Колишній депутат Єгор Соболєв — про шлях в програмування: «В IT, на відміну від політики, захоплює комфортність оточення»
Екснардеп від «Самопомочі» торік у квітні написав заяву про вихід із партії. З осені він вчився на Java-розробника на курсах програмування. Після цього відсилав резюме на вакансії джуніора і зрештою опинився у стартапі, який пов’язаний із розкриттям державних реєстрів. В інтерв’ю DOU Єгор розповів, чому вирішив піти з політики, як обрав сферу IT та чим займається у новій ролі.
Джерело: Слово і діло
— Єгоре, свого часу ви покинули журналістику, щоб піти в політику, а тепер покинули політику заради IT. Чому вирішили піти?
Втілив у законах всі ідеї, які мав як журналіст і громадський активіст.
До 2013 року я очолював бюро журналістських розслідувань. Бачив тодішній масштаб зловживань і — головне — абсолютну безпорадність суспільства у їх зупиненні. Наші розслідування про розкрадання мільярдів сприймали як світську хроніку. Я тоді мав розмову з дружиною, що треба або тікати з країни, або міняти її.
Залишивши улюблену професію, пішов у політику. За рік став одним з організаторів студентського Євромайдану. Після перемоги підготував і провів за допомогою мітингів закон «Про очищення влади». Після проведення в жовтні 2014 року парламентських виборів уже як народний депутат і голова парламентського комітету з протидії корупції разом із колегами розробив та ухвалив закони про відкритість реєстрів власності, про повноту електронного декларування активів усіх посадовців, про незалежність Антикорупційного бюро з Антикорупційною прокуратурою, про створення Антикорупційного суду. Я впорався з усіма завданнями, які перед собою ставив перед рішенням балотуватися до Ради.
Коли мої повноваження як народного депутата закінчилися у 2019 році, вирішив не йти на нові вибори, бо країна за цей час змінилася так, як я колись і не мріяв. Коли я тільки йшов у політику, панувала проросійська клептократична диктатура і мало хто що робив, щоб це виправити. Тепер у кожному селі є люди, які беруть на себе відповідальність, вважають, що від них усе залежить. І результати виборів визначаються позицією більшості звичайних громадян. Це Україна, яка на правильному шляху. І на цьому шляху громадянин може зробити не менше, а більше за політика.
Я не займався політикою просто тому, щоб там бути. Політика — це великий щоденний тиск і перебування в не найбільш комфортному середовищі людей. Я радів від результату антикорупційних рішень, які мені вдалося провести. Пишаюся також, що є співавтором закону про декомунізацію, інших важливих проєктів, які змінюють країну. Це приємний результат, але точно не процес. Бувають моменти, коли кожен громадянин має бути політиком, але ключове слово «має», а не «подобається». Коли мені вдалося втілити задумане, подякував усім, із ким спільно це робили, та вибрав для себе нормальне життя нормальної людини.
— Поза депутатством не бачили себе на інших ролях у держструктурах?
Коли йшов у Раду, чітко знав, із чим не погоджуюся, та мав ідеї, як це можна змінити. Оскільки все сталося, як хотів, не відчував мотивації сидіти у парламенті чи просто обіймати іншу посаду. Йти проситися кудись на «тепле місце» я не вмію. Та і за час депутатства заробив собі репутацію людини, яка, в термінології корупціонерів, «недоговороспособна». Що загалом добре.
Були люди, які переконували мене балотуватися знову, але я не знайшов відповіді, які ще закони хотів би далі провести.
Звісно, залишається мегапроблема, щоб виконували вже ухвалені закони. Ми досі не маємо ефективної спецслужби, поліції, прокуратури, але один депутат цього не вирішить — потрібна воля і координація багатьох людей.
Сьогодні у країні відбувається важливий процес рефлексії, коли громадяни ставлять собі запитання: окей, ми поміняли голову держави, але чому нічого не змінилося, чому далі хабарництво, брехня? Добре, коли ці питання виникають, бо, коли я тільки йшов у владу, люди думали, що це їх не стосується і від них нічого не залежить. Тепер — навпаки. Але має пройти ще не один рік, щоб суспільство стало готовим до наступного рівня, щоб відповісти на ці запитання.
У Верховній Раді. Фото Андрія Гудзенка. LIGA.net
— Чому обрали для себе IT?
По-перше, після політики вважав неетичним повернення до журналістики, хоча люблю свою попередню професію і вважаю, що вона відіграє велику роль у становленні, розвитку України. Та якщо ти вже був на державній посаді, до тебе як до журналіста завжди виникатимуть питання, чи не заангажований ти своїми поглядами. Тож шлях для мене був закритий.
По-друге, ще з часів найбільш ранніх часів інтернету (ЖЖ, Yahoo) я був вражений, які величезні суспільні зміни стаються завдяки інформаційним технологіям. Фейсбук, розквіт соцмереж, впровадження технологій штучного інтелекту — цей вплив заворожував. Я не раз говорив з однодумцями: «Який сенс робити партії XIX століття, коли IT-технології несуть енергію XXI?»
Після депутатства я місяць займався суто домашніми справами, що назбиралися за 5 років: ремонтував розетки та полов бур’яни на дачі. А потім запитав себе: чим по-справжньому мені цікаво зайнятися? Як не дивно, відповідь була IT. Кілька моїх колишніх колег по парламенту вирішили, що я збожеволів, але вони й у парламенті так вважали, тому я не дуже зважав. Мені було важливо, що сам вірю у своє рішення. І моя прекрасна дружина Марічка підтримала черговий різкий поворот. Загалом вся родина зраділа, що я перестав бути депутатом.
— З чого почали освоювати новий фах?
Спершу передивився на платформі Prometheus онлайн-курс Барбари Оклі «Навчаймось вчитися». Важливо було отримати поради, як підступитися до геть нової та масштабної дисципліни, яка майже ніяк не пов’язана з тим, що я знав і в чому розбирався. Страшенно допомогло, всім раджу курс передивитися, тим паче є гарний переклад українською.
Наступним курсом теж в інтернеті став стенфордський CS50. Спочатку мучився, пробував будувати перші алгоритми, усвідомлювати перші типи даних. Почувався, наче знову повернувся до початкової школи. Тоді ж мені потрапив на очі анонс Mate Academy. А за кілька днів почув добрі слова про засновника школи Романа Апостола від Юлії Марушевської, з якою ми здружилися, коли вона боролася з корупцією в Одеській митниці.
Я напросився на каву з Романом, мені сподобався їхній підхід, тож по поверненню додому заповнив заявку на курс із Python. Ця мова мене приваблювала тому, що є найпопулярнішою для Data Science. А ця сфера вражала мене можливостями ще в часи Ради.
Це був жовтень
Це мене вразило. За 42 роки життя не пам’ятаю жодного провалу іспиту або будь-якого випробування в житті. Тому по-хорошому розізлився на себе та ще більше пройнявся метою. За кілька тижнів успішно виконав тестове завдання, пройшов співбесіду, щоб потрапити на курс, але вже на Java. Наступний курс Python мав стартувати аж у квітні, не хотів чекати так довго.
Одразу побачив у Java багато того, що у Python вже «під капотом». Вирішив, що буде класно вивчити цю сувору типізовану мову як першу.
До речі, під час цієї другої співбесіди я хвилювався так, як не хвилювався, коли мене в часи Януковича заарештували за організацію протесту; чи як у день виграшу у складі «Самопомочі» місця в парламенті; чи тоді, коли ми блокували торгівлю з окупованими територіями, фізично зупиняючи потяги на лінії фронту. Був неймовірно собою задоволений і щасливий, коли дізнався, що мене таки відібрали.
За навчанням
— Як відбувалося навчання? Що було найважчим?
Я пропустив перші два дні занять: мав бути у Гаазі у Міжнародному кримінальному суді, розповідати про українські антикорупційні інституції. Коли на третій день повернувся, одразу відчув, що я найгірший у групі. Більшість студентів мали попередній досвід. Хтось самостійно вивчав програмування упродовж року, хтось уже кодував іншими мовами. Я ж був початківцем, який нещодавно вперше побачив код. Відчував себе одним з тих учнів, яких у школі за останні парти саджають. Я завалював домашні завдання, перший місяць стабільно мав найгірші статистичні показники у групі.
Одногрупники, мабуть, дивилися на мене як на дивака: «Якийсь дядько з Верховної Ради, що він тут узагалі робить?!» Не скажу, що був пригнічений. Радше навпаки: коли мені щось не вдається, це додає енергії. Я не звик бути останнім, і це теж мене підштовхувало. Були дні, коли я вчився по 16 годин. Шість із семи днів на тиждень я зранку до ночі слухав і переслуховував лекції, кодував, дебажив, гортав Stack Overflow з GeeksForGeeks і читав документацію.
Після Java Core ми вже перейшли до SQL, servlets, Dependency injection. У цей момент відчув, що більше не найгірший. Після Нового року поступово перемістився з останнього місця в статистиці групи до середини. Вже старався здавати домашні завдання не пізніше за лідерів групи.
Був гордий, коли в мене вийшов перший інтернет-магазин — одне із завдань курсу. Тоді ж полюбив мову SQL. Друга половина навчання стала для мене легкою та приємною. Ми всі здружилися в групі. У кожного була історія з голлівудським сюжетом: хтось пожежник, хтось повернувся із заробітків у Польщі, хтось кинув управлінську посаду. Після того, з ким мені довелося працювати поруч у парламенті, в навчальній групі почувався наче на курорті.
Загалом дуже подобається, наскільки в IT розвинена атмосфера співпраці та наскільки відкрита інформація. Одногрупники запитували, як мені після Ради. Я намагався їм пояснити, чому приємніше розбиратися в Spring security, ніж у корупційних ризиках кожного законопроєкту (був у мене і такий обов’язок у Раді).
У березні цього року я успішно закінчив курс і почав розсилати своє резюме куди тільки можна. Там було написано, що я вмію застосовувати Spring, Hibernate, MySQL, Maven, Postman і знаю, як писати JUnit-тести. Усе це в різних ступенях було правдою.
— Куди подавалися? Вписували свій політичний і журналістський досвіди?
Навпаки, приховував. Коли кілька рекрутерів дізналися, що колишній депутат шукає роботу айтішником, їм це важко було зрозуміти. Існує ж стереотип про те, що з Ради тебе можуть тільки силою винести. Тому я прибрав цю інформацію з резюме та став там звичайним хлопцем, який знає Java Core, кілька популярних фреймворків і написав кілька pet-проєктів (окрім магазину, під час навчання накодував простенький онлайн-кінотеатр).
Нарешті я наче зацікавив одну компанію. Вона називалася Sagax. Я успішно виконав тестове завдання, пройшов співбесіду з тімлідом, який мені сподобався. Рекрутерка повідомила, що я увійшов у число найкращих кандидатів. І тут почався карантин, зокрема в США. Як і багато інших компаній, за тиждень замовник передумав наймати джуніорів.
Більше на співбесіди мене не кликали. Це були непрості дні та відчуття. Останні 20 років я сам був роботодавцем: ведучим телепрограми, керівником бюро журналістських розслідувань, головою комітету у парламенті. А тут: спершу не взяли вчитися, потім найгірший учень у групі, а тепер шукач роботи, якого навіть на співбесіди не кличуть.
Але як дорослий чоловік я розумів: якщо стукати, то завжди відчинять. Просто іноді стукаєш не в ті двері. Тож я продовжував це робити.
Зрештою про мої пошуки дізналася добра знайома Антоніна Кумка, вчителька математики у Торонто. І рекомендувала мене Любі Шипович, інженерці з
Єгор з командою
— Яка ідея стартапу? Якими є ваші обов’язки, над чим працюєте зараз?
Ідея стартапу — зробити конструктор, яким зможе користуватися у тому числі бізнес, в якого нема IT-відділу або який просто хоче оптимізувати свої видатки та використовувати величезні обсяги відкритих даних для пошуку нових клієнтів і ринків.
Проєкт весь на Python, тож мені знадобилися ті знання, які я отримав перед першим проваленим вступом на навчання. Звісно, ще більше довелося та доводиться вчити самому. Набуті з Java розуміння ООП, структур даних чи принципів на кшталт ACID стають у пригоді.
Для Data Ocean я вже спарсив, поклав до PostgreSQL через ORM та довів до REST API реєстри видів економічної діяльності, фізичних осіб-підприємців та адрес. Останній реєстр доступний лише через SOAP. І я виграв спір у Люби, що отримаю і внесу в таблиці у нормалізованому вигляді всі дані з цього реєстру з усіма потрібними service, serializers та views не більше ніж за тиждень.
Як команда ми вибороли місце в інкубаторі Open Data Challenge, що фінансує USAID. Днями бачилися з першим потенційним інвестором.
Платні в проєкті я наразі не отримую, працюю за досвід. Бачу, що досвід на моєму нинішньому рівні — це найважливіше. Ще тішить те, що я фактично продовжую свої перші закони в парламенті. Вони були про відкриття для всіх інформації із Державного земельного кадастру, реєстру нерухомості та реєстру автомобілів.
— Які плани на майбутнє? Яких максимальних результатів хочете досягнути в новій професії?
На теперішньому етапі хочу навчитися писати чистий і надійний код. Як про світле майбутнє, мрію про вже згадану Data Science. Для цього почав з базового онлайн-курсу Стенфорду. Загалом будь-де — і в журналістиці, і в політиці, і тим паче в програмуванні — треба йти крок за кроком. І прийдеш, куди хочеш.
Якщо ж говорити про ще більші плани, то, звісно, мрію, щоб мій код служив не тільки для того, щоб заробляти гроші (хоча це теж благо), а щоб він допомагав корисним суспільним змінам. В IT це класно поєднується. Нещодавно листувався зі своїм давнім приятелем, теж колишнім журналістом, а тепер артдиректором Grammarly Ігорем Скляревським — ділився з ним відчуттям, як статистика їхнього застосунку про мій рівень англійської щотижня поліпшує мені настрій. Всі компанії-єдинороги справді у чомусь допомагають людям. І це мене дуже надихає.
— Як загалом можете окреслити зміни у своєму житті після занурення в IT?
Для мене це логічний перехід, нехай збоку це може здаватися нестандартним рішенням. Якість життя та його майбутнє більше залежить від рівня освіченості, від інтелектуальної місткості роботи українців, ніж від тексту того чи іншого закону або прізвища посадовця. А у підвищенні рівня освіченості та інтелектуальної місткості праці інформаційні технології можуть допомогти як ніщо інше.
Наразі в IT я бачу лише плюси: динамічний розвиток, відкритість знань, атмосфера співпраці, високий рівень конкуренції, гідні зарплати. Усе це приваблює багатьох активних, талановитих, пасіонарних українців. Мені подобається бути та пробувати конкурувати з такими людьми. Звісно, це виклик, але від такого виклику ти лише розвиваєшся. Ще після політики я в захваті, що на код, на правила його написання, на компілятор та інтерпретатор можна повністю покластися. У попередній моїй роботі така можливість була відсутня. А комп’ютер завжди виконує те, про що домовилися. Це зачаровує.
Подобається також, що ти тільки зробив щось, запушив на GitHub, сидиш щасливий, а потім у тебе одразу нове завдання. І знову відкриваєш 50 вкладок і морочишся над тим, як усе зробити. Страждаєш, читаєш tracebac і, коли нарешті приходить рішення, отримуєш інтелектуальний оргазм. Це швидкий процес «проблема — результат», який є далеко не в усіх сферах. Імпонує і глобальність професії: працюєш над тим самим, що й колеги у Нью-Йорку, Шанхаї, Мельбурні — де завгодно. Завжди маєш шанс бути ввімкненим у глобальний розвиток технологій.
Я вірю у круте майбутнє українського IT. У нас не так багато професій, де можна чесно заробити мізками, тож логічним є приплив найвищого соціального капіталу до цієї професії. А таку перевагу гріх не реалізувати. Свого часу про Україну багато (і з аргументами) говорили як про ймовірний епіцентр органічного сільського господарства. Про українське IT можна так само сказати. А ще краще — зробити.
