З України до Німеччини: як закінчити виш, працювати в університеті й будувати плани у Фрайбурзі
Олег Жарков уже понад п’ять років мешкає у Німеччині. З України хлопець поїхав одразу після отримання диплома бакалавра з прикладної математики. За час навчання у німецькому виші встиг попрацювати хіві (співробітником, який допомагатиме з науковою діяльністю викладачу, — ред.) та тьютором, а тепер обіймає посаду біоінформатика в Університеті Фрайбурга.
Про те, як потрапити на навчання до іншої країни, що потрібно, аби професор дав тобі роботу, й скільки заробляють у бюджетній сфері німці, Олег Жарков розповів в інтерв’ю DOU.
8 тисяч євро й IELTS на рівні 6,5 бала
Я народився у Донецьку. Там же вступив до Донецького національного університету, який закінчив у 2014 році — отримав ступінь бакалавра з прикладної математики.
Ще у 2013 році я почав міркувати, куди рухатися далі. Тобто ще до початку Майдану та військових дій на Сході країни. Тоді ще не було очевидно, як все обернеться. Але мені хотілося стати кращим спеціалістом. Звісно, в Україні можна працювати з базою знань, отриманою в університеті. І за кордоном теж, гадаю, можна знайти роботу. Але працевлаштуватися у тій самій Німеччині з дипломом німецького вищого навчального закладу буде значно простіше.
Варіантів країн, до яких можна було поїхати на навчання, я мав чимало. Зокрема, розмірковував над тим, щоб поїхати до Греції, бо я етнічний грек. Але все ж зупинився на Німеччині. Це виглядало гарною перспективою — європейська країна, де можна спробувати свої сили та знання. А ще там можна було навчатися безкоштовно. Чим не найкраща мотивація? (сміється)
Документи для університету й переїзду я збирав не надто довго. Проте значну частину часу витратив на очікування відповіді від самого навчального закладу — беруть вони мене чи ні.
Але якщо підсумувати й структурувати те, що мені знадобилося, аби отримати дозвіл на навчання у Німеччині, то це були:
- 8 тисяч євро на банківському рахунку, які засвідчили, що я маю змогу проживати в цій країні (навчання безоплатне, але все інше — ні);
- віза (спочатку її видають на три місяці, а потім необхідно самостійно продовжити вже на місці);
- тести на знання англійської: TOEFL (не менше 90 балів) або IELTS (на рівні не менш ніж 6,5);
- диплом бакалавра із середньою оцінкою 78 за українською шкалою;
- мотиваційний лист, в якому необхідно було описати, чому саме я мав отримати право на навчання у виші та чому саме цей університет мене зацікавив;
- запрошення від університету.
Принаймні, так було у 2014, коли я подавав документи. Наприклад, зараз в Університеті Фрайбурга підняли рівень англійської до 7 пунктів за IELTS. Але якщо подавати документи до менш престижного закладу, рівень знання іноземної може бути й нижчим. До речі, зараз в університеті Фрайбурга навчатися безоплатно не можна. Якщо ви приїжджаєте з країни поза межами Євросоюзу, за навчальний семестр доведеться викласти 1500 євро — за шість місяців. В інших землях можуть діяти інші умови, що цілком нормально для Німеччини.
Самостійні студенти й «прокачані» аудиторії
Найперше і найголовніше, чим навчання у німецькому виші відрізнялося від навчання в українському університеті — це можливість для студентів самостійно сформувати список занять, які вони відвідуватимуть.
Тут, у Німеччині, тебе не змушують слухати курси, які не подобаються, тоді як в Україні ти не маєш права відхилятися від написаної програми. Я навчався за системою так званих кредитів (це кількісний вимір загального навантаження студентів; кредити поєднують у собі й аудиторні заняття, і час, відведений на підготовку, і складність іспиту тощо, — ред.).
Така система більше підходить для самостійних людей, які точно знають, що їм потрібно. Мені таке якраз до вподоби. Закриваєш 120 кредитів і залишаєш університет. Я в основному брав Data Analysis, Computer Vision та Image Processing, семінари, пов’язані зі штучним інтелектом, тощо. Також потрібно було взяти три предмети, не пов’язані з основним навчанням. Їх дуже багато, але англійською, коли я вчився, викладали лише три: фізику, біоінформатику та економіку.
Ще одна ключова відмінність вишу — запис лекцій на відео, які студенти потім можуть переглянути вдома. Саме це дуже допомогло мені на початку навчання, оскільки у лекціях зустрічалися незрозумілі терміни, які треба було перекладати з англійської. І якщо лекція тривала годину, дивився я її чотири (сміється). Але після першого семестру стало простіше — увійшов у потрібну течію. Тим більше, чимало термінів повторювалися.
До ключових відмінностей я би також зарахував встановлені проектори у кожній аудиторії. На звичайній дошці писали, можливо, 3% викладачів, і всі вони були старшого віку. В основному ж все писали на спеціальних дошках, просто на них розв’язували завдання, закреслювали, виправляли тощо. Потім усі ці матеріали можна було взяти в онлайні й вивчати самостійно. Ну, і кожен викладач має мікрофон. В Україні такого і близько не було — лише зошит, конспект і дошка з крейдою.
Студент-викладач
Ще під час навчання я почав працювати в Університеті Фрайбурга. Тут, якщо студент успішно закінчив один з курсів, його можуть винайняти хіві.
Я вів практику — аналіз даних і мови запитів. Заздалегідь готував завдання для студентів, показував, як розв’язувати вправи, перевіряв те, що зробили студенти. Викладання теорії до моїх обов’язків не входило — лише вправи на написання коду. Власне, все виглядало так: викладач давав завдання, яке мали розв’язати студенти, я його розв’язував самостійно, потім половину видаляв, і решту доробляли слухачі курсу.
Тоді, у 2016, якщо ти вже був бакалавром, ти отримував 10,15 євро за годину. Зараз зарплата дещо збільшилася — швидше за все, вже понад 11 євро. Але важливо те, що якщо ти не громадянин Євросоюзу, в університеті дозволено працювати лише 85 годин на місяць, а у приватній компанії — 80. Якщо ж ти походиш з країни ЄС, кількість робочих годин необмежена.
За певний час я познайомився з PhD, який був моїм супервайзером з master project. Власне, через нього я намагався дізнатися, чи немає якоїсь нової роботи. Він сказав, що подумає, і зрештою надіслав мені офер — спитав, чи не хочу я стати тьютором з його предмету, Data Analysis and Query languages. Я зголосився.
Ця робота була складною, і повертатися до неї я б не хотів. На підготовку до заняття йшло мінімум дві години, потім ще більше потребувала перевірка робіт. Але ці години ніхто не оплачував. Гроші нараховували лише за ті, під час яких я безпосередньо знаходився на парі. Не зовсім мій формат. Коли ти пишеш код, там все зрозуміло: сидиш в офісі, витратив дві години, тебе бачили, все чітко. А тут треба готуватися, перевіряти домашнє завдання 15 студентів. Перший раз я витратив на перевірку 10 годин! Але ж ні за час, ні за якість ніхто не доплачує.
Так я пропрацював один семестр — шість місяців. За 85 годин (45 з них я писав код для наукового проєкту, а 40 — працював тьютором) отримував, якщо не помиляюся, 870 євро, 9% зарплати йшло на пенсію. Як студент, що працює на півставки, інших податків я не сплачував.
Окрім викладання, було непросто писати завдання для студентів. PhD-кандидати робили письмові завдання, а ми — програмні. Й іноді наші бачення завдань не збігалися.
Було складно знайти час, щоб все встигнути, оскільки я мав робити завдання для студентів, потім перевіряти їхні розв’язки, а після цього ще вести лекцію на дві години для всієї аудиторії. І це при тому, що я продовжував навчатися.
Іноді робота зі студентами ускладнювалася тим, що вони, замість того аби виконувати завдання в електронному вигляді, надсилали скан-копію, незважаючи на те що кілька разів я наголошував саме на цифровому форматі. Подекуди було дуже складно розібрати, що саме вони написали.
Якось мені навіть довелося перевіряти завдання в поїзді на Великдень. Я тоді їхав святкувати зі своєю хрещеною, але був зобов’язаний надіслати студентам відповідь до суботи.
Непросто, але це теж досвід, тож не шкодую.
Університет або приватна компанія
Після випуску я влаштувався науковим співробітником до Університету Фрайбурга. Півроку працював із High Performance Computing. Не всі можуть тримати високопродуктивні комп’ютери під рукою, тому вони надсилали свої роботи нам. Ми надавали можливість запускати ці завдання на власному «залізі». Все це автоматизовано. Самі завдання ми навіть не дивилися — людина завантажує те, що їй потрібно, й за певний час отримує результат.
Також працював у Baden-Württemberg Cloud (Баден-Вюртемберг — земля ФРН у південно-західній частині країни зі столицею у Штутгарті, — ред.). Це звичайний cloud-проєкт на кшталт Google Cloud Platform чи Amazon Cloud. Просто німецька земля вирішила розробити власне рішення, і до цього я теж доклав руку. Ідея клауда в тому, що якщо не вистачає обчислювальної потужності, він запускає нову машину.
Згодом я перейшов на розробку платформи для Data Preservation. Ми з командою працювали над емуляторами, які можуть емулювати різні системи в хмарі. Наприклад, дослідник зробив дуже важливий проєкт, але повторити на іншому комп’ютері його доволі складно. Причиною може бути специфічна система чи інструменти, які він використовував і які несумісні з сучасними технологіями. Так от, він закидає всі дані в докер, і ми цей контейнер запускаємо на хмарі. В результаті й він, й інші люди зможуть запустити розробку на клауді. Цей проєкт спонсорує земля Баден-Вюртемберг, а головний клієнт — Єльський університет.
Що цікаво, працювати у бюджетній сфері без перерви тривалий час не можна — потрібно або отримувати PhD, або продовжувати роботу в університеті, але вже на приватні кошти. Отримувати ж зарплату з держбюджету дозволяється лише шість років поспіль. Теоретично, я міг би отримати PhD, після цього ще 10 років працювати в університеті, а потім отримати професора, тобто піти суто академічним шляхом. Але я не впевнений, що мені це потрібно. Зарплати в університеті й приватній фірмі більш-менш подібні. А гроші, які ти отримуєш у такому невеликому населеному пункті, як Фрайбург, не надто відрізняються від тих, які заробляють мешканці більших міст.
Наприклад, у 2017, коли я лише починав працювати науковим співробітником, зарплата на рік була 45 тисяч євро. Друг, який працював у Мюнхені на позиції Data Analyst у компанії Telekom (німецький телекомунікаційний холдинг, — ред.), отримував 50 тисяч. Ми всі сплачуємо 41% податків, тож відмінність між нами була не надто велика. А цих грошей вистачає на гідне життя.
До речі, співробітники університету можуть поступово отримувати більшу зарплату. У німецьких університетах є шість ступенів. Аби перейти з першого на другий, необхідно відпрацювати рік, ще через два — отримуєш третій, через чотири роки — четвертий. А от для того, аби допрацюватися від четвертого до шостого, необхідно віддати університету 16 років.
Де саме я опинюся згодом, наразі важко спрогнозувати. Але поки працюю на кафедрі в Університеті Фрайбурга біоінформатиком. Проєкт називається Galaxy і робиться на кошти Євросоюзу. Ми розробляємо платформу, на яку кожен, хто захоплюється наукою, може зайти й застосувати один з алгоритмів одразу на нашому сервері. Всі обчислення ми зробимо самі, тож людині не треба нічого встановлювати локально на своєму комп’ютері.
Здебільшого обчислення стосуються біоінформатики, але також є алгоритми, пов’язані з material sciences, хімією, мікроелектронікою, медициною тощо.
Один з прикладів: клініка використовує алгоритм, який аналізує здоровий зразок клітини людини та інший, який містить ракову пухлину. Вони порівнюють обидва зразки з геномом людини і за допомогою отриманих даних можуть прийняти рішення стосовно того, які саме ліки зможуть придушити розвиток ракового гена або до якого саме з препаратів він, швидше за все, буде стійкий.
Застосувати один з таких методів може будь-яка людина на планеті. Вона може з нами зв’язатися, і якщо дослідження видасться цікавим, ми можемо інтегрувати його методи в нашу платформу. Люди можуть виконувати свої обчислення безкоштовно.
Сьогодні так виглядає робоче місце Олега на кафедрі в університеті Фрайбурга
Плани на майбутнє й місце України в них
Роботу тут треба шукати дуже довго, не менше двох місяців точно. Значну частину часу «з’їдає» бюрократія, яка у Німеччині дуже сильна. Навіть якщо ти знайшов фірму, яка готова тебе винайняти, на підготовку угоди піде орієнтовно місяць. Але у невеликому місті можна більш-менш легко працевлаштуватися до скромної фірми, в якій працюють 15 осіб. Все тому, що мало хто хоче працювати у маленькому місті. Якщо ж мова йде про великі компанії, на сотні й тисячі співробітників, то все буде складніше.
Очевидно, що я більше був би зацікавлений у великій фірмі — там більше грошей. Але й конкурс у компанії на кшталт Booking.com, BMW, Volkswagen, SICK величезний.
Знань і навичок, гадаю, мені вистачить. Німецьку за час перебування тут я не вивчив досконало, але навряд чи це стане перепоною. За весь час, що я тут працюю, використовувати її у професії не було потреби — все англійською. Та й з друзями, у кафе, магазині теж говорю нею, хоча на побутові теми можу спілкуватися більш-менш спокійно і німецькою.
Про глибше вивчення мови варто замислитися, лише якщо хочеш отримати постійне місце проживання. Але достатньо скласти тест на рівень B1, а цього можна досягти за півроку-рік. Гадаю, це мені знадобиться, адже повертатися до України я не планую — тут більше можливостей для самореалізації.
Якщо хтось надумає їхати вчитися до Німеччини, ось кілька порад від мене:
- Завжди подавайтеся на стипендію. Сьогодні є чимало вишів, які оплачують не лише навчання, а й переліт, проживання тощо, тож можна буде непогано зекономити кошти.
- Вивчайте англійську — без її знання робити у Німеччині нічого. Аби швидше «прокачатися», слід читати книги, дивитися фільми й серіали англійською. Наприклад, Breaking Bad — непоганий варіант. Але варто обирати ті, в яких говорять американською англійською, а не британською, інакше ви тільки ускладните собі життя.
- Якщо вступатимете на Computer Science, треба вчити математику. Весь штучний інтелект базується на ній, дуже багато математичного аналізу тощо.
- Якщо чогось не встигли довчити в Україні — не слід хвилюватися. У Німеччині завжди довчать цього. Але загалом бази знань, яку дають у наших вищих навчальних закладах, вистачає, аби добре себе зарекомендувати у закордонному закладі освіти.
