У пошуках професійного щастя. Тектонічні зрушення у кар'єрних пластах, або Як тестувальник став UX дизайнером
Нічого теоретичного, лише власний успішний досвід.
Робота. Робота. Ро-бо-o-о-та. Я так люблю свою роботу! Я дуже люблю свою роботу...
На своєму першому місці праці я дуже дивувалася колегам, які екзальтовано заявляли про свою любов до роботи (особливо в присутності релевантної аудиторії), але ніяк не могли дочекатися п’ятниці і тяжко переживали неминуче пришестя понеділка.
У мене все було простіше. Я знала, що не люблю свою роботу. Мені було важко в цьому зізнатись, але я могла це зробити. Це була просто робота to pay my bills.
Я часто думала, що так не повинно бути. Адже ми працюємо мінімум 8 годин щодня, 7 днів на тиждень, 22 дні на місяць і 12 місяців на рік. Це багато. Це третина доби! Якщо ви не задоволені своєю роботою, то з цим треба щось робити. І я зробила. Вже двічі. Успішно. Зараз в мене є три професії й всіма трьома я можу заробляти собі на життя. Це усвідомлення, що ти маєш вибір — дає приємне відчуття свободи.
На перше зрушення я наважувалася добрячих 4 роки. Це був перехід з рекрутингу в тестування. Про це я, можливо, напишу якось іншим разом. Сьогодні я хочу розповісти про перехід з тестування в UX дизайн.
Про UX я задумувалася ще тоді, коли на наших теренах звучало лише скромне слово «юзабіліті». Вперше я почула цей термін, мабуть, ще у 2007 році, коли працювала джуніор рекрутером й паралельно займалася розвитком тренінг-центру однієї американської софтверної компанії. Мене приваблювала ідея зручності, продуманості, користувацької ергономічності і думка, що ПЗ може бути зроблене для зручності людини, а не лише для виконання якогось завдання. Ця ідея манила, як принц на білому коні, але я не дозволяла собі думати про недосяжне. Треба сказати, що у ті давні часи, крім усього іншого, в мене було мало віри у свої сили. Це також впливало на оцінку недосяжності мети.
Словом, йшли роки. Я покинула рекрутинг, бувши вже тімлідом невеличкої рекрутингової команди, вже зо два роки займалась тестуванням, сертифікувалась як ISTQB Certifying Software Tester. Все було чудово. Я була задоволена роботою, робота була задоволена мною. Але інтерес до UX все розігрівався і розігрівався. У 2014 про UX знали вже всі, й навіть маленькі компанії мали своїх UX спеціалістів.
Але для мене UX залишався недосяжним, адже щоб бути дизайнером — треба вміти малювати... Я не вміла. Дуже сильно не вміла. Це Ф — фрустрація. Це як розуміти, що в тебе не 35 розмір ніжки, а цілісінький 39. І тобі точно нічого не світить в цьому королівстві й з цим принцом. Не допомагало навіть те, що я вже мала за плечима досвід успішної зміни професії.
І тут почалась Революція. Я поїхала зі знайомими на Майдан, де і познайомилась з першим живим UX дизайнером у моєму житті! Привіт, Миколо! Я почала розпитувати — розмова була коротка. Ось тобі список літератури. Ні, бути художником не обов’язково. Я замерзлими руками тицяла по дисплею свого телефону, щоб занотувати джерела потенційних знань. Тицяла і не вірила своєму щастю. Художником бути не обов’язково... Зараз чомусь згадується, як згодом Микола порадив мені книжку «Tapworthy» Джоша Кларка. Я ніколи не чула цього слова, і, маючи непоганий рівень володіння англійською, кілька разів перепитувала назву, — «Галя, T-a-p w-o-r-t-h-y — worth to tap». Тож те тапання/тицяння на холоді було для мене більш ніж worthy. «Ні, бути художником не обов’язково». Ці слова звучали як скрегіт заіржавілих дверей в кімнату під сімома замками. Отакої... Направду?!
Революція відбувалася і в мене в голові. Невже?! Художником бути не обов’язково! Ви чуєте, люди?! Можна бути UX дизайнером і не бути художником! Двері, двері привідчинилися! Туди можна з надією в очах зазирнути...
Якщо ти чогось дуже хочеш, то весь світ змовиться, щоб тобі в тому допомогти
Приїхавши з Майдану, я включилась в роботу одразу на двох фронтах: активна волонтерська діяльність та освоєння нової професії. Ще одним викликом було не завалити тодішню основну роботу. Але мені пощастило. Фантастично пощастило. Як казав один попсовий квазіфілософ: «Якщо ти чогось дуже хочеш, то весь світ змовиться, щоб тобі в тому допомогти». І світ змовився. На моєму тодішньому проекті почались труднощі, роботи було небагато, завантаження мінімальне. Коли я не мала завдань — читала про UX. Багато читала. Мабуть, я була не найактивнішим у світі тестувальником, але я була дуже проактивною в своєму інтересі до UX. Тепер я мала віру, що все можливо.
Роботи на проекті було мало, але вона була. Мені дуже непощастило з одним колегою із клієнтської команди з Нідерландів. Я тестувала функціонал, який він писав. Хто його дизайнив і чи дизайнив взагалі — невідомо. Схоже було на дизайн від програміста-прагматика.
Іноді там проскакували феєричні юзабіліті-баги. Я більше не могла закривати на це очі. Я реєструвала баги, він казав, що все працює, і закривав їх. Я писала листи менеджеру, аргументувала, пояснювала. Часом через менеджера мені вдавалось достукатись до небес. З програмістом нічого не виходило. Якщо я не ескалювала до вищого менеджера, то він просто казав: «Дівчинко, все працює. Що ти хочеш від мене?».
Але ви пригадуєте, що я щасливчик? Ми були так званою distributed team у Львові. Наш клієнт мав традицію раз на рік проводити Developer’s Days. Тобто
Перше відрядження до клієнта, перша в житті презентація про UX. Зважаючи на те, що в моєму підписі в поштовому клієнті написано QA Engineer — це доволі відповідально і лячно...
Було ясно — це треба зробити на висоті або не їхати взагалі.
Я готую презентацію. Я не впевнена в своїх силах. Кличу нашого тренінг-коуча, щоб глянула на моє чадо. Вношу правки, але страху не стає менше. Спільно ми вирішуємо, що треба dress rehearsal. Де її провести? Та в своїй компанії, де все рідне, як домашні тапки. Так, не бувши ще дизайнером і не маючи жоднісінького практичного досвіду, я розказувала своїм колегам та клієнтам про принципи близькості, симетрії, про те, що люди не люблять, коли їх змушують думати, про те, що є задачі, коли користувачеві треба дати контекст, а є такі, де треба прибрати всі можливі шуми й максимально сконцентрувати на завданні. Це був такий собі knowledge sharing, де я у стислій формі розказувала іншим те, про що дізналася, штудіюючи базову літературу.
Презентація пройшла вдало — тема була актуальною і багато в кого викликала інтерес. В моїй компанії програмісти й тестувальники казали: «Давай ще!» та «Коли буде продовження?».
Потім мені знову пощастило. Моя компанія вирішила запросити до нас Миколу. Так, того самого з Революції, який дав мені віру у те, що все можливо. Переговори про його перехід тривали довго. Я докладалася як могла до їхнього успішного фіналу. І зробила все, щоб у найкоротші строки перейти в дизайн-відділ. Symphony Solutions — це компанія, де можливі такі зрушення. Я вже мала успішний досвід розмови зі своїм керівником про те, що я хочу змінити напрям.
Історія не стільки про те, що робити, щоб стати дизайнером, а швидше про те, що якщо ви чогось хочете — робіть усвідомлені кроки в той бік, і ви будете там, де хочете бути.
Історія також про те, що ризикувати варто, але треба бути готовим заплатити ціну. Моя ціна — це тричі починати з нуля. І також ціна в більш монетизованій формі: треба розуміти, що коли ви змінюєте професію, то ваша зарплатня не буде рости, а часом буде і відкат назад. Але це — ціна. За все в житті треба платити, за радість від роботи також :-) Я платила статусом-посадою, коли з позиції керівника невеликого, та все ж відділу, і члена координаційної команди компанії раптом стала джуніор тестером. Платила зарплатнею і тим, що тепер мені розказують, як мені жити робити роботу. Також я мала субординуватися тим, хто молодший від мене на роки.
Перший проект, або як я потрапила в потік Михая Чиксентмихаї, не знаючи про його існування
І от, нарешті, мій перший проект. Аутсорсинг третього рівня. Іменита компанія аутсорсить проект в Ірландію нашому клієнтові, а він — нам. Я мріяла, що колись буду працювати над тим, щоб інтерфейс був зручний та інтуїтивно зрозумілий. Я мріяла, що колись я буду думати над тим, як зробити дизайн непомітним, seamless, я мріяла робити світ хоч на мініграмулічку кращим. Є одна чудова та іронічна думка, яку я люблю: «Хочеш насмішити Бога, розкажи йому про свої плани». Насмішила, а Він у відповідь пожартував, ой, пожартував...
Мій перший проект (а ви ж знаєте, що першими проектами не перебирають, так?) була маркетингова апка. Ви це чуєте? Так, маркетингова... Вам вже мене жаль? Емпатія — це дуже важливо для UX-дизайнера... Апка для світового лідера пивоваріння, суть якої зводилась до того, що любителі бухнути пивка, йдучи містом, витягують свій смартфон, в якому заховані всі знання світу, вмикають нашу апку, запускається камера, користувач бачить зображення із нашаруванням AR, і на карті чи street view з’являються вказівники до найближчих барів, де подають брендове пиво. А коли вони вже в барі, то можуть знову витягнути свій комунікатор, зісканувати якусь маркетингову дурничку і щось там собі виграти... А ще дизайн мав бути таким, щоб і на п’яну голову все було ясно... Ну ви розумієте, так? Не проект мрії, хоча є свої специфічні виклики. Та все ж працюючи саме над цим проектом, я вперше побувала в потоці.
Тоді я не знала, що таке стан потоку. Я просто йшла додому дуже щаслива, розуміючи, що сьогодні був найщасливіший робочий день в моєму житті.
Після чотирьох років в рекрутингу і двох у тестуванні, я нарешті відчула те, про що пишуть в книжках, і про що, буває, розказують у фільмах. Я відчула як це — закайфувати від робочого процесу, коли ти так занурений в роботу, що день минає непомітно й о 19:30 вечора ти думаєш: «Вже цілісінький день минув... Справді?»
«Радість виникає на межі нудьги та страху не впоратися, коли складність завдання відповідає рівню майстерності, потрібному для виконання цього завдання». Михай Чиксентмихаї «Потік. Психологія оптимального переживання»
В результаті досліджень, проведених Михаєм та його командою, було виділено вісім основних компонентів переживання радості. Тепер, аналізуючи свої тодішні переживання, я можу з впевненістю сказати, що п’ять з восьми компонентів в мене були.
На цьому проекті відбувся ще один переломний момент. Я почала скетчити. Почався проект — kick-offs, збір вимог, stakeholder interviews, ще там щось по плану. «Ну, час вже щось візуалізувати, але давай з вайфреймами почекаємо, почни зі скетчів, — каже якось мій ментор М. — Скетчі — це швидше, на скетчах куди швидше валідувати свої рішення». Скетчі — це ж малювати... Як малювати? Мені страшно... Страшно так, що передати не можу. «Микола, ти ж казав, що малювати не обов’язково! Ти ж казав...» Малювати?! Ні, я не буду малювати, я не вмію... Це приблизний опис істерії, що відбувалася в моїй голові, коли я почула про малювати... І тут на допомогу приходить чудова техніка — Star People, бо мій ментор не просто давав завдання, мій ментор ще й давав джерело необхідних знань для цього завдання.
Виявляється, що малювати можна і не вміючи малювати. «Палка-палка-агурєчєк, получился человечек!»
Я дуже довго прокрастинувала, писала і переписувала в зошиті вимоги, генерувала нові ідеї, текстом прописувала флови й т. д. М. на це дивився скоса і якось безапеляційно заявив щось на кшталт: «Галя, щоб через годину були скетчі. Все, досить мені тут прокрастинувати». Ніщо на мене не впливає так дієво, як тверде чоловіче слово. Треба через годину — буде через годину. Я вирішила не випробовувати більше терпіння своє, М. і долі. Перші спроби були такі собі, на те вони й є перші. Ніхто з першого разу шедеврів не робить, і як каже мій кумир: «Так-так, зараз ви скажете мені про Моцарта, який свій перший музичний твір написав у 5 років, але слухати ви його не захочете. Шедевром стала лише
А ось, що вийшло у мене вже на
Не шедевр? Так, це не шедевр. Я й досі шедеврів не скетчаю, бо не приділяю цьому вмінню уваги. Але цей скетч комунікує думку, яку треба було прокомунікувати. І цього досить. Я могла б ще довго чекати й вичікувати, якби не цей чарівний копен-дупен. Це постійне відчуття «щенеготовності», цей нав’язливий стан «я ще ось цю книжечку прочитаю та онтамтой курс пройду, і тоді вже точно-преточно буду готова».
Отож почалося. Робота була динамічна та ітеративна, відповідно до досліджених Михаєм восьми складників радості, я негайно (і часто) отримувала зворотній відгук. Я забула про те, що це всього-на-всього маркетингова апка для чуваків, які п’ють пиво у барі, сторіборди, скетчі (чи як по-галицьки називав їх мій ментор «шкіци»), ітерації, малювання і перемальовування, вайфрейми, прототипи та валідація. Я хотіла, щоб все було по-справжньому. Після роботи я фотографувала вулиці, записувала назви барів, потім приходила в офіс і робила паперові аплікації-прототипи. Я була професійно щаслива, я була в потоці.
А так виглядав стіл щасливого UX дизайнера.
Все ж мене мучило те, що я таки не вмію малювати. Тому я купила собі самовчитель і вирішила з цим щось зробити. Вистачило мене ненадовго, але розуміння, що «I can do it» я отримала. А це основне для творчої впевненості.
Йшов час, я вивчала домени, досліджувала ринки, знайомилась з конкурентами, співбесідувала користувачів та стейкхолдерів, скетчила, вайфреймила, прототипувала, тестувала свої рішення, переробляла все з нуля. Були цікаві проекти-стартапики, а були складнющі, неповороткі ентерпрайз-проекти, було легко і було складно, але цікаво і радісно.
Як я в себе інвестувала
Я читала книжки (паперові, англомовні, куплені на Amazon чи Book Depository), проходила онлайн-курси, вперто не вчила нераціонально складний фотошоп. Після двох років в дизайні я вирішила провести свій тримісячний sabbatical не в сонячній Іспанії, як рік перед тим, а в Києві. Бо як це не дивно, але найкраща дизайн-школа в Україні чомусь знаходиться в столиці. Непогана така інвестиція, погодьтеся — взяти відпустку на 3 місяці своїм коштом, поїхати жити в інше місто, оплачувати із заощаджень там житло і навчання, взяти два курси одночасно і мало не вмерти в останні тижні перед захистами дипломних робіт.
«Ось тобі список літератури», або з чого почати тим, хто мріє, але боїться
- «Don’t Make Me Think: A Common Sense Approach to Web Usability», by Steve Krug
Книжка про спосіб мислення для дизайнера. Базова. Буквар для UX дизайнера. Написана з гумором, читається легко, багато доданої користі. Досі її рекомендую, як першу книжку для всіх, кого цікавить UX.
- «The Design of Everyday Things», by Donald A. Norman, або «та груба книжка з чайником»
Ще одна книжка про спосіб мислення, але трохи крутіша за попередню. Книжка про думання. Книжка про те, що ми робимо дизайн для людей, а не малюємо щось ефемерне чи «стильне» для задоволення власних творчих амбіцій. Це, як висловився один дизайнер, книжка, яка змінить ваш погляд на щоденні речі. Після неї боляче жити, бо всюди бачиш непродуманість.
- «Designing with the Mind in Mind: Simple Guide to Understanding User Interface Design Guidelines», Design Rules by Jeff Johnson
Книжка про принципи в дизайні. Тут ви дізнаєтесь про різноманітні гештальт-принципи, а саме про принцип близькості й схожості, про принцип продовження та замкненості, про симетрію та багато іншого. Захоплива книга, яка розкаже про те, як ми читаємо і про обмеження нашої пам’яті.
- «Designing Web Interfaces: Principles and Patterns for Rich Interactions», by Bill Scott, Theresa Neil, або зелена книжка з плашкою від О’Реллі
Нарешті щось суто прикладне. І правильно, що аж на четвертому місці. Бо для UX дизайнера критичним є правильний спосіб мислення і націленість на користувача, а не на кнопочки, які хочеться лизнути. Книжка, може, вже трохи застаріла, особливо в плані візуалізації патернів, але навіть в 2017 ніхто не скасовував закон Фітца чи те, що будь-яка дія, яка очікується від користувача, повинна мати свого роду запрошення до дії. Ви зрозумієте, як працює in-line edit й пройметеся логікою роботи drag&drop.
- «Rocket Surgery Made Easy: The Do-It-Yourself Guide to Finding and Fixing Usability Problems», by Steve Krug
Бомбезна книженція. Як і перша в списку, задумана так, щоб її можна було прочитати за один авіапереліт (не сказано лиш переліт до Амстердаму чи трансатлантичний). Як говорили нам у дизайн школі: «Хороший дизайн без тестування може вийти лише випадково». Ця книжка допоможе юному дизайнеру не надіятись на випадковість, а бути впевненим у своїх рішеннях.
Взагалі користувацьке тестування — це фантастична штука, яка може за 10 хвилин перетворити вашу геніальну ідею на абсолютно неробочий непотріб. Balsamiq, Sketch й навіть Photoshop все стерплять, але користувачі не пробачають непродуманості. Ви працювали над дизайном тиждень-два чи ще гірше місяць, і тут нарешті фаза тестування, й ви бачите, як ваші ідеї сипляться, як пісочні замки. Це боляче, це зачіпає его, але це чистісінька рафінована правда. Щоб не було аж так боляче, наполегливо рекомендую починати користувацьке тестування якомога раніше. Чим менше часу страчено на прототип — тим менше болить, якщо він не працює. А з першого разу не працює майже ніколи :-)
І як сказав нещодавно Олександр Акименко на лекції про Design Thinking: «Те, що ти думаєш, — це круто, але вирішує користувач».
Ми у компанії намагаємося валідувати свої рішення. А ось іще одне історичне фото — моя перша в житті сесія користувацького тестування. Дякую всім — і тим, хто уму розуму навчив, і тим, хто погодився бути у ролі потенційного користувача. Було цікаво і захопливо. Було повчально :-)
І на завершення...
Люди, якщо вам не подобається ваша робота, зробіть з цим щось. Якщо ви докладете належних зусиль, у вас точно вийде. Мій кумир часто повторює ці чудові слова, і я собі записала їх над робочим столом.
Ризики вартують дивідендів. Дивіденди будуть лише у випадку щедрих інвестицій. Інвестуйте в себе — це найвигідніша в світі інвестиція. Отож, все «предельно» просто. Вчіться, пробуйте, помиляйтесь, ітеруйте і все у вас вийде. Успіхів! Я у вас вірю.
