього надіслав кілька десятків резюме.
Джуну без досвіду не найлегше знайти роботу, але загалом зі мною зв’язалися Etera, SoftServe і Ciklum (усі вони були меценатами проєкту) і запросили на співбесіду. В останній із перелічених компаній я пройшов кілька інтерв’ю заочно: перше телефоном з рекрутеркою англійською мовою, друге технічне по скайпу, потім ще приходив в офіс поспілкуватися з проєктним менеджером і фасиліті-менеджером. Останній показав мені офіс, ми проговорили всі деталі та мої потреби до парковки під будівлею.
Попередили, що два тижні маю чекати на відповідь. У цей час, як і раніше, я продовжував працювати у бухгалтерії, роботи не покидав, поки не знав напевно, що вдасться змінити. У SoftServe я завалив співбесіду (трохи перехвилювався). Але сподобалося, що оцінювали об’єктивно й не було такого, мовляв, ти на візку, візьмемо з жалості. З іншої компанії зі мною сконтактували вже пізніше, коли збирався йти на нову роботу.
13 жовтня 2018 року у моїй трудовій книжці з’явився запис про звільнення, а за три дні я почав працювати тестувальником у Ciklum. Мені сподобалося і те, як до мене тут ставляться, і культура компанії, і те, які масштаби вона має та які можливості для мене відкриває.
Спершу я потрапив на інтерн-проєкт (таке собі входження, що тривало місяць), прокачав софт скіли, а зараз уже працюю на замовника з Англії. Моє життя змінилося докорінно — я й уявити не міг, що все складеться так. Я став більш мобільним, завів багато нових знайомств, маю змогу їздити на роботу до Києва, не сиджу на одному місці, як раніше. Тут і люди більш соціально активні, ведуть насичений спосіб життя, цікавляться спортом. Це близько мені по духу, помічаю, що ми сповідуємо однакові цінності. Подобаються робочі стосунки, легше і комфортніше, ніж на попередньому місці праці, спілкуватися з колегами.
Моє життя стало насиченішим на роботі й поза нею. На дозвіллі люблю щось попаяти, поводити автомобілі, почитати щось про історію, технології, науки, безпілотні авто, електрокари — захоплює світ і можливості, які він відкриває. Після того як став тестувальником, до хобі додалися подорожі. У Києві маю невелике житло від тата, кімнатку. Там живу по буднях, на вихідні їжджу до Миронівки, у п’ятницю можу працювати з дому. На карантині вся робота перенеслася додому.
На роботі маю те зростання, якого бракувало раніше. Я тестую front-end, back-end, database у фінансовому проєкті, пишу тестову документацію. Ось недавно проходив курси з айджайлу, тренінг, як прокачати софт скіли та працювати в команді. Цікаво постійно дізнаватися нове. Я більше заточений на ітераційну модель роботи, делівері-продукти, але все одно важливо знати щось поза межами спеціалізації.
Ще на курсах виграв сертифікат на річне вивчення англійської від однієї з компаній, яка була меценатом проєкту. Пізніше почав ходити двічі на тиждень на заняття у своїй компанії. До того ж сам намагаюся читати, спілкуюся з англомовними замовниками, тож прокачую мову в роботі. Можу англійською порозумітися і збагнути все, про що говоримо, утім ще є куди зростати.
Коли я отримав першу зарплату, зрозумів, що точно бухгалтером працювати не хочу і що отримую чи не більше, ніж у Миронівці заробляє головний бухгалтер. Хоча я досі на позиції джуніора. Це теж гарна мотивація.
Уже двічі сам їздив у відрядження в Англію: торік у листопаді й цього року на початку березня. Для мене це виявилося випробуванням, надто першого разу. Нікому нічого тоді не казав, але боявся: сам уперше їхав до чужої країни. Впорався, ще й брав квиток із пересадками, щоб погуляти трохи в інших містах. Був приємно вражений: офіс під Манчестером, знайомства з усього світу — від Франції до Індії. Спілкувався з новими людьми, відчував, що причетний до чогось вагомого. Крім того, їздили з дружиною відпочивати, з’явилася можливість побувати в Польщі, Німеччині.
Під час подорожі у Берлін
Замість висновків
Попри мою позитивну історію, загалом для людей з інвалідністю існує багато перепон, зокрема в працевлаштуванні в IT-секторі. Я й не думав заздалегідь, що це буде великою перешкодою, бо легко пересуваюся, наприклад, по ТРЦ (вони на 95 відсотків пристосовані для людей з інвалідністю), але в офісах IT-компаній така інфраструктура є рідкістю. Більшість із тих офісів, які я бачив, не готові приймати людей з інвалідністю. До цього варто додати те, що хтось не вірить у себе, не уявляє, що може працювати на такій роботі. Треба показувати, що такі люди є, що їм до снаги схожа праця. Тоді й середовище потрохи змінюватиметься.
Я демонструю це власним прикладом, хочу працювати і в цьому розвиватися, але водночас у сфері IT типово часто змінювати місце праці, шукаючи для себе ліпших можливостей. А я не знаю, чи зможу так само легко, як інші айтішники, це робити. Від початку ми не в рівних умовах, та й об’єктивно інфраструктура не готова.
Не планую своє життя далеко наперед, бо знаю, що воно непередбачуване. Наприклад, ще пів року тому не міг уявити, що зможу сам по роботі поїхати за кордон. Як і те, що різко зміню професію і відчую стрибок у розвитку. Але точно знаю, що можу більше, ніж досі думав про себе. Фах мені цікавий, планую далі розвиватися в ньому, можливо, трохи підучити код. Це захопливо, хоча і важче, ніж бути QA, але така моя мрія.
Щодо найближчих планів, то хочу прокачувати свої скіли в англійській, ставати більш підкованим технічно. Я сім’янин, для мене важливо, щоб діти росли здорові та почувалися в безпеці — звичайні людські мрії. Якось прочитав, що для щасливого життя треба час від часу змінювати професію — моя історія підтверджує цю тезу на сто відсотків.
