«Це не робота, а волонтерство». Як і навіщо програмісту викладати в університеті
Не можна сказати, що викладання у виші — дуже популярне хобі ІТ-спеціалістів. Зарплата викладача незрівнянно менша за гонорари розробників чи тестувальників. А щоб створити навчальну програму та готуватися до лекцій, доведеться витратити немало свого вільного часу.
Проте багато людей мають хист до того, щоб передавати свій досвід іншим. Це допомагає поглибити власні технічні знання та дає привід самореалізуватися як викладач. Ми з’ясували, як це можна зробити, які виклики чекають під час викладання та як самому отримати від такої діяльності якомога більше переваг.
Хочу викладати. До кого звертатися?
Наразі в усіх ЗВО (закладах вищої освіти) є підвищений попит на викладачів-практиків, які готові ділитися знаннями та досвідом. Тож перейти від бажання до справи досить просто. Імовірно, що адміністрація університету зрадіє ініціативі та посприяє проходженню всіх формальностей.
Найпростіший варіант — звернутися до керівництва факультету або кафедри, де ви навчалися. Зазвичай викладачів менше, ніж предметів для вивчення, тому майже в будь-якому виші знайдуться «вільні» курси.
Артем Коротенко, Software engineer в Tatem Games та викладач НТУУ «КПІ»:
«Я помітив, що мене тегнули під постом від представника ФІОТ (факультет інформатики та обчислювальної техніки) про пошук викладачів на два вільні курси. Я закінчив цей факультет, але іншу кафедру рік тому. Отож порозуміння з керівництвом кафедри вдалося досягти швидко. Фактично я отримав дозвіл взяти достатньо нестандартний курс — „Введення в ігрову розробку“ та майже з нуля створити матеріали до нього».
Можливо, у вас є знайомі, які вже викладають у ЗВО. Тоді можна звернутися до них та запропонувати свою кандидатуру. Ба більше, якщо на факультеті вже працюють ІТ-спеціалісти, значить університет має досвід співпраці з практиками. І, скоріше за все, цінуватиме такого викладача, намагаючись не докучати йому формальностями.
Андрій Заблоцький, QC Expert у SoftServe та викладач НУ «ЛП»:
«Я звернувся до Зеновія Вереса — колеги по SoftServe та засновника програми „Інтернет речей“ в НУ „Львівська Політехніка“. Він уже не перший рік працює над трансформацією навчальних програм. Зеновій запропонував мені зробити пілот курсу „Основи тестування ПЗ“. Отже, моє бажання збіглося з прагненням університету змінюватися та переходити від вивчення Pascal з конспектів до створення живих робочих аплікацій, які вирішують певні задачі. А головне — почав співпрацювати з людьми, які поділяють мою думку та бачать у цьому сенс».
Якщо із ЗВО співпрацює ваша компанія, то завітайте безпосередньо до департаменту, який відповідає за таке партнерство. Там вам підкажуть, які потреби є в університетів та з чого можна почати.
Максим Почебут, директор освітніх програм в EPAM Україна, кандидат технічних наук:
«Ми співпрацюємо із 20 вишами у 5 містах України і знаємо, як університетам потрібні нові викладачі, які готові взяти на себе навантаження у веденні повноцінного курсу або проведенні тематичних лекцій, практичних занять. Тому радо ділимося з колегами необхідною інформацією про такі можливості. Якщо у вашій компанії такої сервісної служби немає, я раджу звернутися безпосередньо до вашої Alma Mater або ж до завідувача кафедри будь-якого закладу. З ним можна домовитися про зустріч та подальшу співпрацю».
До яких формальностей готуватися
За словами Максима Почебута, зі сторони вишів є певні вимоги до майбутнього викладача. Зазвичай право викладати дають спеціалістам, які завершили магістратуру та мають профільну освіту. Але основна вимога — це бажання якісно викладати свій предмет та володіння майстерністю викладання. Якщо є бажання і немає досвіду викладання, то людині можуть не довірити одразу вести повноцінний курс. У такому випадку можна почати з проведення практичних занять або роботи зі студентами у якості ментора на невеличких університетських проектах.
У ЗВО у магістерській програмі лише невеликий відсоток викладачів може не мати ступеня кандидата наук, пояснює Артем Коротенко. У бакалавраті теж є таке обмеження, але відсоток вищий. Проте на ІТ-спеціальностях існує величезний дефіцит викладацьких кадрів, особливо якщо мова йде про кваліфікованих спеціалістів з реальним досвідом у сфері.
«Тому, скоріше за все, це закінчується співбесідою з керівництвом та працевлаштуванням за повною державною схемою — автобіографія від руки, флюорографія, охорона праці й тому подібне», — розказує він.
Андрій Заблоцький не мав жодного досвіду викладання до того, як звернувся до «Львівської Політехніки». Але це не стало перешкодою. Зі сторони ЗВО головною вимогою було створити навчальну програму з чітко визначеним розкладом, темами та практичними матеріалами, які мають освоїти студенти під час навчального семестру. А також — перекласти українською усі терміни, пов’язані з тестуванням.
За його словами, також було необхідно офіційно оформитись на роботу в університет: «Це займає приблизно стільки ж часу, як збір документів на отримання водійських прав, включно з медоглядом».
Щодо подальшого суміщання пар з основною роботою, це можна владнати двома способами. Перший — домовитися з компанією.
«Я веду одну лекцію та два практичні заняття на тиждень. У SoftServe до моєї викладацької роботи віднеслись абсолютно позитивно, жодних додаткових годин відпрацьовувати не довелося. Навпаки, мій керівник запропонувала залучити ще двох експертів додатково задля допомоги з проведенням практичних занять та відповідно зменшення мого навантаження», — розповідає Андрій Заблоцький.
Другий спосіб — домовитися з кафедрою, щоб ваші предмети поставили на ранок. Артем Коротенко переконався, що лекція на першій-другій парі зазвичай не вносить значних змін у робочий розклад, адже робота в ІТ-компаніях зазвичай починається достатньо пізно.
Як розробити навчальну програму
Андрій Заблоцький почав готувати програму з того, що записав у електронних таблицях теми, які мають освоїти студенти. Пізніше він детально розписав, що група буде проходити під час кожного заняття.
Він рекомендує викладачу поставити собі запитання: кого ви, як лектор, хочете бачити в кінці вашого курсу навчання?
Заблоцький поставив ціль отримати на виході інженерів, які зможуть зайти на середньостатистичний проект на позицію QC trainee. При цьому отримати теоретиків, які би знали всі терміни тестування, проте не вміли б застосовувати їх на практиці, він не хотів. Тому він вирішив розробити гібридну програму, що включає в себе як лекції, так і практичні завдання.
«До прикладу, якщо одного тижня ми вивчали типи тестування, то наступного тижня кожен зі студентів мав пов’язати ці теоретичні знання з реальними сайтами чи мобільними аплікаціями. Задача — показати на практиці, як студент проводив тестування та які типи тестування при цьому застосовував», — пояснює Андрій.
За його словами, розробка всієї навчальної програми зайняла приблизно один тиждень. При цьому майбутній викладач спирався на поради Зеновія Вереса та вже готову програму курсу Quality Control ІТ-академії SoftServe.
Артем Коротенко згадує, що при створенні програми свого курсу з розробки ігор орієнтувався на поточні знання студентів. Дивився, що вони ще не вивчили за попередні роки з того, що потрібно в роботі. І за цими темами проводив заняття — наприклад, так до курсу увійшли лекції з комп’ютерної графіки.
«Також доводиться повторювати теми з програмування, тому що в цілому рівень знань залишає бажати кращого», — зауважує викладач.
За словами Зеновія Вереса, засновника програми «Інтернет речей» в НУ «Львівська Політехніка» та Solution architect у SoftServe, конкретні вимоги до навчальної програми вказані у нормативних документах кожного ЗВО. Наприклад, у ЛП викладач сам вирішує, що саме викладати під час курсу. Проте є вимоги до того, які компетенції студенти мають здобути на виході, як розподілятимуться бали, яку літературу брати за основу.
Як стати хорошим викладачем
Щоб стати хорошим викладачем, необхідно відчувати аудиторію, вміти чути її та керувати нею, радить Максим Почебут. За останніми дослідженнями, людина може сконцентровано сприймати інформацію лише 12 хвилин, хоча заняття зазвичай триває 45 або 90 хвилин.
За спостереженнями Максима, інженери-практики при викладанні часто-густо зосереджуються на суто технічних деталях або наводять практичні приклади, абсолютно не зрозумілі майбутнім спеціалістам. Таким чином, втрачається увага аудиторії. І вкрай важливо вчасно це помітити.
Тому педагогічна майстерність і складається із трьох китів: чути, відчувати та керувати аудиторією. Керувати значить швидко реагувати на настрої, запити аудиторії та підлаштовуватися під неї. Необхідно постійно змінювати ритм занять для того, щоб максимально тримати увагу. Заняття не мають бути однаковими. Почебут рекомендує використовувати різні інструменти: змішане викладання (онлайн та аудиторне), групова динаміка тощо.
«Звичайна лекція сьогодні — це вже минуле. Це не актуально та нецікаво для молоді. Викладачеві важливо пропустити матеріал через себе та свій досвід та залучити аудиторію до теми. Викладання — це не передача інформації, це обмін інформацією, її постійна циркуляція», — пояснює він.
Артем Коротенко також погоджується, що треба бути сучасним, особливо із технічної точки зору. Він записує лекції на відео та викладає їх. Згодом передивлюється власні записи і аналізує, що можна покращити. Про «дідівські» методи перевірки конспектів та контролю відвідуваності викладач радить забути. Та найважливіша порада — не вигадувати неактуальні, застарілі або ж формальні завдання для лабораторних та курсових робіт.
За словами Артема, N років у сфері та бейджик Senior/Lead не робить з людини гарного викладача. Це, по суті, інша професія.
«Одна справа проводити мітапи чи виступати на конференціях з певними темами. І зовсім інша — скласти структурований курс тривалістю в семестр, слідкувати за рівнем знань студентів та матеріалом, який вони вже знають, вивчати аналогічні курси в закордонних університетах. Навіть курс, що складається з однієї лекції та однієї практики на тиждень, вимагає багато часу на підготовку. Іноді готуюсь напередодні пари цілий вечір: після закінчення роботи і до глибокої ночі», — розповідає викладач.
Також він зауважує, що розробнику не варто подавати студентам свою суб’єктивну думку про ту чи іншу технологію як єдину істину.
Викладач «Львівської Політехніки» Андрій Заблоцький помітив, що результати навчання є значно кращими, коли студенти бачать, як працює проект із середини, як взаємодіють люди і які інструменти розробки вони при цьому використовують. Тому він проводить лекції безпосередньо в офісі компанії — в умовах, максимально наближених до робочих.
За його словами, студентам важливо побачити, що всі отримані ними знання були не даремними та справді будуть застосовані на практиці.
«З цією ж метою я прошу нашу HR Marketing команду провести студентам додаткову екскурсію компанією. Після такої події абсолютно у всіх загоряються очі та відкривається друге дихання», — згадує Заблоцький.
Ще один підхід Андрія — відмовитися від класичних навчальних відносин «учитель-учень» і стати для студентів ментором. Для цього він не витрачає час на перевірку присутності чи інші формальності. Замість цього викладач розпочинає кожне заняття з 5 типових запитань, які студенти можуть отримати під час проходження співбесіди. Найкращих випускників курсу він обіцяє порекомендувати на відкриті вакансії компанії.
І головне питання. Навіщо?
Якщо у вас немає вченого звання (доцент чи професор) або ж наукового ступеня (кандидат чи доктор наук), імовірно, вас влаштують як асистента кафедри та запропонують зарплатню
За словами Андрія Заблоцького, він мотивувався бажанням проявити себе в коучінгу чи менторстві. Він переконаний, що кожному спеціалісту важливо зустріти свого ментора, особливо в студентські роки. Такий учитель покаже, де людина знаходиться зараз, ким може стати через 5 років та що треба для досягнення поставлених цілей.
«Такий досвід схожий на волонтерство. Проте я згадую власну історію, як 11 років тому я сам був пересічним студентом та підпрацьовував кур’єром. Завдяки моєму знайомому, який уже був успішним розробником, мені вдалося зрозуміти, що я хочу від життя, ким бути і чого досягти», — згадує він.
До того ж, досвід викладання дав Андрію привід освоїти з нуля встановлення трекінгових та test case management систем.
Артем Коротенко разом із надбавками отримує приблизно 4000 грн в місяць за півставки. Проте він упевнився, що інколи викладання курсу може бути навіть більш корисним для викладача, ніж для великої кількості студентів. Це відбувається так: викладач береться розглядати якусь тему, глибоко її вивчає і в процесі дізнається багато нового. При підготовці лекцій Артем виписує окремо можливі питання з аудиторії, якщо раптом комусь зі студентів щось буде незрозуміло. За його словами, у підсумку більша частина цих запитань і не буде задана, але в нього в голові залишається більш повне розуміння теми.
Таким чином, викладання стає певної мірою «самоосвітою за розкладом», вважає Артем. До того ж, є дедлайни, які мотивують не відкладати вивчення нових тем на потім, а встигнути опрацювати матеріал до певної дати. При цьому головне слідкувати за якістю свої роботи та не втрачати цікавість, щоб ваше бажання спробувати себе у викладанні допомогло підвищити рівень освіти студентів.
