Пари в Zoom і захист лабораторних в аеропорту. Навіщо і як програміст викладає в університеті
Ярослав Клочник вже понад вісім років працює у SoftServe. Зараз він Sub Cluster Lead of Integration Platforms з повноцінним робочим навантаженням і відрядженнями. Однак паралельно Ярослав ще й викладає на програмі «Інтернет речей» у НУ «Львівська політехніка». А це — пари, лабораторні, захист проєктів і підтримка постійного контакту зі студентами.
Про те, як йому вдається поєднувати два види діяльності, модернізувати пари в університеті, а також про мотивацію викладати далі попри негаразди, Ярослав Клочник розповів в інтерв’ю DOU.
Ярослав зі студентами
Як потрапив до Львівської політехніки й чому почав викладати
У 2014 році SoftServe відкрила офіс у Вроцлаві в Польщі — я жив там два роки й допомагав розвивати новий відділ компанії. Тоді ж брав участь у Targi Pracy (ярмарок вакансій), який організовувала Вроцлавська політехніка для студентів. Під час цього ярмарку студенти спілкувалися з представниками різних компаній, надавали їм свої резюме, які фірми справді розглядали й брали на роботу хороших студентів. Ми теж залучали здібних на позицію Trainee. Так я ближче ознайомився з самим університетом і був вражений рівнем викладання, підходами до навчання й лабораторіями. У виші було все, що потрібно, для навчання студентів і того, щоб вони стали справжніми спеціалістами. Ніхто не писав незрозумілий код на дошці, студенти мали змогу спілкуватися з представниками IT-компаній, працювати за реальними пристроями на кшталт 3D-принтерів, а не вивчати, як вони працюють у теорії тощо.
Виявилося, що у Львові в цей час вже працювали над запуском інноваційної програми «Інтернет речей» у НУ «Львівська політехніка» («Інтернет речей» — це спільний проєкт Львівської політехніки і Львівського ІТ-кластеру в межах проєкту «ІТ Експерт». Суть останнього — залучати ІТ-фахівців до навчального процесу як консультантів, — ред.). Перший набір студентів провели у 2016 році.
Це програма на здобуття ОКР «Бакалавр». Навчання відбувається за спеціальністю «Комп’ютерні науки та інформаційні технології», а спеціалізація — «Системна інженерія („Інтернет речей“)» на кафедрі «Комп’ютеризовані системи автоматики».
Випускники програми стають розробниками програмного забезпечення, проєкт-менеджерами, бізнес-аналітиками. Тут вони вчаться програмувати, конструювати, проводити аналіз конкурентів, розробляти презентації своїх проєктів, вивчають, як технічні рішення впливають на економічну сферу, екологію тощо.
Інноваційність програми полягає в широкому залученні фахівців, які вже не перший рік працюють в IT-компаніях, а також у підходах до викладання: якщо можна скасувати паперові завдання та замінити їх розробкою справжніх проєктів чи стартапів, їх скасовують. Якщо є змога перевести спілкування в онлайн — переводять, якщо треба закупити обладнання для лабораторії Політехніки, то шукають спонсорів і закуповують.
Коли я повернувся до Львова, Зеновій Верес (ініціатор проєкту «Інтернет речей», PhD, Solution Architect у SoftServe та викладач «ЛП», — ред.) запропонував мені стати ментором для кількох студентів — курувати проєкт, який вони мали здати як курсову роботу. Я був натхнений тим, що побачив у Вроцлаві, ще це був новий досвід, тому погодився. Крім того, іноді мене запрошували читати лекції як гостьового спікера.
А торік почав ще й викладати на постійній основі предмет «Алгоритмізація та програмування». Тоді мене офіційно оформили у Політехніці на посаду асистента, щоб із законодавчого погляду все було правильно й у комісій, які приходять з перевірками, не виникало питань.
Як працює «Інтернет речей»
Ще від самого початку створення програми багато пар у студентів проходили онлайн і загалом ми спільно з усіма викладачами й менторами працювали над тим, щоб діджиталізувати навчальні процеси. Зробили все ще до того, як це стало мейнстримом (сміється). Пари проводимо через Skype, для спілкування між студентами, викладачами й менторами використовуємо Slack, а хід виконання робіт менеджимо через Trello. Намагаємося максимально оптимізувати час, відмовитися від паперів і налагодити швидку й зручну комунікацію між усіма сторонами. Такий формат роботи впроваджували від початку, адже працівники IT-компаній мають дуже мало вільного часу. Й вони, наприклад, готові поділитися знаннями, досвідом, але банально не можуть їхати через усе місто до університету. Звідси й так багато онлайн-складників.
Наприклад, замість написання курсових робіт студенти діляться на команди з першого курсу навчання по
Пітчинг студентських проєктів
Загалом намагаємося якомога більше комунікації вести саме англійською, адже без знання мови складно буде працевлаштуватися. Тих пар з англійської, які є в Політехніці, мало, а так студенти звикають читати документацію, слухати презентації, спілкуватися. Якось ми хотіли повністю перевести навчання на англійську, але було кілька студентів, які її не знали. Тож від ідеї довелося відмовитися. Поки що. Думаю, ми до цього повернемося.
Крім того, регулярно запрошуємо фахівців, які працюють в іноземних компаніях. Одного разу приїжджав розробник популярної гри GTA Навід Хосарі. Тож з ним організували воркшопи для студентів, на яких спеціаліст розповідав про Game Development. Студентів поділили на команди, й вони протягом тижня придумували сценарії, розробляли дизайн, міркували, як це все імплементувати тощо, тобто поводилися як справжні розробники ігор.
Була лекція від фахівця, який працює в Google у Великобританії. Він розповідав на власному прикладі про DevOps.
А кілька місяців тому до нас приїжджали представники Georgian College з Канади. Розпочали з ними перемовини щодо здобуття магістратури в цьому коледжі. Наразі через карантин комунікація йде складніше, але ми працюємо, щоб наші програмісти могли вчитися в Канаді.
Чому студентам не стає нудно
На «Інтернеті речей» намагаємося якомога тісніше ознайомлювати студентів з IT-компаніями й показувати, що світ насправді величезний і навколо незліченна кількість можливостей.
Дуже круто, коли пари проводять в IT-компаніях. Так студенти можуть зануритися у професійне середовище, відчути дух командної роботи. До карантину ми організовували заняття у SoftServe, Lohika тощо. Класно й те, що компанії зацікавлені в такій співпраці, бо не хочуть, щоб талановиті люди виїжджали. Вони не тільки надають приміщення для лекцій, а й донатять на підтримку освітніх програм. Адже розуміють: їм потрібні гарні спеціалісти, яких після університету можна залучати на проєкти.
І, звісно ж, студентів мотивують різноманітні конкурси. Ми часто у Slack скидаємо їм посилання, мовляв, дивіться, за місяць буде стартап-битва, можна підготувати проєкт до неї. І готують! Виграють там немалі гроші й здобувають досвід.
А ще, якщо студент добре себе показує, з імовірністю у 99% у нього не буде проблем з працевлаштуванням. Наприклад, зі мною у команді зараз працюють троє моїх студентів. Та й, швидше за все, студента візьмуть на роботу ще до завершення бакалаврату (зараз у нас так працевлаштовані близько 80% учасників останніх курсів). Втім є одне «але» — людина має продовжувати вчитися. Халявити ніхто не дозволить.
Щоправда, ми хотіли трохи полегшити цей шлях. Наприклад, зробити так, щоб з частини предметів студентам виставляли оцінки на основі даних компаній, де вони працюють. Кожна хороша фірма має процедуру перевірки знань співробітників. Наприклад, студент працює на проєкті, де використовують мову програмування Java. А в університеті Java входить до однієї з дисциплін. І ми думали розробити типову форму, за якою компанії подаватимуть інформацію у виш, чи справляється студент з предметом і наскільки добре. На основі цього Політехніка вже ставила б оцінки. Такий підхід називається дуальна освіта. Але наразі ми в процесі впровадження. По-перше, президент підписав відповідний закон лише у грудні цього року. По-друге, кожна компанія по-різному оцінює знання своїх працівників. Тому наразі Зеновій Верес працює над тим, щоб уніфікувати форму й зробити оцінювання рівним для всіх.
Які проєкти роблять студенти
Перший проєкт, який я менторив (той, що студенти розробляють замість курсових) — це додаток для Львівського ЦНАПу. Ми його реалізовували у співпраці з Львівською міською радою (ЛМР). Завдяки додатку можна було з телефона подивитися, скільки людей зараз у черзі в ЦНАП, і записатися в чергу. Проєкт вийшов у закриту бета-версію, мерія його тестувала, але потім для ЛМР схожий розробила якась компанія. Чому так — не знаю, нам офіційної відповіді не надали. А робити припущення я не буду. Однак додаток студентів точно був гарною розробкою.
Ще один проєкт, за яким я уважно стежу, — це Smart Mirror. Студенти власноруч зібрали дзеркало, яке показує годину й погоду. Також є проєкт «Розумні вікна» — програмісти працюють над тим, щоб можна було регулювати затемнення вікна з телефона.
Або благодійний проєкт «Роборука». Наші студенти десь у підвалах відкопали стару роборуку, яку використовували раніше в хімічних лабораторіях. Її блок управління був розміром з холодильник, а вони перетворили його на маленький блочок. Проєкт цікавий тим, що людина може онлайн малювати щось, а роборука повторюватиме цей малюнок на великому папері. Або ж кілька людей можуть ставити різні точки й рука їх відображатиме та з’єднуватиме. Чи люди, які мають певні порушення опорно-рухового апарату й не можуть малювати, але здатні поставити кілька крапок, зможуть створити омріяний малюнок. І за створенням кожної роботи буде змога спостерігати онлайн.
Був ще проєкт, який мав допомогти врегулювати проблему з незаконними малюнками на стінах Львова. Студенти створили програму, в якій був перелік вільних для цього стін і яка давала змогу «приміряти» той чи інший ескіз на конкретне «полотно». Це значно полегшувало надання дозволів з боку ЛМР на нанесення малюнків на стіни міста.
Під час захисту проєктів у студентів є шанс показати себе з найкращого боку й отримати роботу в IT-компанії. Адже є вірогідність, що люди, які сидять у журі, візьмуть їх до себе.
Самі ж проєкти студенти можуть перетворити на стартап. І деякі так роблять. Наприклад, у межах конкурсу форуму «Інноваційна весна 2018» (організовує Львівська політехніка спільно з Львівською міською радою та Tech StartUp School, — ред.) переміг проєкт One Shop від наших студентів. Це маркетплейс для локальних виробників хендмейд-товарів і брендів. Друге місце теж посіла розробка студентів нашої програми — проєкт R-chain. Це платформа на основі блокчейну, яка перевіряє речі на автентичність. Дехто продовжує свій проєкт на наступному курсі, додає нові фічі. Або ж передає його молодшим студентам.
Про першу пару й шляхи мотивації студентів
Перша лекція, яку я проводив, була про мобільну розробку: «Мобільні Android-рішення: розробка, паблішинг, монетизація». Так страшно було! Я, певно, три ночі перед нею не спав. Тисячі разів повторював матеріал, думав, як краще все зробити. Власне, хвилювався, що не вдасться донести все, що хочу, простою, зрозумілою для студентів мовою, боявся, що не зможу їх зацікавити.
Звісно, всі ці переживання відбилися на тому, як я провів лекції — все банально протараторив (сміється). Але відгуки все ж були непогані. Після доповіді студенти підходили, ставили додаткові запитання, та й досі звертаються до мене з цієї теми.
Перша пара Ярослава
Наступні лекції давалися вже легше. Для себе чітко зрозумів: щоб успішно провести пару, треба бодай добре виспатися напередодні.
Не можу сказати, що напрацював тактику успішного викладання. Але головне — це зацікавити студентів. Якщо просто прийшов, відчитав і пішов, в людини нічого в голові не відкладеться. Інша річ наводити цікаві випадки з інших компанії, приклади реальних проєктів, згадувати фейли, які можуть траплятися, розповідати, як імплементують ті чи інші рішення, де їх використовують тощо.
З викладанням, до речі, допомагають інші залучені до «Інтернету речей» колеги. У нас же працюють не лише технічні спеціалісти, а й проєкт-менеджери, наприклад. У них можна питати, як краще доносити матеріал. Або ж питати поради в когось щодо інструменту, з яким студенти вирішили працювати, а ти про нього лише чув. Тому ми вчимося разом зі студентами. Це насправді нормально й корисно.
Як поєднувати дві роботи
Протягом двох років менторства, поки я не викладав на постійній основі, Політехніка не займала багато часу. Це був лайтовий період. А тепер, коли триває навчання, університет з’їдає майже весь вільний час. Адже це дві пари на тиждень, до яких потрібно підготуватися і які треба провести; менторство, на яке витрачаю годину щотижня; ще кілька годин на те, щоб відповідати на питання, які ставлять студенти; допомога з підготовкою до захисту проєктів і, власне, сам захист; сесія, комісія тощо. І все це на волонтерських засадах. Ну і, звісно, мою основну роботу в компанії ніхто не скасовував.
Дружина жаліється, каже, що я люблю своїх студентів більше, ніж її (сміється). А я жартую і кажу, що кину це все, коли Зеновій (Верес, — ред.) віддасть мій паспорт (сміється).
Насправді допомагає те, що у Львові класне IT-ком’юніті. Люди відкриті й завжди готові долучитися до спільної справи, коли мають час. Буває таке, що колеги мене підстраховують. З’являється термінова робота, якої я не очікував, а пару треба провести. Я звертаюся до людини, яка спеціалізується на темі заняття, й вона без проблем погоджується провести його замість мене. Студентів (ще до карантину) збирають в аудиторії, вмикають Zoom, проєктор і все. Власне, тому й карантин ми пережили без проблем — просто ще більше комунікації перевели в онлайн.
А коли їду у відрядження, везу «університет» із собою. Одного разу приймав лабораторні в аеропорту. Якраз було дві години до літака, тож я встиг і вичитати недобросовісних студентів, і оцінки виставити. Люди, щоправда, були трохи здивовані, чого це я, сидячи з валізами й ноутбуком, розповідаю кільком студентам, як треба вчитися і що робити.
Щоб ні про що не забути, користуюся телеграм-ботом і корпоративним Outlook-календарем. Телеграм-бот Політехніки підказує, коли та які в мене пари. А в робочому Outlook-календарі позначаю, коли мене не буде в SoftServe, бо я в університеті. Це потрібно, зокрема, щоб колеги, які хочуть провести зі мною мітинг, розуміли, що в мене пари. Ну й нагадування надходять, що зараз маю зробити це, а за годину інше.
А трохи розвантажити мозок і перемкнутися з робочих питань на щось інше допомагає звичайне сімейне дозвілля. Люблю з донькою бавитися, коли приходжу додому. Або їздити з родиною на море, коли беру відпустку.
Ярослав Клочник з Михайлом Веселовським — ментором програми «Інтернет речей»
Що мотивує працювати далі
З цією програмою я вже четвертий рік — ми якраз випустили цілий потік бакалаврів. І щопівроку думаю: усе, досить, це точно буде востаннє. Але якщо я піду з університету, потім ще хтось піде і ще, то хто цим займатиметься?
Ці інноваційні програми, наче ковток свіжого повітря. Поговоріть зі студентами, які в нас навчаються, — це такі цікаві особистості! Вони вселяють надію, що все буде добре. Бо ти так працюєш-працюєш цілий день, дивишся новини, потім заходиш у фейсбук і думаєш: «Така дурня у світі коїться!». А коли приходиш на пару, спілкуєшся з менторами, студентами й одразу стає легше.
І я все ж хочу, щоб наш університет був не гірший за ту саму Вроцлавську політехніку. Зараз потрохи стали облаштовувати лабораторії: закуповують 3D-принтери, лазерні різаки, паяльники, — все розвивається. Тому треба й викладання оновлювати.
Звісно, є певні моменти, які демотивують. Загальні проблеми університету нікуди не зникли. Є студенти, які намагаються давати хабарі. Ми таке одразу присікаємо. Та й смішно це! Навіщо людині, яка має круту роботу й велику зарплату, хабар? IT-спеціалісти не для цього йдуть в університет викладати. Ми хочемо поділитися своїм досвідом, знаннями й підвищити шанси студентів на те, щоб вони отримали гарне місце праці. Тому студента, який намагається дати хабар, одразу запам’ятовують. І його шанси гідно працевлаштуватися стрімко зменшуються, адже в ком’юніті всі все швидко дізнаються. І, звісно, смішно, коли нам родичі студентів погрожують звільненням. Я завжди кажу: «Звільняйте! Я ж за цю роботу грошей не отримую. Але собі ви гірше зробите».
Попри всі негативні моменти, вважаю, що волонтерити — це цікаво й весело. Всі знали, на що йшли. Та й завжди думаю: якщо не вистрелять такі освітні програми, як наша, то що тоді може вистрілити взагалі?
